Рішення

від 14.09.2023 по справі 759/7103/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7103/23

пр. № 2/759/2923/23

14 вересня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, в розмірі 6 478 826,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 20.03.2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що останньою було власноруч написано розписку, за умовами якого він передав в позику грошові кошти в сумі 4 825 620,00, а позичальник зобов`язалась повернути їх до 3012.2021 року.

Проте, на зазначену дату ОСОБА_2 в порушення взятих на себе зобов`язань не повернула суму боргу, на його вимогу у добровільному порядку свої зобов`язання не виконала, тому вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 21 квітня 2023 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного з призначенням підготовчого засідання (а.с. 30).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с. 46).

Відповідачу ОСОБА_2 ухвала про відкриття провадження у справі направлялась на її зареєстроване місце проживання, згідно відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб АДРЕСА_1 (а.с. 31).

Згідно наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, останнє ОСОБА_2 отримано 28.04.2023 року (а.с. 34).

Крім того, ОСОБА_2 має зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС, що вбачається із відповіді №90684 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС. В матеріалах справи наявні підтвердження того, що ОСОБА_2 отримувала усі процесуальні документи у свій електронний кабінет.

Зважаючи на викладене, відповідачка вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Позивач у судове засідання не з`явився, через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав повністю, просив задовільнити у повному обсязі.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання відповідачка у судове засідання не з`явилась. Клопотань на відкладення судового розгляду не подала, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв?язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.03.2021 року між сторонами укладено договір позики, про що ОСОБА_2 власноруч написано розписку, за умовами якого повивач передав, а відповідач отримала грошові кошти у розмірі 4 825 62,00 грн. та зобов`язалась повернути їх до 30.12.2021 року (а.с. 4).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідачем презумпція правомірності договору позики від 20.03.2021 року не спростована доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.

Як зазначає позивач, відповідач не виконала належним чином своїх зобов`язань про повне повернення грошових коштів, про які йдеться в зазначеному вище договорі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.

Отже, приймаючи до уваги те, що між сторонами було укладено договір позики, і позивач виконав свої зобов`язання за договором позики, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач не повернула вказані кошти у строк, передбачений договором, суд, зважаючи на те, що укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі відповідача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства, дійшов, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача її суми в розмірі 4 825 620,00 грн.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, суд вважає обґрунтованим посилання позивача про застосування до виниклих правовідносин положень ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач порушила грошове зобов`язання, не повернувши позику у передбачений договором строк.

Виходячи із зазначеного, перевіривши розрахунок, наведений позивачем та не спростований відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що останній може бути покладений в основу судового рішення, і з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 184 431,23 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 468 775,09 грн. (а.с. 12-13).

Останній відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростований.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки ухвалою про відкриття провадження від 21.04.2023 року було задоволено заяву позивача про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір у розмірі 13 420,00 грн. (6 478 826,32 грн. * 1% ціни позову).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) грошові кошти за договором позики від 20.03.2021 року в сумі 6 478 826,32 грн. (шість мільйонів чотириста сімдесят вісім гривень вісімсот двадцять шість гривень 32 копійки), з яких: сума основного боргу - 4 825 620,00 грн. (чотири мільйони вісімсот двадцять п`ять тисяч шістсот двадцять гривень 00 копійок), 3% річних - 184 431,23 грн. (сто вісімдесят чотири тисячі чотириста тридцять одна гривня 23 копійки), інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн. (один мільйон чотириста шістдесят вісім тисяч сімсот сімдесят п`ять гривень 09 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 13 420,00 грн. (тринадцять тисяч чотириста двадцять гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Суддя Н.О. Горбенко