Окрема думка

від 07.08.2024 по справі 759/7103/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 759/7103/23

провадження № 61-5216св24

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 20 березня 2021 року за період з 01 січня 2022 року до 10 квітня 2023 року в розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 184 431,23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 указував на те, що 20 березня 2021 року між сторонами укладено договір позики, про що відповідач власноруч написала розписку. За умовами договору позики позивач передав у позику відповідачу 4 825 620,00 грн, які позичальник зобов`язалась повернути до 30 грудня 2021 року, однак свої зобов`язання не виконала.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 14 вересня 2023 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 184 431,23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Київський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Опришка П. С. задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року у розмірі 4 987 984,53 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 21 417,82 грн, інфляційні втрати - 140 946,71 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 07 серпня 2024 року касаційну скаргу адвоката Кулика О. І. як представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишив без змін.

Не можу погодитись із рішенням колегії суддів щодо законності стягнення апеляційним судом всієї суми боргу, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Уразі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Колегія суддів Верховного Суду залишаючи без змін постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, якою стягнуто з відповідачки всю суму грошових коштів за договором позики від 20 березня 2021 року, не надала правової оцінки тому факту, що передані відповідачу у позику та стягнуті судом на користь позивача гроші в сумі 4 987 984,53 грн, є спільним майном сторін спору (колишнього подружжя) і відповідно відповідач має право на половину цих коштів.

У цій справі апеляційний суд встановив, що сторони з 16 лютого 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року (справа № 759/5632/22).

Згідно розписки від 20 березня 2021 року, ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 4 825 620,00 грн та зобов`язалась повернути таку ж суму коштів до 30 грудня 2021 року без відсотків.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи відповідача про те, що позичені кошти належать сторонам на праві власності та стягуючи всю суму коштів, зробив помилковий висновок, що в розписці відсутні відомості про те, що грошові кошти за договором позики є спільною сумісною власністю подружжя, а метою їх отримання є інтереси сім`ї позичальника та позикодавця.

В цьому випадку, апеляційний суд, з яким погодилась колегія суддів Верховного Суду, залишили поза увагою сталу позицію Верхового Суду про те, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже враховуючи, що кошти в сумі 4 825 620,00 грн ОСОБА_1 позичив своїй дружині під час шлюбу, ці кошти є спільним майном подружжя половина яких належить ОСОБА_2 .

Розписка не містить вказівки, що кошти належать на праві особистої власності лише ОСОБА_1 , який також у цій справі намагався, але не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на ці кошти.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 4 825 620,00 грн, по суті було передано спільні кошти колишнього подружжя лише одному з них - позивачу, чим позбавлено права другого з подружжя на володіння, користування і розпоряджання спільними коштами, зокрема їх рівною частиною.

Враховуючи наведене, особливості обставин цієї справи, зокрема щодо сторін договору позики і статусу спільних коштів подружжя, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мала б скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в частині стягнення половини суми боргу та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Суддя А. Ю. Зайцев