Постанова

від 05.09.2023 по справі 753/26166/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/26166/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9512/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Білич І.М., Березовенко Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у складі судді Котвицького В.Л.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний медичний центр небезпечних захворювань» про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась у суд із позовом у якому з урахуванням змін просила:

зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київський обласний шкірно-венерологічний диспансер" виплатити ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але несплаченій на руки частині заробітній платі за 2019 рік у сумі 17 421 грн 90 коп. без урахуванням вже сплачених обов`язкових платежів до бюджету;

заборгованість по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної (основної та додаткової) відпустки за посадою менеджера системи якості відділення акредитації та сертифікації (1,0 посади) за період роботи з 24.04.2019 по дату звільнення 08.10.2021 у розмірі 24 944 грн 49 коп.;

заборгованість по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної (основної та додаткової) відпустки за посадою старшого інспектора з кадрів (0,5 посади за сумісництвом) за період роботи з 01.03.2020 по дату звільнення 08.10.2021 у розмірі 1700 грн 85 коп.

Позов обґрунтовано тим, що наказом (розпорядженням) № 91-к від 23 квітня 2015 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 24 травня 2015 року була прийнята на роботу у Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» на посаду соціального працівника відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

17 липня 2015 року наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» № 213-к «Про сумісництво обов`язків інспектора з кадрів ОСОБА_1 » позивач призначена на посаду інспектора з кадрів за сумісництвом.

З позивачем були укладені письмові трудові договори за № 37 від 08 грудня 2015 року за посадою соціального працівника відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу КЗ КОР «КОЦС» (основна посада) та за № 23 від 08 грудня 2015 року за посадою інспектора з кадрів (посада за сумісництвом). У обох зазначених договорах у розділі "VI. Робочий час та час відпочинку" визначено, що тривалість додаткової відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці визначаються Колективним договором та складає 18 (вісімнадцять) днів за відпрацьований робочий рік.

27 лютого 2018 року наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» № 75-к «Про сумісництво обов`язків інспектора з кадрів ОСОБА_1 » позивача призначено на 0,5 посади інспектора з кадрів за сумісництвом.

02 січня 2019 року наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» № 1-к «Про роботу за внутрішнім сумісництвом» позивачу, соціальному працівнику відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, продовжена робота за сумісництвом на 0,5 посади інспектора з кадрів апарату управління та господарсько обслуговуваного персоналу.

Відповідно до рішення Київської обласної ради від 25 липня 2019 року № 608-29-VIІ Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» був реорганізований у Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом».

03 січня 2020 року наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДОМ» № 3-к «Про роботу за внутрішнім сумісництвом» позивачу, соціальному працівнику відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, продовжена робота за сумісництвом на 0,5 посади інспектора з кадрів апарату управління та господарсько-обслуговувального персоналу.

22 червня 2020 року Київська обласна рада постановила рішення про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДОМ» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я».

20 листопада 2020 року наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я» № 228-к «Про переведення працівників Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДОМ» у зв`язку з реорганізацією підприємства» позивачка переведена на посаду менеджера систем якості відділення акредитації та сертифікації (основна посада) та на 0,5 посади старшого інспектора з кадрів відділу кадрів та правового забезпечення за сумісництвом (посада за сумісництвом) Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я».

Наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я» від 08 жовтня 2021 року № 218-К/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач була звільнена з 1,0 посади менеджера систем якості відділення акредитації та сертифікації та 0,5 посади старшого інспектора з кадрів відділу кадрів та правового забезпечення за сумісництвом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я».

Наказом від 08 жовтня 2021 року № 218-К/тр позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 62 календарних дня та грошову компенсація за невикористану додаткову щорічну відпустку за 40 календарних днів, а також вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Разом з тим, позивачка вважає, що при звільненні з роботи відповідач не провів повний розрахунок з нею, відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, а саме: не повністю сплатив нараховану заробітну плату у 2019 році за обома посадами, які вона обіймала; не повністю виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 1,0 основної посади (соціального працівника відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, у подальшому, менеджера систем якості відділення акредитації та сертифікації) за період з 24 квітня 2019 року по дату звільнення; не повністю виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 0,5 посади за сумісництвом (інспектора з кадрів, у подальшому, старшого інспектора з кадрів відділу кадрів та правового забезпечення) за період з 01 березня 2020 року по дату звільнення.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить частково скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити вимогу, якою зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний медичний центр небезпечних захворювань» виплатити ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але несплаченій на руки частині заробітній платі за 2019 рік у сумі 17 421 грн 90 коп. без урахування вже сплачених обов`язкових платежів до бюджету, а в іншій частині позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції під час розгляду справи не встановив: загальну суму нарахованої відповідачем заробітної плати позивачу у 2019 році та суму заробітної плати, що сплачена у 2019 році позивачу на руки, а отже не з`ясував наявність розбіжностей між нарахованою та сплаченою на руки сумою заробітної плати або відсутність такої розбіжності.

Вказано, що судом першої інстанції недотримана низка норм процесуального права, встановлених статтями 364 та 265 ЦПК України, що призвело до неправильного встановлення обставини справи.

Крім того місцевий суд в оскаржуваному рішенні, не зазначив норми матеріального права, які він застосовував під час розгляду питання виплати заробітної плати у 2019 році, тому помилково визнав, що кошти на відрядження та допомога по тимчасовій непрацездатності є заробітною платою, а також неправильно вирішив спір щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить законне рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу доводи якої є безпідставними залишити без задоволення.

Вказано, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачкою, оскільки була виплачена грошова компенсація за усі дні невикористаної відпуски.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи судом повідомлялися належним чином, тому колегія суддів відповідно до вимог ч.1 ст.223 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Колегія суддів, вислухавши адвоката Даниленка О.В. в інтересах Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний медичний центр небезпечних захворювань», який просив апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Убачається, що позивачка в апеляційній скарзі просила про зменшення розміру позовних вимог, а також подала заяву про відмову від частини позовних вимог.

Між тим ухвалою Київського апеляційного суду від 05.09.2023 ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні заяви про відмову від частини позовних вимог.

З огляду на що апеляційна скарга переглядається в межах доводів апеляційної скарги з урахуванням заяви від 22.07.2022 поданої до суду першої інстанції про уточнення позову (а.с. 221-224 т.1).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам.

Як убачається з матеріалів справи, наказом (розпорядженням) № 91-к від 23.04.2015 про прийняття на роботу 24.05.2015 позивач була прийнята на роботу у Комунальний заклад Київської обласної ради "Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом" на посаду соціального працівника відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу (а.с. 33 т.1).

17.07.2015 наказом Комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом" N 213-к "Про сумісництво обов`язків інспектора з кадрів ОСОБА_1 " позивачка призначена на посаду інспектора з кадрів за сумісництвом (а.с. 34 т.1).

Укладено відповідачем з позивачкою й письмові трудові договори за № 37 від 08.12.2015 за посадою соціального працівника відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу КЗ КОР "КОЦС" (основна посада) та за № 23 від 08.12.2015 за посадою інспектора з кадрів (посада за сумісництвом) (а.с. 35-48 т.1).

27 лютого 2018 року наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» № 75-к «Про сумісництво обов`язків інспектора з кадрів ОСОБА_1 » позивача призначено на 0,5 посади інспектора з кадрів за сумісництвом (а.с. 49 т.1).

02 січня 2019 року наказом Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» № 1-к «Про роботу за внутрішнім сумісництвом» позивачу, соціальному працівнику відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, продовжена робота за сумісництвом на 0,5 посади інспектора з кадрів апарату управління та господарсько обслуговуваного персоналу (а.с. 50-52 т.1).

Рішенням Київської обласної ради від 25 липня 2019 року № 608-29-VIІ Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» був реорганізований у Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом» (а.с. 53-55 т.1).

03 січня 2020 року наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДОМ» № 3-к «Про роботу за внутрішнім сумісництвом» позивачу, соціальному працівнику відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, продовжена робота за сумісництвом на 0,5 посади інспектора з кадрів апарату управління та господарсько-обслуговувального персоналу з 02 січня 2020 року до прийняття на роботу основного працівника (а.с. 56-59 т.1).

Рішення Київської обласної ради від 22 червня 2020 року про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДОМ» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я» (а.с. 60-62 т.1).

20 листопада 2020 року наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я» № 228-к «Про переведення працівників Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДОМ» у зв`язку з реорганізацією підприємства» позивачку переведено на посаду менеджера систем якості відділення акредитації та сертифікації (основна посада) та на 0,5 посади старшого інспектора з кадрів відділу кадрів та правового забезпечення за сумісництвом (посада за сумісництвом) Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр громадського здоров`я» (а.с. 63-66 т.1).

Наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний центр громадського здоров`я" від 08.10.2021 № 218-К/тр "Про звільнення ОСОБА_1 " позивачка була звільнена з 1,0 посади менеджера систем якості відділення акредитації та сертифікації та 0,5 посади старшого інспектора з кадрів відділу кадрів та правового забезпечення за сумісництвом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний центр громадського здоров`я" та виплачено грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 62 календарних дня та грошову компенсація за невикористану додаткову щорічну відпустку за 40 календарних днів, а також вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку (а.с. 67 т.1).

Звертаючись у суд із позовом ОСОБА_1 вважає, що при звільненні з роботи відповідач не провів з нею повний розрахунок, у зв`язку з чим виникла заборгованість по нарахованій, але несплаченій на руки частині заробітній платі за 2019 рік у сумі 17 421 грн 90 коп. без урахуванням вже сплачених обов`язкових платежів до бюджету; заборгованість по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної (основної та додаткової) відпустки за посадою менеджера системи якості відділення акредитації та сертифікації (1,0 посади) за період роботи з 24.04.2019 по дату звільнення 08.10.2021 у розмірі 24 944 грн 49 коп.; заборгованість по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної (основної та додаткової) відпустки за посадою старшого інспектора з кадрів (0,5 посади за сумісництвом) за період роботи з 01.03.2020 по дату звільнення 08.10.2021 у розмірі 1 700 грн 85 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та недоведеним.

Колегія суддів з таким висновком районного суду погоджується, враховуючи наступне.

За частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5,зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Отже, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Саме такого правого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-259 цс 17.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини 1 статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, згідно ст. 79 цього Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, позивачка зазначає, що відповідачем не виплачено їй нараховану частину заробітної плати за 2019 рік у сумі 17 421 грн 90 коп. без урахуванням вже сплачених обов`язкових платежів до бюджету, яка складається з заробітної плати за вересень 2019 року у розмірі 4000 грн; заробітної плати за листопад 2019 року у розмірі 2 500 грн та 5 023 грн 71 коп.; допомоги по тимчасовій непрацездатності за липень 2019 року у розмірі 5 597 грн 99 коп.

При цьому колегія суддів враховує, що загальна сума, яку просить стягнути ОСОБА_1 складається з 17 121 грн 70 коп., а не як зазначається позивачкою 17 421 грн 90 коп.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про відсутність підстав для задоволення частини невиплаченої заробітної плати за 2019 рік, з огляду на таке.

Судом установлено, що суми в розмірі 4000 грн, 2500 грн та 5023 грн 71 коп. були перерахуванням заробітної плати, але помилково відображені в банківських перерахунках, як аванс на відрядження, що підтверджується бухгалтерськими довідками від 10.10.2019 та 30.12.2019 (а.с. 243-248 т.1).

Так, з виписки по рахунках Державної казначейської служби України від 16.09.2019, убачається, що сума в загальному розмірі 90 000 грн. перераховується як заробітна плата за І половину вересня 2019 року (а.с. 239 т.1).

Відомість нарахування коштів № 29 від 16.09.2019 містить підтвердження перерахування коштів позивачу у сумі 4 000 грн (а.с. 241-242 т.1).

Підтверджується сплата коштів також платіжним дорученням № 1380 від 13.09.2019 про перерахування суми в розмірі 90 000 грн від Державної казначейської служби України на рахунок Отримувача (КДР АТ "Райффайзен банк Аваль") з призначенням платежу: перерахування зарплати за І половину вересня 2019 року (а.с. 244 т.1).

З виписки по рахунках Державної казначейської служби України від 21.11.2019 про перерахування в загальному розмірі 80 000 грн як заробітна плата за І половину листопада 2019 року, що підтверджується відомість нарахування коштів № 39 від 19.11.2019, в якій викладена розшифровка зарахування сум на карткові рахунки працівників відповідача яка містить підтвердження перерахування коштів позивачу у сумі 2 500 грн (а.с. 245-247 т.1)

Вказане також підтверджується платіжним дорученням № 1791 від 20.11.2019 про перерахування суми в розмірі 80 000 грн від Державної казначейської служби України на рахунок Отримувача (КДР АТ "Райффайзен банк Аваль") з призначенням платежу: перерахування зарплати за І половину листопада 2019 року (а.с. 249 т.1).

Підтверджується й перерахування позивачці 5023 грн 71 коп. випискою по рахунках Державної казначейської служби України від 29.11.2019 на загальну суму в розмірі 128 851 грн 51 коп., що убачається з відомості нарахування коштів № 41 від 29.11.2019, в якій викладена розшифровка зарахування сум на карткові рахунки працівників відповідача, яка містить підтвердження перерахування коштів позивачці (а.с. 249 т.1, 1-3 т.2).

Вказане підтверджується також платіжним дорученням № 1901 від 28.11.2019 про перерахування суми в розмірі 128 851 грн 51 коп. від Державної казначейської служби України на рахунок Отримувача (КДР АТ "Райффайзен банк Аваль") з призначенням платежу: перерахування зарплати за листопад 2019 року (а.с. 4 т.2).

Що стосується 5 597 грн 99 коп., то вказана сума була зарахована на картковий рахунок позивачки 11.09.2019, до того ж ОСОБА_1 не заперечує, що правовою природою указаних коштів є перерахування допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Убачається, що позивачці за липень 2019 року нараховано до видачі 9 560 грн 79 коп. із них 5 597 грн 99 коп. - допомога по тимчасовій непрацездатності, які були зараховані на картковий рахунок позивача 11.09.2019 , що підтверджується Випискою по рахунках Державної казначейської служби України від 11.09.2019, де зазначено, що сума в загальному розмірі 6 059 грн 49 коп., з призначенням платежу: Перерах. коштів по лікарняним листам ФСС за липень 2019 року (а.с. 8 т.2).

З відомості нарахування коштів № 27 від 11.09.2019, в якій викладена розшифровка зарахування сум на карткові рахунки працівників відповідача, яка містить підтвердження перерахування коштів позивачці у сумі 5 597 грн 99 коп. (а.с. 7 т.2).

Матеріалами справи доведено, що позивачка під час виконання трудових обов`язків перебувала у відрядженнях 18, 24 та 25 квітня та 03 травня 2019 року, що підтверджується долученими до справи відповідними наказами, посвідченнями про відрядження, прибуття в пункти відряджень вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи (а.с. 177-182,189,190 т.2).

Докази оплати відряджень роботодавцем ОСОБА_1 , які мали місце у квітні та травні 2019 року, підтверджується долученими до справи картками нарахувань належних працівнику виплат (а.с.183,184 т.1). Зокрема, відповідно до справи, за квітень 2019 року оплата кожного з трьох відряджень визначена в сумі по 363 грн 40 коп. й відповідні кошти були включені в загальну суму нарахувань за квітень 2019 року. Нарахування за відрядження у травні 2019 року, в сумі 245 грн 42 коп., були включені до загальної суми нарахувань оплати праці ОСОБА_1 за травень 2019 року.

Вказані відрядження за квітень та травень 2019 року були оплачені належним чином, що підтверджується інформацією, яка міститься у Історії по картковому рахунку, відкритому на ім`я позивачки у АТ «Райфайзенбанк Аваль» (а.с. 70-77 т.1).

Таким чином, обґрунтованим є висновок районного суду про те, що кошти за 2019 рік було зараховано на картковий рахунок позивачки, тобто, всі суми, в тому числі ті, які оспорює позивачка.

Що стосується вимог заявлених позивачкою вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за посадою старшого інспектора з кадрів (0,5 посади за сумісництвом) за період роботи з 01.03.2020 по дату звільнення 08.10.2021 у розмірі 1700 грн 85 коп. та за посадою менеджера системи якості відділення акредитації та сертифікації (1,0 посади) за період роботи з 24.04.2019 по дату звільнення 08.10.2021 у розмірі 24 944 грн 49 коп., колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до наказу КНП КОР «Київський обласний центр громадського здоров`я» «Про звільнення ОСОБА_1 » від 08.10.2021 № 218-К/тр було виплачено грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 62 календарних дня та грошову компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку за 40 календарних днів. Разом компенсовано 102 дні невикористаної щорічної відпустки (а.с. 67 т.1).

Наказом КНП КОР «Київський обласний центр громадського здоров`я» від 12.11.2021 № 74 на підставі листа ОСОБА_1 вх. № 993 від 12.11.2021 та доповідної головного бухгалтера Карпенко Т.І. від 12.11.2021 головному бухгалтеру було доручено зробити відповідний перерахунок щодо виплат та грошових компенсацій за дні невикористаних відпусток (а.с. 174 -176, т.1).

Убачається, що позивачці було проведено перерахунок й відповідно до довідки про нараховані виплати при звільнені (за посадою менеджера системи якості відділення акредитації та сертифікації КНП КОР «Київський обласний центр громадського здоров`я»), виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22 952 грн 09 коп. за 49 днів та вихідна допомога - 34 296 грн 08 коп. та довідки про нараховані виплати при звільнені (за посадою старшого інспектора з кадрів відділу кадрів та правового забезпечення КНП КОР «Київський обласний центр громадського здоров`я»), виплачено компенсацію за невикористану відпустку в суімі 3 837 грн 62 коп. та вихідну допомогу - 9 252 грн (а.с. 106-107 т.1).

При цьому, на підставі заяви ОСОБА_1 від 21.12.2020, наказом № 139-К на останній було компенсовано 57 календарних днів щорічної додаткової відпустки за основною посадою та 25 календарних днів щорічної відпустки за посадою за сумісництвом на загальну суму 34 612 грн 33 коп., з яких зокрема: 16 862 грн 28 коп. (20 946 грн 93 коп. - 3 770 грн 45 коп. (18 % ПДФО - 314 грн 20 коп. (1.5 % ВЗ)) - компенсація за 57 днів невикористаної відпустки за основною посадою та 1653 |грн 07 коп. (2 053 грн 50 коп. - 369 грн 63 коп. (18 % ПДФО - 30 грн 80 коп. (1.5 % ВЗ)) компенсація за 25 днів невикористаної відпустки за посадою за сумісництвом, а також були враховані дні невикористаної відпустки позивача за основною посадою у період роботи до 24.04.2019 (а.с. 103-104, 177 т.1).

Відповідно до особової картки працівника (типова форма № П-2) ОСОБА_1 , за посадою соціального працівника відділу моніторингу і оцінки програмних заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу (Основною) позивачка не використала за період з 24.04.2015 по 23.04.2016 - 1 день щорічної додаткової відпустки (а.с. 97 т.1).

Також відповідно до вказаної вище особової картки за період з 24.04.2018 по 23.04.2019 ОСОБА_1 використала 23 дні основної щорічної відпустки та 7 днів додаткової щорічної відпустки (а.с. 96-98 т.1).

Більше того, наказом КНП КОР «Київський обласний центр громадського здоров`я» від 22.12.2020 № 139-К «Про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку працівникам КНП КОР «КОЦГЗ» їй було компенсовано 18 календарних днів додаткової відпустки за період з 24.04.2018 по 23.04.2019, з чого убачається, про надання наперед 6 днів щорічної відпустки, що не було враховано позивачкою при розрахунку днів невикористаної відпустки за основною посадою.

Отже встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24.04.2015 по 08.10.2021 не використала 49 днів, за які позивачу при звільнені за основною посадою було нараховано 22 952 грн 09 коп. з яких, з урахуванням утримання ПДФО та військового збору, до виплати підлягає 18 476 грн 43 коп.

Більше того, у період з 01.03.2018 до 08.10.2021 позивачка не використала 37 днів, за які при звільнені за посадою за сумісництвом повинні були нарахувати 3 736 грн 63 коп. та з урахуванням на відрахування 18 % ІІДФО та 1.5 % ВЗ, відповідач повинен був виплатити позивачу - 3 008 грн.

Проте відповідачем було нараховано за 38 днів невикористаної щорічної відпустки за посадою за сумісництвом та нараховано при звільнені - 3 837 грн 62 коп. та, відповідно, 3 008 грн 29 коп.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачу при звільнені було виплачено 65 523 грн 02 коп., куди включаються заявлені останньою суми коштів за невикористані відпустки.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд першої інстанції не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно частиною першою статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: