Постанова

від 30.08.2023 по справі 910/4689/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4689/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного підприємства «Сітіторг-2009» - не з`явився,

Приватного акціонерного товариства

«Акціонерна компанія «Київводоканал» - Плясуна О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 (у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Ткаченко Б.О., Ходаківська І.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 (суддя Полякова К.В.)

у справі № 910/4689/22

за позовом Приватного підприємства «Сітіторг-2009»

до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про визнання нечинними та скасування технічних умов,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 Приватне підприємство «Сітіторг-2009» (далі - ПП «Сітіторг-2009») звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал») про визнання нечинними та скасування технічних умов від 05.06.2019 № 14135 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019), від 21.03.2019 № 14135 на каналізування, від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником нерухомого майна - громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, за адресою: м. Київ, вул. Порика Василя, 18.

У зв`язку зі змінами у господарській діяльності, позивач у 2016 році звернувся до відповідача та отримав технічні умови на водопостачання від 24.02.2016 № 11507 та каналізування від 30.03.2016 № 11542 зазначеного об`єкта нерухомого майна.

У подальшому в процесі здійснення реконструкції автомиючого комплексу (літ «В» та літ «Г» за наведеною адресою), яка проводилася в період з 16.01.2019 до 13.09.2019, позивачем було отримано технічні умови від 05.06.2019 № 14135 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019), від 21.03.2019 № 14135 на каналізування, від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання.

Згодом потреба в збільшенні об`ємів водопостачання, передбачених спірними технічними умовами, відпала, отже жодних робіт за цими технічними умовами позивачем не проводилося.

Натомість роботи на зазначеному об`єкті за технічними умовами на водопостачання від 24.02.2016 № 11507 та каналізування від 30.03.2016 № 11542 позивачем виконано в повному обсязі та можуть бути прийняті відповідачем в експлуатацію, проте останній заперечує можливість такого прийняття з огляду на чинність, на думку відповідача, спірних технічних умов, відповідно до яких об`єкт може бути прийнято в експлуатацію.

ПП «Сітіторг-2009» вважає, що відповідно до статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спірні технічні умови припинили свою дію одночасно з завершенням реконструкції об`єкта нерухомості, тобто з 13.09.2019, що не визнається відповідачем та стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, позов задоволено. Визнано нечинними та скасовано технічні умови від 05.06.2019 № 14135 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019), технічні умови від 21.03.2019 № 14135 на каналізування, технічні умови від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання. Стягнуто з ПрАТ «Київводоканал» на користь ПП «Сітіторг-2009» витрати зі сплати судового збору в сумі 7 443,00 грн та витрати на поштові послуги в сумі 30,00 грн.

Не погоджуючись із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, у червні 2023 року ПрАТ «АК «Київводоканал» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Також скаржником у касаційній скарзі наведено орієнтовний розрахунок судових витрат, що становить 2 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/4689/22 за касаційною скаргою ПрАТ «АК «Київводоканал» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.08.2023.

ПП «Сітіторг-2009» у судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

За змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 43 ГПК).

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПрАТ «АК «Київводоканал», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанції установлено, що ПП «Сітіторг-2009» є власником об`єкта нерухомого майна - громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, за адресою: м. Київ, вул. Порика Василя, 18.

У зв`язку зі змінами у господарській діяльності, позивач у 2016 році звернувся до відповідача та отримав технічні умови на водопостачання від 24.02.2016 № 11507 та каналізування від 30.03.2016 № 11542 зазначеного об`єкта нерухомого майна.

ПП «Сітіторг-2009» на підставі укладеного з Фізичною особою-підприємцем Остащенком О.А. договору на виконання проектної документації від 06.07.2016 № 06/07/16 розроблено проектно-технічну документацію № 06/07/16-ЗВК на об`єкт «Автомиючий комплекс (літ. «В» та літ «Г») по вул. Василя Порика, 18 у Подільському районі м. Києва . Зовнішні мережі водопроводу та каналізації» відповідно до технічних умов від 24.02.2016 № 11507 на водопостачання об`єкта та від 30.03.2016 № 11542 на каналізування об`єкта.

Цю проектну документацію погоджено: ПрАТ «АК «Київводоканал» 28.03.2017 № 59; ПАТ «Київенерго» 16.03.2017 № 15072-2099-ка4; КО «Інститут генерального плану м. Києва» 23.06.2016 № 2399-16; КК «Київавтодор» 02.02.2017 № 67; Управлінні інженерно-транспортної інфраструктури міста Департаменту містобудування та архітектури 16.05.2017 № 553А.

Відповідно до актів про проведення дезінфекції трубопроводів (споруд) водопостачання господарсько-питного призначення 10.05.2018 та 18.05.2018 ТОВ «БК «Атікем» на трубопроводі та арматурі (із зазначенням відповідних параметрів) по вул. В.Порика, 18, проведено роботи з дезінфекції.

06.05.2020 між ПрАТ «АК «Київводоканал» (виконавець) і ПП «Сітіторг-2009» (споживач) укладено договір № 22726/5-06-Т про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Споживання відповідних послуг за період з червня 2020 року по лютий 2021 року здійснюється позивачем на підставі договору від 06.05.2020 № 22726/5-06-Т.

ПП «Сітіторг-2009» направило ПрАТ «АК «Київводоканал» лист від 16.09.2020 № 16/09-20, у якому повідомив відповідача про те, що на даний час проект водопостачання та каналізування об`єкта «Реконструкція автомиючого комплексу (літ. «В» та літ «Г»)» по вул. Порика Василя, 18, виконаний на 90 %, але подати його на розгляд в департамент відповідача неможливо з огляду на затримку погодження генерального плану та схеми організації рельєфу в Департаменті містобудування та архітектури.

15.12.2020 між ПП «Сітіторг-2009» (замовник) та ТОВ «Будхімтрейдінг» (підрядник) укладено договір підряду № 15.12-20П на виконання підрядних робіт з технічного обстеження побудованих мереж водопостачання та каналізування на відповідність проекту; підготовки та здачі виконавчої документації у ПрАТ «АК «Київводоканал» на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Порика Василя, 18, відповідно до проекту № 06/07/16-ЗВК, розробленого ФОП Остащенком О.А. та погодженого ПрАТ «АК «Київводоканал» за № 11507 від 28.03.2017, з додержанням будівельних норм та правил.

У листі від 15.03.2021 № 15/03/01-21 ТОВ «Будхімтрейдінг» повідомило ПП «Сітіторг-2009» про те, що роботи згідно з технічними умовами від 24.02.2016 № 11507 та від 30.03.2016 № 11542 виконано в повному обсязі.

ПП «Сітіторг-2009» звернулося до ПрАТ «АК «Київводоканал» з листом від 26.04.2021 вих. № 26/04_21, у якому, між іншим зазначило, що на даний час об`єкт «Реконструкція автомиючого комплексу (літ. «В» та літ «Г»)» по вул. Порика Василя, 18, у Подільському районі м. Києва підключений за тимчасовою схемою водопостачання та водовідведення (договір № 22726/5-06-Т від 06.05.2020). Протягом 2020 року підприємство проходило процес погодження документації щодо реалізації проекту, передбаченого технічними умовами № 14135 від 21.03.2019 і № 14169 від 21.03.2019, у підрозділах інженерної інфраструктури м. Києва, проте у зв`язку із обставинами, що склалися, підприємство вимушено змінити концепцію розвитку, потреба в об`ємах водопостачання, передбачених цими технічними умовами, відпала, у зв`язку із чим прийнято рішення призупинити процес проектування та розробки нового проекту «ВК». З огляду на це позивач просив відкликати технічні умови № 14135 від 21.03.2019, № 14169 від 21.03.2019; прийняти роботи, виконані за погодженим ПрАТ «АК «Київводоканал» проектом № 06/07/16-1-ЗВК та технічними умовами № 11507 від 24.02.2016 та № 11542 від 30.03.2016, видати відповідні документи; підключити автомиючий комплекс (літ. «В» та літ «Г»)» по вул. Порика Василя, 18, у Подільському районі м. Києва за постійною схемою водопостачання та водовідведення та укласти відповідні договори.

У листі від 26.07.2021 № 3580/26/36/02-21 ПрАТ «АК «Київводоканал» у відповідь на лист від 26.04.2021 № 26/04_21 повідомило ПП «Сітіторг-2009» про те, що термін чинності технічних умов № 14169 від 21.03.2019 та № 14135 від 05.06.2019 закінчився, проектна документація зовнішніх водопровідних та каналізаційних мереж, розроблена відповідно до цих технічних умов, позивачем на розгляд відповідачу не подавалася. Зазначено, що позивач має право звернутися до відповідача щодо продовження терміну чинності даних технічних умов, а після їх отримання розробити проектну документацію, затвердити її в установленому порядку, виконати проектні рішення у повному обсязі (виконати будівництво мереж) та здати побудовані мережі в експлуатацію з оформленням актів технічного приймання та актів розмежування балансової належності.

ПП «Сітіторг-2009» у листі від 27.10.2021 вих.№ 271021/10 повторно звернулося до ПрАТ «АК «Київводоканал» з проханням провести технічне приймання та ввід в експлуатацію збудованих мереж згідно з технічними умовами № 11507 від 24.02.2016, № 11542 від 30.03.2016 та розробленою на їх підставі проектно-технічною документацією 06/07/16-1-ЗВК, яка належним чином погоджена ПрАТ «АК «Київводоканал» (погодження № 59 від 28.03.2017).

У листі від 29.11.2021 № 5907/22/36/02-21 ПрАТ «АК «Київводоканал» у відповідь на лист від 27.10.2021 вих.№ 271021/10 повідомило ПП «Сітіторг-2009», що у проведенні технічного приймання для введення в експлуатацію та підписання актів технічного приймання водопровідних та каналізаційних мереж відповідно до технічних умов, виданих на замовлення ПП «Сітіторг-2009» від 24.02.2016 № 11507 на водопостачання, від 30.03.2016 № 11542 на каналізування об`єкта «Автомиючий комплекс (літ. «В» та літ «Г»)» за адресою: вул. Порика Василя, 18, відмовлено. Також повідомлено, що на замовлення ПП «Сітіторг-2009» відповідачем було видано нові технічні умови від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання та від 05.06.2019 № 14135 на каналізування об`єкта «Реконструкція автомиючого комплексу (літ. «В» та літ «Г») (без зміни функції)» за адресою: вул. Порика Василя, 18; скасування виданих технічних умов законодавством не врегульовано. Зазначений об`єкт буде прийнято в експлуатацію відповідно до останніх технічних умов, виданих на його водопостачання та каналізування.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ПП «Сітіторг-2009», заявлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», про визнання нечинними та скасування технічних умов від 05.06.2019 № 14135 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019), від 21.03.2019 № 14135 на каналізування, від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання, обґрунтована, зокрема, тим, що відповідно до частини 7 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спірні технічні умови припинили свою дію одночасно з завершенням реконструкції об`єкта нерухомості, тобто 13.09.2019. Оскільки технічні умови від 24.02.2016 № 11507 та від 30.03.2016 № 11542 позивачем виконано в повному обсязі, то можуть бути прийняті ПрАТ «АК «Київводоканал» в експлуатацію, проте останній заперечує можливість такого прийняття з огляду на чинність спірних технічних умов.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив повністю та мотивував таке рішення тим, що відмова відповідача у проведенні технічного приймання належного позивачу об`єкта нерухомості внаслідок видачі позивачу нових технічних умов № 14135 від 05.06.2019 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019) та технічних умов № 14169 від 21.03.2019 на водопостачання, які не виконувалися внаслідок відсутності технічної потреби та виконання попередніх технічних умов, позбавляє позивача права на «мирне володіння майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд урахувавши, що положення чинного законодавства не містять прямої правової норми щодо порядку скасування технічних умов на водопостачання та на каналізування, з огляду на положення статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК) дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним засобом поновлення порушеного права та таким, що відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ «АК «Київводоканал» послалося, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 15, 16 ЦК і, зважаючи на підстави та зміст позову, проігноровано те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення його прав (у разі наявності їх порушення); ПП «Сітіторг-2009» не наведено, які саме його права чи інтереси порушені і підлягають захисту чи поновленню шляхом вирішення судом даного спору, що свідчить про невідповідність такого позову нормам законодавства. При цьому судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, якими урегульовано питання захисту прав та інтересів судом, що викладено у постановах від 22.02.2022 у справі № 920/83/21, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18. Також судами попередніх інстанцій не в повному обсязі досліджені наявні в матеріалах справи докази, що призвело до передчасного висновку щодо відсутності змін в обсягах спожитих послуг з водопостачання та водовідведення та як наслідок задоволення позовних вимог ПП «Сітіторг-2009», що в свою чергу призвело до порушення права відповідача на справедливий суд. Судами не враховано положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (у редакції, чинній на час видачі технічних умов; далі - Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 № 190), стосовно того, зокрема, що технічні умови повинні відповідати законодавству, містити достовірну інформацію та обґрунтовані вимоги до об`єктів будівництва. про оплату наданих послуг. Судами порушено положення статей 86, 236 ГПК та не досліджено наявні в матеріалах справи банківські виписки і взагалі не було досліджено фактичні обсяги споживання послуг на предмет їх збільшення, враховуючи те, що саме це і було підставою для звернення позивача до відповідача для отримання нових технічних умов. Так, з аналізу зазначених виписок прослідковується значне збільшення обсягів водопостачання та водовідведення у порівнянні з допустимими обсягами водопостачання та водовідведення, зазначеними у технічних умовах № 11507 від 24.02.2016 на водопостачання об`єкта та № 11542 від 30.03.2016 (замість технічних умов № 11542 від 24.02.2016) на каналізування. Задоволення судом першої інстанції клопотання позивача про долучення нових доказів під час розгляду справи по суті (після чого в цьому ж судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення), не надавши відповідачу можливості надати пояснення по таких документах, призвело до порушення принципу процесуальної рівності сторін та до неможливості відповідачу належним чином захистити свої права та інтереси.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, на яку здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду, на висновки в яких скаржником здійснено посилання в касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Подібний за змістом узагальнений висновок наведено у зазначених постановах Верховного Суду, на висновки в яких здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як свідчать матеріали справи, що розглядається, позивачем у позові заявлено вимоги про визнання нечинними та скасування технічних умов від 05.06.2019 № 14135 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019), від 21.03.2019 № 14135 на каналізування, від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання.

Відповідно до статті 2 ГПК господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого таке право зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні способом, установленим для захисту прав та інтересів, унаслідок чого їх буде імперативно відновлено.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, основні вимоги, зокрема, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів (стаття 5 зазначеного Закону у редакції, на час видачі спірних технічних умов).

У частині 1 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

За змістом статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, на час видачі спірних технічних умов) технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об`єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки (частина 1). Фізична чи юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває в її власності або користуванні, має право на одержання технічних умов згідно із поданою нею заявою. Технічні умови надаються протягом 10 робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви (частина 2). Технічні умови повинні відповідати законодавству, містити достовірну інформацію та обґрунтовані вимоги до об`єктів будівництва, а також відповідати намірам заявника щодо забудови земельної ділянки (частина 3).

Відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 № 190 (у редакції, чинній на час видачі спірних технічних умов) технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об`єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водопостачання, водовідведення; споживач або суб`єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво або реконструкцію об`єкта будівництва (далі - об`єкт будівництва) з подальшим його приєднанням до систем централізованого водопостачання та водовідведення є замовником послуг, якому для приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення надаються технічні умови. Для одержання технічних умов замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення подає до виробника таких послуг заяву, опитувальний лист за формою згідно з додатком 2, ситуаційний план з визначенням місця розташування земельної ділянки на відповідній території (пункти 1.2, 4.1). Забороняється будь-яке самовільне приєднання об`єктів водоспоживання до діючих систем централізованого водопостачання та водовідведення (включаючи приєднання до будинкових вводів, внутрішньобудинкових мереж або до мереж споживачів) (пункт 4.3); виконання технічних умов є обов`язковим при розробленні проектів на об`єкти будівництва (пункт 4.4).

За змістом пункту 8 розділу ІІІ Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 № 190 (тут і далі у чинній редакції) строк дії технічних умов складає три роки з дня їх надання у разі неприєднання об`єкта до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення. Збільшення ліміту водоспоживання/водовідведення потребує розробки нових технічних умов.

Технічні умови є підставою для розроблення проєктно-технічної документації на приєднання до систем централізованого питного водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі - проєктно-технічна документація) згідно з державно-будівельними нормами та іншими нормативно-правовими актами і є обов`язковими для виконання. Проєктно-технічна документація розробляється відповідно до виданих виконавцем послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення технічних умов (пункт 10 розділу ІІІ).

Проєкт на приєднання до систем централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення подається для узгодження виконавцю послуги з централізованого водопостачання / централізованого водовідведення у двох примірниках (пункт 16 розділу ІІІ).

У випадках відхилень проєктно-технічної документації від технічних умов та відповідних нормативних документів виконавець послуги з централізованого водопостачання / централізованого водовідведення протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня отримання проєкту на приєднання має надати споживачу лист із зауваженнями та рекомендаціями щодо її доопрацювання або узгодити її із зауваженнями (пункт 17 розділу ІІІ).

У разі зміни цільового призначення приміщення та/або запланованих змін господарської діяльності споживачів, якщо вони ведуть до зміни обсягів спожитої питної води та скидів стічних вод, у місячний строк споживачі до дати виникнення змін надають виконавцю послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення заяву та відповідні документи для одержання технічних умов та внесення змін до договору (пункт 20 розділу ІІІ).

Зміст наведених норм свідчить про те, що видача технічних умов на приєднання до мереж централізованого водопостачання та водовідведення, є невід`ємною складовою процесу приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення, на підставі якої розробляється проєктно-технічна документація.

У справі, що розглядається, позивач обґрунтував позовні вимоги обставинами того, що відповідно до статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спірні технічні умови припинили свою дію одночасно з завершенням реконструкції об`єкта нерухомості, тобто з 13.09.2019. Водночас позивач стверджує, що роботи на зазначеному об`єкті виконано ним у повному обсязі за технічними умовами на водопостачання від 24.02.2016 № 11507 та каналізування від 30.03.2016 № 11542, що були отримані раніше, та можуть бути прийняті відповідачем в експлуатацію, проте останній заперечує можливість такого прийняття з огляду на чинність, на думку відповідача, спірних технічних умов, відповідно до яких об`єкт може бути прийнято в експлуатацію.

ПрАТ «АК «Київводоканал», заперечуючи проти позову послалося на положення Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 № 190 (у редакції, на час видачі спірних технічних умов) та зазначило, що технічні умови було видано саме на замовлення позивача у зв`язку зі зміною обсягів водопостачання та водовідведення; при цьому позивачем у встановленому законодавством порядку технічні умови від 24.02.2016 № 11507 на водопостачання не здані, від 30.03.2016 № 11542 на каналізування не виконані, а технічні умови від 05.06.2019 № 14135 на каналізування (замість ТУ-14135 від 21.03.2019) та від 21.03.2019 № 14169 на водопостачання виконано частково, в експлуатацію не здано; водночас технічні умови є передумовою для виготовлення проектної документації, проте позивач не звертався до ПрАТ «АК «Київводоканал» стосовно розгляду проектної документації зовнішніх мереж водопостачання та каналізування. Тому, на думку відповідача, заявлені позовні вимоги про визнання нечинними та скасування технічних умов є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суди попередніх інстанцій, вважаючи доведеними позовні вимоги, що стало підставою для задоволення позову, не врахували зазначені положення норм права та правові висновки Верховного Суду, та залишили поза увагою те, що захисту підлягає саме наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду, а відтак не встановили, чи існує у позивача право або законний інтерес саме у цих правовідносинах; якщо так, то який і чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Так, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що дії відповідача, які стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом, порушують право власності позивача на об`єкт нерухомого майна, а скасування спірних технічних умов призведе до усунення порушення права позивача на «мирне володіння майном», гарантоване 1 Протоколом до Конвенції, з огляду на предмет і підстави заявленого позову не звернули уваги, що такими обставинами позивач свої вимоги не обґрунтовував і про захист саме права власності в обраний ним спосіб не заявляв.

Водночас суди не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не з`ясували та в рішенні не зазначили, чи існував предмет спору на час подання позову та ухвалення рішення судом з урахуванням того, що у спірних технічних умовах наведено інформацію про їх дійсність у два роки, про те, що вони є підставою для проектування і не дають права на проведення робіт з підключення до відповідних мереж, а відтак не встановили наявність/відсутність дійсного порушеного права (інтересу) позивача на час звернення до суду з відповідним позовом.

Тим більше сам позивач у позовній заяві зазначає, що спірні технічні умови, на його думку, припинили свою дію 13.09.2019, проте таким обставинам суди не надали оцінки, та не дослідили докази, які б підтверджували завершення реконструкції об`єкта, про що також зазначив позивач.

З урахуванням наведених норм, що регулюють процес приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що технічні умови є лише складовою такого процесу, у зв`язку із чим не встановили, яким чином задоволення позову про визнання нечинними та скасування спірних технічних умов призведе до захисту/відновлення прав, які позивач вважає порушеними, в обраний ним спосіб.

При цьому судами попередніх інстанцій взагалі не надано оцінки запереченням відповідача стосовно того, що позивачем виконувалися роботи і за технічними умовами 2016 року, і за технічними умовами 2019 року (спірними), проте останній не звертався до ПрАТ «АК «Київводоканал» стосовно розгляду проектної документації зовнішніх мереж водопостачання та каналізування, а відтак висновки судів про те, що відмова відповідача у проведенні технічного приймання належного позивачу об`єкта нерухомості викликана тільки лише внаслідок видачі позивачу спірних технічних умов, є передчасними.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та залежати від настання або ненастання певних обставин, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права, а також правових висновків Верховного Суду враховано не було.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 у справі № 910/4689/22 скасувати.

3. Справу № 910/4689/22 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко