Постанова

від 11.09.2023 по справі 523/10649/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 523/10649/20

провадження № 61-7655св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління капітального будівництва Одеської міської ради,

особа, яка звернулась із апеляційною скаргою - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа - Управління капітального будівництва Одеської міської ради, про визнання акта прийому-передачі недійсним та про визнання свідоцтва про право власності недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила суд:

- визнати недійсним акт прийому-передачі від 19 січня 2012 року, укладений між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12 березня 2012 року;

- витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та передати її ОСОБА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 16 лютого 2005 року між директором ДП «Жилбуд» ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та позивачем був укладений договір про співпрацю по інвестування будівництва житлових будинків, відповідно до якого позивач зобов`язувалася здійснити інвестування будівництва двокімнатної квартири.

Після закінчення будівництва позивач намагалась оформити право власності на квартиру, однак, їй було відмовлено, оскільки право власності на спірну квартиру вже було зареєстровано за ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернулася за роз`ясненнями до ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат», проте позивачу було повідомлено, що є укладений договір інвестування між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_2 , а тому відповідна квартира передана йому.

Крім того позивач зазначає про те, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12012170490000964.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суворовський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 27 травня 2021 року під головуванням судді Аліної С. С. позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсним акт прийому-передачі від 19 січня 2012 року, укладений між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_2 .

Визнав договір № НОМЕР_1/19 по співробітництву з інвестування будівництва житлових будинків від 26 листопада 2004 року, укладений ОСОБА_4 - головою правління ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» і ОСОБА_2 недійсним.

Визнав свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12 березня 2012 року, яке видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_2 недійсним.

Витребував у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та передав її ОСОБА_1 .

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову місцевий суд виходив з того, що директор ДП «Жилбуд» ОСОБА_5 діяв в межах наданих йому повноважень та на законних підставах уклав договір про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків з ОСОБА_1 , одночасно зауважував, що посадові особи ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» не мали достатніх правових підстав для укладення договорів інвестування стосовно спірної квартири з ОСОБА_2 .

Суворовський районний суд м. Одеси ухвалою від 11 січня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 27 травня 2021 року відмовив.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 27 квітня 2023 року закрив апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання про права та обов`язки ОСОБА_3 під час прийняття заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року судом не вирішувались, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що вказаним судовим рішенням були порушенні права або будь-які її інтереси, як заявника апеляційної скарги, є безпідставними і спростовуються текстом заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У травні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року в якій просить оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити на новий розгляд.

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року в якій просить оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити на новий розгляд

Узагальнені доводи осіб, яка подали касаційні скарги

Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 вказувала, що суд апеляційної інстанції встановив факт укладення шлюбу 14 травня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Всі дії ОСОБА_2 , які були спрямовані на придбання спірної квартири мали місце після укладення шлюбу, а тому спірна квартира належить до спільної сумісної власності подружжя, отже оскарженим заочним рішенням вирішено також питання про права та обов`язки ОСОБА_3 .

Аналогічні за змістом аргументи містить також касаційна скарга ОСОБА_2 .

Додатково ОСОБА_2 вказував, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 11 вересня 2019 року у справі № 426/6877/15-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17; від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 08 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 де вказано, що норми статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалами від 29 травня 2023 року та від 07 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 523/10649/20 з місцевого суду.

14 червня 2023 року справа № 523/10649/20 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що першочергово підлягає до вирішення апеляційним судом питання про наявність порушеного права особи, яка звернулась з апеляційною скаргою не будучи учасником справи в суді першої інстанції.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою у порядку статті 352 ЦПК України, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв, як вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, слід урахувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), усуваючи законодавчий недолік, погодилася із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Колегія суддів зазначає, що із змісту апеляційної скарги ОСОБА_3 вбачається, що остання вказувала на ту обставину, що договір інвестування, який 26 листопада 2004 року уклав ОСОБА_2 був вчинений останнім саме в інтересах сім`ї.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалось, оскільки підставою цього позову є відновлення права ОСОБА_1 на спірну квартиру, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі правочину, який посадові особи ВАТ «Одеський містобудівний комбінат» не мали достатніх правових підстав укладати.

Також суд апеляційної інстанції враховував те, що інших обставин, окрім правової природи укладеного між сторонами договору ( ОСОБА_2 і ВАТ «Одеський містобудівний комбінат») та факту його виконання, судом першої інстанції не встановлювалось, висновків про права та обов`язки ОСОБА_3 у встановлених правовідносинах рішення суду не містить, відсутні такі висновки і в резолютивній частині судового рішення.

Вищенаведеним спростовуються аргументи касаційних скарг про те, що оскарженим заочним рішенням вирішено також питання про права та обов`язки ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 11 вересня 2019 року у справі № 426/6877/15-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17; від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 08 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 де вказано, що норми статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 426/6877/15-ц було визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, стягнення компенсації та вселення; у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17 було визнання права особистої власності на майно та стягнення сум; у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц судом вирішувалось питання про виділ частки майна набутого під час шлюбу шляхом стягнення грошової компенсації; у постанові від 08 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц суд вирішував питання про поділ майна подружжя, таке ж питання вирішував Верховний Суд України і у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Натомість у цій справі предметом розгляду є позовні вимоги про визнання недійсним договору, визнання недійсним акта приймання-передачі, визнання недійсним свідоцтва про право власності та витребування квартири.

Колегія суддів зауважує, що наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. У зв`язку із наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскарженим судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, а тому в порядку частини третьої статті 362 ЦПК України, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров