Постанова

від 06.09.2023 по справі 916/3531/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3531/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" Овсяніченко О.В.,

від ОСОБА_1 участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.04.2023, прийняте суддею Гутом С.Ф., м. Одеса, повний текст складено 01.05.2023,

у справі №916/3531/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ"

до відповідача: ОСОБА_1

про визнання договору недійсним та стягнення 200 000 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати недійсним з моменту укладення договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги б/н від 30.12.2021, укладений між сторонами, а також стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуте майно (кошти) у розмірі 200000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю оспорюваного договору, оскільки останній укладено представником позивача без попереднього погодження загальними зборами та з перевищенням повноважень, у зв`язку з чим, з огляду на відсутність в подальшому схвалення зазначеного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", вказаний договір підлягає визнанню недійсним, а перераховані на його виконання грошові кошти у сумі 200000 грн мають бути повернуті позивачу.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.12.2022 відкрито провадження у справі №916/3531/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.04.2023 у справі №916/3531/22 (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено; визнано недійсним з моменту укладення договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги б/н від 30.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" та ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" безпідставно набуте майно (кошти) у розмірі 200000 грн та 5481 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що оспорюваний договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги б/н від 30.12.2021 було укладено за відсутності відповідного рішення загальних зборів на вчинення значного правочину, тому, беручи до уваги те, що в подальшому схвалення вказаного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" не відбулось, даний договір має бути визнаний недійсним, а набуті відповідачем на підставі цього недійсного договору грошові кошти підлягають поверненню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.04.2023 у справі №916/3531/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що підготовче провадження у даній справі було закрите місцевим господарським судом без встановлення (з`ясування) всіх обставин, які мають значення для цієї справи, та з порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання відповідача про витребування доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 29.05.2023 (вх.№1433/23/Д1 від 05.06.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" просить залишити рішення Господарського суду Одеської області від 20.04.2023 у справі №916/3531/22 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Зокрема, позивач посилається на те, що сукупності доданих до позовної заяви доказів достатньо для з`ясування всіх обставин даної справи, між тим, не зважаючи на це, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" надало до суду першої інстанції та відповідачу документи, які були зазначені у необґрунтованому клопотанні ОСОБА_1 про витребування доказів та жодним чином не вливають на вирішення спору у цій справі. Крім того, позивач зауважує на тому, що оспорюваний договір був незаконно укладений відповідачем, як директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", для власного збагачення, з перевищенням повноважень та з особою (повіреним), яка діяла від імені товариства позивача на підставі довіреності, в якій міститься пряма заборона на відчуження майна.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 26.06.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.04.2023 у справі №916/3531/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 06.09.2023 о 10:00.

У судовому засіданні 06.09.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представник ОСОБА_1 участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.15).

05.09.2023 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування доказів б/н та б/д (вх.№2796/23 від 05.09.2023).

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що клопотання б/н та б/д (вх.№2796/23 від 05.09.2023) подане ОСОБА_1 з пропуском строку, встановленого в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/3531/22, а також те, що відповідач не порушував питання про поновлення вказаного процесуального строку, зазначене клопотання про витребування доказів судом апеляційної інстанції залишено без розгляду, про що у судовому засіданні 06.09.2023 було постановлено протокольну ухвалу.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2010 проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №13191020000002436.

Відповідно до пунктів 1.1, 3.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", затвердженого рішенням єдиного учасника, оформленого протоколом №1/04-21 від 27.04.2021 (далі статут Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ"), дане товариство створене відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", інших нормативно-правових актів України та діє на підставі цього статуту. Товариство є юридичною особою та набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Майно товариства складається з основних засобів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, а також інших активів, відображених у бухгалтерському балансі товариства, і формується за рахунок: майна, переданого учасниками товариства до його статутного капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті провадження господарської діяльності; майна та майнових прав, набутих у процесі господарської діяльності; доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності, включаючи доходи, отримані від реалізації пінних паперів і корпоративних прав, та доходів (дивідендів) від володіння корпоративними правами та цінними паперами; кредитів, позик; іншого майна, набутого на законних підставах. Володіння, користування та розпорядження майном товариства здійснюють його органи управління відповідно до їх компетенції та у порядку й на умовах, що визначені в цьому статуті (пункти 6.1, 6.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ").

Згідно з пунктами 8.1-8.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" товариство веде бухгалтерський облік результатів своєї господарської діяльності відповідно до законодавства. Товариство складає відповідно до законодавства фінансову звітність, на підставі якої визначаються фінансові результати його діяльності. Перший фінансовий рік товариства розпочинається з дати його державної реєстрації і закінчується 31 грудня дня поточного року. Кожний наступний фінансовий рік відповідає календарному.

Положеннями пунктів 9.1, 9.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників та виконавчий орган. Товариство набуває цивільних прав і бере на себе обов`язки через свої органи управління, які здійснюють організацію, управління і контроль господарської діяльності товариства.

В силу пункту 9.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" вищим органом товариства є загальні збори учасників.

У пунктах 9.5, 9.6 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" вказано, що виконавчим органом товариства є директор. У випадках, передбачених цим статутом, функції виконавчого органу може виконувати засновник або учасник товариства.

За умовами пунктів 9.8, 9.11 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" посадовою особою товариства визначається директор товариства. Посадові особи зобов`язані діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства.

Пунктами 10.1, підпунктами 10.2.19, 10.2.20 пункту 10.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" визначено, що загальні збори учасників мають право приймати рішення з будь-якого питання діяльності товариства, внесеного до порядку денного зборів, згідно з цим статутом та законодавством. До компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, прийняття рішення про попереднє погодження (затвердження) вчинення значного правочину та уповноваження директора на його вчинення, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує суму, що еквівалентна 50000 доларів США, або якщо вартість майна, робіт послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, а також прийняття рішення про попереднє погодження (затвердження) вчинення правочину, в якому є заінтересованість, у разі якщо цього вимагає одна із сторін правочину.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.2, 11.4, 11.7, 11.10 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). У випадку прийняття рішення загальними зборами учасників про передачу частини прав, що їм належить, до компетенції директора, останній, відповідно, приймає усі необхідні рішення по вказаним питанням. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор". Директор може діяти від імені товариства без довіреності. Директор товариства повинен діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства.

Рішенням єдиного учасника товариства №1/04-21 від 27.04.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства з 30.04.2021.

Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" №02/05-21 від 06.05.2021 ОСОБА_1 на підставі рішення єдиного учасника товариства №1/04-21 від 27.04.2021 бере на себе обов`язки директора товариства позивача за основним місцем роботи з 07.05.2021.

01.12.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" за підписом директора даного товариства ОСОБА_1 було видано довіреність №01-2021, згідно з якою товариство позивача ("Довіритель") в особі директора, що діє на підставі статуту, уповноважує ОСОБА_2 ("Повірений") бути представником Довірителя в усіх органах державної влади та управління, в органах місцевого самоврядування, в органах влади та управління, в будь-яких підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форми власності, підпорядкування та галузевої належності, у тому числі перед фізичними особами, з будь-яких питань, що стосуються діяльності Довірителя, його інтересів, реалізації його прав та обов`язків. Для виконання мети цього доручення Повірений наділяється правом: складати, підписувати та подавати від імені Довірителя будь-які необхідні документи, в тому числі, проте не виключно фінансового, бухгалтерсько-звітного та статистичного характеру; одержувати будь-які необхідні документи, у тому числі дозвільного характеру, а також на бланках суворої звітності, їх дублікати та копії, одержувати запити, відповіді та будь-яку кореспонденцію Довірителя, а також виконувати будь-які інші дії та формальності, пов`язані зі змістом цієї довіреності, без права відчуження будь-якого рухомого та нерухомого майна. Довіреність видана терміном на 1 рік без права передоручення і дійсна до 01.12.2022 включно.

Учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" станом на 30.12.2021 були ОСОБА_3 (розмір частки 80% статутного капіталу) та ОСОБА_1 (розмір частки 20% статутного капіталу), який до того ж обіймав посаду керівника товариства позивача, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.11.2022, складений станом на 30.12.2021.

30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" ("Сторона 1") в особі виконавця робіт Чолака Миколи Володимировича, який діяв на підставі довіреності №01-2021 від 01.12.2021, та ОСОБА_1 ("Сторона 2") укладено договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги б/н (далі договір б/н від 30.12.2021), за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Сторона 1 передає у власність Сторони 2 грошові кошти в якості поворотної фінансової допомоги у розмірі, визначеному у пункті 2.1 цього договору (далі фінансова допомога), а Сторона 2 зобов`язується повернути Стороні 1 фінансову допомогу (грошові кошти у розмірі отриманої суми в повному обсязі) у визначений договором строк. За цим договором відсотки за надання фінансової допомоги не нараховуються та не сплачуються.

Згідно з пунктом 2.1 договору б/н від 30.12.2021 загальний розмір фінансової допомоги становить 200000 грн.

В силу пунктів 3.1, 3.2 договору б/н від 30.12.2021 фінансова допомога передається шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок Сторони 2 або шляхом видачі грошових коштів через касу Сторони 1 з оформленням видаткового касового ордеру з видачею відповідних квитанцій, підписаних Стороною 2 в установленому законом порядку. Фінансова допомога вважається переданою (наданою) Стороні 2 в момент оформлення видаткового касового ордеру з видачею Стороні 1 відповідних квитанцій, підписаних Стороною 2 в установленому законом порядку, або у разі внесення на розрахунковий рахунок в банку в момент зарахування коштів, що підтверджується банківської випискою по рахунку Сторони 2.

У пунктах 4.1-4.3 договору б/н від 30.12.2021 узгоджено, що строк фінансової допомоги розпочинається з моменту її передачі (надання) Стороні 2. Сторона 2 зобов`язується повернути Стороні 1 фінансову допомогу в повному обсязі до 30.12.2022. Фінансова допомога повертається в безготівковій формі шляхом внесення Стороною 2 коштів в касу Сторони 1 або зарахування на розрахунковий рахунок Сторони 1, вказаний в реквізитах договору.

Цей договір набуває чинності з моменту надання Стороною 1 фінансової допомоги Стороні 2. Строк цього договору закінчується 30.12.2022 (пункти 6.1, 6.2 договору б/н від 30.12.2021).

30.12.2021 на виконання вищенаведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" перерахувало на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 200000 грн, що підтверджується копіями платіжного доручення №119 від 30.12.2021, в графі "Призначення платежу" якого вказано "надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за договором б/н від 30.12.2021", та виписки по банківському рахунку позивача.

В подальшому рішенням позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", оформленим протоколом №1-08/22 від 18.08.2022, було вирішено, зокрема, звільнити ОСОБА_1 з посади директора товариства з 22.08.2022 та призначити ОСОБА_4 на вказану посаду з 23.08.2023.

09.09.2022 позивач засобами поштового зв`язку надіслав ОСОБА_1 лист-претензію №1-09/22 від 08.09.2022, в якому вимагав в строк до 16.09.2022 повернути грошові кошти у розмірі 200000 грн, посилаючись на відсутність у ОСОБА_2 повноважень на підписання і укладання договору про надання поворотної фінансової допомоги, а також на відсутність згоди загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" на укладення вищенаведеного договору.

У матеріалах справи також містяться копії поданої до податкових органів фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" станом на 31.12.2020 та станом на 31.12.2021.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між сторонами договору б/н від 30.12.2021, а також про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 200000 грн.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд послався на те, що оспорюваний договір було укладено за відсутності відповідного рішення загальних зборів на вчинення значного правочину, у зв`язку з чим, беручи до уваги те, що в подальшому схвалення вказаного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" не відбулось, даний договір має бути визнаний недійсним, а набуті відповідачем на підставі цього недійсного договору грошові кошти підлягають поверненню позивачеві.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Положеннями частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237, статті 239 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Таким чином, у відносинах від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Крім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє (постанов Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №360/1742/18).

Отже, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Вказане знайшло своє відображення у нормі Цивільного кодексу України, а саме: у частині третій статті 238 цього Кодексу, якою визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 13 Цивільного кодексу України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом вказаних норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано, що члени виконавчого органу товариства повинні діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства.

Колегія суддів вбачає, що оспорюваний договір було укладено між ОСОБА_1 (посадова особа товариства відповідача директор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" в особі Чолака Миколи Володимировича (виконавець робіт, який діяв на підставі довіреності №01-2021 від 01.12.2021, що видана товариством позивача за підписом його директора відповідача та в якій містяться обмеження прав представника у вигляді відсутності права відчуження будь-якого рухомого та нерухомого майна товариства).

Майном є предмети матеріального світу, які перебувають у власності певного суб`єкта права, у тому числі окрема річ, сукупність речей, майнові права та обов`язки, гроші і цінні папери, а також майнові права на них.

За таких обставин, відповідач, як особа, яка видала Чолаку Миколу Володимировичу довіреність №01-2021 від 01.12.2021, достеменно знав про відсутність у вказаної особи повноважень розпоряджатися коштами Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", між тим, діючи недобросовісно та нерозумно, протиправно вчинив оспорюваний правочин у своїх особистих інтересах, внаслідок чого заволодів майном (грошовими коштами) позивача за відсутності належних правових підстав для цього.

Крім того, положеннями частини першої статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства (частина друга статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Вищенаведена норма є імперативною та вказує на необхідність надання згоди загальними зборами у будь-якому випадку, якщо йдеться про вчинення правочину, вартість якого станом на дату вчинення перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу (постанова Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19).

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.

За приписами статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

За змістом наведених норм вбачається, що правочин з відчуження майна товариства, вартість якого перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства за даними останньої затвердженої його фінансової звітності є значним правочином, вчинення якого обумовлюється існуванням відповідного рішення загальних зборів учасників товариства, якщо інше не встановлено статутом такого товариства.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду міститься в постанові від 17.11.2022 у справі №910/13788/21.

Отже, для правильного застосування норми статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" необхідним є встановлення:

-який конкретно розмір вартості майна, робіт або послуг, був саме на момент вчинення правочину, оскільки згода мала надаватися саме на вчинення правочину і відповідність договору вищевказаній правовій нормі оцінюється саме станом на момент його вчинення;

-який конкретно розмір вартості чистих активів товариства був відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності до моменту вчинення правочину.

Як зазначалося вище, у підпункті 10.2.19 пункту 10.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, прийняття рішення про попереднє погодження (затвердження) вчинення значного правочину та уповноваження директора на його вчинення, якщо вартість майна, робіт послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності.

Дослідивши наявну у матеріалах справи фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", подану останнім до податкових органів, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір б/н від 30.12.2021 на суму 200000 грн є значним правочином у розумінні статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у зв`язку із чим відповідне рішення про надання згоди на його вчинення мало прийматися виключно загальними зборами позивача.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні та сторонами до місцевого господарського суду не подано рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" про надання згоди на вчинення значного правочину (оспорюваного договору б/н від 30.12.2021). Доказів подальшого схвалення позивачем зазначеного правочину до Господарського суду Одеської області також не подано.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний договір б/н від 30.12.2021 було укладено з порушенням статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" про визнання вказаного договору недійсним.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Крім того, Південно-західним апеляційним господарським судом враховується, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину (зокрема, але не виключно: про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача тощо). Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Аналогічна правова позиція Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відображена в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недійсність договору б/н від 30.12.2021, колегія суддів зазначає про те, що набуті відповідачем на підставі цього недійсного договору грошові кошти мають бути повернуті позивачу, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ" коштів у сумі 200000 грн підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції закрив підготовче провадження у даній справі, не розглянувши при цьому клопотання відповідача про витребування доказів, між тим відповідне порушення не вплинуло на правильність оскаржуваного судового рішення та фактично було усунуто Південно-західним апеляційним господарським судом, який ухвалою від 25.07.2023 відмовив у задоволенні ідентичного клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів б/н та б/д (вх.№1816/23 від 20.06.2023), поданого до суду апеляційної інстанції, з підстав того, що в порушення приписів частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України у відповідному клопотанні відповідач не зазначив про те, які саме обставини можуть підтвердити докази, питання про витребування яких він порушив, або які саме аргументи ці докази можуть спростувати. При цьому посилання скаржника на те, що відповідні докази містять відомості про наявність у нього зустрічних позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЩАНИ", колегією суддів були оцінені критично, адже зустрічний позов в межах даної справи відповідачем не заявлявся і про намір звернутися з таким позовом відповідачу суд першої інстанції не повідомляв.

Водночас суд апеляційної інстанції вбачає, що будь-яких інших доводів, крім посилань на закриття підготовчого провадження без попереднього розгляду клопотання відповідача про витребування доказів, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначено.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права, які б вплинули на правильність ухваленого місцевим господарським судом рішення від 20.04.2023 у справі №916/3531/22, не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.04.2023 у справі №916/3531/22 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.09.2023.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук