Ухвала

від 23.08.2023 по справі 2-5100/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 2-5100/11

провадження № 61-2484св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія

Інвест-Кредо» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого

2012 року в складі колегії суддів: Качана В. Я., Побірченко Т. І., Барановської Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 1978 року, який розірваний 21 березня

1996 року. Під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 01 листопада 1994 року сторони у справі придбали квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, під час шлюбу ОСОБА_2 став учасником товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Термо» (далі - ТОВ ВКФ «Термо»), йому належало 66,6 % статутного фонду зазначеного товариства.

Вказувала, що відповідно до норм Кодексу про шлюб та сім`ю України

зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому сторони

у справі мали право самостійно визначити порядок поділу цього майна.

Сторони у справі 20 травня 1996 року уклали письмовий договір про поділ майна, відповідно до умов якого у власність відповідача переходить 10/100 частин квартири АДРЕСА_1 та 66,6 % статутного фонду ТОВ ВКФ «Термо», а у власність позивача - 90/100 частин указаної квартири. У жовтні 2011 року ОСОБА_2 почав чинити

ОСОБА_1 перешкоди у доступі до квартири. Позивач позбавлена можливості розпоряджатися цим майном.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати за нею право власності на 90/100 частин квартири

АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди

у користуванні зазначеною частиною квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні не надано достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що у позивача дійсно виникло право власності на 90/100 частин спірної квартири, з метою захисту якого пред`явлено позов. Укладений у простій письмовій формі договір про поділ майна, на який позивач посилається на підтвердження свого статусу власника 90/100 частин квартири, не може вважатись належним доказом виникнення права власності на спірну частину об`єкта нерухомого майна. Оскільки вимоги про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 не заявлено, з огляду на обраний спосіб захисту її прав, позов задоволенню не підлягає. Крім того, як повідомив у судовому засіданні відповідач, спірна квартира перебуває в іпотеці фінансової установи з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань, які на даний час боржником не виконані.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 90/100 частин квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 набула право власності на 90/100 частини спірної квартири відповідно до договору про поділ майна між колишнім подружжям від 20 травня 1996 року. Разом

з тим відповідач визнав позовні вимоги, що підтверджується журналом судового засідання від 19 грудня 2011 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо»), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд вирішив спір без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 757/6582/15.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 14 квітня 2006 року передана останнім на підставі договору іпотеки від 14 квітня 2006 року в іпотеку відкритому акціонерному товариству «Інноваційно-промисловий банк» (далі - ВАТ «Інпромбанк»), правонаступником якого було публічне акціонере товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), яке, у свою чергу, відступило право

вимоги за вказаним зобов`язанням на користь ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», що підтверджується договором відступлення права вимоги від 20 липня 2020 року. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2009 року у справі № 2-2709/2009 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Інпромбанк» заборгованість за кредитним договором

від 14 квітня 2006 року у розмірі 536 678,75 дол. США. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року замінено стягувача на його правонаступника - ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» та встановлено, що до останнього перейшли всі права щодо грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 14 квітня 2006 року.

Виконавче провадження за рішенням суду у справі № 2-2709/2009 було відкрите 04 січня 2022 року у зв`язку із закінченням мораторію на задоволення вимог кредиторів за рахунок іпотеки. Після відкриття провадження приватний виконавець повідомив ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», що відбулася зміна власника на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , підставою для реєстрації стало рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року в цій справі, яке не внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, а його копію представник заявника отримав лише 24 січня 2022 року.

Вказувало, що договір про поділ майна подружжя, який укладено у простій письмовій формі, не належить до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилася державна реєстрація об`єктів нерухомого майна. Апеляційний суд залишив поза увагою недотримання сторонами у справі форми правочину, на підставі якого може відбуватися перехід права власності на нерухоме майно, та помилково поклав в основу рішення лише визнання позову відповідачем. Якщо для задоволення позову немає законних підстав, то суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи, що і було вичинено судом першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

13 лютого 2022 року ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року.

Верховний Суд ухвалою від 30 березня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фінансова Компанія

Інвест-Кредо» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого

2012 року.

09 листопада 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 523/8641/15.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 07 січня 1978 року, який розірваний 21 березня

1996 року.

Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада

1994 року ОСОБА_2 придбав квартиру

АДРЕСА_1 . Крім того, під час шлюбу ОСОБА_2 став учасником

ТОВ ВКФ «Термо», йому належало 66,6 % статутного фонду вказаного товариства.

Згідно з договором про поділ майна колишнього подружжя від 20 травня 1996 року у власність ОСОБА_2 переходить 66,6 % статутного фонду

ТОВ ВКФ «Термо» і 10/100 частин квартири

АДРЕСА_1 , а у власність ОСОБА_1 переходить 90/100 частин зазначеної квартири.

Відповідно до додатку № 1 від 03 березня 2003 року до договору про поділ майна подружжя між колишнім подружжям, сторони підтверджують факт поділу квартири АДРЕСА_1 в указаних частинах.

За договором іпотеки від 14 квітня 2006 року ОСОБА_2 передав

в іпотеку ВАТ «Інпромбанк» квартиру

АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором від 14 квітня 2006 року № 32-2006.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2009 року у справі № 2-2709/2009 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Інпромбанк» 536 678,75 дол. США заборгованості за кредитним договором, 1 730 грн судових витрат.

Вказаним судовим рішенням у справі № 2-2709/2009 встановлено, що відповідно до кредитного договору від 14 квітня 2006 року № 32-2006 ВАТ «Інпромбанк» надало ОСОБА_2 відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з наданням окремими частинами з лімітом кредитування у розмірі 500 000 дол. США строком до 14 квітня 2009 року включно зі сплатою 16 % річних.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 757/20166/14-ц залучено ПАТ «Дельта Банк» до участі у справі

№ 2-2709/09 за позовом ВАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором в якості правонаступника ВАТ «Інпромбанк». Замінено ВАТ «Інпромбанк» правонаступником ПАТ «Дельта Банк».

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 757/6582/15-ц, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевельов Я. Д., ПАТ «Інпромбанк»), про визнання недійсним договору іпотеки від 14 квітня 2006 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у справі № 757/38638/20-ц, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 21 лютого 2023 року, замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» у справі № 2-2709/09 (757/38638/20-ц) за позовом ВАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 зазначено, що «забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності».

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» вказувало, що воно не брало участі у справі, про рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року, яке відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, дізналося зі слів приватного виконавця після відкриття виконавчого провадження за результатом розгляду іншої справи (04 січня 2022 року), а копію оскаржуваного у цій справі судового рішення отримало лише 24 січня 2022 року.

На підтвердження вказаних обставин ТОВ «Фінансова Компанія

Інвест-Кредо» додало до касаційної скарги копію заяви про видачу копії рішення від 14 січня 2022 року (з відповідною відміткою суду), а також копію зазначеного рішення з датою посвідчення - 24 січня 2022 року.

У пункті 14 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлено, що оскаржуване рішення Апеляційний суд міста Києва ухвалив 28 лютого 2012 року.

Частина перша 325 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду) передбачала, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення (стаття 319 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду).

Частиною третьою статті 390 ЦПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій

статті 394 цього Кодексу.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata».

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 759/18283/19.

Водночас на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/11119/17.

ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

За відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій вирішує питання про витребування матеріалів справи (частина сьома статті 394 ЦПК України).

Тобто за процедурою, визначеною процесуальним законом, Верховний Суд при відкритті касаційного провадження і за наявності клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, вирішує питання про поновлення строку на касаційне оскарження, покладаючись на добросовісну поведінку учасників справи та перевіряючи наявність обставин, на які покликається заявник у клопотанні про поновлення строку на підставі доказів, наданих самим заявником.

Відкриваючи касаційне провадження у справі та вирішуючи питання про витребування матеріалів справи, Верховний Суд, враховуючи презумпцію добросовісної поведінки ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», дійшов висновку, що наведені цим товариством обставини, а саме: неотримання копії оскаржуваного рішення апеляційного суду, звернення до суду першої інстанції із заявою про отримання копії рішення апеляційного суду, яке відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчать про те, що сторона заявника демонструє намагання отримати належні докази на підтвердження дати отримання повного тексту постанови апеляційного суду, тобто діє добросовісно.

Сукупність зазначених підстав свідчила про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у справі та перевірки доводів вказаного товариства щодо порушення його прав та інтересів оскаржуваним судовим рішенням.

Водночас, після надходження матеріалів справи на адресу Верховного Суду, встановлено, що спірна у цій справі квартира була передана в іпотеку на підставі іпотечного договору від 14 квітня 2006 року, укладеного між

ВАТ «Інпромбанк» та ОСОБА_2 , на забезпечення виконання грошового зобов`язання останнього за кредитним договором від 14 квітня 2006 року.

Під час розгляду справи відповідач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про залучення до участі у справі іпотекодержателя спірної квартири - ВАТ «Інпромбанк».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2012 року за клопотанням відповідача залучено до участі у цій справі ВАТ «Інпромбанк» як третю особу.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення

ВАТ «Інпромбанк» 15 лютого 2012 року було повідомлено про розгляд цієї справи.

ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» в касаційній скарзі підтвердило ту обставину, що ВАТ «Інпромбанк» як третя особа отримало 15 лютого

2012 року (до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) рекомендоване повідомлення суду, яке стосується повістки та дати судового розгляду.

Отже, ВАТ «Інпромбанк» було відомо про розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Оскаржуване ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» як правонаступником ВАТ «Інпромбанк» у цій справі рішення Апеляційний суд міста Києва ухвалив 28 лютого 2012 року.

Наведені обставини дають підстави для висновку, що ВАТ «Інпромбанк» мало можливість ознайомитись з повним текстом оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції і отримати копії цього рішення після його ухвалення, добросовісно користуючись належними йому процесуальними правами та неухильно виконуючи процесуальні обов`язки, зокрема, цікавлячись з розумним інтервалом часу провадженням у справі.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

Встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва

від 11 червня 2009 року у справі № 2-2709/2009 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Інпромбанк» заборгованість за кредитним договором

від 14 квітня 2006 року у розмірі 536 678,75 дол. США.

Ухвалою Печерського районного суд міста Києва від 21 січня 2021 року,

з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки

від 21 лютого 2023 року, замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк»

(який є правонаступником ВАТ «Інпромбанк») на його правонаступника

ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» у справі № 2-2709/09

(757/38638/20-ц) за позовом ВАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, під час розгляду № 757/6582/15-ц (в якій ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір іпотеки від 14 квітня 2006 року) встановлено, що 22 травня 2014 року ПАТ «Інпромбанк» відступило своє право вимоги за вказаним вище іпотечним договором від 14 квітня 2006 року на користь ПАТ «Дельта Банк». Зазначене підтверджено, зокрема, постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 757/6582/15-ц.

Разом з тим до касаційної скарги додано договір відступлення права вимоги від 20 липня 2020 року, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», зокрема, право вимоги за кредитним договором від 14 квітня 2006 року та договором іпотеки від 14 квітня 2006 року, стороною якого є ОСОБА_2 .

У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається

в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 758/9149/13-ц.

Відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені

в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Аналогічна норма викладена і в частині другій статті 37 ЦПК України

(в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду).

По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує

в цивільному судочинстві участь останнього.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 577/140/20.

Втрата первісним кредитором певних процесуальних прав унаслідок пропуску ним строків для вчинення процесуальних дій до моменту укладення договору відступлення права вимоги означає, що саме у такому обсязі новий кредитор може стати процесуальним правонаступником і автоматичного поновлення процесуальних прав за наслідком укладення договору відступлення права вимоги не відбувається.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 34/425.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судового рішення особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судового рішення.

Встановлено, що, будучи достовірно обізнаним про судове провадження

у цій справі, ВАТ «Інпромбанк» не цікавилось його розглядом з розумним інтервалом часу.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Передбачений нормами процесуального закону строк на касаційне оскарження є присічним (преклюзивним). З його спливом особа втрачає право на касаційне оскарження, за винятком випадків неповідомлення особи про розгляд справи та виникнення обставин непереборної сили.

Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за рамки та екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Подавши касаційну скаргу 13 лютого 2022 року, тобто після спливу більше

9 років з дня ухвалення рішення апеляційного суду (28 лютого

2012 року), ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» не довело, що первісний кредитор не був повідомлений про розгляд цієї справи або існують обставини непереборної сили, які є причиною такого тривалого пропуску строку на касаційне оскарження.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Також суд зазначає, що поновлення строку на касаційне оскарження після спливу значного періоду часу ставить під загрозу принцип юридичної визначеності, незалежно від поважності чи неповажності причин пропуску строку на касаційне оскарження.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не

є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення у справі «Нешев проти Болгарії»

від 28 жовтня 2004 року).

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання

у принцип «res judicata». При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить

статті 129-1 Конституції України та практиці ЄСПЛ.

Поновлення строку, пропущеного у зв`язку зі спливом тривалого періоду (понад 9 років), та за підстав, які не можуть бути визнані переконливими, свідчитиме про порушення судом принципу юридичної визначеності.

Оскільки на стадії відкриття касаційного провадження за відсутності матеріалів справи суд касаційної інстанції був позбавлений можливості перевірити викладені обставини, після надходження матеріалів справи

встановлено, що ВАТ «Інпромбанк», правонаступником якого у цій справі

є ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», було повідомлено про розгляд справи 15 лютого 2012 року, а касаційна скарга на рішення апеляційного суду подана більше як через 9 років після його ухвалення, то Верховний Суд дійшов висновку про відсутність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення первісного кредитора та наступних кредиторів чи були пов`язані із перешкодами або труднощами, для своєчасного подання касаційної скарги.

Наведене дає підстави для висновку, що касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 390, 396, 402 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», про визнання права власності, закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Пророк

В. В. Сердюк