Постанова

від 18.06.2024 по справі 580/3465/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/3465/23 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Золотоніської районної військової адміністрації Черкаської області про розірвання трудового договору, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Золотоніської районної військової адміністрації Черкаської області, в якому просила:

- безстроковий трудовий договір між позивачем та відповідачем розірвати у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України;

- зобов`язати відповідача провести оформлення припинення трудового договору, з виплатою усіх належних від роботодавця на день звільнення сум (виплата вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку; 315,79 грн недоплаченого посадового окладу за січень 2022 року 2 028,73 грн матеріальної допомоги на оздоровлення, яка виплачувалася у червні 2022 року, компенсація за усі дні невикористаної щорічної відпустки), у відповідності до вимог статей 44, 47, 116 КЗпП України;

- стягнути з відповідача на користь позивача 11 423,37 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 07.04.2023 по дату винесення судового рішення, що набрало законної сили;

- стягнути з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн моральної шкоди;

- стягнути з відповідача на користь позивача 2 696,90 грн матеріальної шкоди;

- зобов`язати відповідача розрахувати заборгованість зі сплати ЄСВ перед позивачем, погасити її та подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України;

- стягнути з відповідача на користь позивача 8 400,00 грн понесених нею витрат на правову допомогу.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

09 листопада 2023 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює в Золотоніській районній державній адміністрації Черкаської області (перейменована в Золотоніську районну військову адміністрацію Черкаської області), на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області.

На вказану посаду позивач була переведена 02.03.2021 з посади провідного спеціаліста відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, згідно з наказом від 01.03.2021 № 56-к.

07.10.2022 позивач особисто повідомила роботодавця, що виїжджає за кордон та між ними було узгоджено підтримання комунікації за допомогою засобів комунікативного зв`язку. З цієї ж дати роботодавцем надавалися позивачу відпустки без збереження заробітної плати, згідно поданих заяв.

21.03.2023 позивач подала заяву на звільнення із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю.

Листом від 31.03.2023 за № 298/01-01-40 відповідач повідомив позивача, що заява про звільнення оформляється власноруч і підписується із зазначенням дати. Виходячи з того, що заява подана з порушенням вимог чинного законодавства, позивачу запропоновано викласти заяву про звільнення у відповідній формі з врахуванням вимог чинного законодавства.

31.03.2023 позивач подала заяву на звільнення із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, з врахуванням листа відповідача від 31.03.2023 за № 298/01-01-40.

Листом від 06.04.2023 за № 310/01-01-40 позивачу відмовлено у задоволенні її заяви про звільнення від 31.03.2023, у зв`язку з тим, що відповідач не вбачає зі свого боку порушень законодавства про працю. Запропоновано позивачу змінити підставу для звільнення за власним бажанням. Також повідомлено про частину невикористаної щорічної основної відпустки, а саме: 8 календарних днів за період з 02.03.2022 по 01.03.2023; 3 календарні дні за період з 02.03.2023 по 01.03.2024 та 6 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 10 років, період якої настав 02.10.2022.

07.04.2023 позивач, у відповідь на лист відповідача від 06.04.2023 за № 310/01-01-40, подала заяву, в якій наполягала на звільненні із 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, через порушення роботодавцем вимог законодавства про працю та просила відповідача керуватися її заявами від 21.03.2023 та 31.03.2023.

Листом від 07.04.2023 за № 318/01-01-40 відповідач повідомив позивача про неможливість її звільнення із займаної посади, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Запропоновано або змінити підставу для звільнення або приступити до виконання посадових обов`язків 10.04.2023, у зв`язку із закінченням терміну перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Повторно повідомлено про частину невикористаної щорічної основної відпустки.

Вважаючи вказану відмову відповідача у звільненні позивача з 07.04.2023, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Звертаючись з позовом до суду, позивач визначила порушення відповідачем законодавства про працю, як підстави для розірвання трудового договору, згідно з ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", з приводу яких колегія суддів зазначає наступне.

У січні 2022 року заробітна плата виплачувалась згідно із штатним розписом з окладами, які діяли станом на 01.01.2022.

Оклад завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області складав 6 100,00 грн.

Відповідно до постанови КМУ від 02.02.2022 № 89 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 і від 24.05.2017 № 358" у лютому змінилися посадові оклади та введені в дію з 01.01.2022.

Оклад завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області став 6 500,00 грн.

Перерахунок заробітної плати позивача здійснений та різницю заробітної плати виплачено відповідачем у лютому 2022 року.

Індексацію в сумі 217,41 грн за січень 2022 року в розрахунок не взято, відповідно до п. 5 постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", оскільки базовим місяцем є місяць підвищення окладу.

Про перерахунок відображено в особовому рахунку позивача за 2022 рік, у рядку "лютий", графа "перерахунок". Копії особового рахунку позивача містяться в матеріалах справи.

Отже, порушення законодавства про працю відповідачем при виплаті заробітної плати позивачу за січень 2022 року відсутні.

Щодо не в повному обсязі нарахованої та виплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, при наданні позивачу щорічної відпустки в 2022 році, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до особового рахунку позивача за червень 2022 року, їй нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення, у відповідності до ст. 57 Закону України "Про державну службу", в сумі 11 411,35 грн.

Сума грошової допомоги на оздоровлення при наданні державному службовцю щорічної основної відпустки, розраховується в розмірі середньомісячної зарплати, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Згідно з Порядком № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з ч. III п. 4 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. (Абзац пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 1213 (1213-2020-п) від 09.12.2020).

Отже, за розрахунок відповідачем взято квітень-травень 2022 року. Розрахунок матеріальної допомоги міститься в матеріалах справи і складає 11 411,35 грн.

В подальшому відповідачем проведено перерахунок матеріальної допомоги за червень 2022 року та зареєстровано зобов`язання 22.06.2023 в казначейській службі за платіжними інструкціями № 51-53, № 160 на загальну суму 115,65 грн. Копії платіжних інструкцій містяться в матеріалах справи.

Таким чином, порушення законодавства про працю відповідачем під час нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, при наданні позивачу щорічної відпустки в 2022 році відсутні.

Щодо недотримання строків виплати заробітної плати за час відпустки.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України "Про відпустки" заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором.

12.04.2022 позивачем подано відповідачу заяву про надання частини додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 2 календарні дні з 18.04.2022.

Відповідно до наказу відповідача від 12.04.2022 № 20-в, відпустку надано позивачу з 18.04.2022 по 19.04.2022, відпускні нараховані та подані на реєстрацію в органи казначейської служби 16.04.2022, але у зв`язку з воєнним станом та відсутністю коштів в казні оплата відбулася 27.04.2022.

Відповідачем не порушено вимог законодавства про працю, оскільки відпускні нараховано і подано на реєстрацію в органи казначейської служби 16.04.2022, тобто до початку відпустки.

Відсутність грошових коштів на рахунку в органах казначейської служби не може бути підставою для притягнення відповідача до відповідальності за порушення законодавства про працю, адже відповідачем виконано всі необхідні дії, а саме відпускні нараховано та подано на реєстрацію, а фактична виплата відпускних здійснюється не відповідачем, а органами казначейської служби.

30.05.2022 позивачем подано відповідачу заяву про надання частини невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 4 календарних дні за відпрацьований період з 02.03.2021 по 01.03.2022 та частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів за період з 02.03.2022 по 01.03.2023 з 01.06.2022.

Відпустка з 01.06.2022 на 18 календарних днів, згідно з наказом від 31.05.2022 № 33-в нараховано та зареєстровано в органах казначейської служби 08.06.2022, виплачена 10.06.2022 по причині відсутності фінансування та коштів на рахунку відповідача.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про відпустки" визначено, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, погоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до параграфа 2 ст. 7 Конвенції № 132, ратифікованої Законом № 2481-III, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачене в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Отже, враховуючи положення зазначеної статті Конвенції та те, що конкретний період надання щорічної відпустки або її частини узгоджується між працівником і роботодавцем, у разі необхідності отримання щорічної відпустки (або її частини) у стислі терміни (у зв`язку із сімейними обставинами, станом здоров`я тощо) в заяві працівник може висловити своє бажання про отримання заробітної плати за неї в терміни, визначені між працівником та роботодавцем (лист Міністерства праці та соціальної політики України "Про виплату відпусткових" від 05.01.2012 № 7/13/133-12).

Для цього працівник має написати заяву з проханням виплатити йому відпускні в інший, ніж передбачено законодавством, строк, узгоджений із роботодавцем. Роботодавець у наказі про надання щорічної відпустки, крім формулювань про надання цієї відпустки, зазначає фразу про виплату відпускних в інший, ніж законодавчо визначений, строк.

Проте, виплата відпускних за дні щорічної відпустки в узгоджений між працівником і роботодавцем строк здійснюється у виключних випадках. Тож якщо щорічна відпустка надається за графіком відпусток, то роботодавець має виплатити відпускні за дні щорічної відпустки в законодавчо установлений строк - не пізніше ніж за 3 календарні дні до початку цієї відпустки.

Таким чином, у заявах про надання відпусток не по графіку надання відпусток, у строк, який погоджено між працівником та роботодавцем, має бути зазначено прохання працівника виплатити йому відпускні в інший, ніж передбачено законодавством, строк, узгоджений із роботодавцем. Роботодавець у наказі про надання щорічної відпустки, крім формулювань про надання цієї відпустки, зазначає фразу про виплату відпускних в інший, ніж законодавчо визначений, строк.

З огляду на викладеного вищевикладене колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що надання позивачу відпустки не за графіком відпусток та з врахуванням того, що заяву про надання відпустки складено 30.05.2022 з 01.06.2022, фактично унеможливлює виконання відповідачем вимог законодавства про працю щодо дотримання строків виплати заробітної плати за час відпустки. Також враховано, що заява датована 30.05.2023 і на цей час відповідачем вже було розподілено бюджетні кошти, які виділено на заробітну плату працівників, а саме: нараховано і зареєстровано в органах казначейської служби заробітну плату працівникам Золотоніської РДА, що також слугує обставиною, що унеможливлює виплату позивачу відпускних у передбачений законодавством строк.

Щодо недотримання вимог ч. 5 ст. 79 КЗпП України щодо письмового повідомлення про дату початку відпустки.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про відпустки" конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, як за два тижні до встановленого графіком терміну. Зміна термінів надання відпусток, відображених у графіку, може бути проведена за узгодженням сторін трудового договору і за умови виникнення обставин, що змушують перенести щорічну відпустку. Якщо працівник просить перенести відпустку, наприклад за сімейних обставин, на інший період чи надати її в стислі терміни і роботодавець не заперечує щодо зміни у графіку періоду використання ним відпустки, то не вбачається порушення законодавства про відпустки.

Отже, законодавцем передбачено, що роботодавець повідомляє працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну у випадку надання відпустки у межах, установлених графіком. Враховуючи те, що позивачу надавались відпустки за погодженням із відповідачем поза графіком відпусток, то у відповідача не виникало обов`язку щодо інформування позивача про дату початку відпустки.

Щодо не облаштування робочого місця інваліда, не створення належних умов праці державного службовця та інваліда.

У позові зазначено, що відповідачем створювалися для позивача несприятливі і неприйнятні умови праці, допускалося нервове, психічне перевантаження при виконанні службових обов`язків.

23.09.2022, під час виконання службових обов`язків, на робочому місці у позивача виникла тяжка алергічна реакція, що потребувала негайної медичної допомоги. Алергічна реакція сталася після того, як колега позивача, ОСОБА_2 , яку роботодавець 07.09.2022 перевів у кабінет, де до цього позивач працювала одна, прийшла на роботу без почуття міри у парфумах та косметичних засобах (різкий, насичений запах). Факт вказаного позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній не доведено.

Під час переведення позивача 02.03.2021 з посади провідного спеціаліста відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області на посаду провідного спеціаліста з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області керівництво райдержадміністрації було поінформовано про наявність у працівника 2 групи інвалідності. Довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 458202 від 01.03.2019 та додана до неї індивідуальна програма реабілітації інваліда № 2372 від 15.04.2019 року та ще одна індивідуальна програма реабілітації інваліда отримана після проведення переогляду № 2047 від 19.07.2021 була надана працівником роботодавцю в електронному вигляді лише 28.03.2023. Дані документи приєднано до особової справи працівника.

В довідці обласної МСЕК поданої працівником ОСОБА_1 в розділі 12 "Висновок про умови та характер праці" зазначено умови, які повинен враховувати роботодавець при виконанні працівником своїх посадових обов`язків на робочому місці. В даному висновку міститься заключення про працепристосування, протипоказане фізичне емоційне перевантаження та шкідливі умови праці. Особливих застережень щодо забезпечення роботодавцем особливих умов праці працівнику не передбачено. Про необхідність запобіганню чинників, що можуть спровокувати алергічні реакції, теж зазначень немає.

Згідно з ст. 12 Закону України "Про охорону праці" № 2694-ХІІ від 14.10.1992 підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов`язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

За весь період роботи працівника ОСОБА_1 роботодавцем було належним чином забезпечене робоче місце, де працівник мала змогу працювати в кабінеті одна, проте, з виникненням необхідності в розміщенні працівників та відсутністю додаткових вільних робочих місць (у зв`язку з введенням воєнного стану частина кабінетів приміщення Золотоніської РДА використовується для формування гуманітарної допомоги) керівником було прийнято рішення про розміщення в кабінеті, де працювала працівник ОСОБА_1 ще одного працівника ОСОБА_3 .

В довідці МСЕК причиною інвалідності зазначено загальне захворювання. Підтверджуючих документів про наявність діагнозу "полівалентна алергія" роботодавцю надано не було.

Крім того, позивач зазначала, що переведення ОСОБА_3 до її кабінету призвело до зміни істотних умов праці, про які їй роботодавець не повідомив та вчинив мобінг.

Згідно ст. 43 Закону України "Про державну службу України" зміною істотних умов праці вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов`язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Оскільки переведення іншого працівника ( ОСОБА_4 ) до відділу де працювала ОСОБА_5 не входить до переліку змін, шо вважаються істотними, тому порушення роботодавцем вимог ст. 43 вищезазначеного закону допущені не були.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України мобінгом (цькуванням) - є систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця; нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Дії відповідача щодо переведення іншого працівника до відділу, де працювала ОСОБА_1 ніяким чином не могли бути спрямованими на приниження її честі та гідності, перешкоджанні у виконанні нею своїх посадових обов`язків.

Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що за період роботи позивача на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області від неї на адресу відповідача надходили усні чи письмові скарги про алергію.

Щодо безпідставно утриманих коштів із нарахованої допомоги по тимчасовій непрацездатності в жовтні 2022 року.

Позивачем зазначено, що за жовтень 2022 року їй було нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності у сумі 1 988,95 грн. При цьому із вказаної суми було відраховано 734, 63 грн.

Відповідно до ст. 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством України не звертається стягнення.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2022 року заробітна плата була зареєстрована в органах казначейської служби 20.09.2022 і виплачена 24.09.2022, позивач отримала заробітну плату в повному обсязі за увесь робочий місяць, але в кінці місяця пішла на лікарняний, тому у жовтні 2022 року було зроблено перерахунок та утримано 734,63 грн, згідно з бухгалтерською довідкою № 2 за жовтень 2022 року. Виплачено заробітну плату за 12 робочих днів, а фактично відпрацьовано, згідно уточненого табелю за вересень 2022 року 10 робочих днів. Копії особових рахунків за 2022 рік та табелі за вересень містяться в матеріалах справи.

У зв`язку з тим, що позивач отримала заробітну плату за повний робочий місяць, а з 27.09.2022 перебувала на лікарняному, то у жовтні 2022 року зроблено перерахунок та утримано 734,63 грн. Відрахування здійснено не з допомоги по тимчасовій непрацездатності, а лікарняні нараховано згідно з розрахунком.

Крім того, позивач зазначає, що під час перебування на лікарняному, у щорічній відпустці, у відпустці за власний рахунок на електронну пошту надходили листи відповідача з відміткою до виконання. Позивач стверджує, що відповідачем вчинено дії щодо примушування позивача до примусової праці, що заборонено законом.

Відповідачем зазначено, що кожен день на електронну адресу Золотоніської районної військової адміністрації Черкаської області надходять листи, звернення, доручення та інші документи на виконання, розгляд та опрацювання. Дані листи візуються керівником та направляються для ознайомлення та виконання безпосередньому виконавцю. Відділ документообігу та контролю апарату райдержадміністрації здійснює розсилку листів, документів до структурних підрозділів, згідно з наданими їм повноваженнями та компетенцією. Оскільки до повноважень відділу документообігу та контролю Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області не входить контроль за перебуванням працівників у відпустці по тимчасовій непрацездатності, завізовані листи автоматично направляються на електронні адреси виконавців. Якщо працівник перебуває у відпустці або відсутній на роботі по тимчасовій непрацездатності за його повідомленням термін виконання роботи продовжується на період відсутності працівника.

У статті 9 прим. 1 Закону України "Про державну службу" викладено порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє, як необґрунтоване твердження позивача про примушування її відповідачем до примусової праці, оскільки інформація та документи були направлені Золотоніською районною військовою адміністрацією Черкаської області ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 9 прим. 1 Закону України "Про державну службу" для належного інформування, а не примушування до виконання посадових обов`язків в період її тимчасової непрацездатності.

Щодо не вирішення питання щодо погашення заборгованості зі сплати ЄСВ.

Як вбачається з матеріалів спраиви, позивач з 02.03.2021 була переведена на рівнозначну посаду провідного спеціаліста відділу з питань забезпечення взаємодії з органами місцевою самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області у порядку переведення з посади провідного спеціаліста Відділу освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в страховий стаж для розрахунку пенсії зараховується період, впродовж якого особа підлягає обов`язковому пенсійному страхуванню і за який щомісячно сплачені страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Роботодавець, який не сплачував єдиний внесок, створює найманому працівникові проблеми з нарахуванням пенсії.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 13.04.2023 № 4057-3765/М-07/6-2300/23, що міститься в матеріалах справи, за даними поданої страхувальниками звітності заробітна плата нарахована в розмірі менше мінімальної заробітної плати за періоди:

- Відділ освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області, код ЄДРПОУ - 02147061 - березень, серпень - жовтень 2017 року, серпень 2020 року та січень 2021 року;

- Золотоніська районна державна адміністрація Черкаської області, код ЄДРПОУ - 04061197 - липень-жовтень 2022 року. В періоді липень - жовтень 2022 року додатково відображено кількість днів перебування в трудових відносних без збереження заробітної плати.

Згідно з чинним законодавством відповідальність за сплату страхових внесків покладено на страхувальників - роботодавців. Пунктом 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 07.08.2010 № 2464-VI, передбачено, що страхувальники, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами за таких осіб зобов`язані сплачувати єдиний вносок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

За період перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати відповідачем сплачено ЄСВ за 2022 рік у сумі 2 127,06 грн та 178,65 грн, що підтверджуються платіжними інструкціями № 101 та № 116, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, Золотоніська районна військова адміністрація Черкаської області (код ЄДРПОУ 04061197), не має законних підстав для погашення заборгованості зі сплати ЄСВ за Відділ освіти, охорони здоров`я, культури, спорту Золотоніської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02147061) перед позивачем, ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_1 ), це окремі юридичні особи, що мають окремі фінансові зобов`язання.

Щодо розірвання безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 86 Закону України "Про державну службу" суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно з статтею 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Факт мобінгу (цькування) як нова підстава для звільнення за вказаною нормою КЗпП наразі не є поширеною, адже з`явилася лише з 11.12.2022 відповідно до Закону № 2759. Такий факт має бути підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

"Прив`язка" до судового рішення стосується фактів мобінгу (цькування), а от у разі якщо працівник вважає, що роботодавець не виконує законодавство про працю (наприклад, порушує строки виплати заробітної плати, не надає можливості скористатися щорічною відпусткою тощо), то він подає заяву про звільнення і вказує дату звільнення без дотримання двотижневого строку. Але при цьому важливо в заяві про звільнення вказати, які саме дії роботодавця є підставою для звільнення.

У поданих позивачем численних заявах про звільнення, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу" та ч. 3 ст. 38 КЗпП України, від 21.03.2023, 31.03.2023, 07.04.2023 не вказано які саме дії роботодавця є підставою для звільнення, які останній міг би визнати або відхилити.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2021 року у справі № 508/1190/17 вказання працівником у заяві про звільнення конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми. Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. Верховний Суд вказав, що у заяві про звільнення від 06 листопада 2017 року, адресованій голові районної державної адміністрації не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а лише ставилася вимога про її звільнення за пунктом 3 статті 38, навіть без конкретизації нормативного - правового акту, в якому міститься дана норма. Таким чином, оскільки позивачкою не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, суд прийшов до переконання, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивачки за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданої нею заяви.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 589/771/16-ц.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у роботодавця не було підстав для звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданих нею заяв, оскільки позивачем у заяві про звільнення не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, а тому вимога про розірвання безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України задоволенню не підлягає.

Щодо зобов`язання відповідача провести оформлення припинення трудового договору, з виплатою усіх належних від роботодавця на день звільнення сум, у відповідності до вимог статей 44, 47, 116 КЗпП України, колегія суддів зазначає, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки вона є похідною від вимоги про розірвання безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог ч. 3 ст. 86 Закону України "Про державну службу", ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у задоволенні якої відмовлено.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 11 423,37 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 07.04.2023 по дату винесення судового рішення, колегія суддів зазначає, що дана позовна вимога також задоволенню не підлягає оскільки трудовий договір між позивачем і відповідачем не розірвано, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якою підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з висновком Великої палати Верховного суду, викладеного у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду, викладеного у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

- наявність такої шкоди (позивач не наводить та не надає докази наявності останньої).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 696,90 грн матеріальної шкоди, суд зазначає, що позивачем не доведено, що саме протиправні дії або бездіяльність відповідача призвели до понесення витрат у зв`язку із лікуванням в алергологічному відділені Черкаської обласної лікарні.

Отже, виникнення алергічної реакції та, як наслідок, лікування в алергологічному відділені Черкаської обласної лікарні, що призвело до понесення позивачем витрат у зв`язку з лікуванням сталося не з вини відповідача.

Крім того, позивач після виникнення алергічної реакції та лікування перебувала на лікарняному, а отже отримала допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, тому підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині відсутні.

Щодо зобов`язання відповідача розрахувати заборгованість зі сплати ЄСВ перед позивачем, погасити її та подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає таке.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким; дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішення питання щодо зобов`язання відповідача розрахувати заборгованість зі сплати ЄСВ перед позивачем, погасити її та подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України віднесено до дискреційних повноважень, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Сорочко Є.О.

Суддя Чаку Є.В.