Постанова

від 07.08.2024 по справі 759/7103/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 759/7103/23

провадження № 61-5216св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

за касаційною скаргою адвоката Кулика Олега Ігоровича як представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 20 березня 2021 року за період з 01 січня 2022 року до 10 квітня 2023 року в розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 184 431,23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 указував на те, що 20 березня 2021 року між сторонами укладено договір позики, про що відповідач власноруч написала розписку. За умовами договору позивач передав у позику 4 825 620,00 грн, які позичальник зобов`язалась повернути до 30 грудня 2021 року, однак зобов`язання не виконала.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 14 вересня 2023 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 184 431,23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боргова розписка підтверджує передання грошових коштів та укладення між сторонами договору позики, умов якого відповідач не виконала, в установлений строк боргу не повернула. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання є підстави для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний позивачем період.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Опришка П. С. задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в розмірі 4 987 984,53 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 21 417,82 грн, інфляційні втрати - 140 946,71 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована наявністю обов`язкових підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення. ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг кошти, які зобов`язалась повернути, проте не повернула. Зміст розписки не містить відомостей про те, що надані у борг кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а метою їх отримання є інтереси сім`ї позичальника та позикодавця. Водночас вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання боржником зобов`язання за період вказаний позивачем включають нарахування після 24 лютого 2022 року, що не ґрунтується на законі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кулик О. І. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 350/1980/19.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на день укладення договору позики сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Норма статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Позивач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірні кошти та не довів, що вони є його особистою приватною власністю. Договір дарування коштів, укладений 29 грудня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , нотаріально не посвідчений, тому є нікчемним.

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Отримавши грошові кошти за договором позики, у відповідача виник обов`язок повернути позивачу борг у строк, вказаний в розписці, проте цього зроблено не було, через що він звернувся до суду з цим позовом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між сторонами 16 лютого 2013 року зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року.

20 березня 2021 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг 4 825 62,00 грн, які зобов`язалась повернути до 30 грудня 2021 року. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 власноруч написала розписку.

Умови договору позики відповідач у встановлені строки не виконала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка не лише є доказом укладення договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Тобто розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що між сторонами було укладено договір позики, умов якого відповідач в установлені строки не виконала, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу за договором позики, 3 % річних та інфляційних втрат за час порушення виконання грошового зобов`язання до 24 лютого 2022 року. Укладення договору позики під час перебування сторін у шлюбі не припиняє відносин позики між ними, виходячи з презумпції правомірності правочину.

Доводи касаційної скарги про те, що кошти позичені відповідачем у позивача в період шлюбу, тому є спільним майном подружжя на увагу не заслуговують, адже в розписці відсутня інформація про їх належність до спільної сумісної власності подружжя.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у судах із наданням усім фактичним обставинам справи відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені в касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Кулика Олега Ігоровича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов