Постанова

від 05.09.2023 по справі 906/85/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05 вересня 2023 року Справа № 906/85/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

прокурор - Кока С.Л.;

позивач 1 - Літвін С.М.;

позивач 2 - не з`явився;

позивач 3 - Бобер А.В.;

відповідач - Грицик А.В.;

третя особа - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023, повний текст якого складено 25.05.2023, у справі №906/85/22 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері

оборони Центрального регіону в інтересах держави, в особі -

1. Міністерства оборони України

2. Житомирської обласної державної адміністрації

3. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольза»

про визнання недійним на майбутнє договору №549 від 07.08.2018 про спільну

діяльність та повернення земельної ділянки

В лютому 2022 року Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (надалі в тексті Прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом в інтересах держави, в особі позивачів: Міністерства оборони України (надалі в тексті Міністерство оборони), Житомирської обласної державної адміністрації (надалі в тексті ОДА), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир (надалі в тексті КЕВ м.Житомир), в якому просив:

- визнати недійсним договору від 07.08.2018 №549, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кольза» та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир у редакції з урахуванням внесених змін відповідно до Додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольза» (надалі в тексті ТзОВ «Кольза») повернути Квартирно-експлуатаційному відділу міста Житомир земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06: 000:0510, площею 251,8211 га.(т.1, арк.справи 1-29).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 в задоволенні позову Прокурора відмовлено повністю. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір не є договором оренди землі, оскільки в даному випадку відсутня передача землі в користування, а за своєю правовою природою оспорюваний договір є саме договором про спільну діяльність.

Місцевий суд звернув увагу, що за відсутності законодавчих приписів укладення договору відбулось з урахуванням загального порядку укладення договорів, вищенаведених принципів вільного волевиявлення, свободи договору, а також чинних на той час Методичних рекомендацій Міністрества оборони. Відсутність погодження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на укладення договору використання земель оборони зумовлено, на переконання місцевого суду відсутністю приписів законодавства щодо форми і порядку отримання такого погодження.

Крім того, оскільки КЕВ м.Житомир та ТзОВ «Кольза» не укладали договору про повне товариство, суд першої інстанції повважав за неможливе застосувати наведені Прокурором норми книги 5 розділу 3 глави 77 параграфу 2 Цивільного кодексу України.(т.3, арк.справи 61-67).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Прокурор подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 в даній справі та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги, а також стягнути з Відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.(т.3, арк.справи 74-89).

Обґрунтовуючи скаргу Прокурор зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, тому зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття рішення з порушенням норм процесуального права (ст.86 ГПК України) та з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.ст. 93, 791 ЗК України, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 203, 215, 235, 317, 1130-1131 Цивільного кодексу України).

На думку Скаржника, основними порушенням суду першої інстанції при винесенні спірного рішення є наступне:

- не враховано, що Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право КЕВ м.Житомир укладати будь-які правочини щодо цієї земельної ділянки;

- спірний правочин укладено всупереч вимогам ч.1 ст.4 Закону Укрїани «Про використання земель оборони»;

- спірний договір за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, оскільки містить всі істотні умови останнього;

- оспорювана земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних правовідносин, а тому не могла бути предметом правочину в силу вимог ст.791 ЗК України;

- спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 1130, 1131, 1137, 1138, 1139 ЦК України, у зв`язку із чим його не можна вважати договором про спільну діяльність чи спільний обробіток землі;

- спірний договір, а саме прихований договір оренди землі, не відповідає вимогам ст.ст. 791, 92, 95, 96, 116, 122, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 14-16 Закону України «Про оренду землі», ст.13 Закону України «Про оцінку земель»;

- розмір орендної плати, що є істотною умовою правочину, визначений у порушення ст.13 Закону України «Про оцінку земель».

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №906/85/22 та призначено справу до розгляду на 05.09.2023. (т.3, арк.справи 117).

18.07.2023 на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких Міністерство оборони України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023.(т.3, арк.справи 121-122).

21.07.2023 від прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону та 28.08.2023 від Міністерства оборони України надійшли клопотання про участь в судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, які були задоволено апеляційним судом.(т.3, арк.справи 127-128, 154, 157-158).

14.08.2023 на адресу суду надійшов відзив, в якому Відповідач просить залишити без змін рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення.(т.3, арк.справи 132-137).

01.09.2023 на електронну адресу суду надійшла заява Житомирської ОДА про розгляд справи за відсутності представника та просить суд, залишити апеляційну скаргу Прокурора без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у справі №906/85/22 без змін.(т.3, арк.справи 160-161).

04.09.2023 надійшли пояснення, в яких КЕВ м.Житомир просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023.(т.3, арк.справи 167-169).

В судовому засіданні 05.09.2023 Прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задоволити, представники Позивача 1, 3 та Відповідача надали пояснення в обґрунтування своїх правових позицій, заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Позивач-2 та Третя особа не забезпечили явки своїх представників у призначене на 05.09.2023 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2018 за результатами конкурсу КЕВ м.Житомир-сторона-1 та ТзОВ «Кольза»-сторона-2 уклали договір №549 про спільну діяльність (надалі в тексті Договір), відповідно до п.1.1 якого, з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності в КЕВ м.Житомир, недопущення захоплення земельних ділянок сторонніми особами та недопущення збитків невикористання земельної ділянки на підставі розпорядження ТВО начальника Головного КЕУ ЗС України №303/6/27/1380 від 13.09.2016, розпорядження ТВО начальника Північного ТКЕУ №303/21/1/1339 від 20.04. 2018 сторони домовились про спільну діяльність і співробітництво з питання сумісного використання земель, а саме: вирощування зернових та технічних культур.

Спільний обробіток землі здійснюватиметься силами та коштами сторони-2 з проведенням необхідного комплексу заходів із забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена Договором.(п.1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору, сторона-1 зобов`язувалася залучити до спільної обробки, що буде проводиться разом зі стороною-2 земельну ділянку, що надана стороні-1 Міністерством оборони України та перебуває на її обліку. Земельна ділянка площею 251,8211 га (відповідно до державного акту), що підлягає до подальшого уточнення після виготовленого технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості і проведених геодезичних та картографічних робіт), що розташована за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, військове містечко №63 в межах, указаних в плані (Додаток № 1).

Сторона-2 зобов`язалася:

- приступити до господарської діяльності з використання залученої земельної ділянки;

- здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідним машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповід-ними спеціалістами і працівниками;

- вести бухгалтерський облік майна, цінностей, зобов`язань, в тому числі платіжних та інших операцій, пов`язаних з виконанням цього договору, надавати інформацію про фінансові результати спільної діяльності та всі інші необхідні данні, пов`язані зі спільною діяльністю за письмовим запитом сторони-1;

- нести витрати, що виникли під час виконання цього договору в межах свого внеску;

- забезпечити підготовку (найм) відповідного персоналу для виконання робіт за даною угодою та за необхідності залучати третіх осіб для виконання сільськогосподарських робіт за згодою сторони-1;

- погоджувати з керівництвом сторони-1 час початку і закінчення робіт на залученій ділянці;

- здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт;

- проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення добрив, ЗЗР);

- здійснювати охорону посівів власними силами та засобами від посягання сторонніх осіб.

Пунктом 4 Договору сторони погодили порядок ведення спільних справ, зокрема:

- керівництво спільного обробітку ґрунту здійснює сторона-2 (п.4.2 Договору);

- ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також надання статистичної звітності до відповідних органів доручається стороні-2 з обов`язковим наданням копії документів стороні-1 (п.4.3 Договору);

- сплата усіх видів податків та зборів, що належить при здійсненні такого виду діяльності здійснюється стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства, окрім тих видів податків та зборів, які згідно законодавства, покладаються виключно на сторону-1.(п.4.4 Договору);

- сторона-1 має право здійснювати всебічний контроль над діяльністю Сторони-2 у рамках виконання умов цього Договору.(п.4.5 Договору).

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що вартість Договору складає в межах 10% від середньої обласної вартості 1 га сільськогосподарських земель, а саме 717690,14 грн (в т.ч. ПДВ) (з розрахунку вартість 1 га землі складає 2 850,00 грн) на один рік.

Сторони у п.5.2 Договору погодили, що сторона-2 перераховує стороні-1 грошові кошти у два етапи:

- 1-й етап - до 15.09 кожного року 20% від загальної ціни договору що складає 143 538 грн 03 коп.(в т.ч. ПДВ)

- 2-й етап - до 15.11 кожного року 80% від загальної ціни договору що складає 574 152 грн 11 коп.(в т.ч. ПДВ)

Сторони погодили, що у 2018 році вартість Договору складає 299037 грн 55 коп. (пропорційно до кількості місяців його дії у 2018 році (а саме серпень грудень), грошові кошти вносяться до 15.11.2018 року.(п.5.2.1 Договору).

Цей договорі вважається укладеним на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025 з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим до говором на кожний наступний сільськогосподарський рік. Індексація розміру внесків сторін ґрунтується на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов`язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться Сторонами в строк до 01 січня кожного року. Індексація внесків сторін у 2018 році не проводиться (п.8.1.Договору).(т.1, арк.справи 63-64).

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що до оспорюваного Договору №549 сторонами унесені 6 змін відповідно до Додаткових угод, що суттєво його зміст не змінювало. Зокрема, Додатковою угодою №772 від 13.11.2018 уточнено предмет договору, обов`язки сторін, ціну правочину тощо; Додатковими угодою №869 від 11.12.2018, якою уточнено порядок та умови розірвання Договору №549 в частині порушення строків оплати з платежу «соціальної гарантії»; Додатковою угодою №42 від 25.01.2019, №1 від 02.09.2019, №39 від 30.09. 2019 щодо порядку розподілу прибутку від спільної діяльності та розрахунки між сторонам. Додатковою угодою №302 від 27.05.2021 сторони внесли зміни до банківських реквізитів сторони-1.(т.1, арк.справи 66-72).

Крім цього, як стверджено матеріалами справи, земельна ділянка, яка спільно оброблялася сторонами належить до земель оборони, є державною власністю, та надана Бердичівській КЕВ району на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №022526 (площею станом на 2003 рік 294,2 га).(т.1, арк.справи 80-83).

Згідно директив Міністра оборони України від 10.01.2005 № Д-322/1/01 та від 18.01.2008 №Д-322/1/01 при розформуванні Коростенської квартирно-експлуатаційної частини (району) до 10.01.2005 та Бердичівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до 31.10.2008 право-наступником визначено квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир.(т.1, арк.справи 75-77).

Матеріали справи свідчать, що 11.12.2018 про земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 внесено відомості до Державного земельного кадастру. (т.1, арк.справи 85-87).

В подальшому на підставі Державного акта на право постійного користування землею КЕВ м.Житомир зареєструвало 05.06.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 1820885000: 06:000:0510 площею 251,8211 га.(т.1, арк.справи 84).

На думку Прокурора, оспорюваний Договір про спільну діяльність №549 від 07.08.2018 є прихованим договором оренди, його укладено КЕВ м.Житомир та ТзОВ «Кольза» всупереч ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» без погодження з органом місцевого само-врядування. Прокурором зазначено, що право постійного користування не надає право користу-вачу земельної ділянки, яким є КЕВ м.Житомир, надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання її в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій, що і стало підставою для звернення Прокурора з позовом до суду.

Як зазначалось вище, рішенням від 15.05.2023 у справі №906/85/22 господарський суд Житомирської області в задоволенні позову Прокурора відмовив.(т.3, арк.справи 61-67).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга обґрунтована та підлягає до задоволення з огляду на наступне:

Предметом даного спору є дійсність договору про спільну діяльність.

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання принципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійнює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетент-ного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення про-курора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підста-вою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскар-ження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається Прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду Прокурор визначив уповноваженими державою органами у спірних правовідносинах:

- Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади та орган військового управління, якому підпорядковуються Збройні Сили України;

- Житомирська обласна державна адміністрація, як титульний власник земельної ділянки;

- КЕВ м.Житомир сторона правочину, постійний землекористувач, якому має бути повернута земельна ділянка.

Матеріали справи свідчать, що листами №33-1607вих21 від 19.10.2021 та №33/2075вих-21 від 30.12.2021 Прокурор повідомив Міністерство оборони, КЕВ м.Житомир та Житомирську ОДА про виявлені порушення у сфері земельних відносин та про намір звернутися з позовом до господарського суду щодо визнання недійсним договору від 07.08.2018 №549 та повернення до оборонного відомства земельної ділянки. Також цими листами Прокурор поінформував про можливість Міністерства оборони самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави та повернення спірної земельної ділянки.(т.1, арк.справи 38-39, 41-42).

У відповідь Міністерство оборони та КЕВ м.Житомир (№37012/10878 від 15.11.2021, №4666 від 01.11.2021) не погодились з твердженням про виявлені порушення в діях сторін оспорюваного договору, покликаючись на визнання ТзОВ «Кольза» переможцем конкурсу та відсутність у договорі умов про передачу земельних ділянок і припинення права постійного користування та повідомили Прокурору про недоцільність припинення договірних відносин.(т.1, арк.справи 43-46).

В свою чергу, Житомирська ОДА (лист №201/2-22/31 від 13.01.2022) повідомила Прокурору, що державний нагляд (контроль) за використанням та охороною земель покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Крім того зазначила про відсутність у неї відомостей та документів, що свідчать про зазначені в повідомленні Прокурора порушення, однак не заперечила проти звернення Прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави. (т.1, арк.справи 40).

Враховуючи бездіяльність Міністерства оборони, Житомирської ОДА та КЕВ м.Житомир щодо звернення до суду за захистом інтересів держави, Прокурор у лютому 2022 року звернувся із даними позовом.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст.13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України (надалі в тексті ЗК України), ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету мiністрів України (надалі в тексті КМУ).

У відповідності до ч. 1, 4 ст.77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про використання земель оборони», військові частини та установи зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному КМУ.

Статтею 117 Конституції України та ст.49 Закону №794 встановлено, що Уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання; акти КМУ підписує Прем`єр-міністр України.

Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому, порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися КМУ.

Як зазначив у своєму рішенні від 12.02.2002 року №3-рп/2002 Конституційний Суд України, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб`єктів правовідносин (третє речення абзацу четвертого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Крім того, в абзаці третьому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2008 року №25-рп/2008 зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.

Колегія суддів зазначає, що на час укладання спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки, КМУ не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони, яке згідно ст.10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує їх життєдіяльність, функціону-вання, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до п.п. 1, 2 Положення про Міністерство оборони, затвердженого Постановою КМУ №671 від 26.11.2014 міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами КМУ, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п. 3-5 п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, держав-них фінансових і матеріальних ресурсів, усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, які передбачено для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних.

За загальним визначенням, військова частина це структурний елемент Збройних Сил України, сформований на основі директиви (наказу) вищого штабу (командира, командуючого), який виконує завдання та функції, визначені специфікою діяльності видів ЗСУ, та утримується за рахунок коштів Державного бюджету.

Квартирно-експлуатаційний відділ (квартирно-експлуатаційна частина) (далі КЕВ (КЕЧ)) є державною установою, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, закладів, установ та організації (далі військових частин) Збройних Сил України та відповідно до п.2.1 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 №448 та зареєстро-ваного в Міністерстві юстиції України 13.09.2013 за №1590/24122 відносяться до квартирно-експлуатаційних органів ЗС України.

Враховуючи, що відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений КМУ, колегія суддів вказує, що саме на КМУ як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.

Вказаний висновок ґрунтується, в тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, відповідно до якої «для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися КМУ. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на КМУ як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов`язків уряду щодо здійснення такого регулювання».

Отже, чинним на момент укладення оспорюваного договору законодавством передбачалось право військових частин, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного КМУ, унеможливлювала реалізацію такого права.

Крім того, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за КЕВ м.Житомир згідно вимог законодавства 05.06.2020, як і право державної власності в особі Житомирської ОДА, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу 212069175). (т.1, арк.справи 84).

Тому, саме із зазначеним органом державної виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданих у постійне користування Квартирно-експлуатаційній частині згідно з Державним актом серії Б №022526 від 1978 року.

Таким чином, відповідно до оспорюваного договору, КЕВ м.Житомир фактично передав ТзОВ «Кольза» земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого само-врядування, органів виконавчої влади, тому апеляційний суд вважає неправомірним укладення КЕВ м.Житомир та ТзОВ «Кольза» договору про спільну діяльність №549 від 07.08.2018 і ця обставина є самостійною підставою для визнання його недійсним.

Щодо тверджень Прокурора про визнання недійсним Договору про спільну діяльність через його удаваність, то колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Частиною першою ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. (Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №915/1302/19).

Водночас якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у постановах від 02.02.2022 у справі №927/1099/20 та від 03.11.2021 у справі №918/1226/20 зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинений з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Матеріалами справи підтверджено, що звертаючись із позовом у цій справі, прокурор доводив, зокрема, що договір про спільну діяльність є за своїм змістом прихованим договором оренди земельної ділянки, який укладений з порушенням вимог земельного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що загальні положення про спільну діяльність викладено у статтях 1130 та 1131 ЦК України.

Так, згідно ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.(ст.1131 ЦК України).

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Крім того, пунктом 64.6 Податкового кодексу України визначено, що договори про спільну діяльність, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), повинні перебувати на обліку в контролюючих органах (індивідуальна податкова консультація від 04.10.2017 №2129/Б/99-99-08-02-01-14/ІПК). Такі особливості податкового обліку мають договори, де спільна діяльність реєструється платником ПДВ або платником акцизного податку. Отже, саме вони підлягають реєстрації.

Взяття на облік договору здійснюється шляхом додаткового взяття на облік учасника договору про спільну діяльність як платника податків відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору. Після взяття на облік договору про спільну діяльність відомості про нього включаються до Реєстру договорів про спільну діяльність (лист ДФС від 06.10.2016 № 21691/6/99-99-15-02-02-15).

Пунктом 4.6 розділу IV Порядку обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Мінфін від 09.12.2011 №1588 визначено, що для взяття на облік договору про спільну діяльність уповноважена особа подає одночасно із реєстраційною заявою платника ПДВ або заявою про реєстрацію платника акцизного податку до контролюючого органу за своїм основним місцезнаходженням.

Проте, матеріали справи не містять доказів звернення КЕВ м.Житомир або ТзОВ «Кольза» щодо взяття Договору про спільну діяльність на облік в контролюючих органах.

Поруч з цим, договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону про оренду землі).

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендо-давця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 та від 28.03.2018 у справі №915/166/17.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, КЕВ м.Житомир та ТзОВ «Кольза» уклали Договір про спільну діяльність, домовившись про спільну діяльність і співробітництво з питань сумісного використання земель, а саме: вирощування зернових та технічних культур.

Поруч з тим, відповідно до умов Договору, КЕВ м.Житомир зобов`язується залучити до спільної обробки земельну ділянку площею 251,8211 га з подальшим уточненням після виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення меж земельної ділянки, забезпечити безперешкодний доступ стороні-2 до земельних ділянок та попередити її про особливі властивості на недоліки земельної ділянки.

В той же час, ТзОВ «Кольза» зобов`язується приступити до господарської діяльності з використання залученої земельної ділянки; здійснювати виробничий процес, забезпечення його необхідним машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно- мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками; здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт, проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення добрив, ЗЗР); здійснювати охорону посівів тощо.(Розділ 3 Договору).

Крім того, як вбачається з розділу 4 Договору, ведення спільних справ між сторонами Договору полягає у тому, що ТзОВ «Кольза» здійснює керівництво спільного обробітку ґрунту, сплачує усі види податків та зборів, що належать при здійсненні такого виду діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку тощо, а КЕВ м. Житомир має право здійснювати всебічний контроль над діяльністю товариства у рамках виконання умов цього договору (пункти 4.1-4.5 Договору).

Проаналізувавши умови спірного Договору, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок укладення договору про спільну діяльність ТзОВ «Кольза» фактично отримало від КЕВ м.Житомир право обробітку земельної ділянки комунальної власності на відповідний період.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.25 Закону «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи.

Звідси висновок суду першої інстанції про те, що між КЕВ м.Житомир та ТзОВ «Кольза» укладено саме договір про спільну діяльність є неправильним, адже на переконання суду апеляційної інстанції, між сторонами вчинено удаваний правочин, а саме укладено договір про спільну діяльність для приховування фактично укладеного договору оренди землі.

Незазначення сторонами у спірному договорі про надання ТзОВ «Кольза» саме права користування земельною ділянкою, відсутність акту приймання-передачі земельної ділянки та сплату ним саме орендної плати за земельну ділянку, відсутність закріплення умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо, не спростовує висновок щодо виникнення між ТзОВ «Кольза» та КЕВ м.Житомир орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому поняття та визначення, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

Крім того, відповідно до пункту 8.1 Договору про спільну діяльність строк його дії становить 7 років.

Дана умова цілком узгоджується з положенням ч.3 ст.19 Закону «Про оренду землі», яким встановлено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Таким чином, ТзОВ «Кольза» та КЕВ м.Житомир уклали договір про спільну діяльність на строк, який встановлений як мінімальний для договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

Водночас невикористання при вчиненні певного правочину визначень та формулювань, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21.

Тобто відсутність у спірному правочині викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Прокурора про удаваність оспорюваного у справі правочину та вважає правильною його оцінку з точки зору відповідності вимогам земельного законодавства, що регулює порядок орендного користування земельними ділянками.

При цьому колегія суддів суду зазначає, що відносини, пов`язані з орендою землі, врегульовані Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договорів оренди.

Так, за змістом положень статей 93, 124 ЗК України та статті 4 Закону «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу та, за загальним правилом, за результатами проведення земельних торгів.

Водночас право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1 ст.92 ЗК України).

Обсяг прав землекористувачів закріплений у ст.95 ЗК України та передбачає, зокрема, право: - самостійно господарювати на землі; - власності на посіви і насадження сільськогоспо-дарських та інших культур, - на вироблену продукцію тощо.

Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18 та від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі.

Конституційний Суд України у пункті 5.6 Рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 також наголосив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі разом із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Отже, оскільки КЕВ м.Житомир як постійний користувач земельної ділянки державної власності не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема в оплатне користування (оренду), укладення спірного у справі договору про спільну діяльність, який є удаваним договором оренди землі, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства, що є достатньою правовою підставою для визнання його недійсним.

Із зазначених вище мотивів з урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу про визнання недійсним договору про спільну діяльність №549, укладеного 07.08.2018 КЕВ м.Житомир та ТзОВ «Кольза».

Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції було відхилено клопотання Відповідача про застосування строків позовної давності через безпідставність позову.

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви ТзОВ «Кольза» Відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що строк позовної давності не пропущено з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13 вказано про те, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 вбачається, що зроблений судом касаційної інстанції висновок був обумовлений тим, що про порушення інтересів держави позивачі могли довідатися лише після того, як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) виявив допущені порушення чинного законодавства... та згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини раніше.

Більше того, сторонами не доведено, а в матеріалах справи відсутні докази, що будь-який з органів державного контролю до 2021 року виявив факт порушення та вказував про порушення вимог закону при укладенні спірного Договору про спільну діяльність.

Натомість матеріалами справи стверджено, що орган державного контролю у сфері земельних відносин (Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області) у листопаді 2021 року провів перевірку законності користування землею ТзОВ «Кольза» та виніс на адресу КЕВ м.Житомир припис від 03.11.2021 №813-ДК/0447ПР/03/01-21, склав відповідний протокол про адміністративне правопорушення від 05.11.2021 тощо, де вказував про виявлені порушення вимог земельного законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, при укладенні оспорюваного договору КЕВ м.Житомир керувалося Методичними рекомендаціями щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України.

Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №815/1784/18, що набрало законної сили 13.12.2021 визнано протиправними дії заступника Міністерства оборони щодо затвердження «Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів МОУ» без дати та визнано нечинними такі рекомендації.

Тому, колегія суддів дійшла висновку, що при укладанні оспорюваного правочину Міністерство оборони та КЕВ м.Житомир мали дізнатись про порушення закону не з моменту його укладання, а з моменту їх обізнаності про те, що оспорюваний правочин вчинено з порушенням законодавства і такий час слід рахувати від дати скасування Методичних рекомендацій (13.12.2021) чи отримання припису органу державного контролю про виявлені порушення (05.11.2021).

Щодо обізнаності Житомирської ОДА про порушення інтересів держави, то колегія суддів вважає, що строк слід рахувати з 05.06.2020, тобто з моменту, коли за Житомирською ОДА було зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Покликання на рішення у справі №903/54/22, предмет спору, в якій Відповідач вважає аналогічним до правовідносин у данній справі, а висновки такими, що підтверджують законність використання земель оборони для вирощування с/г культур із залученням суб`єктів господарю-вання апеляційний суд відхиляє, оскільки предметом спору у справі №903/54/22 є Договір про надання послуг із вирощування сільськогосподарської продукції, а висновки у справі №903/54/22 зроблені судами з урахуванням рішення у справі №903/925/18, яке має преюдиційне значення, оскільки ним встановлено правомірність проведення конкурсу щодо порядку використання земельної ділянки та укладення договору №02-СО-2018 від 10.09.2018 Квартирно-експлуатацій-ним відділом м.Володимир-Волинський та Дочірнім підприємством «Агрофірма Луга-Нова» ПП «Універсам». В той же час, у даній справі №906/85/22 предметом дослідження є Договір про спільну діяльність, правовідносини за яким мають інше нормативно-правове регулювання.

Щодо вимоги про повернення спірної земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За умовами ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як стверджено матеріалами справи, хоч спірна земельна ділянка і не передавалася для ТзОВ «Кольза» за актом-приймання передачі, проте оспорюваного Договору вбачається, що всі послідовні дії, які починаються від укладення Договору, а саме: виконання сільсько-господарських робіт на земельній ділянці, використання повного комплексу робіт з вирощування сільськогосподарських культур, збору вирощеної продукції, свідчать про те, що земельна ділянка перебуває у користуванні Відповідача, який отримав її без достатньої, законної правової підстави.

Крім того, факт використання оспорюваної земельної ділянки підтверджує також Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 03.11.2021 №813-ДК/760/АП/09/01-21 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, де зазначено, що «обумовлена земельна ділянка фактично використовується для товарного сільськогосподарського виробництва шляхом вирощування сільськогосподарських культур (сої) ТзОВ «Кольза». Аналогічні відомості зазначені спеціалістами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області і в протоколі про адміністративне правопорушення від 05.11.2021 №813-ДК/0226П/07/01-21, Акті обстеження земельної ділянки від 03.11.2021 №813-ДК/315/АО/Ю/01-21 тощо.(т.1, арк.справи 55-58).

Враховуючи вищевикладене та задоволення апеляційним судом вимоги щодо визнання недійсним Договору про спільну діяльність №549 від 07.08.2018, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимоги Прокурора щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольза» повернути Квартирно-експлуатаційному відділу міста Житомир земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510, площею 251,8211 га.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та зроблено невірний висновок про без-підставність позовних вимог, а тому рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у справі №906/85/22 належить скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.277 ГПК України через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом першої інс-танції установленими обставин, що мають значення для справи, які не були доведеними та невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Крім того, задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до ст.129 ГПК України зумовлює покладення на Товариство з обмеженою від-повідальністю «Кольза» витрат Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в розмірі 4962,00 грн зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 7443,00 грн зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги .

Керуючись ст.ст. 34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 277, 282, 284, 287 Господарського процесуального кодексу України Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023р. у справі №906/85/22 задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023р. у справі №906/85/22 скасувати та ухвалити нове, яким позов Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задоволити.

3. Визнати недійсним договір від 07.08.2018 №549, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кольза» та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир у редакції з урахуванням внесених змін відповідно до Додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019;

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Кольза» повернути Квартирно-експлуатаційному відділу міста Житомир земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000: 06:000:0510 площею 251,8211 га.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольза» (13320, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с.Старий Солотвин, вул.Господарська,7, код ЄДРПОУ 30524627) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, м.Київ, вул. Петра Болбочана (колишня Командарма Каменєва), 8, код ЄДРПОУ 38347014) 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 7443,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити місцевому господарському суду видачу відповідних наказу.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

8. Матеріали справи №906/85/22 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.