Ухвала

від 09.11.2023 по справі 523/10649/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8351/23

Справа № 523/10649/20

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

09.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Лозко Ю.П. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Назарової М.В.,

вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа Управління капітального будівництва Одеської міської ради, про визнання акта прийому-передачі недійсним та про визнання свідоцтва про право власності недійсним,

встановив:

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним акт прийому-передачі від 19 січня 2012 року, укладений між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» та ОСОБА_1 . Визнано договір № 140/19 по співробітництву з інвестування будівництва житлових будинків від 26 листопада 2004 року, укладений ОСОБА_3 головою правління ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» і ОСОБА_1 недійсним. Визнано свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 12 березня 2012 року, яке видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_1 недійсним. Витребувано у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та передано її ОСОБА_2 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року залишено без змін.

27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року. В апеляційній скарзі скаржник порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що про існування заочного рішення суду він дізнався лише 03 грудня 2021 року, та цього ж дня отримав його копію. За результатами розгляду поданої ним заяви про перегляд заочного рішення, суд постановив ухвалу, якою цю його заяву залишив без задоволення про що постановив ухвалу від 11 січня 2022 року. В день проголошення цієї ухвали, а ні скаржник, а ні його представник не були присутні в судовому засіданні, копія ухвали йому не надсилалася. Копію ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року його представником отримана лише 13 жовтня 2023 року.

07 листопада 2023 року до апеляційного суду із суду першої інстанції надійшли матеріали вказаної вище цивільної справи.

Перевіривши матеріали справи, доводи скаржника, якими обґрунтовуються вимоги про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала, оскільки підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження відсутні, виходячи з такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 127 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини йог пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

За змістом статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Тож поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі N 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року у справі N 904/3541/15).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається із скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

У постановіВерховного Судуу складіОб`єднаноїпалати Касаційногоцивільного судувід 14грудня 2020року усправі N521/2816/15-ц(провадження N 61-14230сво18) зазначено, що "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження". Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції".

Оскаржуване заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси ухвалене 27 травня 2021 року, повний текст цього рішення складено 04 червня 2021 року. Як зазначено скаржником в апеляційній скарзі, копію цього рішення суду він отримав 03 грудня 2021 року.

07 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду зі заявою про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси віл 27 травня 2021 року (т.2 а.с. 1-3)

10 грудня 2021 року відповідач подав заяву у якій просив суд розгляд, поданої ним заяви здійснювати за його відсутності (т.2 а.с. 6).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року відмовлено (т.2 а.с. 29).

Відтак, за вказаних обставин, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 287 ЦПК України, відлік строку на апеляційне оскарження для відповідача розпочався 12 січня 2022 року та закінчився 10 лютого 2022 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку 27 жовтня 2023 року, тобто з пропуском річного (присічного) строку апеляційного оскарження.

Як на підставу поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, скаржник посилається на те, що копію ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2023 року його представником отримано лише 13 жовтня 2023 року.

Як убачається з матеріалів справи, після постановлення Суворовським районним судом м. Одеси ухвали від 11 січня 2022 року, відповідач ОСОБА_1 приймав участь у подальшому розгляді цієї справи, зокрема після постановлення Одеським апеляційний судом ухвали про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою

ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_1 також оскаржував це судове рішення в касаційному порядку, звертаючись 26 травня 2023 року з касаційною скаргою до Верховного Суду (т.2 а.с. 138-154).

Апеляційний суд звертає увагу, що зміст ухвали Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року містить вказівку про ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року, якою у задоволенні ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 27 травня 2021 року відмовлено (т.2 а.с. 108).

Відтак, слід дійти висновку про те, що оскаржуючи в касаційному порядку вказану вище ухвалу апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, відповідач ОСОБА_1 був не лише ознайомлений зі змістом цього судового рішення, що було предметом касаційного перегляду, а йому було відомо і про існування ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року та зміст її резолютивної частини.

Посилання скаржника на те, що він не отримуваd копію ухвали суду від 11 січня 2022 року, а тому є підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є необґрунтованими, оскільки скаржником не наведено об`єктивних і непереборних перешкод для оскарження заочного рішення суду у межах строку на апеляційне оскарження від дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа "Салов проти України"), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа "Сутяжник проти Росії").

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів;4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії" та інші).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Апеляційний суд зважає на ту обставину, що звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 , як учасник справи та заявник у випадку звернення із заявою про перегляд заочного рішення, від дня постановлення ухвали суду від 11 січня 2022 року до дня звернення його представника із заявою про ознайомлення з матеріалами справи 10 жовтня 2023 року, протягом 1 року 10 місяців не цікавився станом провадженням у його справі, після ініціювання ним питання про перегляд заочного рішення суду, що не може свідчити про активну процесуальну поведінку відповідача, спрямовану на своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що у межах строку на апеляційне оскарження, з урахуванням особливостей, передбачених ч.4 ст. 287 ЦПК України, відповідач звертався до суду із заявою (клопотанням) про видачу йому копії ухвали суду від 11 січня 2023 року або доказів про те, що він мав перешкоди у її отриманні.

Апеляційна скарга не містить посилань на обставини непереборної сили, які зумовили пропуск строку на апеляційне оскарження заочного рішення суду понад рік.

Вказане свідчить про відсутність об`єктивних обставин, які б безумовно свідчили про поважність причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати в повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява N 3236/03, пункт 41, від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, пункт 27).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці ЄСПЛ.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

Приписами ч. 4 ст. 357 ЦПК України регламентовано, що у тому разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року.

Керуючись ст.ст. 127,357,358 ЦПК України

ухвалив:

Відмовити ОСОБА_1 у відкриттіапеляційного провадженняза йогоапеляційною скаргоюподаною на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа Управління капітального будівництва Одеської міської ради, про визнання акта прийому-передачі недійсним та про визнання свідоцтва про право власності недійсним.

Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 ЦПК України, скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова