ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
01.02.2023Справа № 910/751/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Єременок О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до 1. Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" вул. Шкільна, 2, с. Васловівці, Заставнівський район, Чернівецька область, 59451
2. Державного реєстратора управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації вул.Грушевського, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58001
3. Чернівецької обласної державної адміністрації вул. Грушевського, 1, с. Чернівці, Чернівецька область, 58001
про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів та статуту, зобов`язання державного реєстратора вчинити дії, визнання незаконним та скасування розпорядження
Представники сторін:
від позивача: Король С.В.
від відповідача 1: Бабій В.В.
від відповідача 2: не з`явився.
від відповідача 3: Тирончук В.В.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Гр. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Церкви України села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", Державного реєстратора управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецької обласної державної адміністрації про:
- визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів членів Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", оформленого протоколом № 1/19 від 27.01.2019 року;
- визнання недійсним та скасування Статуту Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Православної Церкви України с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" у новій редакції, затверджений рішенням загальних зборів членів Релігійної організації "Релігійна громада на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", оформленим протоколом № 1/19 від 27.01.2019 року;
- зобов`язання державного реєстратора Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації привести відомості про Релігійну організацію "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей Статуту Релігійної організації Української Православної Свято-Успенської Церви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області у попередній редакції;
- визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 07.05.2019 року № 441-р "Про реєстрацію Статуту релігійної організації" в новій редакції з новою юридичною назвою релігійної організації.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення порядку скликання зборів членів релігійної громади на 27.01.2019 року, прийняття зборами рішень, які порушують ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Статут релігійної організації, а також взяття участі у зборах участі особами, які не є членами вказаної Релігійної організації, наслідком чого є протиправна перереєстрація релігійної організації та реєстрація нової редакції Статуту.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 15.02.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2022 року надійшла заява б/н від 10.02.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 року за результатами розгляду заяви позивача по усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/751/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.03.2022 року.
Судом доведено до відома, що через відділ документообігу суду 04.07.2022 року від відповідача 1 надійшов відзив б/н від 04.07.2022 року на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на відсутність посилань позивача на те, які саме його права як члена релігійної громади порушені, позаяк зміна релігійною громадою своєї підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, навіть якщо один з її членів не погоджується з таким рішенням, жодним чином не впливає на право такого члена релігійної громади мати, приймати і змінювати релігію за своїм вибором. Як зазначає відповідач 1, позивачем не надані докази того, яким чином оскаржуване рішення та документи перешкоджають ОСОБА_1 фактично реалізовувати своє право на свободу совісті. Отже, відповідач 1 вказує про те, що оспорюване рішенням жодним чином не впливає на права членів релігійної громади та безпосередньо позивача.
Додатково відповідач 1 наголошує на виключно гіпотетичному посиланні позивача на порушення його корпоративних прав на участь 27.01.2019 року в загальних зборах Релігійної громади, оскільки позивач в позовній заяві має право просити суд захистити порушені, невизнані або оспорювані виключно свої права та/або законні інтереси. Відзив разом з доданими до нього доказами надсилання на адреси інших учасників судом долучено до матеріалів справи.
Також 11.07.2022 року через відділ документообігу суду надійшли письмові пояснення: від відповідача 2 № 01/16-243 від 04.07.2022 року та від відповідача 3 № 242 вих. 22 від 04.07.2022 року з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, в яких відповідачі 2, 3 заперечили поти позову та просили відмовити у задоволенні його вимог повністю з тих підстав, що повноважними особами було надано належним чином оформлене рішення членів релігійної організації про зміну конфесійної належності, разом з яким подано усі визначені законодавством необхідні документи для реєстрації Статуту у новій редакції, що зумовило відсутність підстав для відмови у реєстрації такого статуту, а у випадку відмови такої реєстрації, остання могла бути розцінена як протиправне втручання держави у справи релігійної організації. Окрім цього відповідач 3 зазначає, що судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статут Релігійної організації в новій реакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна вимога на відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Відзиви судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 08.07.2022 року та 13.07.2022 року задоволено заяви позивача та відповідачів 1, 3 про участь у судовому засіданні 14.07.2022 року у справі № 910/751/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 року у зв`язку з неявкою судове засідання представників відповідачів 1-3 підготовче засідання відкладено на 01.09.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 року задоволено заяву відповідача 1 про участь у судовому засіданні 01.09.2022 року у справі № 910/751/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В свою чергу 03.08.2022 року через відділ документообігу суду від позивача надійшла відповідь б/н від 14.07.2022 року на відзиви відповідачів з доказами її надсилання іншим учасникам справи, в якій позивач з посиланням на норми права наголошує на обґрунтованості заявлених ним у позові вимог та просить суд під час ухвалення рішення у справі не брати до уваги вказані у цих відзивах обставини і доводи та задовольнити позов повністю. Відповідь на відзиви судом долучена до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/751/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2022 року.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 05.10.2022 року та 17.11.2022 року судом протокольними ухвалами оголошувались перерви до 17.11.2022 року та 11.01.2023 року відповідно.
Судом повідомлено, що 16.11.2022 року через відділ документообігу суду від відповідача 1 надійшло клопотання б/н від 16.11.2022 року про визнання подання ОСОБА_1 даної позовної заяви від 15.01.2022 року зловживанням процесуальними правами згідно ст. 43 ГПК України та повернення її без розгляду, позаяк позивачем штучно об`єднано в одну позовну заяву позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів та статуту в новій редакції як спору з корпоративних відносин, та вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецької ОДА, що, на переконання відповідача 1, штучно змінило підсудність спору згідно ч. 6 ст. 30 ГПК України. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Засобами електронного зв`язку від позивача 17.11.2022 року надійшли заперечення б/н від 09.11.2022 року на клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду, в яких позивач зазначає про його необґрунтованість.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 року задоволено заяву позивача про участь у судових засіданнях у справі № 910/751/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Через відділ документообігу суду 11.01.2023 року від відповідача - 1 надійшли додаткові пояснення б/н від 10.01.2023 року, у яких з посиланням на судову практику останній підтримав раніше подане клопотання про визнання подання позову ОСОБА_1 цієї позовної заяви зловживанням процесуальними правами та повернути її без розгляду. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 11.01.2023 року клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду згідно ст. 43 ГПК України, оскільки за висновками суду юридична правова позиція сторони позивача в частині визначення неналежного способу захисту не може свідчити про умисне зловживання правами, та, відповідно, бути підставою для залишення позовної заяви без розгляду, судом протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача 1.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.01.2023 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 01.02.2023 року.
Через відділ документообігу суду від позивача 31.01.2023 року та 01.02.2023 року надійшли додаткові пояснення б/н від 31.01.2023 року, в яких останній з посиланням на норми права наголошує на обґрунтованості заявлених ним у позові вимог, просить суд під час ухвалення рішення у справі не брати до уваги вказані у відзивах обставини та задовольнити позов повністю. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Будь-яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 01.02.2023 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 05.10.2022 року, 17.11.2022 року, 11.01.2023 року та 01.02.2023 року з`явилися уповноважені представники позивача та відповідачів 1, 3.
Відповідач 2 особисто та/або його уповноважений представника в судові засідання з розгляду справи по суті 05.10.2022 року, 17.11.2022 року, 11.01.2023 року та 01.02.2023 року не з`явились.
Про дату, час і місце проведення судових засідань відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105492826550,0105493069515, 0105493390810.
Про поважні причини неявки в судові засідання відповідача 2 особисто та/або його уповноваженого представника суд не повідомлено.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача 2 на час розгляду справи 01.02.2023 року до суду також не надходило.
В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи по суті 01.02.2023 року суду не надано.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Державний реєстратор управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, особисто та/або його уповноважений представник не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті 01.02.2023 року, за відсутності підстав для відкладення судового засідання та/або оголошення перерви та відповідних клопотань, суд здійснював розгляд справи по суті 01.02.2023 року виключно за наявними матеріалами за відсутності відповідача 2 та/або його уповноваженого представника.
Позивач та представник позивача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 05.10.2022 року, 17.11.2022 року, 11.01.2023 року та 01.02.2023 року підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Представники відповідачів 1, 3 у судових засіданнях з розгляду справи по суті 05.10.2022 року, 17.11.2022 року, 11.01.2023 року та 01.02.2023 року заперечували проти позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, та просили відмовити у його задоволенні повністю.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01.02.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вважає себе членом релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області, починаючи з 1991 року до часу звернення до суду з даним позовом.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, Релігійна організація "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" була створена у 1991 році відповідно до ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Пунктом 4 рішення Виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів № 270 від 09.10.1991 року «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» за реєстровано Статут Релігійної організації Української православної Свято - Успенської Церкви с. Васловівці та видано відповідне свідоцтво № 39 про реєстрацію статуту релігійної організації.
З моменту створення релігійна організація належала до Української Православної Церкви і її Статут був затверджений керуючим Чернівецькою єпархією Української Православної Церкви єпископом Чернівецьким і Буковинським.
Копія Статуту релігійної громади в редакції 1991 року наявна в матеріалах справи.
Рішенням загальних зборів релігійної громади відповідача 1 від 20.08.2017 року, оформленим протоколом № 1/1, затверджено нову редакцію Статуту релігійної організації «Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області», яку також затверджено розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації № 1016-р від 17.11.2017 року.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 23.11.2017 року внесені відповідні реєстраційні зміни щодо відповідача 1.
Так, Пунктами 1.1, 1.2 Статуту, зареєстрованого розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації №1016-р від 17.11.2017 року, визначено, що Релігійна організація "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської Єпархії Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" (далі - парафія) є неприбутковою релігійною організацією, яка безпосередньо входить до складу Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви (далі - УПЦ), що утворена та зареєстрована в порядку, визначеному Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття, та з благословення єпархіального архієрея, керуючого Чернівецько-Буковинською єпархією УПЦ і виступає первинним канонічним (структурним) підрозділом УПЦ. Віросповідна (конфесійна) приналежність парафії - Українська Православна Церква.
Відповідно до п. 1.4 Статуту Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, Статуту про управління Української Православної Церкви, Статуту Управління Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ, а також цього Статуту.
Згідно з п.п. 2.1., 2.4, 2.5 Статуту (редакція якого діяла на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) парафію очолює настоятель. Якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею.
Вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель.
До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени Парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Пунктом 2.8. Статуту визначено, що парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.
Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів (п. 2.9. Статуту).
Згідно з п. 2.11. Статуту Парафіяльні збори на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності усіх членів Парафіяльних зборів.
Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів Парафіяльних зборів (п. 2.12. Статуту).
Протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим), секретарем та п`ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи Парафіяльних зборів затверджуються єпархіальним архієреєм, і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності (п. 2.14. Статуту).
Як зазначено в п. 2.20. Статуту усі документи парафії підписуються настоятелем та головою Парафіяльної ради.
Зміни і доповнення до Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно з письмової згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку що і Статут (п. 5.1. Статуту).
Окрім цього, згідно з рішенням Парафіяльних зборів парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області, оформленим Протоколом №1/1 від 18.02.2018 року, вирішено обрати Парафіяльну раду у такому складі: Настоятель протоірей Іоанн Петрович Кузь, Голова Парафіяльної ради (староста) Губка Василь Георгійович, Заступник голови Парафіяльної ради Вінничук Михайло Юзефович, Скарбник ОСОБА_26, Помічник скарбника ОСОБА_2 , Голова ревізійної комісії Яворський Микола Георгійович, Заступник голови ревізійної комісії Іванюк Микола Георгійович, Член ревізійної комісії Козачук Василь Іванович, Секретар ОСОБА_1 , Псаломщик ОСОБА_3 , Пономарь ОСОБА_25, просфорниця ОСОБА_4 , Члени комісії ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
Також судом встановлено та зазначено позивачем в позовній заяві, що 27 січня 2019 року були скликані парафіяльні збори членів релігійної організації «Релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області», на яких особисто був присутній позивач - гр. ОСОБА_1 , рішення яких оформлені протоколом №1/1 від 27.01.2019 року Парафіяльних зборів парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області, прийнятого на засіданні під головуванням настоятеля парафії про визначення юрисдикції/підпорядкованості релігійної громади.
Копія вказаного протоколу, підписаного головою парафіяльних зборів (настоятелем) ОСОБА_17 , секретарем парафіяльних зборів ОСОБА_1 , затверджено керуючим Чернівецькою єпархією Української Православної Церкви, а також скріпленого печаткою релігійної громади, а також Додатки 1 та 2 до вказаного протоколу, які містять список та підписи членів церковної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці села Васловівці, які брали участь у голосуванні, наявні в матеріалах справи.
За змістом вказаного рішення, оформленого протоколом № 1/1 від 27.01.2019 року, вирішено зберегти релігійну громаду парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області у складі Української Православної Церкви на чолі з Блаженнійшим Онуфрієм, Митрополитом Київським і всієї України.
Наразі, в позовній заяві позивач наголошує, що будь-якого рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту на загальних зборах релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади не приймалось, парафіяльні збори одноголосно вирішили залишитися в юрисдикції Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Онуфрія.
Водночас, як свідчать матеріали справи, 27 січня 2019 року у селі Васловівці у приміщенні адміністративного будинку, який розташований по АДРЕСА_2 , під головуванням ОСОБА_18 , відбулися загальні збори релігійної організації «Релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області», рішенням яких оформлені протоколом № 1/19 від 27.01.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
За змістом рішення загальних зборів релігійної громади - відповідача 1, оформленого протоколом №1/19 від 27.01.2019 року вбачається, що на загальних зборах були присутні 214 осіб. Здійснено ідентифікацію зареєстрованих присутніх та статус загальних зборів вказаної релігійної організації, затверджено порядок денний та регламент загальних зборів, визначено повноважність зборів. Також розглянуто питання про припинення повноважень Керівника, Парафіяльної ради та зоборонено вчиняти дії від її імені.
Головою зборів обрано ОСОБА_18 , секретарем зборів - ОСОБА_19 . Обрано членами лічильної комісії ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .
Питанням 8 зборів вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації "Релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" та перейти до релігійного об`єднання - Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Чернівецької єпархії Української Православної церкви, змінивши при цьому назву релігійної організації на "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" (за - 194 особи, проти - 0 осіб, 14 - утрималось, 0 - не голосували).
Внесено зміни та прийнято Статут релігійної організації шляхом викладення його в новій редакції зі зміною назви релігійної організації на "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" (за - 194 особи, проти - 0 осіб, 14 - утрималось, 0 - не голосували)
По десятому питанню ухвалили переобрати керівний орган та ревізійну комісію релігійної організації у такому складі: керівний орган: Голова Парафіяльної ради - ОСОБА_23 , Заступник - ОСОБА_24 , Скарбник - ОСОБА_18 ; ревізійна комісія: Голова ревізійної комісії - Дмитрюк Юрій Васильович, Член ревізійної комісії - Голейчук Іван Іванович, Член ревізійної комісії - ОСОБА_27.
Вирішено обрати ОСОБА_24 уповноваженим для представництва релігійної громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій ( з правом підпису статутних та інших документів), засвідчення копій документів громади.
Уповноважено підписати Статут релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" голову зборів ОСОБА_18 та секретаря зборів ОСОБА_19 .
Уповноважено подати Статут і заяву до Чернівецької обласної державної адміністрації, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинення дій щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів, тощо з правом підпису про їх отримання, здійснення необхідних платежів ОСОБА_24 .
За змістом Статуту релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" прийнятого рішенням загальних (парафіяльних) зборів, оформленого протоколом №1/19 від 27.01.2019, копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що він був затверджений Єпархіальним архієреєм Управління Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), Митрополитом Чернівецьким і Буковинським 30.01.2019 року, з поставленням відтиску печатки Української православної церкви Київського патріархату Митрополита Чернівецького і Буковинського.
В подальшому у відповідності до прийнятого рішення Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області звернулась з заявою за підписом уповноваженого представника релігійної громади Хабайла І.В. до Чернівецької обласної державної адміністрації про реєстрацію Статуту релігійної громади в новій редакції у зв`язку зі зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях і приєднання до релігійного об`єднання Православної Церкви України, до якої були додані: статут релігійної громади у новій редакції, протокол загальних зборів членів релігійної громади від 27.01.2019 року № 1/19, список членів релігійної організації, які були присутні на загальних зборах 27.01.2019 року, статут релігійної організації в попередній редакції.
Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Чернівецької обласної державної адміністрації №441-р від 07.05.2019 року «Про реєстрацію Статуту релігійної організації», копія якого наявна в матеріалах справи, керуючись ч. 2 ст.6, ч. 1 ст.41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст. 8, 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зареєстровано у новій редакції Статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", зареєстрований розпорядженням Чернівецької Ода від 17.11.2017 року № 1016-р.
Відповідні зміни до установчих документів юридичної особи відповідача 1 в частині зміни повного найменування, органу управління та інші зміни, а також зміни, не пов`язані зі змінами в установчих документах, щодо керівника, підписантів були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державним реєстратором Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації Гергелюк Миколою Михайловичем 08.05.2019 року за № 10301050003000689 та № 10301070004000689 відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Звертаючись до суду в позовній заяві позивач зазначає, що вказані збори членів релігійної громади від 27.01.2019 року, результат яких оформлений протоколом № 1/19, скликані під виглядом Загальних зборів парафіян, але будь-якого відношення до релігійної організації не мають, позаяк в них приймали участь громадяни села, які не мали членства у вказаній релігійній громаді-юридичній особі, та відносяться до жителів села і є членами територіальної громади, отже позивач вважає проведені збори загальносільськими, тобто зборами територіальної громади, а не парафіяльними зборами. Позивач також стверджує, що цим же рішенням зборів порушено приписи Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації, а також незаконно позбавлено юридичну особу статусу, незаконно змінено її керівний склад особами, які не є її членами.
За твердженням позивача, за результатами вказаних зборів ухвалені рішення, у тому числі про зміну підлеглості релігійної громади, а також про реєстрацію Статуту Релігійної громади у новій редакції, а саме Статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", з порушенням норм чинного законодавства, Статуту УПЦ, а також Статуту релігійної громади на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області.
Окрім цього позивач зазначає про незаконність прийнятого виконуючим обов`язки голови Чернівецької обласної державної адміністрації розпорядження №441-р від 07.05.2019 року, яким вирішено зареєструвати у новій редакції статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" як такого, що прийнято всупереч нормам чинного законодавства, зокрема, ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відтак, на думку позивача, вищезазначене в сукупності призвело до порушення прав гр. ОСОБА_1 члена парафіяльних зборів та члена релігійної громади, закріплених в ст. 35 Конституції України та ст. ст. 3, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», оскільки спірний Статут прийнятий особами, які не є членами релігійної організації, за відсутності необхідного кворуму, без дотримання процедур, передбачених статутом (в редакції, чинній на момент прийняття спірного статуту); із порушенням компетенції органу, який затвердив нову редакцію статуту, позаяк посадовими особами обласної державної адміністрації не було перевірено відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та статуту релігійної громади, а також порушено права членів релігійної громади та позивача особисто, які висловились за духовну і канонічну єдність з Українською Православною Церквою під предстоятельством Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач 1 - Релігійна організація "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області" зазначає, що чинне законодавство визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Оспорюване позивачем рішення жодним чином не впливає на право будь-якого члена та позивача, зокрема, оскільки зміна релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях не впливає на право мати, приймати і змінювати релігію за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання.
Щодо доводів позивача про участь в Загальних зборах 27.01.2019 року, рішення яких оформлені протоколом № 1/19, осіб які не є членами релігійної організації, перший відповідач наголошує, що у цих зборах брали участь члени релігійної громади, які досягли 18-річного віку, що проживають в с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області, які визнають обов`язковість статуту, регулярно беруть участь у богослужіннях, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля, не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. При цьому всі учасники Загальних зборів самостійно ставили свої підписи у відповідних додатках до Протоколу Загальних зборів чим підтверджували своє членство в релігійній організації, отже рішення про зміну канонічної та організаційної підпорядкованості і відповідно прийняття Статуту в новій редакції приймали члени релігійної організації відповідно до вимог чинного законодавства.
Щодо доводів позивача про порушення його прав у зв`язку із прийняттям релігійною організацією Статуту в новій редакції, відповідач 1 вважає, що відповідачами не позбавлено ні позивачів, ні будь-кого іншого права здійснювати релігійні потреби відповідно до релігійних переконань та віросповідання. Рішення, що були прийняті членами Релігійної громади, прийняті відповідно до вимог законодавства з метою реалізації права на свободу світогляду і віросповідання; свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність; право змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно; свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
В свою чергу Державний реєстратор Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації (відповідач 2) у поданих суду поясненнях на позовну заяву заперечив проти позову, посилаючись на те, що на Загальних зборах членів Релігійної громади, рішення яких оформлено оспорюваним Протоколом № 1/19 від 27.01.2019 року, жодні питання відвідування церкви, чи позбавлення права на свободу світогляду і віросповідання в цілому та зокрема щодо позивача не обговорювалися, не приймалися, і не вирішувалися.
При цьому відповідач 2 наголосив про надання для реєстрації оспорюваного Статуту у новій редакції всіх документів, передбачених чинним законодавством для вчинення такої дії, які відповідали обов`язковому переліку та оформлені відповідним чином, що виключало наявність правових підстав для відмови у здійсненні реєстраційної дії.
Відповідач 3 у поданих письмових поясненнях зазначив, що вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки подані документи для прийняття рішення про реєстрацію статуту у новій редакції відповідали вимогам законодавства та підстав для відмови у реєстрації статуту не було. При цьому відповідач 3 звертає увагу суду, що обласна державна адміністрація не повинна і не вивчає компетенцію осіб, які подають документи для реєстрації статуту релігійної громади, протокол чи списки членів громади, правомірність проведення загальних зборів громади, з огляду на те, що це внутрішня справа громади, а держава в межах Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не втручається в діяльність релігійних організацій. Саме на загальних зборах віруючих громадян вирішуються питання, пов`язані з діяльністю релігійної організації як юридичної особи, яка користується правами і несе обов`язки відповідно до законодавства і статуту.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 р. у справі № 910/1255/20.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Згідно з положеннями статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися, як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає з урахуванням змісту позовних вимог позивача про визнання недійсним та скасування статуту релігійної організації, зареєстрованого розпорядженням виконуючого обов`язки голови Чернівецької обласної державної адміністрації №441-р від 07.05.2019, як статуту релігійної організації у новій редакції згідно рішення на парафіяльних зборах релігійної громади с. Васловівці, оформленого протоколом №1/19 від 27.01.2019 року щодо зміни канонічної підлеглості релігійної організації, зміни назви та прийняття статуту у новій редакції, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
Положеннями частин 1-5 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 року по справі №910/10011/19 також звернула увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №921/36/18, від 18.03.2020 року у справі №466/6221/16-а, від 15.04.2020 року у справі №804/14471/15, від 03.11.2020 року у справі №922/88/20.
Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 року у справі № 673/1400/19 зазначив, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколами від 23 лютого 2019 року №1 та від 27 лютого 2019 року №2, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. Позивач убачає порушення своїх прав в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.
Тобто, має місце спір між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), який відноситься до спорів щодо управління такою юридичною особою.
Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права учасників товариства є об`єктом судового захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 57 ГК України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання.
Статут юридичної особи за змістом ч. 2 ст. 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Частинами 1 та 2 ст. 12 вказаного Закону визначено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону передбачено, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Отже, статут - це основний документ, на підставі якого діє релігійна організація.
Підставами для визнання акту, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 922/2200/19).
У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.
Водночас, надаючи оцінку змісту оспорюваному Статуту відповідача 1, судом не встановлено наявності у ньому положень, які б не відповідали чи суперечили чинному законодавству.
При цьому позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не наводить таких обставин, посилаючись на загальні твердження про невідповідність (недійсність) нової редакції Статуту в цілому.
Навпаки, судом під час розгляду справи встановлено, що Статут у новій редакції, прийнятий за результатами загальних зборів від 27.01.2019 року, рішення яких оформлене протоколом №1/19, свідчить про приведення його у відповідність із Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", як того вимагає п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17 січня 2019 року.
В частині тверджень позивача в обґрунтування позовних вимог про те, що оскаржуваними рішеннями було грубо порушено його право на свободу сповідувати свою релігію, а також порушене особисте немайнове право на свободу совісті та релігії, позаяк він позбавлений права участі та членства в релігійній громаді - організації, можливості проведення богослужіння і релігійних обрядів шляхом дії тієї релігійної громади, членом якої він був, суд зазначає, що взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.
Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.
Згідно з частинами першою та другою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Так, Європейським судом з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
У зазначеному рішенні вказано, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.
Водночас, право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.
Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні у справі "Коккінакіс проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що визначена у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин "демократичного суспільства" у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про "свободу сповідувати релігію чи переконання" (пункт 33).
Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
Наразі, судом встановлено за матеріалами даної справи, що на зборах релігійної громади села Васловівці 27.01.2019 року приймалось рішення лише про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної організації, а також про внесення змін до Статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. Будь-якого рішення щодо відвідування церкви на зборах не приймалось. Докази заборони для вірян відвідувати храм в селі Васловівці матеріали справи не містять.
В той же час, гр. ОСОБА_1 не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, зокрема, на вказаних зборах будь - якого рішення про заборону позивачу відвідувати храм чи про заборону віросповідання.
Окрім того, відповідно до п. 8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» частина громади, не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Отже, позивач не позбавлений права бути членом релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.
За вказаних обставин суд резюмує відсутність підстав вважати, що у спірних правовідносинах відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання, а також особисте немайнове право на свободу совісті та релігії.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 27.01.2020 року у справі №598/157/15-ц.
За положення ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Таким чином, в контексті вищенаведених правових норм суд бере до уваги, що право відповідача 1 на зміну канонічної підлеглості, яке мало місце 27.01.2019 року шляхом внесення відповідних змін до Статуту релігійної громади на підставі оспорюваного позивачем рішення про зміну підлеглості, ухваленого 27.01.2019 року загальними зборами релігійної громади, та внесення змін або доповнень до статуту закріплено ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Отже, громадяни вправі змінювати свою релігію або канонічну підлеглість та спільно задовольняти релігійні потреби, що й було вчинено на загальних зборах релігійної організації "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області".
Аналіз зазначених положень Закону, вказує на те, що рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється на загальних зборах цієї громади саме у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 8 вказаного Закону.
Більше того, зазначене питання належить до виключної компетенції загальних зборів громади, оскільки загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідної релігійної організації, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів управління (стаття 98 ЦК України).
Відтак, жоден суб`єкт,в тому числі священнослужителі чи органами управління громади, не може позбавити загальні збори громади права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до статуту.
Також суд звертає увагу на положення Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а саме ч. 2 та 3 статті 8 вказаного Закону, згідно з якими загальні збори релігійної громади можуть бути скликані членами цієї громади, які бажають змінити її канонічне підпорядкування (щонайменше дві особи). Тобто, Закон не передбачає й не надає особливих повноважень у справі скликання таких зборів священнослужителям.
Що стосується членства в релігійній громаді парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області, то воно у відповідності до приписів частини 2 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) такої релігійної громади.
Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.
Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Це рішення засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які були присутні на зборах й підтримали вказані рішення.
Прийняте рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.
Досліджуючи зміст статуту відповідача 1 у редакції, що ухвалена на підставі оспорюваного позивачем рішення загальних зборів релігійної громади, оформленого протоколом №1/19 від 27.01.2019 року, будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, судом не встановлено.
Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не міститься і у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Натомість, умовами пунктів 1.2, 2.5 Статуту релігійної громади - відповідача 1 в редакції від 22.09.2017 року парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття, та до складу парафіяльних зборів як вищого органу парафіяльного управління належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
З наведеного слідує, що будь-яку православну особу, яка досягла 18 - річного віку, є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Васловівці, можна вважати членом релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області.
За цих обставин у суду відсутні правові підстави вважати, що рішення загальних зборів релігійної громади парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області, оформлене протоколом №1/19 від 27.01.2019 року, яким, зокрема, вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та прийнято статут релігійної громади у новій редакції, ухвалене з порушенням вимог чинного законодавства. Адже рішення прийняте загальними (парафіяльними) зборами відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Отже, судом не встановлено, а позивачем не наведено жодних порушень чинного законодавства чи статуту, які б знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Поряд із цим судом не приймаються до уваги доводи позивача, що вказані дії щодо зміни підлеглості суперечать статуту у попередній редакції, що стосується членства у релігійній громаді, оскільки, як зазначалося судом, в силу п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17 січня 2019 року статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності; до приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону, оскільки у спірному випадку положення Статуту у попередній редакції від 20.08.2017 року суперечили положенням законодавства щодо процедури зміни підлеглості, отже, на переконання суду, під час проведення зборів, на яких вирішувалось питання внесення змін до статуту, застосовуватися мали саме приписи Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
У п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4" від 25.02.2016 року роз`яснено, що спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.
У пунктах 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 Цивільного кодексу України, статей 57, 82 ГК України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства", суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача. При вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно враховувати, що статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства). У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.
З урахуванням вищенаведеного, встановивши, що загальні (парафіяльні) збори від 27.01.2019 року, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях вказаної релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), за умови недоведення позивачем невідповідності нової редакції статуту нормам чинного законодавства, а також, за відсутності доказів порушення спірним статутом прав позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідних вимог позивача про визнання статуту недійсним.
В контексті вищенаведеного суд зазначає як про відсутність підстав для визнання оскаржуваного статуту недійсним, так і будь-яких інших доказів, які б спростовували волевиявлення членів релігійної громади змінити канонічну підлеглість. При цьому позивачем не надано жодного доказу того, на якій підставі він вважає жителів села Васловівці, які були присутні на загальних зборах 27.01.2019 року та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, такими, що не є парафіянами релігійної громади, оскільки ні законодавство України, ні Статут релігійної громади не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави.
Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.
Відтак, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення його прав рішенням про зміну канонічного підпорядкування, а також про неправомірність його прийняття.
Стосовно зазначених позивачем в обґрунтування позовних вимог порушень при проведенні державної реєстрації нової редакції Статуту судом враховано, що 31 січня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 року № 2673-VІІ, згідно з яким визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.
Відповідно до п. 2, 3 Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Згідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Відповідно до ч. 19 ст. 14 вказаного Закону орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.
Стаття 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначає принципи діяльності місцевих державних адміністрацій, до яких відносяться: відповідальність перед людиною і державою за свою діяльність; верховенство права; законність; пріоритетність прав людини; гласність; поєднання державних і місцевих інтересів.
Приписи статті 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначають повноваження в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян, а ст. 37 вказаного Закону - відносини місцевих державних адміністрацій з об`єднаннями громадян.
Матеріалами справи стверджується, що 27.01.2019 року релігійною громадою с.Васловівці прийнято нову редакцію Статуту, яку зареєстровано розпорядженням виконуючого обов`язки голови Чернівецької обласної державної адміністрації №441-р.
При цьому як встановлено судом за змістом протоколу №1/19 від 27.01.2019 року, зборами релігійної громади уповноважено подати Статут і заяву до Чернівецької обласної державної адміністрації, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинення дій щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів, тощо з правом підпису про їх отримання, здійснення необхідних платежів ОСОБА_24 , відтак фактичні обставини справи та зміст наданих доказів спростовують відповідні твердження позивача про порушення ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» шляхом подання на реєстрацію статуту відповідача 1 у новій редакції неповноважною особою.
Окрім цього судом встановлено, що для реєстрації статуту у новій редакції уповноваженою особою було надано всі документи відповідно до вимог чинного законодавства.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію цього статуту, оскільки це розпорядження прийняте на підставі, в межах та відповідно до його повноважень.
Оскільки позивачем під час розгляду справи належними засобами доказування не доведено факт прийняття оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 27.01.2019 року, та Статуту релігійної громади у новій редакції всупереч приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для визнання їх недійсними, незаконними та, відповідно, скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного суд також вважає безпідставною похідну вимогу позивача про зобов`язання державного реєстратора привести відомості про Релігійну організацію "Релігійна громада парафії на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької Єпархії Української Православної Церкви с. Васловівці Заставнівського району Чернівецької області", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей Статуту Релігійної організації Української Православної Свято-Успенської Церви села Васловівці Заставнівського району Чернівецької області у попередній редакції.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Окремо судом враховується, що відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають як необґрунтовані та недоведені.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 11 вересня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 01.02.2023 |
Оприлюднено | 15.09.2023 |
Номер документу | 113425624 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин про оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Селівон А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні