Постанова

від 13.09.2023 по справі 471/482/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.09.23

22-ц/812/786/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 471/482/22

Провадження № 22-ц/812/786/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Гукової І.Б., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Братський відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУ МЮ (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Братський відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУ МЮ (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка ОСОБА_1 в червні 2022 року мала намір відчужити належну їй земельну ділянку, в зв`язку з чим звернулась до нотаріуса, але нотаріус повідомив, що не зможе посвідчити договір купівлі-продажу, оскільки при перевірці її документів, з`ясувалось, що вона перебуває в Єдиному реєстрі боржників.

Після звернення в Братський відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), їй стало відомо, що в цьому відділі дійсно на виконанні перебувало виконавче провадження про стягнення з неї боргу на користь ПАТ КБ " ПриватБанк" за виконавчим написом приватного нотаріуса.

Ознайомившись з отриманими документами ОСОБА_1 з`ясувала, що виконавчий напис нотаріуса видано з порушенням діючого законодавства, оскільки відповідач передав неправдиві матеріали щодо заборгованості до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець P.O., який в порушення норм ст.87-91 Закону України "Про нотаріат" та вимог Постанови № 1172 від 29 червня 1999 року Кабінету Міністрів України, не витребувавши оригінал кредитного договору та розрахунок розміру заборгованості, не витребувавши докази того, що посилались повідомлення про заборгованість, вчинив виконавчий напис на суму заборгованості 46506 грн 75 коп.

ОСОБА_1 вважає, що вказаний виконавчий напис вчинений з численним порушенням законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню оскільки, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року "Про затвердження переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" глава "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".

Згідно п.2 вказаної Постанови для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Жодного пункту виконано не було, крім того відповідно до ст.88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Проте відповідач не повідомляв її жодного разу про наявність заборгованості. Всі ці доводи свідчать про те, що виник спір про суму заборгованості, а тому ні в якому разі не могло бути вчинено виконавчій напис.

Крім того, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Згідно з пунктом 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі Порядок) вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та(або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником, письмової вимоги про усунення порушень. Проте письмової вимоги від відповідача вона не отримувала.

Пунктом 3.2 глави 16 Порядку передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи надано на обґрунтування стягнення документи зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Отже безспірність заборгованості підтверджують документи передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів, чого не було зроблено в даному випадку.

Заочним рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 19 вересня 2022 року було визнано виконавчий напис № 20183, виданий 10.11.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в розмірі 46506,75 грн., таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2022 року задоволено заяву представника АТ КБ "ПриватБанк" про перегляд заочного рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19 вересня 2022 року та скасовано заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 19.09.2022 року у справі № 471/482/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Братський відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУ МЮ (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис № 20183, виданий 10.11.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в розмірі 46506,75 грн., таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати понесені при сплаті судового збору у розмірі 992 гривні 40 копійок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що 10 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., було вчинено, виконавчий напис № 20183, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Генеральною угодою № б/н від 22.09.2014 року, яку було укладено між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" на загальну суму 46506, 75 грн, а саме 15228,66 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8581,34 грн - заборгованість за відсотками; 21319,90 грн - заборгованість з пені та комісії; 1376,85 грн - штраф відповідно п. 2.2 Генеральної угоди; 1800,00 грн - витрати за вчинення виконавчого напису.

Проаналізувавши Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 а також норми Закону України «Про нотаріат», з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», суд зазначив, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідно до Постанови КМУ від 29 червня 1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Суд першої інстанції неодноразово витребовував оригінали Генеральної угоди б\н від 22.09.2014 року, однак витребувані документи до суду не надійшли. Відповідач Генеральну угоду, на яку посилається у заяві, суду також не надає.

З виконавчого напису вбачається, що крім суми боргу за тілом кредити, сторони визначили суму заборгованості за відсотками, штрафами (пенею). За вимогами про стягнення пені законом встановлено річний строк давності (ст. 258 ЦК України). Проте встановити строк погашення заборгованості з тексту виконавчого напису неможливо. Також з наявних у суду документів неможливо встановити чи сплив строк сплати платежів за пенею на момент вчинення виконавчого напису чи ні.

