Постанова

від 06.02.2024 по справі 759/7103/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/7103/23

провадження № 22-ц/824/1554/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Кошель К. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Опришка Павла Сергійовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року в складі судді Горбенко Н. О.,

встановив:

17.04.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Посилався на ті підстави, що 20 березня 2021 року він надав у позику ОСОБА_2 4 825 620 грн, на підтвердження чого відповідачка написала боргову розписку та зобов`язалася повернути йому кошти в розмірі 4 825 620 грн до 30.12.2021 року.

Відповідачка своїх зобов`язань за договором позики не виконує, посилаючись на складне матеріальне становище.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 20 березня 2021 року за період з 01.01.2022 по 10.04.2023 у розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620 грн, три проценти річних -184 431, 23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року у розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620 грн, три проценти річних -184 431, 23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

17.10.2023 представник відповідача - адвокат Опришко П. С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилається на ті підстави, що ОСОБА_2 не була повідомлена про розгляд даної справи, справа розглянута з неповним з`ясуванням обставин, викладених в позові.

Зазначив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2013 року по серпень 2022 року. В шлюбі у них народився син.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_1 не довів, що 4 825 620 грн, які є предметом договору позики, належали йому на праві особистої приватної власності, а тому презюмується, що вони є спільною сумісною власністю подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Також зазначив, що позивач не довів, а суд не виявив справжню правову природу договору, незалежно від назви документа.

Зі слів ОСОБА_2 , розписка від 20.03.2021 є фіктивною, оскільки жодних грошових коштів у будь-якій формі вона не отримувала від позивача ( на той момент її чоловіка), а сам текст договору позики був підписаний нею під впливом обману. ОСОБА_1 ніде не працював і не мав жодних доходів, а тому він не міг мати і позичати своїй на той час дружині грошові кошти, зазначені в борговій розписці.

28.11.2023 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначив, що ОСОБА_2 має зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС, остання отримувала усі процесуальні документи у справі у свій електронний кабінет. Відповідачка вважається такою, що належним чином була повідомлена про розгляд справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність обов`язку у відповідача повернути позику у зв`язку з перебуванням в шлюбі з позивачем зазначив, що передані в якості позики грошові кошти є його особистою власністю, оскільки були отримані ним в якості дарунку. Даний факт був достеменно відомий відповідачу, не заперечувався та не спростовувався під час укладення договору позики та під час розгляду справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим докази особистої приватної власності на грошові кошти раніше не подавалися. На підтвердження того, що передані в якості позики кошти є його особистою власністю, додав до відзиву копію договору дарування.

Як запевнила його ОСОБА_2 , яка є єдиним учасником ТОВ «Євро Т. Е. К.» (код ЄДРПОУ 43441812), грошові кошти були їй потрібні для розвитку власного бізнесу, а не в інтересах сім`ї.

Вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив боргову розписку, вірно визначив факт укладення між сторонами саме договору позики та зробив відповідні правові висновки.

Щодо тверджень апеляційної скарги відповідача про те, що договір позики був укладений під впливом обману та «фіктивність» розписки зазначив, що відповідач не наводить жодних доказів цьому, ніяк не обґрунтовує вказану позицію, з відповідним позовом про визнання такого договору недійсним до суду не зверталась. Відповідач не заперечує факт передачі позики позивачем та отримання нею грошових коштів.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, надіслали до суду заяви з проханням розглядати справу в їх відсутність.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що боргова розписка підтверджує передання грошових коштів та укладення між сторонами у справі договору позики, за яким відповідачка не виконала свої зобов`язання щодо повернення боргу, і, як наслідок, у неї утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Окрім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України наявні підстави для стягнення трьох відсотків річних за період з 01.01.2022 по 10.04.2023.

Вважаючи можливим розглянути справу у відсутність відповідачки, суд першої інстанції виходив з того, що остання була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони з 16 лютого 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року (справа №759/5632/22).

Відповідно до власноручно написаної розписки ОСОБА_2 від 20.03.2021, остання одержала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 825 620 грн та зобов`язалася їх повернути в повному обсязі до 30 грудня 2021 року без відсотків. Зазначила, що передані грошові кошти за цією розпискою мають статус позики згідно чинного законодавства України. Після повернення грошових коштів ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 розписку (а. с. 14).

Оригінал розписки знаходиться у позивача.

Розписка містить, зокрема, дату її складання, відомості про дату народження, ідентифікаційний код, паспорт та зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , дані про отримання грошових коштів в саме борг у конкретно визначеній сумі 4 825 620 грн і зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення.

Дослідивши спірну боргову розписку, оцінивши її зміст, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.

Встановивши те, що відповідачка не виконала умов укладеного з позивачем договору позики, оформленого розпискою, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернула, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржниця зобов`язана сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Аргументи апеляційної скарги про те, що під час укладення позики сторони перебували в шлюбі, а тому цивільні права та обов`язки за договором виникли в обох із подружжя є необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту розписки встановлено, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 4 825 620 грн та зобов`язалась повернути таку ж суму коштів.

В розписці відсутні відомості про те, що грошові кошти за договором позики є спільною сумісною власністю подружжя, а метою їх отримання є інтереси сім`ї позичальника та позикодавця.

Укладення договору позики під час перебування сторін у шлюбі не припиняє відносин позики між ними, виходячи з презумпції правомірності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина 1 статті 204 ЦК України).

Доказів того, що розписка від 20.03.2021 є "фіктивною", оскільки жодних грошових коштів відповідачка не отримувала, а сам текст договору позики підписано нею під впливом обману суду надано не було.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що відповідачка не була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, чим не були забезпечені її процесуальні гарантії належного розгляду справи.

Матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення відповідача про судове засідання 14 вересня 2023 року о 12 год. 30 хв.

Повернення судової повістки з відміткою Укрпошти " за закінченням терміну зберігання" таким доказом не є (а.с.52).

Відповідно до п. 3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову про стягнення суми боргу за договором позики в сумі 4 987 984,53 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення суми боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Так, згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При визначенні сум трьох відсотків річних та інфляційної складової боргу, суд бере до уваги положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, позовні вимоги про стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання боржником свого зобов`язання заявлено за період з 01.01.2022 до 10.04.2023, тобто включають нарахування після 24 лютого 2022 року, що не ґрунтується на законі.

За таких підстав вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 21 417,82 грн - 3% річних та 140 946,71 грн - інфляційні втрати за період з 01.01.2022 по 23.02.2022 , виходячи з такого розрахунку:

сума боргу 4 825 620 грн;

інфляційні втрати - період січень 2022; індекс інфляції 101,3;

лютий 2022; індекс інфляції 101,6.

Індекс інфляції за весь період = (101,3:100) х (101,6:100) =1.029208

Інфляційне збільшення =4 825 620 х1.029208 -4 825 620 =140 946,71 грн.

Штрафні санкції - 4 825 620 грн х3% х54 (кількість днів прострочення) = 21 417,82 грн.

Частиною 4 статті 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої статті 141 ЦПК України).

З огляду на те, що позивач, як особа з інвалідністю 2 групи, був звільнений від сплати судового збору за подання позову, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 13 420 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 20 130 грн.

З огляду на розмір задоволених вимог по апеляційній скарзі ( 23,02%), ОСОБА_2 підлягають компенсації судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4 633,92 грн.

З урахуванням взаємозаліку, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 786,08 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Опришка Павла Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року у розмірі 4 987 984,53 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620 грн, три проценти річних -21 417,82 грн, інфляційні втрати - 140 946,71 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 8 786,08 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 березня 2024 року.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І . Ящук