Окрема думка

від 05.07.2023 по справі 904/8884/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)

Велика Палата Верховного Суду (далі також - Велика Палата) постановою від 05.07.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Будинок радіо» (далі - Товариство), скасувала постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та додаткову постанову цього ж суду від 18.10.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2022 про задоволення позову залишила в силі зі зміною його мотивувальної частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.

Велика Палата виходила з того, що оскільки відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання додаткової угоди про поновлення такого договору укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, додаткова угода не була укладена, то договір оренди не був поновлений на новий строк, а сторони договору не мають права на поновлення договору по завершенню строку дії.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.

Беручи до уваги наявність усіх юридичних фактів, необхідних для виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, та враховуючи, що перебіг строку, на який договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 між Товариством та Дніпровською міською радою (далі також - Рада) міг бути поновлений (відповідно до норми частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV) почався з наступного дня після закінчення строку дії договору (20.11.2013) та сплине 19.11.2026, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій, що право Товариства на оренду земельної ділянки порушено та підлягає захисту.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновком суду апеляційної інстанції, що у задоволенні позову Товариства слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки вважала, що Товариство її не пропустило через триваючий характер порушення прав Товариства з боку Дніпровської міської ради.

Велика Палата, пославшись на свої ж висновки, зроблені в постановах від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, а також на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, звернула увагу на те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», а характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально, виходячи із специфіки спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання.

Взявши до уваги, що процедура поновлення договору оренди земельної ділянки від 20.07.2000, передбачена статтею 33 Закону № 161-XIV, не була завершена внаслідок невиконання Радою обов`язку щодо укладення в місячний строк відповідної додаткової угоди, Велика Палата виснувала, що порушення Радою як орендодавцем вимог Закону № 161-XIV щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору є триваючим правопорушенням та позбавляє Товариство як орендаря можливості зареєструвати право оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду протягом строку, на який договір оренди земельної ділянки від 20.07.2000 міг бути поновлений, орендар не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути перешкоду зареєструвати право оренди, зокрема і шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору. Такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений. Відтак Товариство має право в будь-який час протягом строку, на який договір міг бути поновлений (тобто до 19.11.2026), з моменту спливу одного місяця після закінчення строку договору оренди (строк, у який орендодавець може надати лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди) вимагати укладення з ним додаткової угоди до договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Ради, що позовна давність поширюється на заявлені у цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору від 20.07.2000.

Підтримуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо строку, протягом якого можливе поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, не можу, однак, погодитись з висновком, що Товариство не пропустило позовну давність, та з результатом касаційного перегляду справи.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц та № 469/1203/15-ц.

Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що про порушення оспорюваного права позивач міг бути обізнаний раніше. Схожі правові висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у підпунктах 7.9-7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та підпунктах 5.23-5.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Частиною першою статті 268 ЦК визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлені інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Вимога про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі не входить до визначеного частиною першою статті 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Норми інших законів, зокрема Закону № 161-XIV, та сутність цієї вимоги також не виключають застосування до неї положень ЦК про позовну давність.

Як вже зазначено, висновок, що позовна давність у спірних правовідносинах не застосовується, Велика Палата обґрунтувала посиланням на триваюче правопорушення з боку Ради.

Слід погодитись з висновками Великої Палати про те, що закон не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», а також з тим, що в окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність правопорушення, що триває. Наприклад, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала численні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Тобто, Велика Палата у постанові від 08.11.2019 не зробила висновок, що строк позовної давності щодо вимог, які обумовлені триваючим правопорушенням, не застосовується, а, навпаки, підтвердила застосування цього інституту, визнавши право кредитора на стягнення коштів за триваючим простроченим грошовим зобов'язанням в межах строку позовної давності.

Не зроблено висновку про незастосування строку позовної давності щодо вимог, які обумовлені триваючим правопорушенням і в постанові Великої Палати від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, та в постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на які також послалася Велика Палата.

Так, у пунктах 74 та 75 постанови від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

У постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, застосовуючи положення статті 250 Господарського кодексу України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що несвоєчасна сплата адміністративно-господарських санкцій - це правопорушення, яке характеризується тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, установлений законом, та припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існують такі обов`язки: виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії норми закону, якою такі обов`язки установлені.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду мала відхилити доводи Товариства, що позовна давність не поширюється на заявлені в цій справі вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 20.07.2000, та виходити з того, що Товариство дізналось про порушення свого права з наступного дня після закінчення визначеного частиною восьмою статті 33 Закону № 161-XIV місячного строку на укладення додаткової угоди, а саме: з 21.12.2013 (наступний день після дня, в який сплив строк для надання Радою заперечення проти поновлення договору або укладення додаткової угоди).

Отже, трирічний строк позовної давності, протягом якого Товариство могло отримати судовий захист свого порушеного права на поновлення договору оренди шляхом пред`явлення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди, сплинув 22.12.2016.

Оскільки Товариство звернулось із цим позовом до суду 10.11.2021 з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявила Рада, та під час розгляду справи не стверджувало про наявність поважних причин, що перешкоджали йому звернутись із цим позовом у межах зазначеного строку, а суди таких обставин не встановлювали, Великій Палаті Верховного Суду належало погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову Товариству слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

На мою думку, за наведених мотивів підстави для зміни чи скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2022 були відсутні, у зв`язку із чим касаційна скарга Товариства задоволенню не підлягала.

Суддя Є. А. Усенко