Рішення

від 25.08.2023 по справі 580/3465/23

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2023 року справа № 580/3465/23

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання Глийової В.Г.,

представника позивача Оржеховська А.О. (за ордером),

представника позивача Кудлай М.О. (за ордером),

представника відповідача - Сокиржинська С.С. (у порядку самопредставництва),

представника відповідача - Некрасевич Ю.О. (у порядку самопредставництва),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золотоніської районної військової адміністрації Черкаської області про розірвання трудового договору, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Золотоніської районної військової адміністрації Черкаської області (далі - відповідач), в якому просить:

- безстроковий трудовий договір між позивачем та відповідачем розірвати у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

- зобов`язати відповідача провести оформлення припинення трудового договору, з виплатою усіх належних від роботодавця на день звільнення сум (виплата вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку; 315,79 грн недоплаченого посадового окладу за січень 2022 року, 2 028,73 грн матеріальної допомоги на оздоровлення, яка виплачувалася у червні 2022 року, компенсація за усі дні невикористаної щорічної відпустки), у відповідності до вимог статей 44, 47, 116 КЗпП України;

- стягнути з відповідача на користь позивача 11 423,37 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 07.04.2023 по дату винесення судового рішення, що набрало законної сили;

- стягнути з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн моральної шкоди;

- стягнути з відповідача на користь позивача 2 696,90 грн матеріальної шкоди;

- зобов`язати відповідача розрахувати заборгованість зі сплати ЄСВ перед позивачем, погасити її та подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України;

- стягнути з відповідача на користь позивача 8 400,00 грн понесених нею витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона працює в Золотоніській районній державній адміністрації Черкаської області (у даний час вона перейменована в Золотоніську районну військову адміністрацію Черкаської області), на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області. Дана посада піднесена до категорії посад державної служби.

Під час працевлаштування голові відповідача позивачем було повідомлено, що вона має полівалентну алергію, та роз`яснено, у чому суть перебігу даної хвороби.

07.10.2022 позивач особисто повідомила роботодавця, що виїжджає за кордон та між ними було узгоджено підтримання комунікації за допомогою засобів комунікативного зв`язку. З цієї ж дати роботодавцем надавалися позивачу відпустки без збереження заробітної плати, згідно поданих заяв.

Після переведення на посаду завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області та впродовж роботи на цій посаді з боку відповідача почали системно допускатися порушення законодавства про працю відносно позивача, як працівника, з статусом інваліда, та державного службовця.

Роботодавцем були допущені порушення в оплаті праці (виплата заробітної плати не у повному обсязі, з порушенням строків), порушення в наданні щорічних відпусток, порушення при нарахуванні матеріальної допомоги на оздоровлення (не у повному обсязі), незабезпечення належних умов праці відносно позивача, як державного службовця і інваліда II групи, також допускалося безпідставне утримання грошових коштів з допомоги по тимчасовій непрацездатності, не було забезпечене погашення заборгованості зі сплати ЄСВ.

Оскільки законодавство про працю відносно позивача, як людини з інвалідністю, грубо і свідомо порушувалися роботодавцем в Золотоніській районній державній адміністрації, вона вимушена була подати 21.03.2023 заяву на звільнення із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України (звільнення працівника за власним бажанням, у термін, який він просить, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю).

Окрім цього, бажання звільнитися за вказаною підставою відображено в заявах позивача та листах на адресу відповідача від 31.03.2023, від 07.04.2023, від 11.04.2023, від 17.04.2023, від 21.04.2023 та від 28.04.2023.

Не зважаючи на це, відповідач заяву про звільнення із вказаної підстави не задовольнив, наказ про звільнення позивача не видав. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 16.06.2023 клопотання представника позивача адвоката Оржеховської Анни Олександрівни про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін адміністративної справи № 580/3465/23 задовольнено, здійснено перехід із спрощеного позовного провадження до загального, призначено підготовче засідання з розгляду адміністративної справи № 580/3465/23 на 10 липня 2023 року.

У судовому засіданні 10.07.2023 оголошено перерву до 18.07.2023 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 18.07.2023 оголошено перерву до 25.07.2023.

У судовому засіданні 25.07.2023 оголошено перерву до 27.07.2023.

Ухвалою від 27.07.2023 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.08.2023, задоволено клопотання відповідача та представника позивача про виклик свідків: ОСОБА_2 - головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області; Кришньої Інни Володимирівни - начальника відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення апарату Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області та ОСОБА_3 - головного спеціаліста з доступу до публічної інформації відділу організаційної роботи Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області у судове засідання 10.08.2023.

У судовому засіданні 10.08.2023 оголошено перерву до 23.08.2023.

У судовому засіданні 23.08.2023 оголошено перерву до 24.08.2023.

У судовому засіданні 24.08.2023 судом закінчено стадію судових дебатів та здійснено вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі. 25.08.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідач позов не визнав, надавши 05.06.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідачем зазначено, що обставини порушення законодавства про працю роботодавцем, викладені у позовній заяві є безпідставними. Відповідач заперечує проти розірвання трудового договору згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП, позаяк не вбачає зі свого боку, як роботодавця, порушення законодавства про працю. Доводи позивача щодо порушення відповідачем правил оплати праці (виплата заробітної плати не у повному обсязі, з порушенням строків), порушення в наданні щорічних відпусток, порушення при нарахуванні матеріальної допомоги на оздоровлення (не у повному обсязі), незабезпечення належних умов праці відносно позивача, як державного службовця і інваліда II групи, а також допущення безпідставного утримання грошових коштів з допомоги по тимчасовій непрацездатності та незабезпечення погашення заборгованості зі сплати ЄСВ вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку відповідачем зазначено, що трудовий договір між позивачем та відповідачем на даний час не є розірваним, а отже і підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

12.06.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де позивач заперечує проти доводів, викладених у відзиві на позов, наводить контраргументи щодо своїх порушених прав відповідачем та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

27.06.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, де відповідач заперечує проти доводів позивача та просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 10.08.2023 судом здійснено допит свідків: ОСОБА_2 - головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області; ОСОБА_4 - начальника відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення апарату Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області та ОСОБА_3 - головного спеціаліста з доступу до публічної інформації відділу організаційної роботи Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області.

З пояснень свідка ОСОБА_2 - головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області судом встановлено, що 23.09.2022 свідок прийшла на роботу і зайшла в кабінет, де вона працювала разом з ОСОБА_1 , яка вже була на робочому місці. В подальшому ОСОБА_1 вийшла з кабінету приблизно на 5-10 хвилин і повернулася разом з начальником Золотоніської РВА Черкаської області та її заступником. ОСОБА_1 жалілася на ОСОБА_2 , так як остання користується парфумами у великих об`ємах, просила перевести ОСОБА_2 в інший кабінет. Начальник Золотоніської РВА відповіла ОСОБА_1 , що вона не відчуває від ОСОБА_2 різкого, стійкого та насиченого запаху парфумів і запропонувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самостійно розібратися між собою з приводу ситуації, яка виникла. ОСОБА_2 пояснила, що її перевели у кабінет до ОСОБА_1 07.09.2022, остання не повідомляла ОСОБА_2 про своє захворювання, алергічні реакції та правила, яких потрібно додержуватися задля недопущення погіршення стану ОСОБА_1 . Також свідок повідомила, що симптомів погіршення стану, таких як почервоніння обличчя, сльозотеча, набряк у ОСОБА_1 не було. У подальшому ОСОБА_1 викликала свого чоловіка і приблизно о 09:00 23.09.2022 покинула своє робоче місце.

З пояснень свідка ОСОБА_4 - начальника відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення апарату Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області судом встановлено, що безпосереднім свідком події, що сталася 23.09.2022 вона не була. До 23.09.2022 про захворювання та про алергічні реакції ОСОБА_1 нічого не знала. Повідомила, що у 2021 році у кабінеті ОСОБА_1 проводились ремонтні роботи і це не викликало у останньої алергічних реакцій. Стосовно нарахування та виплати заробітної плати і інших платежів повідомила, що суми виплачених коштів нараховано правильно.

З пояснень свідка ОСОБА_3 - головного спеціаліста з доступу до публічної інформації відділу організаційної роботи Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області судом встановлено, що її кабінет знаходиться біля кабінету ОСОБА_1 , а саме через один кабінет. У коридорі біля кабінетів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходиться вмивальник. 23.09.2022 вона почула звуки у коридорі біля вмивальника. Вийшовши з кабінету ОСОБА_3 побачила біля вмивальника ОСОБА_1 разом з якимось чоловіком. Рвотних рефлексів, блювоти та нудоти у ОСОБА_1 не було, вона стояла біля вмивальника і вмивалася. ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_1 викликати швидку, але остання від швидкої допомоги відмовилась. У подальшому ОСОБА_3 повернулася до свого кабінету і більше 23.09.2022 ОСОБА_1 не бачила. 26.09.2022 ОСОБА_3 бачила ОСОБА_1 на нарадах у приміщенні Золотоніської РДА, симптомів погіршення стану або алергічної реакції у ОСОБА_1 не бачила. Також ОСОБА_3 повідомила, що ОСОБА_1 неоднаразово просила її купити останній солодощів (шоколад, конфети, печиво), тому ОСОБА_3 не відносилася серйозно до повідомлень про наявність алергічних реакцій у ОСОБА_1 .

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працює в Золотоніській районній державній адміністрації Черкаської області (у даний час вона перейменована в Золотоніську районну військову адміністрацію Черкаської області), на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області.

На вказану посаду позивач була переведена 02.03.2021 з посади провідного спеціаліста відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, згідно з наказом від 01.03.2021 № 56-к.

07.10.2022 позивач особисто повідомила роботодавця, що виїжджає за кордон та між ними було узгоджено підтримання комунікації за допомогою засобів комунікативного зв`язку. З цієї ж дати роботодавцем надавалися позивачу відпустки без збереження заробітної плати, згідно поданих заяв.

21.03.2023 позивач подала заяву на звільнення із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю.

Листом від 31.03.2023 за № 298/01-01-40 відповідач повідомив позивача, що заява про звільнення оформляється власноруч і підписується із зазначенням дати. Виходячи з того, що заява подана з порушенням вимог чинного законодавства, позивачу запропоновано викласти заяву про звільнення у відповідній формі з врахуванням вимог чинного законодавства.

31.03.2023 позивач подала заяву на звільнення із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, з врахуванням листа відповідача від 31.03.2023 за № 298/01-01-40.

Листом від 06.04.2023 за № 310/01-01-40 позивачу відмовлено у задоволенні її заяви про звільнення від 31.03.2023, у зв`язку з тим, що відповідач не вбачає зі свого боку порушень законодавства про працю. Запропоновано позивачу змінити підставу для звільнення за власним бажанням. Також повідомлено про частину невикористаної щорічної основної відпустки, а саме: 8 календарних днів за період з 02.03.2022 по 01.03.2023; 3 календарні дні за період з 02.03.2023 по 01.03.2024 та 6 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 10 років, період якої настав 02.10.2022.

07.04.2023 позивач, у відповідь на лист відповідач від 06.04.2023 за № 310/01-01-40, подала заяву, в якій наполягала на звільненні із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю та просила відповідача керуватися її заявами від 21.03.2023 та 31.03.2023.

Листом від 07.04.2023 за № 318/01-01-40 відповідач повідомив позивача про неможливість її звільнення із займаної посади, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Запропоновано або змінити підставу для звільнення або приступити до виконання посадових обов`язків 10.04.2023, у зв`язку із закінченням терміну перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Повторно повідомлено про частину невикористаної щорічної основної відпустки.

Вважаючи вказану відмову відповідача у звільненні позивача з 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Під час звернення із позовом до суду, позивач визначив такі порушення відповідачем законодавства про працю, як підстави для розірвання трудового договору, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України, як:

- за січень 2022 року не в повному обсязі нарахований посадовий оклад за 15 відпрацьованих дні;

- нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, при наданні позивачу щорічної відпустки в 2022 році, проведено не у повному обсязі;

- недотримання строків виплати заробітної плати за час відпустки;

- недотримання вимог ч. 5 ст. 79 КЗпП України щодо письмового повідомлення про дату початку відпустки;

- не облаштоване робоче місце інваліда, не створені належні умови праці державного службовця та інваліда;

- безпідставно утримані кошти із нарахованої допомоги по тимчасовій непрацездатності в жовтні 2022 року;

- покладення роботодавцем (відповідачем) на позивача зобов`язання щодо виконання посадових обов`язків під час тимчасової непрацездатності та відпусток;

- не вирішення питання щодо погашення заборгованості зі сплати ЄСВ.

Щодо не в повному обсязі нарахованого посадового окладу за 15 відпрацьованих дні за січень 2022 року, суд зазначає наступне.

У січні 2022 року заробітна плата виплачувалась згідно із штатним розписом з окладами, які діяли станом на 01.01.2022.

Оклад завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області складав 6 100,00 грн.

Відповідно до постанови КМУ від 02.02.2022 № 89 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 і від 24.05.2017 № 358» у лютому змінилися посадові оклади та введені в дію з 01.01.2022.

Оклад завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області став 6 500,00 грн.

Перерахунок заробітної плати позивача здійснений та різницю заробітної плати виплачено відповідачем у лютому 2022 року.

Індексацію в сумі 217,41 грн за січень 2022 року в розрахунок не взято, відповідно до п. 5 постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», оскільки базовим місяцем є місяць підвищення окладу.

Про перерахунок відображено в особовому рахунку позивача за 2022 рік, у рядку «лютий», графа «перерахунок». Копії особового рахунку позивача містяться в матеріалах справи.

Отже, порушення законодавства про працю відповідачем при виплаті заробітної плати позивачу за січень 2022 року відсутні.

Щодо не в повному обсязі нарахованої та виплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, при наданні позивачу щорічної відпустки в 2022 році, суд зазначає таке.

Відповідно до особового рахунку позивача за червень 2022 року, їй нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення, у відповідності до ст. 57 Закону України «Про державну службу», в сумі 11 411,35 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про державну службу», державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Грошова допомога є гарантованою виплатою, що виплачується один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік.

Сума грошової допомоги на оздоровлення при наданні державному службовцю щорічної основної відпустки, розраховується в розмірі середньомісячної зарплати, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Цей документ приписує брати до розрахунку виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, коли потрібно порахувати відпускні або здійснити розрахунок компенсації за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з Порядком № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з ч. III п. 4 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. (Абзац пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 1213 (1213-2020-п) від 09.12.2020).

Отже, за розрахунок відповідачем взято квітень-травень 2022 року. Розрахунок матеріальної допомоги міститься в матеріалах справи і складає 11 411,35 грн.

В подальшому відповідачем проведено перерахунок матеріальної допомоги за червень 2022 року та зареєстровано зобов`язання 22.06.2023 в казначейській службі за платіжними інструкціями № 51-53, № 160 на загальну суму 115,65 грн. Копії платіжних інструкцій містяться в матеріалах справи.

Таким чином, порушення законодавства про працю відповідачем під час нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, при наданні позивачу щорічної відпустки в 2022 році відсутні.

Щодо недотримання строків виплати заробітної плати за час відпустки.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.

12.04.2022 позивачем подано відповідачу заяву про надання частини додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 2 календарні дні з 18.04.2022.

Відповідно до наказу відповідача від 12.04.2022 № 20-в, відпустку надано позивачу з 18.04.2022 по 19.04.2022, відпускні нараховані та подані на реєстрацію в органи казначейської служби 16.04.2022, але у зв`язку з воєнним станом та відсутністю коштів в казні оплата відбулася 27.04.2022.

Відповідачем не порушено вимог законодавства про працю, оскільки відпускні нараховано і подано на реєстрацію в органи казначейської служби 16.04.2022, тобто до початку відпустки.

Відсутність грошових коштів на рахунку в органах казначейської служби не може бути підставою для притягнення відповідача до відповідальності за порушення законодавства про працю, адже відповідачем виконано всі необхідні дії, а саме відпускні нараховано та подано на реєстрацію, а фактична виплата відпускних здійснюється не відповідачем, а органами казначейської служби.

Виплату відпускних не у строк передбачений законодавством, здійснено не з вини відповідача, а через обставини непереборної сили, зокрема через введення воєнного стану на всій території України з 24.02.2022.

30.05.2022 позивачем подано відповідачу заяву про надання частини невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 4 календарних дні за відпрацьований період з 02.03.2021 по 01.03.2022 та частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період з 02.03.2022 по 01.03.2023 з 01.06.2022.

Відпустка з 01.06.2022 на 18 календарних днів, згідно з наказом від 31.05.2022 № 33-в нараховано та зареєстровано в органах казначейської служби 08.06.2022, виплачена 10.06.2022 по причині відсутності фінансування та коштів на рахунку відповідача.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про відпустки" визначено, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, погоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно з роз`ясненням Управління Держпраці у Миколаївській області на практиці трапляються випадки, коли працівнику необхідно взяти щорічну відпустку у стислі строки і роботодавець йде йому назустріч. Надання щорічної відпустки у стислі строки означає, що вона надається в інший період, ніж передбачений графіком відпусток установи.

Відповідно до параграфа 2 ст. 7 Конвенції № 132, ратифікованої Законом № 2481-III, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачене в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Отже, враховуючи положення зазначеної статті Конвенції та те, що конкретний період надання щорічної відпустки або її частини узгоджується між працівником і роботодавцем, у разі необхідності отримання щорічної відпустки (або її частини) у стислі терміни (у зв`язку із сімейними обставинами, станом здоров`я тощо) в заяві працівник може висловити своє бажання про отримання заробітної плати за неї в терміни, визначені між працівником та роботодавцем (лист Міністерства праці та соціальної політики України «Про виплату відпусткових» від 05.01.2012 № 7/13/133-12).

Для цього працівник має написати заяву з проханням виплатити йому відпускні в інший, ніж передбачено законодавством, строк, узгоджений із роботодавцем. Роботодавець у наказі про надання щорічної відпустки, крім формулювань про надання цієї відпустки, зазначає фразу про виплату відпускних в інший, ніж законодавчо визначений, строк.

Проте, виплата відпускних за дні щорічної відпустки в узгоджений між працівником і роботодавцем строк здійснюється у виключних випадках. Тож якщо щорічна відпустка надається за графіком відпусток, то роботодавець має виплатити відпускні за дні щорічної відпустки в законодавчо установлений строк - не пізніше ніж за 3 календарні дні до початку цієї відпустки.

Згідно з ст. 21 Закону «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.

Враховуючи те, що конкретний період надання щорічної відпустки або її частини узгоджувався між працівником та роботодавцем у стислі терміни, одержання заробітної плати проходило із затримкою.

Таким чином, суд зазначає, що у заявах про надання відпусток не по графіку надання відпусток, у строк, який погоджено між працівником та роботодавцем, має бути зазначено прохання працівника виплатити йому відпускні в інший, ніж передбачено законодавством, строк, узгоджений із роботодавцем. Роботодавець у наказі про надання щорічної відпустки, крім формулювань про надання цієї відпустки, зазначає фразу про виплату відпускних в інший, ніж законодавчо визначений, строк.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що надання позивачу відпустки не за графіком відпусток та з врахуванням того, що заяву про надання відпустки складено 30.05.2022 з 01.06.2022, фактично унеможливлює виконання відповідачем вимог законодавства про працю щодо дотримання строків виплати заробітної плати за час відпустки. Також судом враховано, що заява датована 30.05.2023 і на цей час відповідачем вже було розподілено бюджетні кошти, які виділено на заробітну плату працівників, а саме: нараховано і зареєстровано в органах казначейської служби заробітну плату працівникам Золотоніської РДА, що також слугує обставиною, що унеможливлює виплату позивачу відпускних у передбачений законодавством строк.

Щодо недотримання вимог ч. 5 ст. 79 КЗпП України щодо письмового повідомлення про дату початку відпустки.

Відповідно до статті 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про відпустки» конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, як за два тижні до встановленого графіком терміну. Зміна термінів надання відпусток, відображених у графіку, може бути проведена за узгодженням сторін трудового договору і за умови виникнення обставин, що змушують перенести щорічну відпустку. Якщо працівник просить перенести відпустку, наприклад за сімейних обставин, на інший період чи надати її в стислі терміни і роботодавець не заперечує щодо зміни у графіку періоду використання ним відпустки, то не вбачається порушення законодавства про відпустки.

Отже, законодавцем передбачено, що роботодавець повідомляє працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну у випадку надання відпустки у межах, установлених графіком. Враховуючи те, що позивачу надавались відпустки за погодженням із відповідачем поза графіком відпусток, то у відповідача не виникало обов`язку щодо інформування позивача про дату початку відпустки.

Щодо не облаштування робочого місця інваліда, не створення належних умов праці державного службовця та інваліда.

У позові позивачем зазначено, що відповідачем створювалися для позивача несприятливі і неприйнятні умови праці, допускалося нервове, психічне перевантаження при виконанні службових обов`язків. 23.09.2022, під час виконання службових обов`язків, на робочому місці у позивача виникла тяжка алергічна реакція, що потребувала негайної медичної допомоги. Алергічна реакція сталася після того, як колега позивача, ОСОБА_5 , яку роботодавець 07.09.2022 перевів у кабінет, де до цього позивач працювала одна, прийшла на роботу без почуття міри у парфумах та косметичних засобах (різкий, насичений запах), факт чого позивачем не доведено.

Під час переведення позивача 02.03.2021 з посади провідного спеціаліста відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області на посаду провідного спеціаліста з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області керівництво райдержадміністрації було поінформовано про наявність у працівника 2 групи інвалідності. Довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 458202 від 01.03.2019 та додана до неї індивідуальна програма реабілітації інваліда № 2372 від 15.04.2019 року та ще одна індивідуальна програма реабілітації інваліда отримана після проведення переогляду № 2047 від 19.07.2021 була надана працівником роботодавцю в електронному вигляді лише 28.03.2023. Дані документи приєднано до особової справи працівника.

В довідці обласної МСЕК поданої працівником ОСОБА_1 в розділі 12 «Висновок про умови та характер праці» зазначено умови, які повинен враховувати роботодавець при виконанні працівником своїх посадових обов`язків на робочому місці. В даному висновку міститься заключення про працепристосування, протипоказане фізичне емоційне перевантаження та шкідливі умови праці. Особливих застережень щодо забезпечення роботодавцем особливих умов праці працівнику не передбачено. Про необхідність запобіганню чинників, що можуть спровокувати алергічні реакції, теж зазначень немає.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону праці» № 2694-ХІІ від 14.10.1992 підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до ч. 4 ст. 69 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» № 2801-XII від 19.11.1992 медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до законів України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я».

За весь період роботи працівника ОСОБА_1 роботодавцем було належним чином забезпечене робоче місце, де працівник мав змогу працювати в кабінеті один, проте, з виникненням необхідності в розміщенні працівників та відсутністю додаткових вільних робочих місць (у зв`язку з введенням воєнного стану частина кабінетів приміщення Золотоніської РДА використовується для формування гуманітарної допомоги) керівником було прийнято рішення про розміщення в кабінеті, де працював працівник ОСОБА_1 ще одного працівника ОСОБА_2 .

В довідці МСЕК причиною інвалідності зазначено загальне захворювання. Підтверджуючих документів про наявність діагнозу «полівалентна алергія» роботодавцю надано не було.

Позивач стверджує, що переведення ОСОБА_2 до її кабінету призвело до зміни істотних умов праці, про які їй роботодавець не повідомив та вчинив мобінг.

Згідно ст. 43 Закону України «Про державну службу України» зміною істотних умов праці вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов`язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Оскільки переведення іншого працівника ( ОСОБА_6 ) до відділу де працювала ОСОБА_7 не входить до переліку змін, шо вважаються істотними, тому порушення роботодавцем вимог ст. 43 вищезазначеного закону допущені не були.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України мобінгом (цькуванням) - є систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця; нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Дії відповідача щодо переведення іншого працівника до відділу, де працювала ОСОБА_1 ніяким чином не могли бути спрямованими на приниження її честі та гідності, перешкоджанні у виконанні нею своїх посадових обов`язків.

Також за весь період роботи позивача на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області від неї на адресу відповідача жодного разу не надходило усних чи письмових скарг про алергію.

Щодо безпідставно утриманих коштів із нарахованої допомоги по тимчасовій непрацездатності в жовтні 2022 року.

Позивачем зазначено, що за жовтень 2022 року їй було нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 1 988,95 грн. При цьому із вказаної суми було відраховано 734, 63 грн.

Відповідно до ст. 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством України не звертається стягнення.

З матеріалів справи судом встановлено, що у вересні 2022 року заробітна плата була зареєстрована в органах казначейської служби 20.09.2022 і виплачена 24.09.2022, позивач отримала заробітну плату в повному обсязі за увесь робочий місяць, але в кінці місяця пішла на лікарняний, тому у жовтні 2022 року було зроблено перерахунок та утримано 734,63 грн, згідно з бухгалтерською довідкою № 2 за жовтень 2022 року. Виплачено заробітну плату за 12 робочих днів, а фактично відпрацьовано, згідно уточненого табелю за вересень 2022 року 10 робочих днів. Копії особових рахунків за 2022 рік та табелі за вересень містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

У зв`язку з тим, що позивач отримала заробітну плату за повний робочий місяць, а з 27.09.2022 перебувала на лікарняному, то у жовтні 2022 року зроблено перерахунок та утримано 734,63 грн. Відрахування здійснено не з допомоги по тимчасовій непрацездатності, а лікарняні нараховано згідно з розрахунком. Копії лікарняного листка та розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності містяться в матеріалах справи.

Щодо покладення роботодавцем (відповідачем) на позивача зобов`язання щодо виконання посадових обов`язків під час тимчасової непрацездатності та відпусток.

У позовній заяві позивач зазначає, що під час перебування позивача на лікарняному, у щорічній відпустці, у відпустці за власний рахунок на електронну пошту надходили листи відповідача з відміткою до виконання. Позивач стверджує, що відповідачем вчинено дії щодо примушування позивача до примусової праці, що заборонено законом.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що кожен день на електронну адресу Золотоніської районної військової адміністрації Черкаської області надходять листи, звернення, доручення та інші документи на виконання, розгляд та опрацювання. Дані листи візуються керівником та направляються для ознайомлення та виконання безпосередньому виконавцю. Відділ документообігу та контролю апарату райдержадміністрації здійснює розсилку листів, документів до структурних підрозділів, згідно з наданими їм повноваженнями та компетенцією. Оскільки до повноважень відділу документообігу та контролю Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області не входить контроль за перебуванням працівників у відпустці по тимчасовій непрацездатності, завізовані листи автоматично направляються на електронні адреси виконавців. Якщо працівник перебуває у відпустці або відсутній на роботі по тимчасовій непрацездатності за його повідомленням термін виконання роботи продовжується на період відсутності працівника. Копії листів на виконання та скріншот розсилок додано до матеріалів справи.

У статті 9 прим. 1 Закону України «Про державну службу» викладено порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Суд відхиляє, як необґрунтоване твердження позивача про примушування її відповідачем до примусової праці, оскільки інформація та документи були направлені Золотоніською районною військовою адміністрацією Черкаської області ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 9 прим. 1 Закону України «Про державну службу» для належного інформування, а не примушування до виконання посадових обов`язків в період її тимчасової непрацездатності.

Щодо не вирішення питання щодо погашення заборгованості зі сплати ЄСВ.

Судом встановлено, що позивач з 02.03.2021 була переведена на рівнозначну посаду провідного спеціаліста відділу з питань забезпечення взаємодії з органами місцевою самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області у порядку переведення з посади провідного спеціаліста Відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в страховий стаж для розрахунку пенсії зараховується період, впродовж якого особа підлягає обов`язковому пенсійному страхуванню і за який щомісячно сплачені страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Роботодавець, який не сплачував єдиний внесок, створює найманому працівникові проблеми з нарахуванням пенсії.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 13.04.2023 № 4057-3765/М-07/6-2300/23, що міститься в матеріалах справи, за даними поданої страхувальниками звітності заробітна плата нарахована в розмірі менше мінімальної заробітної плати за періоди:

- Відділ освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, код ЄДРПОУ - 02147061 - березень, серпень - жовтень 2017 року, серпень 2020 року та січень 2021 року;

- Золотоніська районна державна адміністрація Черкаської області, код ЄДРПОУ - 04061197 - липень-жовтень 2022 року. В періоді липень жовтень 2022 року додатково відображено кількість днів перебування в трудових відносних без збереження заробітної плати.

Згідно з чинним законодавством відповідальність за сплату страхових внесків покладено на страхувальників - роботодавців. Пунктом 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 07.08.2010 № 2464-VI, передбачено, що страхувальники, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами за таких осіб зобов`язані сплачувати єдиний вносок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

За період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати відповідачем сплачено ЄСВ за 2022 рік у сумі 2 127,06 грн та 178,65 грн, що підтверджуються платіжними інструкціями № 101 та № 116, які містяться в матеріалах справи.

Також слід зазначити, що Золотоніська районна військова адміністрація Черкаської області (код ЄДРПОУ 04061197), не має законних підстав для погашення заборгованості зі сплати ЄСВ за Відділ освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02147061) перед позивачем, ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_1 ), це окремі юридичні особи, що мають окремі фінансові зобов`язання.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено фактів порушення відповідачем законодавства про працю, а отже доводи позивача є очевидно безпідставними та необґрунтованими.

Щодо розірвання безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно з статтею 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Факт мобінгу (цькування) як нова підстава для звільнення за вказаною нормою КЗпП наразі не є поширеною, адже з`явилася лише з 11.12.2022 відповідно до Закону № 2759. Такий факт має бути підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Щодо підстави для звільнення у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, то такий факт не потребує підтвердження судовим рішенням.

«Прив`язка» до судового рішення стосується фактів мобінгу (цькування), а от у разі якщо працівник вважає, що роботодавець не виконує законодавство про працю (наприклад, порушує строки виплати заробітної плати, не надає можливості скористатися щорічною відпусткою тощо), то він подає заяву про звільнення і вказує дату звільнення без дотримання двотижневого строку. Але при цьому важливо в заяві про звільнення вказати, які саме дії роботодавця є підставою для звільнення.

У поданих позивачем численних заявах про звільнення, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України, від 21.03.2023, 31.03.2023, 07.04.2023 не вказано які саме дії роботодавця є підставою для звільнення, які останній міг би визнати або відхилити.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з постановою Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 216/7189/14-ц, зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2021 року у справі № 508/1190/17 вказання працівником у заяві про звільнення конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми. Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. Верховний Суд вказав, що у заяві про звільнення від 06 листопада 2017 року, адресованій голові районної державної адміністрації не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а лише ставилася вимога про її звільнення за пунктом 3 статті 38, навіть без конкретизації нормативного правового акту, в якому міститься дана норма. Таким чином, оскільки позивачкою не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, суд прийшов до переконання, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивачки за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданої нею заяви.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 589/771/16-ц.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданих нею заяв, оскільки позивачем у заяві про звільнення не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити.

Отже, позовна вимога про розірвання безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України задоволенню не підлягає.

Щодо зобов`язання відповідача провести оформлення припинення трудового договору, з виплатою усіх належних від роботодавця на день звільнення сум, у відповідності до вимог статей 44, 47, 116 КЗпП України, суд зазначає, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки вона є похідною від вимоги про розірвання безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у задоволенні якої судом відмовлено.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 11 423,37 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 07.04.2023 по дату винесення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суд відхиляє, як необґрунтоване посилання позивача на ч. 5 ст. 235 КЗпП України, а саме - у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, позаяк безстроковий трудовий договір, на час розгляду справи у суді, не є розірваним, оскільки визначена позивачем підстава для звільнення (ч. 3 ст. 38 КЗпП) не визнається відповідачем. Тобто, безстроковий трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем, на даний час, є чинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» № 301 від 27.04.1993 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Враховуючи те, що трудовий договір між позивачем і відповідачем не розірвано, суд дійшов висновку, що підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Отже, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн моральної шкоди, суд зазначає таке.

У позовній заяві позивачем зазначено, що внаслідок порушення трудових прав позивача, їй завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях. Моральна шкода полягає в тому, що відповідач:

- створив умови, що викликали алергічну реакцію у позивача, що несло пряму загрозу її житло і здоров`ю;

- не оформив вчасно наказ про звільнення та не виплатив розрахункові кошти. Це завдало позивачу душевних страждань, оскільки по причині невиплачених коштів - в тому числі, й за 17 днів невикористаних відпусток, вона не мала можливості повноцінно харчуватися, лікуватися, купувати необхідні речі повсякденного вжитку собі та родині, була позбавлена можливості розпорядитися своїми коштами на власний розсуд, витративши їх на придбання необхідних речей, що суттєво порушило її нормальний життєвий уклад та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя;

- допустив те, що у позивача значно погіршився стан здоров`я і вона вимушена була звертатися до лікаря та витрачати додаткові кошти на придбання ліків;

- вчиняє систематичний тиск на позивача, через те, що остання вимагає звільнення за ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» та ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якою підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з висновком Великої палати Верховного суду, викладеного у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного суду, викладеного у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду, викладеного у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов:

- наявність моральної шкоди;

- протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;

- наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою;

- вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування:

- позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок;

- відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Відповідно до рішення пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Натомість, позивач, не наводить у своєму адміністративному позові, яких саме моральних чи фізичних страждань вона зазнала, та не надає жодного доказу таких негативних явищ.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

- наявність такої шкоди (позивач не наводить та не надає докази наявності останньої).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 696,90 грн матеріальної шкоди, суд зазначає, що позивачем не доведено, що саме протиправні дії або бездіяльність відповідача призвели до понесення витрат у зв`язку із лікуванням в алергологічному відділені Черкаської обласної лікарні.

Позивачем зазначено, що алергічна реакція сталася 23.09.2022 після того, як колега позивача, ОСОБА_5 , прийшла на роботу без почуття міри у парфумах та косметичних засобах.

При цьому, переведення відповідачем іншого працівника у кабінет до позивача не є порушенням законодавства про працю. Як зазначалося вище, відповідачем створено позивачу належні та безпечні умови праці, а переведення іншого працівника у кабінет до позивача не є зміною істотних умов праці.

Отже, виникнення алергічної реакції та, як наслідок, лікування в алергологічному відділені Черкаської обласної лікарні, що призвело до понесення позивачем витрат у зв`язку з лікуванням сталося не з вини відповідача.

Також, слід зазначити, що позивач після виникнення алергічної реакції та лікування перебувала на лікарняному, а отже отримала допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Щодо зобов`язання відповідача розрахувати заборгованість зі сплати ЄСВ перед позивачем, погасити її та подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України, суд зазначає, що такі повноваження відповідача відносяться до дискреційних.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким; дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо зобов`язання відповідача розрахувати заборгованість зі сплати ЄСВ перед позивачем, погасити її та подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України віднесено до дискреційних повноважень, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача.

Також, як вже зазначено вище, за період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати відповідачем сплачено ЄСВ за 2022 рік у сумі 2 127,06 грн та 178,65 грн, що підтверджуються платіжними інструкціями № 101 та № 116, які містяться в матеріалах справи. Золотоніська районна військова адміністрація Черкаської області (код ЄДРПОУ 04061197), не має законних підстав для погашення заборгованості зі сплати ЄСВ за Відділ освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02147061) перед позивачем, ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_1 ), це окремі юридичні особи, що мають окремі фінансові зобов`язання.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз, 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з наданням правової допомоги, відсутні.

Розподіл судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 12, 72-77, 132, 139, 242-243, 245-246, 255, 271 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.09.2023.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