Постанова

від 29.08.2023 по справі 753/2653/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/2653/20 Головуючий у 1 інстанції: Колесник О.М.

провадження №22-ц/824/11712/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 серпня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Качалабі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гунько Ірина Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія» про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, скасування державної реєстрації, визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що від 01.11.2005 року він працює на посаді заступника генерального директора ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія».

Влітку 2013 року він звернувся до керівництва товариства з проханням придбати у власність належну ТОВ двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , оформивши право власності на свою матір ОСОБА_3 , проте фактичний покупцем буде позивач, який оплатить повну вартість вказаного нерухомого майна. Позивачу було надано таку згоду керівництвом компанії. Оскільки позивач ОСОБА_1 не мав повної суми вартості квартири, тому він також попросив керівництво розстрочити платіж вартості квартири частинами, на що також отримав згоду.

В липні 2013 року позивач ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_3 домовились між собою про те, що за місцем роботи в ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» позивач купить квартиру в будинку АДРЕСА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу і придбає її у забудовника за власний рахунок, але право власності на квартиру буде оформлене на матір ОСОБА_3 , оскільки приватний будинок в с. Колядинець Липоводолинського району Сумської області, де вона постійно мешкала, перейшов у власність доньки ОСОБА_2 , брата позивача, який погрожував їй його продажом в будь-який час. Але щоб дана квартира не стала частиною власності брата ОСОБА_2 , вони домовились, що оскільки квартира буде купуватись за кошти позивача і для його власних потреб, то після набуття права власності на дану квартиру ОСОБА_3 напише заповіт, яким заповість право власності на ОСОБА_1 .

08.07.2013 року ОСОБА_3 оформила у приватного нотаріуса Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В. нотаріальну довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 придбати на її ім`я квартиру АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія" згідно свідоцтва про право власності від 04.09.2012 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 27.08.2012 року №1293-СЛО.

26.09.2013 року між ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири з відстрочкою платежу. Саме позивач ОСОБА_1 за рахунок власних грошових коштів вніс кількома частинами 520 000 грн на розрахунковий рахунок ТОВ.

Після повної сплати вартості придбаної квартири між ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія" та ОСОБА_1 був підписаний акт приймання-передачі квартири від 19.03.2014 року.

23.05.2014 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Мати ОСОБА_1 на свою місячну пенсію в 1218 грн не змогла б купити квартиру в м. Києві.

Тому 11.11.2013 року, виконуючи домовленість, ОСОБА_1 оформила заповіт на ім`я сина ОСОБА_1 , посвідченого у приватного нотаріуса Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В., якому заповідала вказану квартиру після своєї смерті.

На час подачі даного позову до суду у позивача з мамою ОСОБА_1 виник цивільний спір щодо придбаного майна.

Тому просив визнати укладений договір купівлі-продажу квартири та договір про внесення змін та доповнень до договору удаваними із застосуванням наслідків недійсності удаваного правочину, скасувати реєстраційний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити.

Скарга обґрунтована тим, що зобов`язання щодо сплати грошей за придбану квартиру фактично виконано позивачем за рахунок належних йому коштів. Саме він є власником квартири. Зазначення в Договорі купівлі-продажу квартири від 26.09.2013 року покупцем ОСОБА_3 не відповідає фактичним обставинам та порушує право власності позивача на квартиру.

Вказує, що в рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 27.02.2023 року у справі №753/2653/20 необґрунтовано та незаконно зроблено загальний висновок про недоведеність позивачем позовних вимог щодо визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на квартиру. При цьому письмові докази, що підтверджують факт придбання квартири саме ОСОБА_1 та його право власності на квартиру судом безпідставно не враховано, і взагалі будь-яким чином не описано в оскаржуваному рішенні.

Вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27.02.2023 року у справі №753/2653/20 підлягає безумовному скасування, а позовні вимоги щодо недійсності договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності ОСОБА_1 на квартиру підлягають задоволенню.

Обставини справи чітко доводять, що у ОСОБА_3 не було будь-якого вільного волевиявлення та внутрішньої волі щодо придбання квартири, вона не діяла для набуття прав та обов`язків в договорі, не погоджувала свої дії з продавцем, не була покупцем квартири, не мала та не сплачувала грошей за квартиру, особисто не підписувала договір, і не мала будь-якого відношення до цієї квартири.

Таким чином, вказує, що ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду з позовом щодо виправлення дефектності Договору купівлі-продажу квартири від 26.09.2013 року, захисту його прав, як власника квартири, і виправлення дефектної ситуації та приведення її у відповідність до чинного законодавства та фактичних обставин.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, а він не просить цей строк поновити і не надає судові належних та допустимих доказів, в розумінні ст.76-80 ЦПК України, в обґрунтування поважності такого пропуску.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що від 01.11.2005 року позивач ОСОБА_1 працює на посаді заступника генерального директора ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія».

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

За приписами ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.07.2013 року ОСОБА_3 оформила у приватного нотаріуса Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В. нотаріальну довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 придбати на її ім`я квартиру АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія" згідно свідоцтва про право власності від 4.09.2012 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 27.08.2012 року №1293-СЛО.

26.09.2013 року між ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири з відстрочкою платежу.

19.03.2014 року між тими ж сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу зазначеної квартири з відстрочкою платежу, за п.1 якого зазначено, що продаж квартири здійснюється за 520 000 грн., які покупець зобов`язаний сплатити наступним чином: 149 900 грн. - в день підписання договору купівлі-продажу квартири; а решту 370 000 грн. - до 31.10.2014 року.

Вказані грошові кошти були сплачені відповідно до укладено договору та договору про внесення змін та доповнень кількома квитанціями ОСОБА_3 , що підтверджується вказаними платіжними документами (т.1, а.с.29-36).

Після повної сплати вартості придбаної квартири між ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія" та ОСОБА_3 був підписаний акт приймання-передачі квартири від 19.03.2014 року . 23.05.2014 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

11.11.2013 року ОСОБА_3 оформила заповіт на ім`я сина ОСОБА_1 , посвідченого у приватного нотаріуса Липоводолинського районного нотаріального округу Сумської області Бондаренко О.В., якому заповідала квартиру АДРЕСА_1 після своєї смерті.

Як вбачається з тексту заяви ОСОБА_3 , посвідченої 22.05.2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кутової Д.О. і направленої приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гунько І.І., ОСОБА_1 скасовує свою довіреність, видану 9.10.2017 року на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до позовної заяви озивач звернувся до суду, оскаржуючи вказаний договір купівлі-продажу квартири, оскільки реально покупцем був він, а не його мати ОСОБА_1 як вказав він у своїй позовній заяві.

За ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.07.2022 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія", ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним в частині особи покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру. Постановою Київського Апеляційного суду від 17.01.2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14.07.2022 року було залишено без змін.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч.1, 2, ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до роз'янень п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правичинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За матеріалами справи позивач ОСОБА_1 оскаржує договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був укладений 26.09.2013 року, а до суду він звернувся з даним позовом 10.02.2020 року, тобто, у термін понад 3 роки, пропустивши строк позовної давності. Відповідач ОСОБА_2 , в свою чергу, у направленій заяві до суду від 15.09.2021 року просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, застосувавши строк позовної давності до позовних вимог позивача ОСОБА_1 .

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що оскільки пропуск позовної давності звернення до суду, про що було заявлено відповідачем, є підставою для відмови у задоволенні позову, а позивач при зверненні до суду не просив цей строк поновити і не надав судові належних та допустимих доказів у розумінні ст.76-80 ЦПК України в обґрунтування поважності такого пропуску, тому в задоволенні позову необхідно було відмовити в повному обсязі. Також, позивач вважає оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири удаваним, оскільки саме він на його думку купував квартиру, а не його мати. Вказане є також підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суперечить самій природі удаваності угоди, яку укладається сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не приховування особи покупця, який насправді вчинив купівлю-продаж нерухомого майна.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 06 вересня 2023 року.

Головуючий:

Судді: