Постанова

від 05.09.2023 по справі 922/2161/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2161/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" - Ченцов О.Д., керівник (у порядку самопредставництва),

відповідача - приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"- Данько О.О., адвокат (довіреність від 02.05.2023 №01-23/112),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 (колегія суддів: Тихий П.В. (головуючий), Геза Т.Д., Терещенко О.І.)

зі справи № 922/2161/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" (далі - Завод; позивач)

до приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (далі - ПАТ "Харківенергозбут"; відповідач)

про визнання недійсним повідомлення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.08.2023 № 29.2-02/2516 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/2422/22, відповідно до якого визначено колегію суддів у складі: Булгакова І.В. - головуюча, Колос І.Б. і Малашенкова Т.М.

Короткий зміст позовних вимог

Завод звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Харківенергозбут" про визнання недійсним, з моменту підписання, повідомлення ПАТ "Харківенергозбут" від 15.09.2022 про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 №011УЗ.

Позов обґрунтовано відсутністю підстав для відключення електричної енергії та розірвання укладеного між сторонами договору в односторонньому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.2023 у справі №922/2161/22 позов задоволено. Визнано недійсним, з моменту підписання, повідомлення ПАТ "Харківенергозбут" від 15.09.2022 про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ з Заводом.

Стягнуто з ПАТ "Харківенергозбут" на користь Заводу 2 481,00 грн. судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що ПАТ "Харківенергозбут" безпідставно посилаючись на пункт 3.1.6 та підпункт 16 пункту 5.2.1 "Правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - Правила, ПРРЕЕ) затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 312 винесло повідомлення про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ. Заводом за серпень 2022 року спожито електроенергії на суму 124 342,73 грн, а за липень 2022 року на суму 95 190,74 грн всього на суму 219 533,47 грн. Наявна, на момент надіслання повідомлення, заборгованість позивача, у розмірі 218 657,41 грн менша ніж вартість електричної енергії, спожитою протягом двох попередніх місяців (серпня та липня 2022 року).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023: апеляційну скаргу ПАТ "Харківенергозбут" задоволено; рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2023 у справі №922/2161/22 скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Стягнуто з Заводу на користь ПАТ "Харківенергозбут" 3721,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, зокрема, шляхом оскарження повідомлення про припинення електропостачання не є належним та ефективним у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) способом захисту порушеного права, оскільки розглядаючи таку вимогу суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Зазначене повідомлення про припинення постачання електричної енергії є лише визначеним ПРРЕЕ попереджувальним заходом направленим на інформування споживача про допущене ним порушення ПРРЕЕ, який не встановлює для нього будь-яких обов`язків, окрім доведення до відома скаржника порушення та пов`язаних у зв`язку з цим правових наслідків, а також рекомендацій щодо їх усунення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Завод, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції (з урахуванням доповнень до касаційної скарги) постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 зі справи № 922/2161/22 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2023.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

Скаржник як підставу для оскарження судового рішення зі справи зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статей статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20857/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Водночас скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції невірно надав правову оцінку повідомленню відповідача про припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу, як повідомлення про припинення електропостачання та визнав спір про визнання повідомлення про припинення дії договору неналежним способом захисту.

Доводи інших учасників

Від ПАТ "Харківенергозбут" надійшов відзив на касаційну скаргу в якому воно заперечує проти доводів касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі №922/2161/22. Також у відзиві на касаційну скаргу та клопотанні про закриття касаційного провадження ПАТ "Харківенергозбут" просить закрити касаційне провадження відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що правовідносини у зазначених скаржником справах не є подібними зі справою, що розглядається.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між Заводом та ПАТ "Харківенергозбут" 01.01.2019 укладено договір постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2019 № 011УЗ.

Завод зазначав, що у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 діяльність Заводу тимчасово призупинялась, через неможливість ведення будь-якої господарської діяльності та пов`язані з цим труднощі.

Так, заводом спожито електроенергії:

- у лютому 2022 року на суму 203 315,72 грн та сплачено, за спожиту у лютому електроенергію, 160 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№:1820, 1824, 1829. 1834, 1838, 1839, 1842, 1860, 1863, 1866, 1867, 1874, 1877, 1879). Таким чином, у позивача виникла заборгованість за спожиту електроенергію за лютий 2022 року у сумі 43 315,72 грн;

- у березні 2022 року на суму 88 212,32 грн. Завод не здійснював оплат за спожиту у березні електроенергію. Таким чином, у Заводу виникла заборгованість за спожиту електроенергію у березні 2022 року у сумі 88 212,32 грн;

- у квітні 2022 року на суму 82 351,48 грн. та сплачено 11 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1881. Таким чином, у позивача виникла заборгованість за спожиту у квітні електроенергію у сумі 71 351,48 грн;

- у травні 2022 року на суму 75 777,89 грн та сплачено 60 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1885, 1887, 1889, 1934. Таким чином, у позивача виникла заборгованість за спожиту електроенергію, за травень 2022 року, у сумі 15 777,89 грн;

- у червні 2022 року на суму 80 149,15 грн та сплачено за спожиту у червні електроенергію 80 149,15 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1909. Таким чином, за червень відповідачем повністю оплатило спожиту електроенергію у сумі 80 149,15 грн;

- у липні 2022 року на суму 95 190,74 грн та сплачено, за спожиту у липні електроенергію, 95 190,74 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1923, 1927, 1930, 1933. Таким чином, за червень відповідачем повністю оплатило спожиту електроенергію у сумі 95 190,74 грн;

- у серпні 2022 року на суму 124 342,73 грн та сплачено за спожиту у серпні електроенергію 124 342,73 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№1953; 1958. Таким чином, за серпень 2022 року відповідачем повністю оплатило спожиту електроенергію у сумі 124 342,73 грн;

Отже, за цей період Заводом спожито електроенергії на суму 1 076 896,16 грн, а оплачено 858 238,75 грн, тобто у Заводу виникла заборгованість за спожиту електроенергію перед ПАТ "Харківенергозбут" у сумі 218 657,41 грн.

Завод звертався до відповідача з пропозиціями щодо урегулювання питання заборгованості, зокрема позивачем був наданий графік погашення заборгованості щомісячно.

Натомість 12.10.2022 Завод отримав від відповідача повідомлення про припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу, яке датовано 15.09.2022.

В цьому повідомленні ПАТ "Харківенергозбут" повідомляє позивача про припинення дії договору постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2019 №011УЗ з 06.10.2022 та припинення постачання електроенергії з 00:00 годин 07.10.2022.

Своє рішення про припинення дії договору на поставку електроенергії ПАТ "Харківенергозбут" мотивувало тим, що позивач має заборгованість за спожиту електроенергію більшу ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців. Також посилається на пункт 3.1.6 та підпункт 16 пункту 5.2.1. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕ № 312 від 14.03.2018, де зазначено, що за наявності боргу в розмірі більшому ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, електропостачальник (крім постачальника універсальних послуг та постачальника "останньої надії") має право розірвати договір про постачання електричної енергії згідно з його умовами, якщо інше не передбачено умовами договору (комерційною пропозицією).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним, з моменту підписання, повідомлення ПАТ "Харківенергозбут" від 15.09.2022 про припинення дії договору на поставку електроенергії №011УЗ від 01.01.2019 з Заводом.

Також судами обох інстанцій встановлено, що Заводом за серпень 2022 року спожито електроенергії на суму 124 342,73 грн, а за липень 2022 року на суму 95 190,74 грн. Тобто всього на суму 219 533,47 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що борг споживача у сумі 218 657,41 грн. утворився станом на 15.09.2022.

Тож наявний, на момент припинення відповідачем дії договору, борг позивача, у розмірі 218 657,41 грн був меншим ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців (серпня та липня 2022 року). Водночас розрахунок споживання електричної за попередні два місяці (липень та червень 2022 року) здійснений відповідачем визнано помилковим.

З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що у відповідача відсутні підстави для застосування пункту 3.1.6 Розділу ІІІ Правил та надсилання позивачу повідомлення від 15.09.2022 про припинення дії договору на поставку електроенергії №011УЗ від 01.01.2019.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд зазначив, що судом першої інстанції помилково встановлено правову природу Договору та не з`ясовано обставини справи, а саме те, що між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії споживачу, а не про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що є різними видами договорів у розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ.

Зокрема, відповідно до підпункту 6 пункту 3.1.6 Розділу ІІІ ПРРЕЕ за наявності боргу в розмірі більшому ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, електропостачальник (крім постачальника універсальних послуг та постачальника «останньої надії») має право розірвати договір про постачання електричної енергії згідно з його умовами, якщо інше не передбачено умовами договору (комерційною пропозицією).

Внаслідок вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Договором не передбачено умову одностороннього розірвання договору за ініціативою відповідача.

Разом з тим суд апеляційної інстанції заначив про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, зокрема, шляхом оскарження повідомлення про припинення електропостачання не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, оскільки розглядаючи таку вимогу суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Зазначене повідомлення про припинення постачання електричної енергії є лише визначеним ПРРЕЕ попереджувальним заходом направленим на інформування споживача про допущене ним порушення ПРРЕЕ, який не встановлює для нього будь-яких обов`язків, окрім доведення до відома скаржника порушення та пов`язаних у зв`язку з цим правових наслідків, а також рекомендацій щодо їх усунення.

До того ж, у пункті 7.11 ПРРЕЕ також зазначено, що на період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, припинення електропостачання такого споживача, пов`язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється за умови своєчасного надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання.

Відтак оскарження такого повідомлення, яке за своїм наслідком не встановлює для позивача як споживача будь-яких обов`язків, окрім інформативно-рекомендаційних заходів, не свідчить про порушення його прав, а відтак і не сприяє ефективному відновленню порушеного права позивача та є неналежним способом захисту прав у розумінні частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України.

Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним повідомлення про припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу.

Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/2161/22 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Звертаючись з касаційною скаргою Завод наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції приписів статей 16 ЦК України та статті 20 ГК України, щодо способу захисту порушеного права обраного позивачем. В іншій частині доводи викладені у постанові суду апеляційної інстанції не оскаржуються.

Так, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначається зокрема строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Згідно з частиною одинадцятою статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" регулятор затверджує примірний договір постачання електричної енергії споживачу, типовий договір постачання електричної енергії споживачу на умовах надання універсальної послуги та типовий договір постачання електричної енергії споживачу постачальником "останньої надії".

Пунктом 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії від 14.03.2018 №312 укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.1.5 ПРРЕЕ електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам для укладення. До договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відповідний електропостачальник має розробити з урахуванням вимог законодавства публічні комерційні пропозиції та розмістити їх на власному офіційному вебсайті, про що повідомити Регулятора.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Частиною третьою статті 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Водночас підпунктом 16 пункту 5.2.1 ПРРЕЕ визначено, що електропостачальник має право за наявності боргу в розмірі більшому ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, розірвати договір про постачання електричної енергії споживачу згідно з його умовами.

Також пунктом 13.4 розділу 13 Договору про постачання електричної енергії споживачу зазначено: постачальник має право розірвати цей Договір достроково, повідомивши Споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках, якщо: 1) споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з Договором. За умови, що Постачальник здійснив попередження Споживачу про можливе розірвання цього Договору.

Згідно з пунктом 3.2.15 Розділу ІІІ Правил у разі закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії або дострокового його розірвання (за ініціативою електропостачальника) електропостачальник не пізніше ніж за 20 календарних днів до передбачуваного дня припинення дії договору та постачання електричної енергії повинен повідомити про це споживача, відповідного (відповідних) оператора (операторів) системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача, із зазначенням дати припинення постачання електричної енергії споживачу.

Односторонню відмову від договору у випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин.

За загальним правилом одностороння відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо сторона договору направила відповідну заяву (лист, повідомлення) надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права. За змістом положень частини третьої статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №910/18029/21).

Верховний Суд вертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 (на яку посилається скаржник) про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи".

Отже, суд апеляційної інстанції, ураховуючи доводи як позивача так і відповідача, а також спірні правовідносини, які виникли між сторонами мав встановити який договір укладений між ними шляхом приєднання та його зміст.

Також суд апеляційної інстанції мав дослідити повідомлення від 15.09.2022 про припинення дії договору про постачання електричної енергії, яке було направлено Заводу, з урахуванням вимог змісту договору, який був фактично укладений сторонами шляхом приєднання (тобто чи є таке повідомлення відмовою від договору в односторонньому порядку або виключно попередженням споживача про можливе розірвання такого договору).

Не дослідивши зазначені обставини суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав неналежно обраного позивачем способу захисту.

Також у даному випадку важливим є встановлення, чи направлене звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним повідомлення про припинення дії договору на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням певних дій відповідачем.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (схожі висновки, які є загальним алгоритмом вирішення спорів, викладено у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Водночас наявна стала та послідовна практика Верховного Суду з урахуванням якої відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Така позиція підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 на які посилається скаржник.

Отже, з урахуванням викладеного вище, судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме статей 86, 236-238 ГПК України щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності, у зв`язку з чим суд дійшов передчасного висновку при ухваленні постанови у справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі № 922/2161/22 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова