Рішення

від 31.08.2023 по справі 912/921/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 рокуСправа № 912/921/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коваленко Н.М.

при секретарі судового засідання Пастуховій А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №912/921/23 від 05.06.2023

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"</a> (далі - ТОВ "Агрофірма "Шаболат"), код ЄДР 03768767, вул. Центральна, 120-Б, с. Шабо, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., 67700

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича (далі - ФОП Скляренко В.В.), ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення платежів в порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 86 593,35 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача (в режимі відеоконференції) - адвокат Крушенівський Р.О., ордер серія ВН №1245846 від 24.05.2023;

від відповідача (в режимі відеоконференції) - адвокат Єфімов О.М., ордер серія ВТ №1037628 від 10.07.2023.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява №б/н від 24.05.2023 ТОВ "Агрофірма "Шаболат" до ФОП Скляренка В.В. про стягнення суми трьох відсотків річних в розмірі 13 500 грн та збитків від інфляції в сумі 73 093,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що обставини справи №912/2773/20 у вигляді отримання ФОП Скляренком В.В. грошових коштів в сумі 150 000,00 грн за відсутності на це достатньої правової підстави та виникнення у відповідача обов`язку повернути вказані грошові кошти 28.08.2015 є такими, що не потребують повторного доведення та визнаються преюдиційними для даної справи обставинами відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За вказаного позивач просить стягнути з відповідача суму трьох відсотків річних в розмірі 13 500 грн за період з 25.05.2020 по 25.05.2023 та збитків від інфляції в 73 093,35 грн за період з травня 2020 року по квітень 2023 року.

Ухвалою від 05.06.2023 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №912/921/23, ухвалив справу №912/921/23 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 04.07.2023 - 11:30, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

27.06.2023 до господарського суду від відповідача в межах строку, встановленого судом, надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 22.06.2023 з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування поданого відзиву зазначено таке.

Так, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 по справі №912/2773/20 прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"</a> було відмовлено, а саме в результаті застосування ст.ст. 251, 252, 254, 256, 257, 261, 267 ЦК України судом зроблено висновок, що строк позовної давності щодо повернення грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн. сплинув, що і стало підставою відмови в задоволенні позовних вимог.

Якщо звернутися, до теорії права, то маємо справу стосовно повернення грошових коштів у розмірі 150 000, 00 грн. за натуральним зобов`язанням, в якому кредитор позбавлений судового захисту своїх вимог, оскільки пропущено позовну давність. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох відсотків річних та збитків від інфляції розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох відсотків річних та збитків від інфляції у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Фактично позивач не зазнав матеріальних втрат (збитків) від знецінення суми основного боргу внаслідок інфляційних процесів, у стягненні якої йому відмовлено, внаслідок чого його права в цій частині не порушено, оскільки не може знецінитися те, у стягненні чого відмовлено.

У постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №904/6892/17, вирішуючи питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, судді касаційного суду відмовили як у стягненні пені, так і у стягненні інфляційних втрат і 3% річних за ст. 625 ЦК України, оскільки мала місце наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу.

Позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Відповідно до Постанови Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №285/3536/20, приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №756/9094/15 суд відмовив у стягненні основної заборгованості у зв`язку зі спливом позовної давності та вказав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 ЦК України, як похідні вимоги про стягнення основної суми боргу.

Згідно з Постановою ВП ВС від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Такої ж позиції Верховний Суд притримується у постановах №569/12918/16-ц від 02.09.2020 р., №442/398/15-ц від 18.03.2020 р., №390/880/16-ц від 11.12.2019 р.

Отже, правова позиція Верховного Суду свідчить про те, що суди мають відмовляти у задоволенні позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вимогу у натуральному зобов`язанні, за безпідставністю.

В той же час, позивач кореспондує до постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №910/65/14. Натомість п. 8.10 цієї постанови містить висновки: "відмова судом у задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно утримуваної ним суми коштів, сплаченої Позивачем за Договором, розірваним за рішенням суду, з підстав спливу позовної давності (постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі №910/65/14, залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.02.2020, пункт 4.4) унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише у разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню.".

Тобто застосування ст. 625 ЦК України у цій справі є протиправним, оскільки відсутнє зобов`язання, яке підлягає виконанню.

Також недоцільною є згадка в позовній заяві про постанову Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №918/650/21. Так, суд дійсно доходить висновків, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Однак у згаданому судовому рішенні йдеться про наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому вказана заборгованість за кредитним договором, який боржник належним чином не виконав, що свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання за увесь час прострочення.

Також, керуючись статтею 165 ГПК України, відповідач зазначив попередній (орієнтовний) розмір очікуваних витрат відповідача на професійну правничу допомогу у справі: Ознайомлення зі змістом позовної заяви - 3500 грн без ПДВ (1 год. роботи адвоката); Підготовка відзиву - 10 500 без ПДВ (3 год. роботи адвоката); Підготовка та участь в судовому засіданні - 3500 грн без ПДВ (за 1 судове засідання); Підготовка заяви про відшкодування судових витрат відповідача у справі - 3500 грн без ПДВ. Також відповідач заявив, що докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та витрат, які відповідач має понести, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, оскільки на момент ухвалення будуть відсутні всі первинні документи, в т.ч. ті, які міститимуть відомості про представництво інтересів відповідача в останньому судовому засіданні.

27.06.2023 на електронну адресу суду (з КЕП) від позивача надійшло клопотання №б/н від 27.06.2023 про вжиття заходів до забезпечення позову з вимогою вжити заходів до забезпечення позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"</a> шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать фізичній особі-підприємцю Скляренку Василю Володимировичу або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, в межах суми позову - 86 593,35 грн.

Ухвалою від 29.06.2023 господарський суд клопотання №б/н від 27.06.2023 ТОВ "Агрофірма "Шаболат" про вжиття заходів до забезпечення позову повернув заявнику без розгляду.

30.06.2023 на електронну адресу суду (з КЕП) від позивача надійшло клопотання №б/н від 27.06.2023 про вжиття заходів до забезпечення позову з вимогою вжити заходів до забезпечення позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"</a> шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать фізичній особі-підприємцю Скляренку Василю Володимировичу або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, в межах суми позову - 86 593,35 грн.

Ухвалою від 03.07.2023 господарський суд у задоволенні клопотання №б/н від 27.06.2023 позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовив повністю.

Протокольною ухвалою від 04.07.2023, на підставі ч. 5 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.07.2023 о 12:00 год.

Ухвалою від 18.07.2023 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу №912/921/23 до судового розгляду по суті на 01.08.2023 - 12:00 год.

27.07.2023 на електронну адресу суду та 31.07.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшли письмові пояснення №б/н від 26.07.2023.

Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Проте суд не визнавав за необхідне подавати додаткові пояснення відповідачу.

Відтак подані відповідачем письмові пояснення не беруться до уваги господарським судом при розгляді справи.

Протокольною ухвалою від 01.08.2023, на підставі ст. 216 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 22.08.2023 об 11:30 год.

У судовому засіданні 22.08.2023 оголошено перерву до 31.08.2023 на 15:00 год.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, а представник відповідача заперечив проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, господарський суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини сторін.

У 2020 році ТОВ "Агрофірма "Шаболат" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до ФОП Скляренка В.В. із вимогами про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів в розмірі 150 002,40 грн та відсотків за користування безпідставно одержаними грошовими коштами в сумі 220 984,56 грн.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області по справі №912/2773/20 від 22.12.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Скляренка В.В. на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат" 2, 40 грн основного боргу, 3,54 грн 30% річних та 0,09 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 скасовано в частині відмови у стягненні 150 000,00 грн безпідставно одержаних коштів та 2 250,00 грн судового збору. Прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з ФОП Скляренка В.В. на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат 150000,00 грн безпідставно одержаних коштів, 2 250,00 грн судового збору. В решті рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2021 касаційну скаргу ФОП Скляренка В.В. задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №912/2773/20 скасовано. Справу №912/2773/20 в скасованій частині передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 по справі №912/2773/20 апеляційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Шаболат" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 задоволено частково, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №912/2773/20 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №912/2773/20 за касаційною скаргою ТОВ "Агрофірма Шаболат" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022.

Відповідно до постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022 по справі №912/2773/20 судом встановлено таке.

24.03.2015 між Сільськогосподарським кооперативом "Шаболат", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"</a> (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Скляренком Василем Володимировичем (виконавець) укладено договір на виконання робіт по збиранню урожаю №03.

На виконання умов договору №03 від 24.03.2015 Фізичною особою-підприємцем Скляренком Василем Володимировичем надані позивачу послуги щодо збирання врожаю на суму 866 333,60 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №3.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"</a> зазначає, що на оплату послуг ним перераховано на користь Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича грошові кошти у сумі 1 016 336,00 грн. згідно платіжних доручень №155 від 15.06.2015 на суму 70 000,00 грн., №211 від 26.06.2015 на суму 70 000,00 грн., №255 від 10.07.2015 на суму 50 000,00 грн., №312 від 23.07.2015 на суму 300 000,00 грн., №344 від 04.08.2015 на суму 150 000,00 грн., №413 від 27.08.2015 на суму 150 000,00 грн., №435 від 08.09.2015 на суму 226 336,00 грн.

04.05.2018, 21.12.2018, 09.04.2019 та 29.07.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" направлялись Фізичній особі-підприємцю Скляренку Василю Володимировичу листи за вих. №71, №247, №120, №141 з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 150 000,00 грн. у зв`язку з переплатою за послуги по збиранню врожаю згідно з договором №03 від 24.03.2015.

Висновок суду першої інстанції в частині того, що кошти в сумі 150 000,00 грн, які перераховані платіжним дорученням 3413 від 27.08.2015, з призначенням платежу за послуги збирання врожаю згідно з рахунком №б/н від 26.08.2015, не є оплатою послуг, наданих відповідно до акта №3 здачі-приймання виконаних робіт (наданні послуг), визнається колегією суддів таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Колегія суддів виснувала, що відповідна сума 150 000,00 грн отримана відповідачем без достатніх правових підстав, а дому до них підлягають застосуванню положення ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка регулює набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідні доводи апеляційної скарги приймає до уваги.

Оскільки 27.08.2018, згідно календаря було понеділком, загальний строк позовної давності щодо вимог про повернення отриманих відповідачем за платіжним дорученням №413 від 27.08.2015 без достатніх правових підстав 150 000,00 грн, спливав 28.08.2018.

Оскільки відповідачем заявлено в суді першої інстанції про сплив позовної давності, а вимоги, які є предметом позову не входять до переліку вимог, на які позовна давність не поширюється, визначених ст. 268 ЦК України, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для застосування позовної давності і відмови в задоволені позовних вимог 150 002,40 грн надмірно перерахованих коштів за виконані роботи та 220 984,56 грн відсотків за користування грошовими коштами.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, на думку позивача, обставини справи у вигляді отримання ФОП Скляренком В.В. грошових коштів в сумі 150 000,00 грн за відсутності на це достатньої правової підстави та виникнення у відповідача обов`язку повернути вказані грошові кошти 28.08.2015 є такими, що не потребують повторного доведення та визнаються преюдиційними для даної справи обставинами відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Позивач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 зауважено, що за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанова Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/16945/14).

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 по справі №918/650/21).

Аналіз змісту ст. 625 ЦК України та норм ЦК України щодо позовної давності у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених у ч. 2 ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19), а також Верховним Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9544/19, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17.

На думку позивача, незважаючи на сплив позовної давності щодо вимог ТОВ "Агрофірма Шаболат" до ФОП Скляренка В.В. про повернення суми безпідставно одержаних грошових коштів в розмірі 150 000 грн, позивач має право на нарахування відповідачу до сплати суми трьох відсотків річних та збитків від інфляції за останні три роки, що передують зверненню із даним позовом.

Позивачем нараховано 3% річних за період з 25.05.2020-25.05.2023 в розмірі 13 500,00 грн та збитки від інфляції за період травень 2020 року по квітень 2023 року в розмірі 73 093,35 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує таке.

Спір у справі виник щодо сум, нарахованих позивачем у межах відповідальності за наслідками невиконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Отже зобов`язання повернути грошові кошти на підставі ст. 1212 ЦК України є грошовим зобов`язанням.

Правовідносини за наслідками невиконання грошового зобов`язання врегульовані, зокрема ст. 625 ЦК України, частина друга якої передбачає цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а саме: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625, 1212 ЦК України положення ст. 625 цього Кодексу поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Правовідносини, в яких виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Аналіз змісту ст. 625 ЦК України та норм ЦК України щодо позовної давності у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей), передбачених у ч. 2 ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), а також Верховним Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9544/19, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17.

Отже, враховуючи рішення у справі №912/2773/20 (зокрема, в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022) з висновком про право позивача вимагати в судовому порядку на підставі ст. 1212 ЦК України повернення йому суми безпідставно отриманих коштів у розмірі 150 000,00 грн, а також враховуючи обставини, встановлені судами як у цій справі щодо неповернення відповідачем позивачу такої суми коштів, суд зазначає, що вимоги позивача ґрунтуються на стверджуваному ним праві на отримання виплат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Водночас, право особи отримати захист свого цивільного права або інтересу із застосуванням заходів правоохоронного характеру (у межах державно-примусової діяльності) - за рішенням суду (ст. 15-16 ЦК України, ст. 4 ГПК України), зокрема шляхом звернення до суду із вимогами про захист права на виплати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, обмежується у випадках, передбачених законом.

Так, главою 19 "Позовна давність" розділу V "Строки та терміни. Позовна давність" Книги Першої "Загальні положення" ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України у сукупності з наведеними нормами про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених в ч. 2 ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19), в якій Суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18.

Натомість, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Отже зі спливом позовної давності особа втрачає право на судовий захист свого відповідного порушеного (невизнаного, оспорюваного) права та/або законного інтересу, відповідна вимога не підлягає задоволенню, а кореспондуюче цій вимозі зобов`язання не підлягає виконанню із застосуванням заходів правоохоронного характеру - за рішенням суду.

У зв`язку із викладеним відмова судом у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно утримуваної ним суми коштів, з підстав спливу позовної давності (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 27.06.2022) унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише у разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що викладена в постанові 05.04.2021 у справі №357/6166/19 (провадження № 61-2577св 20) з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах: від 03.04.2019 у справі №756/9094/15 (провадження №61-47455св18) та від 20.02.2019 у справі №910/19565/17.

При цьому, господарський суд відхиляє аргументи позивача, викладені з посиланням на правову позицію Верховного Суду в постанові від 18.05.2022 по справі №918/650/21 та в постанові від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, у зв`язку з чим зазначає таке.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 по справі №918/650/21, вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Водночас, як вбачається зі змісту постанови від 18.05.2022 по справі №918/650/21, Верховний Суд, вирішуючи спір за вимогами щодо стягнення виплат, нарахованих згідно зі статтею 625 ЦК України, виходив з того, що станом на момент подачі позову розмір основного зобов`язання відповідачем не був погашений/зменшений, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за вказаний вище період, що передбачено ст. 625 ЦК України.

Отже, висновки в постанові Верховного Суду від 18.05.2022 по справі №918/650/21 сформульовані щодо тих правовідносин, коли на момент звернення із вимогами щодо виплат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов`язання за основною вимогою підлягали виконанню (за рішенням суду, що не виконано тощо).

При цьому господарський суд зауважує, що у справі №918/650/21 не встановлювались обставини спливу позовної давності за основною вимогою.

Отже у вказаній справі мали місце обставини, коли грошове зобов`язання за основною вимогою підлягало виконанню, виконання не обмежувалось ні спливом позовної давності за основною вимогою, ні судовим рішенням про відмову у задоволенні основної вимоги з підстав спливу позовної давності, що має місце у спірних правовідносинах у цій справі.

Отже у справі №918/650/21 не встановлювались обставини спливу позовної давності за основною вимогою, зокрема і обставини відмови судом у задоволенні грошових вимог за основною вимогою з підстав спливу позовної давності, а касаційний суд виходив з правил обчислення позовної давності за вимогами про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України.

Аналогічного до підстав для наведеного висновку господарський суд відхиляє аргументи позивача з посиланням на висновки в постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, виходячи з того, що згідно з обставинами, встановленими судом у цій справі, грошове зобов`язання за основною вимогою підлягало виконанню за відповідним рішенням суду про стягнення заборгованості за основним боргом.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.12.2021 у справі №910/65/14(910/21118/20).

Отже, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до норм ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Крім того, господарський суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Також господарським судом враховано, що представник відповідача у поданому до господарського суду відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні 31.08.2023 заявив про намір подати докази про понесення відповідачем витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України - розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 221 ГПК України - для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення направити позивачу засобами поштового зв`язку, а також на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_5 та info@glorialex.com та відповідачу засобами поштового зв`язку та на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2

Повне рішення складено 11.09.2023.

Суддя Н.М. Коваленко

Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості надавати інформацію про вебадресу судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, одночасно з врученням (надсиланням/видачі) копії повного або скороченого такого рішення до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його вебадресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://court.gov.ua/fair/sud5013.