Постанова

від 06.09.2023 по справі 161/8273/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 161/8273/20

провадження № 61-17741 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Ківерцівської міської ради Волинської області;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ківерцівської міської ради Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2021 рокуу складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Тростянецької сільської ради Ківерцівського району Волинської області (далі - Тростянецька сільська рада), правонаступником якої є Ківерцівська міська радаВолинської області (далі - Ківерцівська міська рада), звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що в комунальній власності Тростянецької сільської ради, правонаступником якої є Ківерцівська міська рада, перебуває земельна ділянка площею 16,023 га, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0721887200:06:000:2193, яка розташована в селі Тростянець Ківерцівського району Волинської області.

На вищевказаній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , а саме: силосна яма площею 375,8 кв м; конюшня площею 280,1 кв. м; льоносушарка площею 331 кв. м; свинарник площею 200,7 кв. м; автовагова площею 78,6 кв. м; кормокухня площею 211,9 кв. м; корівник площею 1105,9 кв. м; телятник площею 534 кв. м; телятник-вівчарник площею 987,9 кв. м.

ОСОБА_1 звертався до Тростянецької сільської ради із заявами про надання дозволу на розроблення та затвердження проєкту землеустрою на земельну ділянку для подальшого її отримання в оренду.

09 жовтня 2019 року Тростянецькою сільською радою прийнято рішення № 5/43, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду на 7 років для іншого сільськогосподарського призначення в селі Тростянець.

З метою забезпечення виконання рішення від 09 жовтня 2019 року № 5/43 Тростянецькою сільською радою підготовлено проєкт договору оренди землі, який скеровано на адресу ОСОБА_1 листом від 29 листопада 2019 року за № 678/01.15-19, однак відповідач уникає укладення договору оренди землі та використовує земельну ділянку для обслуговування нерухомого майна, що йому належить на праві приватної власності, без будь-яких документів, а також не сплачує до бюджету сільської ради кошти за використання зазначеної земельної ділянки.

Річний розмір орендної плати ОСОБА_1 повинен становити 569 660,38 грн (9 494 339,73 грн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки х 6 % - розмір річної орендної плати для земель іншого сільськогосподарського призначення / 100 %).

Оскільки відповідач не виконував свого обов`язку упродовж восьми місяців, то сума коштів, яку він зберіг без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки, складає 365 532,09 грн.

Ураховуючи наведене, заступник прокурора Волинської області просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь Тростянецької сільської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 365 532,09 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що розрахунок недоотриманих коштів за використання земельної ділянки площею 16,023 га, кадастровий номер 0721887200:06:000:2193, наданий стороною позивача на обґрунтування заявлених позовних вимог, не може бути прийнятим судом до уваги, оскільки проведений невірно, що підтверджується з висновком експерта судової оціночно-земельної експертизи Волинської філії Львівського НДІСЕ від 20 травня 2021 року № 8505, а інших доказів на підтвердження розміру безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав, стороною позивача суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 жовтня 2021 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ківерцівської міської радиподав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161кс19), в постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18, від 17 березня 2020 року у справі № 917/353/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 924/1265/19, від 29 липня 2020 року у справі № 810/4275/17 (провадження № №К/9901/56109/18), від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18, від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, в постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 18 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року матеріали справи № 161/8273/20 передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Сакара Н. Ю., Білоконь О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на висновок експертаВолинської філії Львівського НДІСЕ від 20 травня 2021 року № 8505, складенийза результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, не дослідили та не дали оцінку іншим доказам у справі, зокрема витягам про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25 вересня 2019 року та від 09 січня 2020 року, розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 травня 2020 року, листам Тростянецької сільської ради адресованим ОСОБА_1 , проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також суди не врахували, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.

За наявним в матеріалах справи витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25 вересня 2019 року № 03-4/1176 значення коефіцієнту, що характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), визначено вірно та становить 1, що відповідає Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок № 489). Коефіцієнт Кф зі значенням 1 для спірної земельної ділянки підтверджено також витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 січня 2020 року № 27.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

В комунальній власності Тростянецької сільської ради, правонаступником якої є Ківерцівська міська рада, перебуває земельна ділянка площею 16,023 га, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0721887200:06:000:2193, яка розташована в селі Тростянець Ківерцівського району Волинської області.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 15 травня 2020 року № 209080422 підтверджується, що на вищевказаній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , а саме: силосна яма площею 375,8 кв м; конюшня площею 280,1 кв. м; льоносушарка площею 331 кв. м; свинарник площею 200,7 кв. м; автовагова площею 78,6 кв. м; кормокухня площею 211,9 кв. м; корівник площею 1105,9 кв. м; телятник площею 534 кв. м; телятник-вівчарник площею 987,9 кв. м.

31 липня 2018 року та 23 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_1 звертався до Тростянецької сільської ради із заявами про надання дозволу на розроблення та затвердження проєкту землеустрою на земельну ділянку для подальшого її отримання в оренду.

09 жовтня 2019 року Тростянецькою сільською радою прийнято рішення № 5/43 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду на 7 років для іншого сільськогосподарського призначення.

З метою забезпечення виконання рішення від 09 жовтня 2019 року № 5/43 Тростянецькою сільською радою підготовлено проєкт договору оренди землі, який скеровано на адресу відповідача листом від 29 листопада 2019 року за №678/01.15-19.

За пунктом 2.3 вказаного договору оренди землі нормативно грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом із технічної документації про нормативно-грошову оцінку, виданим Відділом у Ківерцівському районі Міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 25 вересня 2019 року № 03-4/1176 складає 9 494 339,73 грн.

Умовами проєкту договору передбачено, що орендна плата вноситься у розмірі 6 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та складає 569 660,38 грн на рік.

Однак ОСОБА_1 від підписання договору оренди землі від 22 листопада 2019 року відмовився, вважаючи орендну плату завищеною.

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Тростянецької сільської ради, правонаступником якої є Ківерцівська міська рада, свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_1 уникає укладення договору оренди землі та використовує земельну ділянки для обслуговування нерухомого майна, що йому належить на праві приватної власності, без будь-яких документів, а також не сплачує до бюджету сільської ради кошти за використання зазначеної земельної ділянки, чим спричиняє державі збитки. Оскільки ОСОБА_1 як фактичний користувач спірної земельної ділянки не виконував свого обов`язку упродовж восьми місяців та без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти у розмірі 365 532,09 грн, які мав сплатити за користування нею, то він зобов`язаний повернути ці кошти Ківерцівській міській раді на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ківерцівської міської ради підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Близькі за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16), на які послався заявник в касаційній скарзі.

В постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереженням майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, на яку послався заявник в касаційній скарзі)

Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 917/353/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19, на які послався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.

Пунктом 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.

Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.

В постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 810/4275/17 (провадження № №К/9901/56109/18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що вчинення дій щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки певного коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки належить до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Тобто, такі дії є частиною процесу реалізації повноважень, наданих відповідачу чинним законодавством, а саме повноважень щодо визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Результатом реалізації цих повноважень є затвердження відповідною сільською, селищною, міською радою виготовленої технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів, яке породжує юридичні наслідки для позивача, як платника податків, оскільки нормативна грошова оцінка земельних ділянок є базою оподаткування земельним податком, в той час, як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки є тільки засобом (підставою) для встановлення такої оцінки.

Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

У постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), на яку послався заявник в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду звернула також увагу на її висновки, сформульовані у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, згідно з якими обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову в позові у зв`язку з недоведеністю, оскільки розрахунок недоотриманих коштів за використання спірної земельної ділянки, наданий стороною позивача, проведений невірно. При цьому суди послалися на висновок експерта судової оціночно-земельної експертизи Волинської філії Львівського НДІСЕ від 20 травня 2021 року № 8505, в якому зазначено, що розмір коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) у витязі від 25 вересня 2019 року № 03-4/1176, виданий Відділом у Ківерцівському районі Міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0721887200:06:000:2193, визначений (застосований) не правильно. Коефіцієнт Кф у витязі про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25 вересня 2019 року № 03-4/1176 становить «1» і визначений відповідно до додатку № 1 до порядку - не вірно, отже не відповідає порядку. Коефіцієнт Кф у витязі про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 січня 2020 року № 27 становить «1» і визначений відповідно до додатку № 1 до порядку - вірно. Коефіцієнт КмЗ у витягах із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 25 вересня 2019 року № 03-4/1176 та від 11 січня 2020 року № 27 розрахований невірно, тому що не враховані об`єктивні фактори та ті, які визначені технічною документацією, отже порушена оціночна процедура, а саме не врахована частина факторів локального впливу. Розрахунок коефіцієнту Км2 ймовірно не відповідає оціночним процедурам.

При цьому, на запитання, поставлене в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинській області від 27 липня 2020 року про призначення оціночно-земельної експертизи, який розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки площею 16,023 га з кадастровим номером 0721887200:06:000:2193, яка знаходиться в селі Тростянець Ківерцівського району Волинської області, судовий експерт у висновку вказав, що таке виходить за межі його компетенції, а тому провести дослідження та надати відповідь на поставлене в ухвалі питання не надається можливим. Вищезазначене судовий експерт мотивував тим, що розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки представляється у формі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки населеного пункту. Крім того, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. До того ж вказане питання відсутнє у переліку питань наведених у науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

В постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18, на які послався заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Однак в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 (провадження № 12-48гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.

З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 (провадження № 12-48гс21) відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161кс19), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Подібний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 924/1265/19, на яку послався заявник в касаційній скарзі.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові у зв`язку з недоведеністю, оскільки розрахунок недоотриманих коштів за використання спірної земельної ділянки, наданий стороною позивача, проведений невірно, є необґрунтованим, так як процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначена вищенаведеними положеннями Порядку № 489, а земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру.

Отже, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161кс19), від 17 березня 2020 року у справі № 917/353/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 924/1265/19, від 29 липня 2020 року у справі № 810/4275/17 (провадження № №К/9901/56109/18), від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18, від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, в постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ківерцівської міської ради Волинської області задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович