Постанова

від 07.09.2023 по справі 754/1659/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/11708/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/1659/21

07 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

за участю секретаря

судового засідання - Смолко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бондаренка Володимира Анатолійовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Таран Н.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва», лікаря ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва», лікаря ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що зранку 21 липня 2020 року вона, відчувши болі в області серця, печію, важке дихання, передзвонила до свого сімейного лікаря ОСОБА_2 , яка рекомендувала негайно прийти до амбулаторії для того, щоб зробити кардіограму і надалі вирішувати питання по лікуванню. Прибувши цього ж дня до медичної установи о 13 годині, у зв`язку з тим, що сімейний лікар ОСОБА_2 вже відпрацювала час і пішла у відпустку, її направили до іншого лікаря сімейної практики - сімейного лікаря ОСОБА_3, яка є працівником Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» Деснянського району м. Києва - КНП "ЦПМСД №4" Деснянського району м. Києва та здійснює прийом за адресою - м. Київ вул.Милославська, 33-А, каб. 2 (Амбулаторія сімейної медицини №4).

Лікарю ОСОБА_3 вона пояснила суть свого звернення, перелічила симптоми та, отримавши від лікаря неадекватне, на її думку, питання, сама запропонувала відправити її на кардіограму, послухати серцебиття, заміряти тиск. Лікар ОСОБА_3 направила її на обстеження за допомогою електронної кардіограми, де медсестра, котра робила кардіограму, звернула увагу на зміни. Повернувшись з розшифровкою результатів кардіологічного обстеження до лікаря ОСОБА_3 остання, не провівши жодних дій щодо перевірки тиску, пульсу прослуховування ритму серцебиття, тощо, глянувши на кардіограму, призначила їй до вживання протягом місяця лікарський препарат - Предуктал@МR, і сказала, що вона може йти додому та через місяць прийти на огляд.

Зазначала, що після прийому лікаря печіння в грудях не стихало, їй хотілось пити, була задишка, і стан був незрозумілий, тому вона попрямувала до б`ювету, що поряд з амбулаторією, та, посидівши в тіні хвилин сорок, пішла до аптеки, щоб купити рекомендовані ліки. По прибуттю додому стан її періодично погіршувався, вона не знаходила собі місця, пила пігулки, тиск почав стрімко йти вверх, потім швидко падати, печія за грудиною ставала нетерпимою, їй нічого не допомагало. Через декілька годин, стан її здоров`я значно погіршився, серцевий біль став нестерпним і вона була змушена викликати бригаду невідкладної швидкої допомоги.

Лікарі швидкої допомоги провели повторну кардіограму серця, у тому числі і перевірку розшифровки кардіограми, яка була зроблена при відвідуванні лікаря ОСОБА_3 , і негайно їй було підключено крапельницю, надалі в терміновому порядку її було госпіталізовано до Державної установи «Інститут Серця МОЗ України», відділення лікування гострого коронарного синдрому та інфаркту міокарда №7, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братиславська , 5-А , де поставлено діагноз - гострий Q інфаркт міокарда. Після проведення КВГ та стентування ПКА вона перебувала в реанімаційному відділенні до 24 липня 2020 року. Після реанімації 24 липня 2020 року її було переведено в інфарктне відділення Кардіологічного відділення №1 з палатою інтенсивної терапії Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №3», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, 26, для подальшого лікування гострого інфаркту міокарда, де вона лікувалася з 24 липня 2020 року по 04 серпня 2020 року.

Вказувала, що в результаті безвідповідального, халатного відношення лікаря ОСОБА_3 до неї, як паціента, яка не надала їй кваліфіковану своєчасну допомогу, її здоров`ю була нанесена непоправна шкода, а саме - встановлений розширений діагноз - гострий Q інфаркт міокарда задньої стінки лівого шлуночка, кардіосклероз, стенозуючий коронаросклероз, КВГ стентування ПКА, гіпертонічна хвороба III ст., 2 ступеня, ризик 4.

На проведення операції та реабілітаційний період нею було витрачено значні кошти, пожиттєво призначено дорогі медичні препарати, а стан здоров`я на фоні інших супутніх захворювань постійно погіршується, а для підтримання організму в робочому стані необхідний систематичний прийом медичних препаратів, у зв`язку з чим вона несе матеріальні витрати.

Крім того, некваліфікованими діями лікаря ОСОБА_3 їй було нанесену моральну шкоду, яка виражена у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Після операції вона перебуває у постійному стресі за власне здоров`я, її життєві зв`язки порушені, стан здоров`я не дозволяє вести стиль життя та дотримуватися режиму, який був до операційного втручання. Ці обставини провокують виникнення депресій та інших психологічних розладів, що впливає на сімейні відносини.

Ураховуючи зазначене, позивач ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідачів матеріальну шкоду, завдану внаслідок ушкодження здоров`я в розмірі 53 393,99 грн., та на відшкодування моральної шкоди - 1 000 000,00 грн (а.с. 121 -122 том 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва», лікаря ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бондаренко Володимир Анатолійович подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 Деснянського району м. Києва», лікаря ОСОБА_3 у повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, судом неповно (неправильно) встановлені обставини, які мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які посилалась позивачка в обгрунтування своїх вимог, з яких вбачається, що відповідачем у справі - лікарем ОСОБА_3 не надано позивачці належної медичної допомоги, а призначений лікарем до вживання препарат Предуктал@МR призвів до погіршення стану здоров`я позивача, що на думку позивача, свідчить про очевидну некомпетентність і халатність лікаря ОСОБА_3 .

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції грунтуються на припущеннях, що є недопустимим при ухваленні судового рішення.

Так, суд першої інстанції, не базуючись на доказах, які містяться у матеріалах справи, звинувачує позивачку у тому, що вона вводить суд в оману, із зазначенням у рішенні про те, що позивач описує свій стан і ознаки передінфарктного стану упереджено, міняючи їх на свою користь, уже отримавши досвід під час лікування стану інфаркту міакарда в спеціалізованій державній установі «Інститут серця МОЗ України».

Не конкретизовано у рішенні суду і висновки про встановлені обставини щодо здійснених лікарем ОСОБА_3 дій при наданні первинної медичної допомоги позивачеві. А зазначені судом першої інстанції обставини про те, що лікар ОСОБА_3 міряє своїм пацієнтам тиск, перевіряє пульс та слухає серцебиття, посилаючись на письмові покази свідків-пацієнтів, які обслуговуються у лікаря, а також медичної сестри, що закріплена за лікарем, не мають жодної доказової бази щодо підтвердження або спростування дій відповідача лікаря ОСОБА_3 під час огляду позивачки.

Інші твердження суду першої інстанції щодо погіршення самопочуття позивача після прийняття таблеток не відповідають дійсності, так як у позовній заяві зазначались обставини, які передували виклику швидкої допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що позовні вимоги позивача грунтуються на припущеннях. Позивачкою не надано до позовної заяви належних доказів некваліфікованих чи протиправних дій лікаря ОСОБА_3 в результаті яких їй завдана шкода. Навпаки, до позовної заяви додано листи правоохоронних органів та медичної служби, які спростовують твердження позивачки.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивачка повинна була довести не тільки протиправність поведінки лікаря ОСОБА_3 , але й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Однак, з аналізу наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами неправомірних винних дій відповідача - лікаря ОСОБА_3 , вчинених при наданні первинної медичної допомоги, а також причинний зв`язок між діями лікаря ОСОБА_3 , про які вказано у позові, та настанням шкоди.

Звернула увагу на те, що позов ОСОБА_1 суперечливий по змісту, зокрема, у ньому наявне посилання на статтю 1172 ЦК України про те, що юридична особа як роботодавець має нести відповідальність за працівника, проте, в прохальній частині позовної заяви позивачка просить стягнути матеріальну і моральну шкоду з обох відповідачів, що не відповідає правовому обґрунтуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 заявила клопотання про розгляд справи в суді апеляційної інстанції за її відсутності та без участі її представника.

У визначений ухвалою апеляційного суду строк відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва», не скористалось процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 .

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Бондаренко Володимир Анатолійович підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва» - Лисиця Олександр Васильович просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4 судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін .

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває під медичним спостереженням в Комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» Деснянського району м. Києва (далі - Центр первинної медико-санітарної допомоги №4) та оформила деклерацію на медичне обслуговування з сімейним лікарем амбулаторії загальної практики сімейної медици № 4 ОСОБА_2

21 липня 2020 року, ОСОБА_1 , перебуваючи на дачі за межами міста Києва, відчувши дискомфорт у ділянці серця, вранці зателефонувала своєму лікарю ОСОБА_2 , яка рекомендувала їй негайно прийти до амбулаторії.

По прибуттю цього ж дня до Центру первинної медико-санітарної допомоги №4 пацієнта ОСОБА_1 було скеровано до лікаря загальної практики сімейної медицини ОСОБА_3 , у зв?язку з перебуванням лікаря ОСОБА_2 у черговій відпустці.

Лікар ОСОБА_3 , оглянувши пацієнта ОСОБА_1 , запропонувала зробити ЕКГ (електрокардіографію). При отриманні даних електрокардіографічного обстеження ішемії міокарду у пацієнта виявлено не було. Лікарем ОСОБА_3 надані відповідні рекомендації та призначено лікування пацієнту ОСОБА_1 , виходячи зі стану здоров?я останньої на момент обстеження (а.с. 186-187 том 1).

Перебуваючи вдома та, відчувши погіршенням стану здоров?я, ОСОБА_1 викликати бригаду невідкладної швидкої медичної допомоги.

Згідно з реєстрацією викликів у базі даних автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи (АІДС) «Швидка медична допомога», 21 липня 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 , до пацієнта на прізвище « ОСОБА_5 » були зареєстровані два виклики екстренної (швидкої) медичної допомоги: за № 1530 о 23 год. 00 хв. з приводу «гіперкриз 160/123, пекучий біль в грудній клітині»; за № 1566 о 23 год. 45 хв. з приводу «для лікарської бригади, ГКС?» (а.с. 185 том 1).

22 липня 2020 року ОСОБА_1 госпіталізовано до Державної установи «Інститут Серця МОЗ України» Відділення лікування гострого коронарного синдрому та інфаркту міокарда №7, де їй встановлено діагноз - гострий Q інфаркт міокарда по задньо-діафрагмальній стінці лівого шлуночка.

У період з 22 липня 2020 року по 24 липня 2020 року ОСОБА_1 перебувала у Державній установі «Інститут Серця МОЗ України» Відділення лікування гострого коронарного синдромута інфаркта міокарда №7 та їй 22 липня 2020 року була проведена операція - стентування ПКА: черезрадіальним доступом справа, по життєвим показам, проведена ангіопластика в стенозованому сегменті ПКА з подальшою імплантацією стента Xience Alpine 3,0x33 (а.с. 10 том 1).

Для подальшої ребіалітації та лікування пацієнт ОСОБА_1 переведена в КНП «Київська міська клінічна лікарня № 3 кардіологічне відділення № 1 з палатою інтенсивної терапії, де вона перебувала у період з 24 липня 2020 року по 04 серпня 2020 року. Виписана додому для подальшого амбулаторного лікування під нагляд сімейного лікаря та кардіолога за місцем проживання (а.с. 11 том 1).

На підтвердження витрат, пов`язаних з лікуванням, діагностикою та реабілітацією, позивачем надані: рахунок № 748 від 22 липня 2020 року та квитанцію на оплату набору для стентування коронарних судин з використанням стент-системи Xience Alpine у розмірі 35 000,00 грн, квитанцію на оплату аналізу ПЛР № 1856/25 від 21 липня 2020 року, вартістю 2 500,00 грн., чек резервування № 1026349 від 24 липня 2020 року лікарських засобів: лейкопластир паперовий, корвітин на суму 529,96 грн, чек резервування № 1026973 від 27 липня 2020 року лікарських засобів: сіднофарм, вальсакор, натрія хлорид, корвітин на суму 673,72 грн та фіскальні чеки про оплату лікарських засобів на загальну суму 53 393,99 грн (а.с. 12-16, 123-125 том 1).

25 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення злочину, в якій, посилаючись на неналежне виконання професійних обов`язків медичним працівником ОСОБА_3 , просила розпочати досудове слідство у зв`язку із вчиненняи лікарем ОСОБА_3 дій, які мають ознаки складу злочину (а.с. 31-32 том 1).

Довідкою Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 20 жовтня 2020 року підтверджуються, що у ході перевірки була допитана гр. ОСОБА_3 та у зв`язку з відсутністю даних, які б указували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю внести відповідну інформацію до Єдиного реєстру досудових рослідувань, подальша перевірка не проводилась (а.с. 34 том 1).

У листі №13276/6-77/20 від 29 вересня 2020 року Національна служба здоров`я України роз`яснила ОСОБА_1 про те, що з приводу надання неякісної медичної допомоги остання може звернутись до клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України для встановлення оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, додавши копії документів, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення (а.с. 29-30 том 1).

Із письмової відповіді Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 Деснянського району м. Києва» від 19 березня 2021 року № 381 вбачається, що ОСОБА_3 дійсно працює в Комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 Деснянського району м. Києва» на посаді лікаря загальної практики-сімейним лікарем амбулаторії загальної практики сімейної медицини №4, відповідно до наказу від 29 грудня 2015 року №139-к. У своїй діяльності під час виконання службових обов`язків ОСОБА_3 керується посадовою інструкцією лікаря загальної практики сімейної медицини. Стосовно ОСОБА_3 , зокрема, до адміністрації Центру не надходило жодних скарг або нарікань від пацієнтів, їх родичів або будь-кого іншого щодо виконання нею професійних обов`язків. ОСОБА_3 протягом роботи в Центрі зарекомендувала себе як взірцевий спеціаліст своєї справи, чуйна людина. Користується повагою серед колег та працівників Центру (а.с. 86, 87 том 1).

Відповідно до посадової інструкції лікаря загальної практики-сімейної медицини, затвердженої В.о. директора КНП ЦПМСД № 4 від 08 січня 2020 року, лікар загальної практики - сімейної медицини зобов`язаний, зокрема: надавати кваліфіковану, в тому числі невідкладну, медичну допомогу в обсязі кваліфікаційної характеристики фахівця із спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та за місцем проживання пацієнтів; аналізує та враховує інформацію щодо обстеження пацієнта; розробляє план медичного обслуговування та узгоджує його з пацієнтом.

У своїй роботі керується чинним законодавством України про охорону здоров`я, Кодексом законів про працю та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів правління та закладів охорони здоров`я, організацію сімейної медицини.

Лікар загальної практики - сімейний лікар несе відповідальність згідно з чинним законодавством за якість надання первинної лікувально-профілактичної допомоги населенню, яке він обслуговує (а.с. 88-96 том 1).

17 березня 2021 року Державною установою Національним інститутом серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова на адвокатський запит надана відповідь про те, що на представленій копії кардіограми встановити діагноз - інфаркт міокарда неможливо (а.с. 98-100 том 1).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва», лікаря ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, щопозивачем на підтвердження вимог про надання некваліфікованої медичної допомоги відповідачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні права власності, настанні інших негативних наслідків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що 21 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 , відчувши дискомфорт у ділянці серця, звернулася до Центру первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району міста Києва для отримання медичних послуг з надання первинної медичної допомоги. Пацієнта ОСОБА_1 було скеровано до лікаря загальної практики сімейної медицини ОСОБА_3 .

Лікар ОСОБА_3 , оглянувши пацієнта ОСОБА_1 , запропонувала зробити ЕКГ (електрокардіографію). При отриманні даних електрокардіографічного обстеження ішемії міокарду у пацієнта виявлено не було. Лікарем ОСОБА_3 надані відповідні рекомендації та призначено лікування пацієнту ОСОБА_1 , виходячи зі стану здоров?я останньої на момент обстеження (а.с. 186-187 том 1).

На підтвердження доводів про те, що пацієнт ОСОБА_1 відповідно до медичних показань на момент обстеження не потребувала екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, відповідач ОСОБА_3 надала відповідь Державної установи Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова від 17 березня 2021 року про те, що на представленій копії кардіограми від 21 липня 2020 року встановити діагноз - інфаркт міокарда неможливо (а.с. 98-100 том 1).

22 липня 2020 року ОСОБА_1 госпіталізовано до Державної установи «Інститут Серця МОЗ України» Відділення лікування гострого коронарного синдрому та інфаркту міокарда №7, де їй встановлено діагноз - гострий Q інфаркт міокарда по задньо-діафрагмальній стінці лівого шлуночка.

У період з 22 липня 2020 року по 24 липня 2020 року ОСОБА_1 перебувала у Державній установі «Інститут Серця МОЗ України» Відділення лікування гострого коронарного синдромута інфаркту міокарда №7 та їй 22 липня 2020 року проведена операція - стентування ПКА: черезрадіальним доступом справа, по життєвим показам, проведена ангіопластика в стенозованому сегменті ПКА з подальшою імплантацією стента Xience Alpine 3,0x33 (а.с. 10 том 1).

Для подальшої ребіалітації та лікування пацієнт ОСОБА_1 переведена в КНП «Київська міська клінічна лікарня № 3 кардіологічне відділення № 1 з палатою інтенсивної терапії, де вона перебувала у період з 24 липня 2020 року по 04 серпня 2020 року (а.с. 11 том 1).

Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що в результаті безвідповідального, халатного відношення лікаря ОСОБА_3 до неї, як паціента, яка не надала кваліфіковану своєчасну допомогу, її здоров`ю була нанесена непоправна шкода, їй встановлено діагноз- гострий Q інфаркт міокарда задньої стінки лівого шлуночка, кардіосклероз, стенозуючий коронаросклероз, КВГ стентування ПКА, гіпертонічна хвороба III ст., 2 ступеня, ризик 4.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази повинні бути належними, допустими, достовірними та достатніми - статті 78-80 ЦПК України.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема, стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Протиправність - це наявність певного відхилення від правил (норм) надання медичної допомоги, порушення суб`єктивного права пацієнта. Протиправність може виражатись як у дії, так і в бездіяльності.

Шкода - це матеріальні збитки, які виражаються у зменшенні майна потерпілого пацієнта і (або) зменшенні його нематеріального блага (життя, здоров`я). Різновидами шкоди як результату протиправного медичного втручання є: майнова (реальні втрати, неотримані доходи, витрати на харчування, лікування, догляд тощо); моральна (фізичні та моральні переживання пацієнта, який постраждав у результаті медичного втручання).

Причинний зв`язок між протиправністю діяння та настанням шкідливих наслідків, як умова настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності, полягає у встановленні реального зв`язку між діями лікаря і настанням негативних наслідків.

Для встановлення причинного зв`язку між протиправністю діяння та настанням шкідливих наслідків, що потребує необхідних спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, учасники спірних правовідносин, а також суд у випадках, передбачених цивільним процесуальним законом, звертаються задопомогою судово-медичної експертизи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я.

Вина заподіювана шкоди - характеризується особливостями, притаманними медичній діяльності. Лікувальна установа визнається винною, якщо встановлено вину її працівників у заподіянні шкоди здоров`ю пацієнта. Вина може бути виражена у формі умислу або необережності.

Обов`язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв`язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності за шкоду здоров`ю необхідно, щоб така шкода була спричинена з вини заподіювача шкоди. Вина медичних працівників, як правило, виступає у формі необережності. Для звільнення від обов`язку відшкодувати шкоду здоров`ю заподіювач шкоди повинен довести, що вона сталася не з його вини.

Отже, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Із досліджених судом доказів вбачається, що наданими позивачем доказами не підтверджуються обставини, що проведений лікарем загальної практики сімейної медицини ОСОБА_3 огляд та призначене лікування пацієнту ОСОБА_1 не відповідало оцінці стану пацієнта та даним електрокардіографічного обстеження, було неправильним й могло призвести до настання негативних наслідків для пацієнта ОСОБА_1 у вигляді погіршення стану здоров`я та розвитку у неї гострого Q інфаркту міокарда.

Під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач підтвердила, що з приводу надання неякісної медичної допомоги вона не звернуталась до клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України для встановлення оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району міста Києва, про що їй було роз`яснено у листі №13276/6-77/20 від 29 вересня 2020 року Національної служби здоров`я України. Також сторона позивача не скористалась процесуальним правом заявити клопотання про призначення експертизи у сфері медичної діяльності в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, а тому суд, з урахуванням положень частини 1 статті 13, статті 263 ЦПК України, ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що позивач ОСОБА_1 не довела своїх позовних вимог щодо надання їй неякісної медичної послуги Центром первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району міста Києва, зокрема, порушення лікарем загальної практики сімейної медицини ОСОБА_3 стандартів надання первинної медичної допомоги, наявності причинно-наслідкового зв`язку з отриманою нею медичною послугою у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району міста Києва та погіршенням її стану здоров`я, що призвело до виникнення та розвитку у неї гострого Q інфаркту міокарда по задньо-діафрагмальній стінці лівого шлуночка, а також з їх наслідками, що призвели до необхідності проведення операції - стентування ПКА, на які вказує позивач, як на підставу для відшкодування їй майнової та моральної шкоди.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 Деснянського району м. Києва», лікаря ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я, оскільки на порушення обов`язку, передбаченого статями 12, 81 ЦПК України, позивачем не доведено підстави свого позову.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не змінюють суть ухваленого у справі судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності позовних вимог.

Разом з тим, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції даної постанови.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бондаренка Володимира Анатолійовича задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2023року.

Головуючий Судді: