Постанова

від 23.01.2024 по справі 922/2161/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2161/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Ченцов О.Д.,

відповідача - Бірюкова О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Хотенця П.В.

від 30.01.2023 та

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Медуниця О.Є., Попков Д.О., Стойка О.В.

від 25.10.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод"

до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"

про визнання недійсним повідомлення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" про визнання недійсним, з моменту підписання, повідомлення від 15.09.2022 про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підстав для розірвання укладеного між сторонами договору в односторонньому порядку.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

01 січня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" (надалі - Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 011УЗ (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.

За умовами пункту 13.4 Договору Постачальник має право розірвати Договір достроково, повідомивши Споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках якщо: 1) споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з Договором, за умови, що Постачальник здійснив попередження Споживачу про можливе розірвання Договору; 2) Споживач іншим чином суттєво порушив умови Договору і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.

У зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" тимчасово призупинялась, через неможливість ведення будь-якої господарської діяльності та пов`язані з цим труднощі.

За період з лютого 2022 року по серпень 2022 року Споживачем спожито електроенергії на загальну суму 1 076 896,16 грн, а сплачено 858 238,75 грн:

- у лютому 2022 року спожито електроенергії на суму 203 315,72 грн та сплачено, за спожиту у лютому електроенергію, 160 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1820, 1824, 1829, 1834, 1838, 1839, 1842, 1860, 1863, 1866, 1867, 1874, 1877, 1879. У Споживача виникла заборгованість за спожиту електроенергію за лютий 2022 року у сумі 43 315,72 грн;

- у березні 2022 року спожито електроенергії на суму 88 212,32 грн. Споживач не здійснював оплат за спожиту у березні електроенергію. У Споживача виникла заборгованість за спожиту електроенергію у березні 2022 року у сумі 88 212,32 грн;

- у квітні 2022 року спожито електроенергії на суму 82 351,48 грн та сплачено 11 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1881. У Споживача виникла заборгованість за спожиту у квітні електроенергію у сумі 71 351,48 грн;

- у травні 2022 року спожито електроенергії на суму 75 777,89 грн та сплачено 60 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1885, 1887, 1889, 1934. У Споживача виникла заборгованість за спожиту електроенергію за травень 2022 року у сумі 15 777,89 грн;

- у червні 2022 року спожито електроенергії на суму 80 149,15 грн та сплачено 80 149,15 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1909. За червень Споживач повністю оплатив спожиту електроенергію у сумі 80 149,15 грн;

- у липні 2022 року спожито електроенергії на суму 95 190,74 грн та сплачено 95 190,74 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1923, 1927, 1930, 1933. За червень Споживач повністю оплатив спожиту електроенергію у сумі 95 190,74 грн;

- у серпні 2022 року спожито електроенергії на суму 124 342,73 грн та сплачено 124 342,73 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 1953; 1958. За серпень 2022 року Споживач повністю оплатив спожиту електроенергію у сумі 124 342,73 грн;

Заборгованість Споживача за спожиту електроенергію перед Постачальником становить 218 657,41 грн.

12 жовтня 2022 року Споживач отримав від Постачальника повідомлення про припинення дії Договору, яке датовано 15.09.2022.

У вказаному повідомленні Постачальник повідомляє Споживача про припинення дії договору постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2019 №011УЗ з 06.10.2022 та припинення постачання електроенергії з 00:00 годин 07.10.2022.

Зазначене повідомлення Постачальник обґрунтовував тим, що Споживач має заборгованість за спожиту електроенергію більшу ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців. Також Постачальник посилався на пункт 3.1.6 та підпункт 16 пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕ № 312 від 14.03.2018.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.01.2023 у справі № 922/2161/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- відповідач безпідставно посилаючись на пункт 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії направив позивачу повідомлення про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ;

- повідомлення про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ є саме відмовою відповідача від Договору в односторонньому порядку, а не попередженням про можливе розірвання такого договору;

- наявний на момент повідомлення про припинення дії договору на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ борг позивача (у розмірі 218 657,41 грн) був меншим ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців (серпня та липня 2022 року), тому у відповідача були відсутні підстави для застосування пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії та надсилання позивачу повідомлення від 15.09.2022 про припинення дії вказаного;

- позовна заява у даній справі спрямована безпосередньо на усунення несприятливих наслідків (недопущення розірвання договору поставки відповідачем в односторонньому порядку), пов`язаних із вчиненням відповідачем повідомлення про припинення дії договору.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 30.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суди не врахували висновків щодо обрання способів захисту порушеного права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 924/199/20;

- відсутністю висновку Верховного Суду щодо оскарження споживачами електричної енергії повідомлення про припинення договору, а саме: підпункту 6 пункту 3.1.6 розділу ІІІ, глави 6.2 розділу VІІ Правил роздрібного ринку електричної енергії;

- суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, договір, укладений між сторонами, внаслідок чого помилково визначили його правову природу.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом положень частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Верховний Суд у постанові від 05.09.2023 у цій справі № 922/2161/22 звертав увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи (схожа правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 910/14817/22).

Враховуючи мотиви та вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції від 05.09.2023 у цій справі, суд апеляційної інстанції досліджуючи спірні правовідносини встановив, що укладений між сторонами Договір, у розумінні Правил роздрібного ринку електричної енергії, є договором про постачання електричної енергії споживачу.

Як зауважено судом апеляційної інстанції, сторонами не заперечується той факт, що між ними укладено саме договір на постачання електричної енергії споживачу шляхом підписання заяви-приєднання.

Відповідно до частини 6 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Згідно з частиною 7 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначається, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що умовами Договору передбачено можливість Постачальника відмовитись від Договору у односторонньому порядку.

Так, пунктом 13.4 Договору передбачено, що Постачальник має право розірвати Договір достроково, повідомивши Споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках якщо: 1) споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з Договором, за умови, що Постачальник здійснив попередження Споживачу про можливе розірвання Договору; 2) Споживач іншим чином суттєво порушив умови Договору і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.

Можливість відмовитись від договору постачання електричної енергії споживачу у односторонньому порядку також передбачено і Правилами роздрібного ринку електричної енергії.

Так, відповідно до пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії (в редакції, чинній станом на 15.09.2022) за наявності боргу в розмірі більшому ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, електропостачальник (крім постачальника універсальних послуг та постачальника "останньої надії") має право розірвати договір про постачання електричної енергії згідно з його умовами, якщо інше не передбачено умовами договору (комерційною пропозицією).

Згідно з підпунктом 16 пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії (в редакції, чинній станом на 15.09.2022) електропостачальник має право за наявності боргу в розмірі більшому ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, розірвати договір про постачання електричної енергії споживачу згідно з його умовами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 12.10.2022 Споживач отримав від Постачальника повідомлення про припинення дії Договору, яке датовано 15.09.2022, у якому Постачальник повідомив Споживача про припинення дії договору постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2019 №011УЗ з 06.10.2022 та припинення постачання електроенергії з 00:00 годин 07.10.2022.

Зазначене повідомлення Постачальник обґрунтовував тим, що Споживач має заборгованість за спожиту електроенергію більшу ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців. Також Постачальник посилався на пункт 3.1.6 та підпункт 16 пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Враховуючи умови укладеного між сторонами Договору та на підставі аналізу змісту повідомлення від 15.09.2022, суд апеляційної інстанції встановив, що таке повідомлення є саме відмовою Постачальника від Договору в односторонньому порядку, а не попередженням Споживача про можливе розірвання такого договору.

При цьому Суд зазначає, що у пункті 7.5.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії (в редакції, чинній станом на 15.09.2022) визначено, що попередження про припинення повністю або частково постачання (розподілу або передачі) електричної енергії оформлюється після встановлення факту наявності підстав для вчинення вказаних дій та надається споживачу окремим письмовим повідомленням, у якому зазначаються підстава, дата і час, з якого електропостачання буде повністю або частково припинено, прізвище, ім`я, по батькові, підпис відповідальної особи, якою оформлено попередження. Якщо підставою для припинення постачання електричної енергії є заборгованість споживача перед відповідним учасником роздрібного ринку, у попередженні про припинення постачання електричної енергії додатково зазначається сума заборгованості за відповідним договором та період, за який ця заборгованість виникла.

З урахуванням того, що направлене Постачальником повідомлення від 15.09.2022 не містить відомостей щодо суми заборгованості за Договором та періоду, за який ця заборгованість виникла, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано виснував про те, що відповідне повідомлення є саме відмовою Постачальника від Договору в односторонньому порядку.

Вищевикладеним спростовуються доводи скаржника про те, що повідомлення від 15.09.2022 є виключно попередженням Споживача про можливе розірвання Договору.

При цьому Суд зауважує про те, що посилання скаржника, при обґрунтуванні зазначених вище доводів, на положення пунктів 6.1.24, 6.1.26 Правил роздрібного ринку електричної енергії є безпідставним, оскільки зазначені норми регулюють відносини щодо порядку зміни електропостачальника за ініціативою споживача. Натомість дані правовідносини не стосуються зміни електропостачальника за ініціативою споживача.

Отже, з наведеного вбачається про використання Постачальником свого права відмови від Договору у односторонньому порядку. Тобто вчинення одностороннього правочину про припинення Договору (відмови від Договору).

У той же час, дослідивши підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від Договору, та обґрунтованість таких підстав, судом апеляційної інстанції встановлено їх необґрунтованість та безпідставність.

Так, підставою для відмови від Договору у односторонньому порядку Постачальник у повідомленні від 15.09.2022 зазначив, з посиланням на пункт 3.1.6 та підпункт 16 пункту 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, наявність у Споживача заборгованості за спожиту електроенергію більшу ніж вартість електричної енергії, спожитої ним протягом двох попередніх місяців.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що станом на 15.09.2022 заборгованість Споживача перед Постачальником за спожиту електроенергію за період з лютого 2022 року по серпень 2022 року становила 218 657,41 грн.

У той же час, згідно з наявних у матеріалах справи рахунків за електроенергію Споживачем за липень-серпень 2022 року спожито електроенергії на загальну суму 219 533,47 грн, зокрема, за серпень 2022 року - на суму 124 342,73 грн, за липень 2022 року - на суму 95 190,74 грн.

Встановивши, що наявний на момент повідомлення про припинення дії Договору борг Споживача (у розмірі 218 657,41 грн) був меншим ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців (серпня та липня 2022 року), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування Постачальником пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, як підстави для односторонньої відмови від Договору.

Твердження скаржника про неправильне трактування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії щодо визначення поняття двох попередніх місяців, яке містяться у даній нормі, Суд відхиляє з огляду на таке.

Так, обґрунтовуючи свою позицію скаржник зазначає, що поняття «попередніми місяцями», яке визначене у пункті 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії (підпункт 6), слід вважати всі місяці, які передують місяцю, в якому направлено відповідне повідомлення, оскільки у зазначеній нормі не вказано ні послідовність місяців, ні те, що такі місяці мають передувати місяцю, в якому направлено повідомлення, безпосередньо. На думку скаржника, у даному випадку «попередніми місяцями» до вересня є будь які місяці з січня по серпень.

Однак, такі твердження скаржника та визначення ним пункту пункті 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії (підпункт 6) є помилковими.

Так, відповідно до підпункту 6 пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії (в редакції, чинній станом на 15.09.2022) за наявності боргу в розмірі більшому ніж вартість електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, електропостачальник (крім постачальника універсальних послуг та постачальника "останньої надії") має право розірвати договір про постачання електричної енергії згідно з його умовами, якщо інше не передбачено умовами договору (комерційною пропозицією).

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово «попередній» має, зокрема, такі значення: «який міститься перед іншим», «який здійснюється перед чимсь, передує чомусь основному; підготовчий», «те, що було перед цим». (джерело: Словник української мови: в 11 томах. - 1970. - Т. 7. - С. 189. URL: https://sum.in.ua/s/poperednij).

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово «протягом» має, зокрема, такі значення: «уживається при позначенні часу існування кого-, чого-небудь, тривання якої-небудь дії, якогось процесу і т. ін.», «Уживається при позначенні певної події, чиєїсь діяльності, чийогось існування тощо, одночасно з якими що-небудь відбувається, здійснюється і т. ін.». (джерело: Словник української мови: в 11 томах. - 1970. - Т. 8. - С. 330. URL: https://sum.in.ua/s/protjaghom).

Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з частиною 1 статті 252 Цивільного кодексу України Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

З наведеного убачається, що мовне тлумачення словосполучення «протягом двох попередніх місяців», у контексті застосування положень підпункту 6 пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії (в редакції, чинній станом на 15.09.2022) слід розуміти як два місяці поспіль, що безпосередньо передують місяцю, в якому електропостачальник використав своє право розірвати договір про постачання електричної енергії.

Інше інтерпретування зазначеної норми надавало б електропостачальнику можливість недобросовісно використовувати своє право на припинення договірних відносин, зокрема, можливості вибірки будь яких місяців споживання споживачем електроенергії за час існування між сторонами договірних відносин, що суперечитиме основним засадам цивільних відносин (справедливості, добросовісності та розумності).

Щодо посилання скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо обрання способів захисту порушеного права, Суд зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

У постановах від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.

Як зазначалось вище, повідомлення від 15.09.2022 є відмовою Постачальника від Договору в односторонньому порядку.

Оспорюване повідомлення від 15.09.2022 за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення Договору, правовідносин сторін за ним.

Таким чином, оскільки такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним визначений законодавством, а як встановлено судом апеляційної інстанції, позов у даній справі спрямований безпосередньо на усунення несприятливих наслідків (недопущення розірвання Договору в односторонньому порядку), пов`язаних з вчиненням відповідачем оспорюваного правочину, Суд відхиляє аргументи скаржника про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Суд також зазначає, що доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, договір, укладений між сторонами, внаслідок чого помилково визначив його правову природу, відхиляються, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглядаючи справу за наявними у ній доказами встановив неправильність висновків суду першої інстанції щодо визначення правової природи Договору, та, як зазначалось вище, встановив, що договір на поставку електроенергії від 01.01.2019 № 011УЗ є договором про постачання електричної енергії споживачу.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, залишення без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 30.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у справі № 922/2161/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

І.Д. Кондратова