Не містять матеріали справи також відомостей про отримання позивачем (боржником) відповідного повідомлення.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведена обґрунтованість своїх вимог, а тому вчинений виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки з нього не можливо встановити безспірність заборгованості.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач АТ комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що між ОСОБА_1 та банком укладено Генеральну угоду б/н від 22.09.2014 року. Дана Генеральна угода є правочином (договором) між сторонами про встановлення розміру заборгованості, шляхом власноручного підписання угоди сторони погодили умови та погодилися з розміром заборгованості. Також відповідно до умов Генеральної угоди сторони узгодили настання відповідальності за невиконання або неналежне виконання його умов.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Наявність спорув судіза позовомкредитора доборжника простягнення сумизаборгованості закредитним договоромне спростовуєвисновок пробезспірність заборгованостіцього боржниката жоднимчином несвідчить пронеправомірність вчиненнявиконавчого напису. На приватного нотаріуса не покладено обов`язок перевірки безспірності вимог, а лише обов`язок перевірки пакету документів.

Дана правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі 305/2082/14.

Вважає, що судом не в повному обсязі досліджено надані докази у справі, що призвело до ухвалення помилкового незаконного та необґрунтованого висновку суду.

Зазначає, що враховуючи, що договір (Генеральна угода) на сьогоднішній момент діє та заборгованість не погашена, строк давності повинен застосовуватися як до подій, що не припинилися.

Згідно підпунктів 3.1,3.3 та 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Наказу Міністерства юстиції країни "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 22.03.2012 року №296/5, нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року, строк потягом якого може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з моменту, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Строки передбачені статтею 88 Закону України Про нотаріат", за своєю природою, не є позовною давність, вчинення виконавчого напису, є позасудовим способом захисту цивільних прав. Але навіть якщо виходити з норм статті 256 Цивільного кодексу України: "Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу." Ця норма закону стосується саме звернення до суду, а ні в якому разі не строком звернення до Нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Апелянт вказує, що не зважаючи на те, що строк позовної давності невірно використовувати у даному випадку, Банком все одно норми цієї статті не порушено, оскільки у даному випадку певною подією для початку перебігу строку має бути дата припинення дії договору, але договір не був припинений у зв`язку з п.9.6. Умов та правил надання банківських послуг, які діяли на момент підписання договору. У цьому пункті чітко зазначено, що договір є дійсним до моменту належного виконання сторонами зобов`язань. Зобов`язання позивачем на сьогоднішній день не виконано. Більш того особа зловживає своїм правом на звернення до суду для ухилення від виконання договірних обов`язків.

На підставі викладеного, апелянт вважає, що договір досі чинний, а отже в кредитора виникає право вимагати виконання обов`язків боржника, передбачених договором, в тому числі й право на примусове стягнення боргу у будь який час, це право виникає до тих пір доки договір є чинним.

Позивачкою не оскаржується наявність боргу, вона не оспорює ні суму боргу, ні його наявність.Позивачка у встановленому законом порядку не спростувала належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надала доказів часткового чи повного погашення заборгованості.

Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивачка визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса.

Отже, на думку апелянта, судом помилково ухвалене рішення, про задоволення позову, оскільки не досліджено в повному обсязі тих документів, які надані як докази та не встановлено, що зобов`язання не виконуються, чим порушено права Банку.

Також апелянт, звертає увагу на судову практику: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14, Постанова Великої Палати ВС від 02.07.2019 року у справі № 916/3006/17.

Учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Перевіряючи правильність висновків суду щодо вирішення позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд виходить з наступного.

Матеріалами справи, зокрема, наданими апеляційному суду додатковими доказами встановлено, що 19 лютого 2007р. ОСОБА_1 заповнила заяву позичальника з метою отримання кредитних коштів. Між сторонами було укладено кредитний договір №NKXRRX09630398 від 19 лютого 2007 року. В подальшому між ОСОБА_1 та Банком було укладено Генеральну угоду б/н від 22.09.2014 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт. Позивачка погодилася, що дана Генеральна угода разом з запропонованими ПАО КБ «ПРИВАТБАНК» Умовами і правилами, Тарифами складає кредитний договір між нею та банком.

Згідно даної Генеральної угоди сторони зменшили розмір заборгованості за кредитом, а саме пеню на 5559,16грн., визначили, що з дати підписання угоди заборгованість за договором складає16328,66грн. , а датою остаточного погашення заборгованості є 30 вересня 2019 року. Також відповідно до умов Генеральної угоди сторони узгодили настання відповідальності за невиконання або неналежне виконання її умов.

Відповідач посилається на те, що позивачка не виконувала належним чином взяті на себе зобов`язання з вересня 2014 року, тому утворилась заборгованість.

Згідно виконавчого напису строк, за який проводиться стягнення становить 1126 днів з 22.09.2014р. по 22.10.2017р., сума заборгованості становить 46506,75грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15228,66грн., за відсотками-8581,34грн., заборгованості з пені та комісії-21319,90 грн. та штрафу відповідно п.2.2 Генеральної угоди - 1376,85 грн.

Даних про направлення ПАТ КБ «ПриватБанк» позивачці письмової вимоги про усунення порушень за Генеральною угодою б/н від 22.09.2014 року матеріали справи не містять.

В листопаді 2017 року банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. із заявою про вчинення виконавчого напису за Генеральною угодою б/н від 22.09.2014 року.

Зі змістувиконавчого написувбачається,що нотаріусубула надана Генеральна угода б/н від 22.09.2014 року, даних про те, які ще були подані нотаріусу документи для вчинення виконавчого напису матеріали справи не містять.

10 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 20183, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів на загальну суму 46506,75грн. в рахунок погашення заборгованості за Генеральною угодою б/н від 22.09.2014 року.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок).

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» Перелік документів після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» був доповнений новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.»

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 були визнанi незаконними i нечинними, зокрема, положення пункту 2 Переліку. Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. та до закінчення касаційного розгляду було зупинено виконання постанови Київського апеляційне адміністративного суду від 22.02.2017року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 постанову Київського апеляційного адміністративного суду № 826/20084/14 від 22.02.2017 залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Виконавчий написнотаріуса,який єпредметом дослідженняу данійсправі вчиненонотаріусом 10листопада 2017року,тобто післянабрання законноїсили постанови Київськогоапеляційного адміністративногосуду №826/20084/14від 22.02.2017,якою були визнанi незаконними i нечинними, зокрема, положення пункту 2 Переліку.

Отже, у зв`язку з визнанням судом незаконними норм постанови КМУ № 662 від 26.11.2014, якими було доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, положеннями про кредитні договори, станом на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису постанова КМУ від 29.06.1999 № 1172 діяла в редакції, яка не передбачала права нотаріуса вчиняти виконавчий напис на підставі кредитного договору, а передбачала стягнення на підставі оригіналу нотаріально посвідченої угоди.

Встановлені матеріалами справи обставини свідчать, що серед документів наданих Банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній. Надана нотаріусу Генеральна угода б/н від 22.09.2014 року (як і заява позичальника) не посвідчена нотаріально, а отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

За таких обставин суд першої інстанції мав задовольнити позов ОСОБА_1 у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, а не з підстав, зазначених судом в тексті рішення.

При прийнятті рішення у справі колегія суддів враховує правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц та від 15.04.2020 у справі №158/2157/17.

Зазначене свідчить, що оскаржене рішення суду першої інстанції частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч.4ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки підчас розглядусправи судомапеляційної інстанціївстановлено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає можливим вийти за межі доводів апеляційної скарги та частково задовольнити апеляційну скаргу, оскаржене рішення суду першої інстанції змінити у мотивувальній частині, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Встановивши, що у нотаріуса взагалі було відсутнє право на вчинення виконавчого напису у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем відповідних документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, колегія суддів вважає недоцільним давати аналіз іншим доводам апеляційної скарги щодо доведеності розміру заборгованості, наявності чи відсутності спору з приводу наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором, тощо.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 14 вересня 2023 року