Постанова

від 29.08.2023 по справі 909/635/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/635/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Сосули О. О. (адвоката),

відповідача-1 - Боровця В. Д. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 (колегія суддів: Кравчук Н. М. - головуючий, Плотніцький Б. Д., Кордюк Г. Т.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 (суддя Кобецька С. М.) у справі

за позовом Державного підприємства "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВМ-Техносервіс", 2) Фізичної особи - підприємця Короля Сергія Миколайовича

про визнання удаваного договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17 з відповідними додатками недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2022 року Державне підприємство "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" (далі - ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВМ-Техносервіс" (далі - ТОВ "ІВМ-Техносервіс") та Фізичної особи - підприємця Короля Сергія Миколайовича (далі - ФОП Король С. М.), в якому з урахуванням конкретизації позовних вимог просило визнати недійсним удаваний договір поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, укладений між ФОП Королем С. М. та ТОВ "ІВМ-Техносервіс", з відповідними додатками, а саме: накладною від 15.05.2017 № 01/15/05/17 на суму 425 623,00 грн, специфікацією від 15.05.20217 (додаток № 1 до договору від 15.05.2017 № 15/05/17) на суму 425 623,00 грн, актом від 26.06.2017 № 01/26/06/17 здачі-приймання робіт (надання послуг).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, укладений між ФОП Королем С. М. та ТОВ "ІВМ-Техносервіс", є удаваним, оскільки жодних робіт з ремонту, встановлення, монтажу та підключення товару до комунікацій за адресою: вул. Промислова, 6-В, м. Калуш, відповідачі не проводили. Позивач зазначав, що за цією адресою знаходиться корпус 1009 ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", і позивач не надавав дозволу на допуск на свою територію, до свого обладнання, та до своїх комунікацій. Крім того, позивач просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 909/635/22, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" до ТОВ "ІВМ-Техносервіс" та ФОП Короля С. М. про визнання недійсним удаваного договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17 з відповідними додатками.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним правочину в судовому порядку. Крім того, за висновком суду, позивачем не обґрунтовано, які норми права порушено відповідачами при укладенні договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, та не конкретизовано, який саме правочин приховали сторони під зовнішньою формою укладеного договору. Господарський суд також установив, що позивачем не зазначено, яким чином при визнанні недійсним оспорюваного договору відновляться його порушені права.

2.3. За таких обставин місцевий господарський суд констатував недоведеність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності.

2.4. Крім того, господарський суд першої інстанції зазначив, що оспорювані накладна від 15.05.2017 № 01/15/05/17 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.06.2017 № 01/26/06/17 не є правочинами у розумінні частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, а тому обраний спосіб захисту шляхом визнання їх недійсними в судовому порядку, за висновком суду, є неправильним, оскільки такі вимоги не можуть бути предметом спору і способом захисту порушеного права, і це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

2.5. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, погодився з висновками місцевого господарського суду, та зазначив, що оспорюваний правочин жодним чином не порушує права та інтереси ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", а тому визнання оспорюваного правочину недійсним не відновить порушених прав позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 у справі № 909/635/22, до Верховного Суду звернулося ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.3. ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 909/276/21.

3.5. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 761/15883/15, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19

3.6. При цьому ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування такого немайнового блага як "гудвіл" та такої його частини як "ділова репутація".

3.7. ТОВ "ІВМ-Техносервіс" у відзиві на касаційну скаргу ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. ТОВ "ІВМ-Техносервіс" зазначає, що самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони видаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що між ФОП Королем С. М. як постачальником та ТОВ "ІВМ-Техносервіс" як покупцем укладено договір поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, згідно з умовами якого постачальник передає у власність покупцю товар в асортименті, кількості та ціні відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, а покупець приймає та оплачує товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. Постачальник виконує також за технічним завданням покупця, що є невід`ємною частиною договору, роботи з ремонту, встановленню монтажу та пуско-налагодженню товару. Постачальник гарантує та засвідчує наявність у нього необхідного досвіду, технічних засобів та всіх дозвільних документів, необхідних для виконання предмету договору (пункти 1.1, 1.2 договору від 15.05.2017 № 15/05/17).

4.2. Специфікацією від 15.05.2017 як додатком № 1 до договору від 15.05.2017 № 15/05/17 визначено найменування товару, а саме: 1) бак-ємність верт.ОВ.15000 - 2 шт.; 2) насос відцентровий МВ80 РР - 1 шт.; 3) насос хімічний мембранний т.R414 SERA; 4) вузол концентрування кислих стічних вод - 1 шт.; 5) труба ПВХ Ду 50 мм - 66 мп; 6) коліно 90*Ду 50 мм - 45 шт.; 7) коліно 130*Ду 50 мм - 16 шт.; 8) трійник Ду 50 мм - 15 шт.; 9) муфта Ду 50 мм - 27 шт.; 10) муфта різьбова Ду 50 мм - 17 шт.; 11) кран розбірний Ду 50 мм - 25 шт.; 12) кран розбірний Ду 20 мм - 9 шт.; 13) клей Tangit - 2 кг; 14) розчинник Tangit - 2 л. Загальна ціна товару без ПДВ - 425 623,00 грн.

4.3. Крім того, у зазначеній специфікації наведено перелік робіт, які постачальник зобов`язався виконати за договором, а саме: 1) встановлення ємностей; 2) під`єднання до комунікацій замовника; 3) ремонт, настройка насосного обладнання; 4) обв`язка ємностей і насосного обладнання; 5) гідравлічні випробування обв`язки; 6) гідравлічні випробування системи обв`язки ємності шляхом навантаження насосів; 7) монтаж, засипка, підключення системи фільтрації; 8) з`єднання системи з комунікаціями замовника; 9) повні гідравлічні випробування системи і з`єднань; 10) пуско-наладка з представником замовника, регулювання роботи насосного обладнання і системи фільтрації; 11) пробна експлуатація, відпрацювання режимів, навчання персоналу; 12) здача представнику замовника виконаних робіт; всього на суму 55 800,00 грн.

4.4. Відповідно до пунктів 4.5, 4.6 договору від 15.05.2017 № 15/05/17 всі роботи, які передбачені договором, повинні бути здійснені за місцем експлуатації товару за адресою: вул. Промислова, 6, корпус 1009, м. Калуш, упродовж 20 календарних днів з дати поставки всіх товарів. Роботи з підключення товару до комунікацій та роботи з пуско-наладки повинні бути проведені постачальником упродовж 15 календарних днів з дати поставки всіх одиниць товару. Здача фактично виконаних робіт з монтажу та пуско-наладки проводиться після виконання всіх робіт, передбачених договором, та оформлюється актом виконаних робіт.

4.5. Пунктом 3.2 договору від 15.05.2017 № 15/05/17 визначено порядок розрахунків між сторонами: передплата 50 % від загальної суми протягом 5 днів з дати підписання договору; 30% протягом 5 днів після письмового повідомлення про готовність поставки товару покупцю; 20% протягом 10 календарних днів після проведення приймально-здавальних іспитів та підписання актів виконаних робіт обома сторонами.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з накладною від 15.05.2017 № 15/05/17 постачальник ФОП Король С. М. поставив, а покупець ТОВ "ІВМ-Техносервіс" прийняв товар, обумовлений специфікацією - додатком № 1 до договору від 15.05.2017 № 15/05/17, на загальну суму - 425 623,00 грн.

4.7. Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.06.2017 № 01/26/06/17 відповідачами засвідчено, що після проведення виконавцем робіт з ремонту, встановлення, монтажу, пуско-налагодження, підключення до комунікацій, проведення випробування замовник отримав готову налагоджену до роботи установку з виробництва розчину соляної кислоти 10-14%. Роботи виконані належним чином, сторони претензій одна до одної не мають. Загальна сума складає 481 423,00 грн з урахуванням виконаних робіт на суму 55 800,00 грн та матеріалів, запчастин, обладнання на суму 425 623,00 грн.

4.8. Відповідно до виписок Акціонерного товариства "Комерційний Банк "ПриватБанк", Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" з рахунків ТОВ "ІВМ-Техносервіс", ТОВ "ІВМ-Техносервіс" перераховано на рахунок ФОП Короля С. М. 42 700,00 грн з призначенням платежу "за обладнання згідно з договором від 15.05.2017 № 15/05/17" та 573 000,00 грн з призначенням платежу "згідно з рахунком від 16.05.2022 № 01/16/05/22".

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 27.12.2017 між ТОВ "ІВМ-Техносервіс" як орендодавцем та ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" як орендарем укладено договір оренди обладнання № 1/12/17, відповідно до пунктів 1.1, 2.2 якого предметом цього договору є передача орендодавцем орендарю у тимчасове платне користування обладнання для виробництва розчину соляної кислоти 10-14%, яке є об`єктом власності орендодавця.

4.10. Суди зазначили, що на виконання наведеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у придатному для використання стані та в повній комплектності установку з виробництва розчину соляної кислоти 10-14%, що підтверджує підписаний без жодних зауважень та скріплений печатками сторін акт приймання-передачі від 28.12.2017.

4.11. Господарські суди також зазначили, що складові частини установки з виробництва розчину соляної кислоти 10-14%, визначені в акті приймання-передачі обладнання від 28.12.2017, є аналогічними (тотожними) із складовими частинами установки з виробництва розчину соляної кислоти 10-14%, зазначеними в акті здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.06.2017 № 01/26/06/17.

4.12. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що у зв`язку з достроковим розірванням 26.12.2020 договору оренди обладнання № 1/12/17 між сторонами укладено договір оренди обладнання від 19.01.2021 № 01/19/01/21. Згідно з умовами цього договору обладнання орендодавця, яке використовуватиме орендар, було передано орендарю на підставі договору оренди від 27.12.2017 № 1/12/17 та акта прийому-передачі від 28.12.2017. Факт передачі обладнання в оренду 28.12.2017 також підтверджено (визнано) орендарем в акті звірки взаєморозрахунків від 10.12.2020 (пункт 1.2 договору від 19.01.2021).

4.13. Пунктом 1.4 договору від 19.01.2021 визначено, що після розірвання 26.12.2020 договору оренди обладнання від 27.12.2017 №1/12/17 орендоване обладнання від орендаря не було повернуте орендодавцю і з володіння (користування) орендаря не вибувало.

4.14. При цьому суди зазначили, що доказом знаходження орендованого обладнання в орендодавця є акт прийому-передачі від 28.12.2017 до договору оренди обладнання від 27.12.2017 №1/12/17. З огляду на фактичне перебування орендованого обладнання в орендаря і після 26.12.2020, новий акт прийому-передачі майна в оренду між сторонами не укладався (пункт 1.5 договору від 19.01.2021).

4.15. Пунктом 3.4 договору від 19.01.2021 встановлено, що на момент підписання цього договору орендодавець та орендар здійснили перевірку технічного стану орендованого обладнання і цим договором засвідчують справність орендованого обладнання та можливість його подальшого використання у господарській діяльності (пункт 3.4 договору від 19.01.2021).

4.16. Відповідно до пункту 4.1 договору від 19.01.2021 строк оренди починається з моменту підписання цього договору і закінчується 31.12.2021.

4.17. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що листом від 11.03.2021 № 01/11/03/2 ТОВ "ІВМ-Техносервіс" звернулося до ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" з пропозицією змінити розмір орендної плати з 30 000,00 грн на 72 000,00 грн шляхом укладення додаткової угоди. Господарські суди зазначили, що позивачем не надано згоди на збільшення орендної плати.

4.18. Водночас ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" у комерційній пропозиції від 16.03.2021 № 129 повідомило ТОВ "ІВМ-Техносервіс" про бажання придбати дві вертикальні поліетиленові ємності об`ємом 15 м3, які є частиною обладнання, визначеного договором оренди від 19.01.2021 № 01/19/01/21, за ціною 25 000,00 грн за одну ємність.

4.19. Листом від 16.03.2021 № 01/16/03/21 орендодавець повідомив орендаря про дострокове припинення дії договору від 19.01.2021 № 01/19/01/21 на підставі пункту 13.1.5 цього договору, в т. ч. про необхідність демонтажу та повернення обладнання - установки з виробництва розчину соляної кислоти 10-14%.

4.20. Актом огляду від 31.03.2021 представниками у складі: керівника, головного інженера та начальника виробництва ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", за участю запрошеного фахівця - головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ДК Орісіл", підтверджено, що установка з виробництва розчину соляної кислоти 10-14% перебуває у стані, придатному до використання за цільовим призначенням, у повній комплектності, та розміщена на складах № 1, № 2.

4.21. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що тривале листування сторін свідчить про наявність спору між орендодавцем та орендарем щодо демонтажу та повернення обладнання.

4.22. Крім того, суди зазначили, що Господарським судом Івано-Франківської області розглядалися справи № 909/935/21 за позовом ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" до ТОВ "ІВМ-Техносервіс" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення приміщення від обладнання та підписання акта приймання-передачі предмета договорів оренди обладнання від 27.12.2017 № 1/12/17, від 19.01.2021 № 01/19/01/21, та № 909/568/22 за позовом ТОВ "ІВМ-Техносервіс" до ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" про стягнення неустойки за період з 16.03.2021 до 31.07.2022 в сумі 990 000,00 грн.

4.23. За таких обставин ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", вважаючи удаваним договір поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, укладений між ФОП Королем С. М. та ТОВ "ІВМ-Техносервіс", звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом, в якому просив визнати цей договір із додатками недійсним.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" до ТОВ "ІВМ-Техносервіс" та ФОП Короля С. М про визнання недійсним удаваного договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, укладеного між ФОП Королем С. М. та ТОВ "ІВМ-Техносервіс", з відповідними додатками.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", є те, що договір поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17 з додатками, укладений між ФОП Королем С. М. та ТОВ "ІВМ-Техносервіс", є удаваним, оскільки жодних робіт з ремонту, встановлення, монтажу та підключення товару до комунікацій за адресою: вул. Промислова, 6-В, м. Калуш, відповідачі не проводили.

5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

5.6. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.7. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.8. Отже, наведеними законодавчими приписами визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.9. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

5.10. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

5.11. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

5.12. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

5.13. Колегія суддів також зазначає, що за змістом статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

5.14. Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 918/86/22, від 28.09.2022 у справі № 906/494/20.

5.15. Таким чином, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, від 31.05.2023 у справі № 916/1272/22.

5.16. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 918/86/22, від 25.04.2023 у справі № 915/857/20.

5.17. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.18. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено. що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним правочину в судовому порядку. Крім того, за висновком суду, позивачем не обґрунтовано, які норми права порушено відповідачами при укладенні договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, та не конкретизовано, який саме правочин приховали сторони під зовнішньою формою укладеного договору. Господарський суд також установив, що позивачем не зазначено, яким чином при визнанні недійсним оспорюваного договору відновляться його порушені права.

5.20. За таких обставин місцевий господарський суд констатував недоведеність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності.

5.21. Крім того, господарський суд першої інстанції зазначив, що оспорювані накладна від 15.05.2017 № 01/15/05/17 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 26.06.2017 № 01/26/06/17 не є правочинами у розумінні частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, а тому обраний спосіб захисту шляхом визнання їх недійсними в судовому порядку, за висновком суду, є невірним, оскільки такі вимоги не можуть бути предметом спору і способом захисту порушеного права, і це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимоги в цій частині.

5.22. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, погодився з висновками місцевого господарського суду, та зазначив, що оспорюваний правочин жодним чином не порушує права та інтереси ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", а тому визнання оспорюваного правочину недійсним не відновить порушених прав позивача.

5.23. ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.25. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.26. Скаржник зазначає, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

5.27. При цьому скаржник звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20). За доводами скаржника, оцінюючи домірність положення частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатував заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, що відповідає положенням частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з якими кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині 3 статті 13 Цивільного кодексу України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

5.28. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 909/276/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кемітурасіл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нітроген Енергія" про визнання договору недійсним.

5.29. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.30. Колегія суддів встановила, що у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 909/276/21 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"…у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

5.31.Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

5.32. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia".

5.31. Проаналізувавши зазначений висновок Верховного Суду, колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, з урахуванням такого.

5.32. Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності правочину. Зокрема, у цій статті зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.33. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15.

5.34. Крім того, пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначає серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Разом з тим, частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

5.35. Зміст засади свободи договору розкрито у статтях 6 і 627 Цивільного кодексу України, відповідно до яких свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

5.36. Колегія суддів враховує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.

5.37. Господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, правильно виходили з того, що, звертаючись з позовом про визнання договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17 недійсним з підстав його удаваності, позивач має довести, яким нормам права він суперечить та який правочин насправді вчинено між сторонами. При цьому господарські суди послалися на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 910/8466/20.

5.38. Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду з відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/1271/22, від 31.05.2023 у справі № 916/1272/22.

5.39. У свою чергу суди повинні оцінити зазначені доводи, подані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи з відносин, які реально склалися між його сторонами. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 916/1908/22, від 14.06.2023 у справі № 916/1714/22.

5.40. Господарський суд першої інстанції, розглядаючи цю справу, встановив, що позивач не обґрунтував, які норми права порушено відповідачами при укладенні договору поставки та виконання робіт від 15.05.2017 № 15/05/17, та не конкретизував, який саме правочин приховали сторони під зовнішньою формою укладеного договору. З огляду на це суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним правочину в судовому порядку. Крім того, місцевий господарський суд констатував недоведеність порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду.

5.41. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, також установив, що оспорюваний правочин жодним чином не порушує права та інтереси ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", а тому дійшов висновку про те, що визнання цього правочину недійсним не відновить порушених прав позивача.

5.42. Таким чином, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, оцінили доводи та подані сторонами докази та надали правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактів, встановлених під час розгляду справи.

5.43. При цьому господарські суди попередніх інстанцій у процесі розгляду цієї справи не установили обставин, які могли би порушити права позивача, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також суди не установили дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

5.44. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судове рішення, висновки щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувані судові рішення в цій справі ухвалені з урахуванням наведених висновків.

5.45. За таких обставин Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.46. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги окремі доводи скаржника, оскільки такі доводи стосуються необхідності переоцінки наявних у справі доказів та заперечення установлених судами фактичних обставин справи.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.47. Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.48. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19.

5.49. Верховний Суд установив, що скаржник у касаційній скарзі зазначає про необґрунтоване посилання апеляційного господарського суду в оскаржуваній постанові на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 761/15883/15, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19, оскільки, за доводами скаржника, такі висновки стосуються інших обставин.

5.50. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 761/15883/15, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19 про те, що: "у розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння, користування, розпорядження. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину".

5.51. Перевіривши такі доводи ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України", Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

5.52. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.53. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.

5.54. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 910/908/22, від 14.06.2023 у справі № 924/521/21, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21.

5.55. Однак скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від наведених висновків, не навів вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, а саме не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення). Тому посилання скаржника на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки скаржник в касаційній скарзі не зазначає жодних мотивів необхідності такого відступлення.

5.56. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте у касаційній скарзі відсутнє посилання на конкретну норму права (абзац, пункт, частину статті) від висновку щодо застосування якої слід відступити.

5.57. Отже, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 761/15883/15, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19, а тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.58. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.59. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.60. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.61. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.62. ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування такого немайнового блага як "гудвіл" та такої його частини як "ділова репутація", що охороняються чинним законодавством України.

5.63. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не посилалися на положення частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України, не мотивували свої рішення цими положеннями та не застосовували зазначені норми.

5.64. При цьому, оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не навів обґрунтованих доводів щодо необхідності формування в цьому випадку єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України.

5.65. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас господарські суди попередніх інстанцій не застосовували у своїх рішеннях положення частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України, що виключає неправильне застосування судами норми права, на яку посилається скаржник. Разом з тим зміст касаційної скарги ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" свідчить про відсутність в ній обґрунтованих доводів про необхідність застосування судами положень частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України.

5.66. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи ДП "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування такого немайнового блага як "гудвіл" та такої його частини як "ділова репутація", оскільки скаржник у цьому випадку не зазначає конкретну норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду.

5.67. Отже наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.68. При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі, а тому не можуть бути враховані колегією суддів.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Калуський дослідно-експериментальний завод Інституту хімії поверхні Національної Академії Наук України" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2023 у справі № 909/635/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак