Постанова

від 05.07.2023 по справі 496/3659/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2023 року

м. Київ

справа № 496/3659/16-ц

провадження № 61-10886св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Трушиної О. І., та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області (далі - Троїцька сільська рада) звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказував, що 1 грудня 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав ОСОБА_1 державний акт

серії ЯИ № 627558 на право власності на земельну ділянку загальною

площею 0,15 га з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323, розташовану

на АДРЕСА_1 . Підставою для видачі вказаного державного акта був витяг з рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16.

Прокурор вказує, що вказаним рішенням органу місцевого самоврядування не вирішувалося питання передачі ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки. Ці обставини підтверджуються листом архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13 січня

2016 року № 4, згідно з яким у зазначеному рішенні Троїцької сільської ради відсутня інформація про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки.

Враховуючи, що рішення про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки органом місцевого самоврядування не приймалося, виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку

серії ЯИ № 627558 є недійсним.

Крім того, в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки, є виписка з рішення Троїцької сільської ради № 8 від 30 листопада 1995 року, відповідно до якої

ОСОБА_1 безкоштовно передана земельна ділянка загальною

площею 0,1501 га, розташована на АДРЕСА_1 . Вказана виписка підписана головою Троїцької сільської ради ОСОБА_2., який у 1995 році не обіймав цю посаду і був неповноважним підписувати таку виписку.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯИ № 627558 від 1 грудня 2009 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_1 , та витребувати від нього на користь Троїцької сільської ради вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня

2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання прокурором доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада

1995 року, що вказує про неможливість встановити, чи вирішувалося цим рішенням питання передачі вказаної земельної ділянки у власність

ОСОБА_1 . Крім того, прокурор не довів, що у технічній документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки є виписка з рішення Троїцької сільської ради № 8 від 30 листопада 1995 року, підписана головою вказаної ради ОСОБА_2., та того, що останній у 1995 році не обіймав посаду сільського голови.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради залишено без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведенням, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада

1995 року, копії виписки з цього рішення та листа Троїцької сільської ради № 16

від 1 лютого 2016 року, зазначивши про недоведення прокурором обставин щодо неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції. Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного

у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), згідно з яким, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з ненаданням рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, копії виписки з цього рішення та листа Троїцької сільської ради № 16 від 1 лютого 2016 року, оскільки прокурор протягом розгляду справи судом першої інстанції неодноразово вказував про відсутність у нього оригіналів вказаних документів, їх належним чином завірені копії безпідставно не залучені місцевим судом до матеріалів справи. Крім того, суди не врахували, що факт відсутності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано оспорюваний державний акт, підтверджується листом архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 4 від 13 січня 2016 року.

Заявник вказує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у відхиленні клопотання про приєднання доказів. Апеляційний суд помилково зазначив про те, що прокурор не підтримав вказане клопотання під час апеляційного перегляду справи, оскільки в судовому засіданні його позиція щодо вказаного клопотання не з`ясовувалася. Вважає, що в порушення статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції проігнорував доводи прокурора щодо неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Також суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, оскільки у вказаній справі Верховний Суд наголошував на неможливості прийняття на стадії апеляційного перегляду справи доказів, яких не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Крім того, на думку заявника, висновки апеляційного суду щодо відмови у задоволенні клопотання про долучення доказів суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 січня 2021 року

у справі № 916/759/20, від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16,

від 10 червня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18),

від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 241/471/17 (провадження № 61-21849св19), які вказують на обов`язок апеляційного суду у випадку подання доказів на стадії апеляційного перегляду справи перевірити обставини неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відзив на касаційну скарги не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2021 року

у справі № 241/471/17 (провадження № 61-21849св19), від 20 січня 2021 року

у справі № 916/759/20, від18 червня 2020 року у справі № 909/965/16,

від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 1 грудня 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав ОСОБА_1 державний акт серії ЯИ № 627558 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Зі змісту вказаного державного акта суди встановили, він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року.

Державний акт серії ЯИ № 627558 зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010951600933.

З листа управління Держгеокадастру у Біляївському районні Одеської області № 32-1502-0.6-545/2-16 від 10 березня 2016 року суди встановили, що

на 31 грудня 2012 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323 є ОСОБА_1 .

Зі змісту листа архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 4 від 13 січня 2016 року суди встановили, що рішенням третьої сесії 22-го скликання Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада

1995 року про виділення земельних ділянок громадянам села Троїцьке для ведення особистого підсобного господарства, інформація стосовно

ОСОБА_1 відсутня.

Судами встановлено, що 17 лютого 2016 року відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру судових рішень

за № 42016160000000095, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частою першою статті 364 та частиною другою статті 364 КК України. Зі змісту обвинувального акта у вказаному кримінальному провадженні суди встановили, що ОСОБА_2 обвинувачується у службовому підробленні (внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей), зокрема, у внесенні завідомо неправдивих відомостей до рішення Троїцької сільської ради ІІІ сесії ХХІІ скликання № 16 від 30 листопада 1995 року, на підставі якого було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19),

від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені

в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року

у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня

2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13),

від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)...Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року

у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня

2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.149… Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, тому в задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)».

За таких обставин у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно відмовити, оскільки така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, але помилились щодо мотивів такої відмови.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок, викладений після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судові рішення судів попередніх інстанцій у вказаній підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.

Щодо вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки

Власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном (частина перша статті 317 та частина перша статті 319 ЦК України).

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності… (частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону

України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).

Отже, у спірних правовідносинах повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою як об`єктом права комунальної власності належали Троїцькій сільській раді.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

- заступник прокурора Одеської області, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що спірна земельна ділянка вибула з власності Троїцької сільської ради на підставі рішення цієї ж ради, яким не вирішувалось питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Зазначений у державному акті на право власності на земельну ділянку ЯИ № 627558 підставою його видання витяг з рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року підписаний ОСОБА_2 , який у 1995 році не займав посаду сільського голови і був неповноважний підписувати такий витяг;

- суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заступник прокурора Одеської області протягом розгляду справи в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, обґрунтовуючи позовні вимоги, а саме рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, витягу з вказаного рішення, підписаного ОСОБА_2 , та доказів відсутності у останнього повноважень на підписання такого витягу.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Звертаючись з вказаним позовом, прокурор посилався на лист архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області № 4

від 13 січня 2016 року, в якому зазначено, що в рішенні 3-ої сесії 22-го скликання Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16, витяг з якого слугував підставою для передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, інформація відносно останнього відсутня.

Також прокурор зазначав, що 17 лютого 2016 року відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру судових рішень за № 42016160000000095, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 364 та частиною другою статті 364 КК України. Згідно зі змістом обвинувального акта у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_2 обвинувачується у службовому підробленні (внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей), зокрема, внесення до рішення ІІІ сесії ХХІІ скликання Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, на підставі якого було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, завідомо неправдивих відомостей.

Крім того, ухвалою суду першої інстанції за клопотанням прокуратури Одеської області витребувано технічну документацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5121084800:02:002:0323 з відділу у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, який повідомив про відсутність технічної документації.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Вказане перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції, незважаючи на положення статті 6 Закону

України «Про доступ до судових рішень» щодо можливості при здійсненні судочинства використовувати дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, не врахував, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2020 року у справі № 496/334/17 підтверджено факт вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених частиною другою статті 364,

частиною першою статті 366 КК України, однак звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності), тобто з нереабілітуючих підстав.

Вказана ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня

2020 року набрала законної сили на час прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення, проте встановлені нею обставини щодо внесення ОСОБА_2 неправдивих відомостей до виписки з рішення ІІІ сесії

ХХІІ скликання Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, на підставі якої було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, залишилися поза увагою апеляційного суду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, ухвалене ним судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Троїцької сільської радизадовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в частині вирішення позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 27 травня 2021 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в частині вирішення позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук