Рішення

від 06.09.2023 по справі 925/501/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року м. Черкаси справа № 925/501/23

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників сторін:

від позивача: Дрінясов О.В. за довіреністю,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хімтон

до Приватного підприємства Янакофф

про стягнення 54 546,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Хімтон (вул. Сурікова, 4, м. Черкаси, 18028, код ЄДРПОУ 24411630) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства Янакофф (вул. Смілянська, 168, м. Черкаси, 18008, код ЄДРПОУ 35754859) про стягнення заборгованості за договорами поставки №000057С від 23 червня 2021 року та №000021С від 01 лютого 2022 року в розмірі 54 546,50 грн, з яких: розмір основного боргу - 22 608,28 грн, розмір пені за несвоєчасну оплату вартості товару - 19 441,27 грн, розмір інфляційного збільшення боргу - 11040, 95 грн, три проценти річних від простроченої суми - 1456,00 грн та відшкодування понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ним, як продавцем, з 23.06.2021 по 31.12.22 було поставлено відповідачу, як покупцю товар на загальну суму 41410,46 грн, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, лише у розмірі 18802,18 грн, у зв`язку з чим майнові права та інтереси позивача порушені. Таким чином, підставою звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договорами поставки № 000057С від 23.06.2021, № 000021С в частині проведення розрахунків за поставлений товар. Правовими підставами визначено статті 525, 526, 530, 628, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України (ЦК України), статті 162, 163, 174 Господарського кодексу України (ГК України), посилаючись, зокрема, на обов`язковість умов укладеного між сторонами договору.

Ухвалою від 17 квітня 2023 року Господарський суд Черкаської області у складі судді Чевгуза О.В. прийняв позов Товариства з обмеженою відповідальністю Хімтон до розгляду, відкрив провадження у справі №925/501/23, вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

01 червня 2023 року на електронну пошту канцелярії Господарського суду Черкаської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив у повному обсязі та зустрічна позовна заява Приватного підприємства Янакофф до Товариства з обмеженою відповідальністю Хімтон про визнання одностороннього правочину недійсним та визнання відсутності права вимоги.

22 червня 2023 року до канцелярії Господарського суду Черкаської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про порушення відповідачем строку на подання відзиву та спростовуються заперечення відповідача.

Ухвалою від 30 червня 2023 року Господарський суд Черкаської області в зв`язку з необхідністю повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи повідомив учасників справи про дату розгляду справи по суті в судовому засіданні об 11 год. 30 хв. 05 вересня 2023 року.

Ухвала від 30 червня 2023 року про розгляд справи по суті в судовому засіданні була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням. Однак ухвала, направлена відповідачу, повернулась до суду з поштовим повідомленням про повернення поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Наведене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Суд надіслав ухвалу від 30 червня 2023 року про розгляд справи по суті в судовому засіданні відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до пункту 20.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" місцезнаходження юридичної особи або фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В пункті 3.9.1. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Одночасно, застосовуючи положення ГПК України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain).

Беручи до уваги, що ухвалу було надіслано за належною адресою, повідомленою позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв`язку, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату розгляду справи по суті в судовому засіданні об 11 год. 30 хв. 05 вересня 2023 року.

Щодо відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до ухвали Господарського суду Черкаської області від 17 квітня 2023 року у справі №: 925/501/23, суд ухвалив, серед іншого, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін: відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство: докази направлення відзиву позивачу. Крім того, суд ухвалив відповідачу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 7 резолютивної частини вищевказаної ухвали, суд попередив відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом сірок без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи № 925/501/23 Господарський суд Черкаської області 18.04.2023 направив на адресу Приватного підприємства «ЯНАКОФФ» ухвалу Господарського суду Черкаської області віл 17 квітня 2023 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, номер поштового відправлення №1801605523893.

04.05.2023 поштове відправлення №1801605523893 було отримано ПП «ЯНАКОФФ», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 56).

Вищевказана інформація також підтверджується відомостями за трекінгом відправлення №1801605523893 отриманому на офіційному сайті АТ «Укрпошта» (а.с.110).

Таким чином, оскільки відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження 04.05.2023 він мав надати суду відзив на позов, а також докази направлення відзиву позивачу впродовж п`ятнадцяти днів, тобто до 19.05.2023.

З матеріалів справи судом встановлено, що 07.04.2023 представником позивача на офіційну поштову адресу ПП «ЯНАКОФФ» було відправлено позовну заяву з усіма додатками до неї, на підтвердження чого до суду були додані оригінали опису вкладення у цінний лист та поштова накладна №1800109729400. 11.04.2023 відповідно до трекінгу відправлення №1800109729400 даний лист було вручено, отже відповідач по справі отримав позовну заяву з додатками та був ознайомлений з її змістом (а.с. 109).

Згідно з п. 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі за текстом - Правила №270) реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.

Штриховий кодовий ідентифікатор - штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень. Аналогічне визначення штрихового кодового ідентифікатора міститься в Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12.05.2006 № 211 (далі за текстом Порядок №211).

Відповідно до п. 1.12 Порядку № 211 для забезпечення інформаційної підтримки та автоматизації процесів реєстрації, обробки та контролю пересилання реєстрованих поштових відправлень і закритих поштових речей, а також для забезпечення оперативною інформацією працівників, які відповідають за розшук поштових відправлень, впроваджена АСРК (автоматизована система реєстрації та контролю).

Пунктом 1.13 Порядку № 211 встановлено, що програмне забезпечення АСРК реалізує такі основні функції та процедури, зокрема, пошук та відслідковування реєстрованих поштових відправлень і закритих поштових речей по шляху проходження: надання інформації споживачам через Інтернет.

За п. 1.14. Порядку № 211 пересилання поштових відправлень за рекомендаціями ВПС та відповідно до ДСТУ 3145-95 "коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Загальні вимоги" для кодування внутрішньої пошти в АСРК (автоматизована система реєстрації та контролю) використовується штриховий код 128. для кодування міжнародної пошти штриховий код, що відповідає стандарту 8 10 ВПС.

Довжина штрихового коду включає 13 символів для внутрішніх поштових відправлень: 1...5 - поштовий індекс об`єкта поштового зв`язку місця приймання поштового відправлення; 6... 12 - номер поштового відправлення; ІЗ - контрольний розряд.

Присвоєння поштовому відправленню штрихового кодового ідентифікатора надає споживачу поштових послуг можливість відслідковувати в системі АСРК поштове відправлення та отримувати інформацію через інтернет на офіційному сайті АТ "Укрпошта (подібний висновок міститься у постанові Верховного Сулу від 29.07.2021 у справі № 925/418/20).

Отже, роздруківкою трекінгу про відстеження поштових повідомлень, роздрукованою з офіційного сайту АТ "Укрпошта", підтверджується, серед іншого, отримання адресатом відповідних документів.

16.05.2023 представником відповідача, адвокатом Хохленко А.О., було подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи №925/501/23 у зв`язку із відсутністю матеріалів справи у представника відповідача.

З огляду на факт отримання відповідачем позовної заяви з додатками 11.04.2023 та ухвали суду про відкриття провадження 04.05.2023 відповідач мав можливість подати відзив в межах встановленого судом строку, тобто до 19.05.2023.

Водночас, відзив на позовну заяву представником ПП «ЯНАКОФФ» було надіслано до суду засобами електронного зв`язку, лише 31.05.2023, тобто через більш ніж 10 днів з дня закінчення строку для подання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Статтею 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частин першої та другої статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом для його подання, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Як вже було зазначено, відзив на позовну заяву представником ПП «ЯНАКОФФ» було надіслано до суду засобами електронного зв`язку, лише 31.05.2023, тобто з пропущенням строку, встановленого для його подання.

В тексті відзиву, як і додатках до нього додатків, відсутнє клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву з обґрунтуванням поважності причин його пропуску не з власної вини.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ПІК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, сул вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, оскільки відзив представником відповідача подано з пропущенням встановленого строку, заява про поновлення такого строку не подана, тому суд залишає відзив без розгляду.

Разом з відзивом представник відповідача подав зустрічну позовну заяву Приватного підприємства Янакофф до Товариства з обмеженою відповідальністю Хімтон про визнання одностороннього правочину недійсним та визнання відсутності права вимоги.

Згідно з ст. 180 ГПК України:

1. Відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

2. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

3. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

4. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

5. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

6. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

7. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Оскільки зустрічна позовна заява представника Приватного підприємства Янакофф, подана з порушенням вимог частин першої статті 180 ГПК України, суд приходить до висновків про необхідність її повернення заявнику.

В судове засідання відповідач не з`явився.

В судовому засіданні представник позивача повідомив, що відповідачем сплачено лише 2419,20 грн, повернуто товар на суму 16382,98 грн, тому заборгованість складає 22608,28 грн, тому просить позов задовольнити повністю стягнути основну суму заборгованості, а також пеню, інфляційні та 3% річних.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, 06.09.2023 підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

23 червня 2021 року між Приватним підприємством «ЯНАКОФФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» було укладено договір поставки № 000057С (далі - Договір №000057С).

01 лютого 2022 року між Приватним підприємством «ЯНАКОФФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» було укладено договір поставки № 000021С (далі - Договір № 000021С).

Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договорів (дані умови Договорів є аналогічними) постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю Товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказані в рахунках, видаткових накладних на кожну окрему партію Товару, які невід`ємною частиною цього Договору. На окремі партії Товару Сторони можуть укладати Специфікації в яких Сторони фіксують ціну, умови поставки, умови оплати, тощо. Покупець зобов`язується прийняти Товар своєчасно, здійснити його оплату на умовах даного Договору або Специфікації.

Пунктами 3.2. та 3.3. Договорів (дані умови Договорів є аналогічними) передбачено, оплата за Товар проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника на підставі рахунку Постачальника. Розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 10 (десять) банківських днів з моменту поставки Товару та підписання Сторонами видаткової накладної на кожну партію Товару, якщо інші умови оплати не визначені Специфікацією.

Відповідно до п.4.1. Договорів поставка товару здійснюється на умовах «Франко склад Постачальника» за адресою м. Черкаси, вул. Сурікова, буд. 11/1, якщо інші умови поставки не визначені Специфікацією.

Відповідно до 4.6. Договорів приймання товару за якістю здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо- технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7, лише у випадку виявлення при прийманні товару недоліків за якістю. У всіх інших випадках приймання товару здійснюється на підставі документів, що підтверджують його якість або відповідність товару вимогам Договору.

Відповідно до 4.7. Договорів при виявленні невідповідності якості та/або кількості поставленого товару покупець має право викликати представника постачальника для участі в прийманні товару і складанні акту. При цьому постачальник зобов`язаний направити свого представника для участі у прийманні товару. Покупець викликає представника постачальника зручний для нього спосіб (факсом, електронною поштою, або в усному порядку за допомогою засобів телефонного зв`язку).

Відповідно до 4.8. Договорів постачальник зобов`язаний забезпечити явку свого уповноваженого представника протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання від покупця відповідної вимоги, або у інший строк. попередньо погоджений сторонами. У випадку незабезпечення Постачальником явки свого уповноваженого представника у строки, зазначені в даному пункті Договору. Покупець має право скласти акт в присутності представника перевізника засвідчуючи його підписом, який може бути підставою для направлення Постачальнику вимог та/або претензій щодо невідповідності якості та/або кількості поставленого Товару.

Згідно пункту 5.2. Договорів (дані умови Договорів є аналогічними), за несвоєчасну оплату вартості товару Покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 7.1. Договору № 000057С, він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представника сторін і діє до 31.12.2021, а в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань щодо виконання умов цього Договору, в тому числі гарантійних.

Відповідно до п. 7.1. Договору № 000021С, він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представника сторін і діє до 31.12.2022, а в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань щодо виконання умов цього Договору, в тому числі гарантійних.

Договори скріплені підписами та печатками його сторін.

25 червня 2021 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 2419,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000241 від 25.06.2021 скріпленою підписами та печатками сторін.

29 жовтня 2021 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 13392,86 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000430 від 29.10.2021 скріпленою підписами та печатками сторін.

29 грудня 2021 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 6399,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000539 від 29.12.2021 скріпленою підписами та печатками сторін.

03 лютого 2022 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 19 198,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН- 0000037 від 03.02.2022 скріпленою підписами та печатками сторін.

Всього за період з 23.06.2021 по 31.12.2022 ТОВ «ХІМТОН» поставив ПП «ЯНАКОФФ» товар на суму 41410,46 грн, однак відповідач розрахувався за отриманий товар частково в розмірі 2419,20 грн та повернув товар на суму 16382,98 грн, таким чином утворилась заборгованість ПП «ЯНАКОФФ» за договорами в розмірі 22 608, 28 грн.

23 лютого 2023 року представником ТОВ «ХІМТОН» на офіційну адресу ПП «ЯНАКОФФ» зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, було направлено вимогу про сплату боргу в розмірі 22 608, 28 грн за договорами поставки №000057С від 23 червня 2021 року та №0000210 від 01 лютого 2022 року, що підтверджується поштовим описом вкладення до цінного листа та накладною АТ Укрпошти (а.с.49). Відповідно до трекінгу відправлення (а.с. 50), 28.02.2023 вказану вимогу було отримано ПП «ЯНАКОФФ» особисто, однак жодної відповіді на неї відповідач не надав, борг не сплатив.

Наведені обставини стали причиною звернення позивача з позовом та є предметом спору у справі.

Спірні правовідносини сторін виникли з укладених між ними договорів, які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст. 662 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.

Відповідно до частин 1,2 статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства, суд доходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2021 року між Приватним підприємством «ЯНАКОФФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» було укладено договір поставки № 000057С (далі - Договір №000057С).

01 лютого 2022 року між Приватним підприємством «ЯНАКОФФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» було укладено договір поставки № 000021С (далі - Договір № 000021С).

Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договорів (дані умови Договорів є аналогічними) постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказані в рахунках, видаткових накладних на кожну окрему партію товару, які невід`ємною частиною цього договору. На окремі партії товару сторони можуть укладати Специфікації в яких сторони фіксують ціну, умови поставки, умови оплати, тощо. Покупець зобов`язується прийняти товар своєчасно, здійснити його оплату на умовах даного Договору або Специфікації.

Договори скріплені підписами та печатками його сторін.

25 червня 2021 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 2419,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000241 від 25.06.2021 скріпленою підписами та печатками сторін.

29 жовтня 2021 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 13392,86 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000430 від 29.10.2021 скріпленою підписами та печатками сторін.

29 грудня 2021 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 6399,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000539 від 29.12.2021 скріпленою підписами та печатками сторін.

03 лютого 2022 року ТОВ «ХІМТОН» поставив, а ПП «ЯНАКОФФ» прийняв товар на суму 19 198,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН- 0000037 від 03.02.2022 скріпленою підписами та печатками сторін.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні:

-підставою для бухгалтерською обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

-первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення: особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо, (частина друга статті 9);

-первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

-господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів, (абзац другий пункту 2.1);

-первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1)

-первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, (абзац перший пункту 2.1)

-документ мас бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою, (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи піддягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників, (пункт 2.15).

Вищевказаний правова позиція повністю узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеного у постанові від 29.01.2022 по справі № 916/922/19.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткові накладні №РН-0000241 від 25.06.2021, №РН-0000430 від 29.10.2021, №РН-0000539 від 29.12.2021, №РН-0000037 від 03.02.2022 містять такі обов`язкові реквізити, як назву документа, дату цього складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, посада і прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції, одиниця виміру господарської операції: особисті підписи в графі "від постачальника" та "отримав", та засвідчення цих даних відтиском печаток сторін.

При цьому, в постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те. що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних. Відповідач не довів фактів протиправності використання печатки відповідача чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, а тому слід дійти висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі відповідача.

Разом з цим печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 від 23.07.2019).

Також з матеріалів справи судом встановлено, що 29.10.2021, 29.12.2021, 03.02.2022 позивачем було складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 28-39).

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг. а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з мстою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано у постанові ВП ВЄ від 29.06.2021 у справі N0910/23097/17.

Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Подібні висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

З огляду на вищевказані положення чинного законодавства та судову практику, податкові накладні та видаткові накладні №РН-0000241 від 25.06.2021, №РН-0000430 від 29.10.2021, №РН-0000539 від 29.12.2021, №РН-0000037 від 03.02.2022 скріплені підписами та печатками сторін є безпосереднім доказом поставки позивачем товару відповідачу на суму 41410,46 грн. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договорами, а тому товар вважається прийнятим відповідачем без зауважень в повному обсязі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв товар у власність та зобов`язався здійснити його оплату, про що свідчать підписані без зазначення недоліків представником відповідача та скріплені печаткою підприємства видаткові накладні, надані позивачем.

З матеріалів справи судом встановлено та представником позивача в судовому засіданні підтверджено, що всього за період з 23.06.2021 по 31.12.2022 ТОВ «ХІМТОН» поставив ПП «ЯНАКОФФ» товар на суму 41410,46 грн, однак відповідач розрахувався за отриманий товар частково в розмірі 2419,20 грн та повернув товар на суму 16382,98 грн, таким чином утворилась заборгованість ПП «ЯНАКОФФ» за договорами в розмірі 22 608, 28 грн.

23 лютого 2023 року позивач звертався до відповідача з претензією, зі змісту якої йдеться, що відповідач не виконав зобов`язання в повному обсязі, не оплатив отриманий товар, що суперечить умовам договору, та вимагав сплати заборгованості в розмірі 22 608, 28 грн. 28.02.2023 вказану вимогу було отримано відповідачем, однак заборгованість не погашена.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 22 608,28 грн доведений належними та допустимими доказами, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 22 608, 28 грн підлягає до задоволення.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманого товару позивач нарахував і заявив до стягнення штрафні санкції в розмірі 19 441,27 грн пені, 11040, 95 грн інфляційних втрат, три проценти річних від простроченої суми - 1456,00 грн

Відповідно до статті 202 ГК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, відповідно до положень ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 549 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських зобов`язань зобов`язаний сплатити господарські санкції штрафні санкції.

Згідно пункту 5.2. Договорів (дані умови Договорів є аналогічними), за несвоєчасну оплату вартості товару покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Отже, позивачем відповідно до п. 5.2. Договорів нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції в розмірі 19441,27 грн.

Перевіривши розрахунок пені за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», суд встановив, що нарахування здійснено позивачем невірно, оскільки останнім невірно визначено період за який здійснюється нарахування.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З матеріалів справи судом встановлено, що порушення грошових зобов`язань по видатковій накладній №РН-0000430 від 29.10.2021 складало 13392,86 грн, відповідно до умов договору розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 10 (десять) банківських днів з моменту поставки товару та підписання сторонами видаткової накладної на кожну партію товару. Таким чином, пеня по заборгованості 13392,86 грн може бути нарахована за період з 09.11.2021 по 08.05.2022, яка складає 1263,25 грн, а не за період 09.11.2021 по 05.04.2023.

По видатковій накладній №РН-0000539 від 29.12.2021, заборгованість 6399,00 грн, відповідно до умов договору розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 10 (десять) банківських днів з моменту поставки товару та підписання сторонами видаткової накладної на кожну партію товару. Таким чином, пеня по заборгованості 6399,00 грн може бути нарахована за період з 09.01.2022 по 09.07.2022, яка складає 828,54 грн, а не за період 09.01.2022 по 05.04.2023.

Також суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені заявлені без урахування приписів ч.2 ст.258 ЦК України щодо застосовування позовної давність в один рік. Однак, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи скористався на власний розсуд, в засідання суду не з`явився, жодних заяв і клопотань щодо розгляду справи не подав.

Щодо нарахування пені по видатковій накладній №РН-0000037 від 03.02.2022, суд зазначає наступне, в судовому засіданні представник позивача підтвердив повернення відповідачем товару на суму 16382,98 грн, однак не зміг довести належними та допустимими доказами факт перебування товару у відповідача саме до 18.11.2022, як це зазначено в акті звірки та позовній заяві. Таким чином суд не може встановити точну дату повернення товару, а тому нарахування пені на суму заборгованості в розмірі 16382,98 грн неможливо здійснити, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази повернення товару, а саме дати повернення, яка необхідна для розрахунку періоду заборгованості для нарахування штрафних санкцій.

В судовому засіданні представник позивача також не зміг пояснити коли саме був повернутий позивачу товар, на вимогу суду позивачем не надані письмові докази отримання товару від відповідача.

Судом встановлено, що по видатковій накладній №РН-0000037 від 03.02.2022 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 19198,80, в свою чергу відповідачем повернуто товар на суму 16382,98 грн, тому сума заборгованості по Договору № 000021С складає 2815,82 грн, на яку нараховується пеня за період 14.02.2022 по 15.08.2022, інфляційні та річні за період 14.02.2022 по 05.04.2023.

За розрахунком суду розмір пені, з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 ГК України, становить 2545,41 грн (1263,25 + 828,54 + 453,62) і в такому розмірі вимоги позивача в цій частині позову підлягають задоволенню, в решті вимог про стягнення пені слід відмовити, у зв`язку з безпідставним нарахуванням.

Відповідно до ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати і 3 % річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведена правова викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 905/978/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В даних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, отже враховуючи факт не виконання відповідачем належним чином обов`язку з оплати послуг, отриманих на підставі Договору, суд прийшов до висновку, що позивач має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», суд встановив, що нарахування позивачем зроблено невірно.

За розрахунком суду розмір інфляційних втрат по видатковій накладній №РН-0000539 від 29.12.2021 склала 1947,67, однак представник позивача по зазначеній накладній просить до стягнення 1824,32 грн. По видатковій накладній №РН-0000037 від 03.02.2022 розмір інфляційних втрат складає 809,92 грн.

За розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 6693,98 грн (4059,74 + 1824,32 + 809,92), розмір 3% річних становить 897,28 грн (564,00 + 237,00 + 96,28), і в такому розмірі вимоги позивача в цій частині позову підлягають задоволенню, в решті вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити у зв`язку з безпідставним нарахуванням.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.

Позивач у позовній заяві заявляв вимогу про відшкодування понесених судових витрат: сплаченого судового збору 2684,00 грн. та 10000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.

25.06.2023 до канцелярії суду надійшов супровідний лист з додатками, які склали докази витрат позивача на оплату послуг адвоката.

Дослідивши вимоги позивача про розподіл судових витрат, додані до неї докази, матеріали справи № 925/501/23 в частині, що її стосуються, та оцінивши їх у сукупності суд вимогу позивача про розподіл судових витрат задовольняє частково з наступних підстав.

Між адвокатом та позивачем укладено договір про надання правової допомоги від 23.02.2023, за умовами якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу в стягненні з Приватного підприємства Янакофф заборгованості за договорами поставки №000057С від 23 червня 2021 року та №000021С від 01 лютого 2022 року.

Відповідно до п. 4.1. Договору про надання правової допомоги розмір гонорару адвоката становить 10000,00 грн.

Відповідно до Акту розрахунку до договору про надання правової допомоги від 23.02.2023, підписаного сторонами, адвокатом клієнту були надані такі правові послуги:

- юридична консультація клієнта - вартість 1000,00 грн;

- правовий аналіз документів, підготовка доказів, виготовлення копій - вартість 2000,00 грн;

- моніторинг судової практики - вартість 1000,00 грн.;

- підготовка та надсилання вимог про оплату боргу - вартість 1000,00 грн.;

- підготовка та затвердження позовної заяви - вартість 5000,00 грн..

Загальна вартість Послуг складає 11 200,00 грн. (п. 1.2. Акту)

Підписанням цього Акту сторони підтверджують факт належного надання послуг адвокатом та оплату клієнтом коштів за виконані роботи.

Згідно з Квитанцією від 31.05.2023 адвокат Кузьмінський О.О. отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю Хімтон 10000,00 грн на підставі Договору про правову допомогу від 23.02.2023 (а.с. 83).

Також у справі містяться копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 454 від 23.01.2012 та копія ордеру №1052103.

У статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Суд враховує правову позицію об`єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до якої за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Разом з тим суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також частини п`ятої статті 129 цього Кодексу дає суду підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України, та враховуючи, що судом даний спір визнано малозначним, незначної складності, розглянуто без виклику сторін, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, також те, що позивач зобов`язаний ще сплатити гонорар успіху адвокату 5 % від суми, присудженої до стягнення, суд доходить висновку про наявність підстав для не покладення на відповідача усіх витрат на професійну правничу допомогу позивача, на користь якого ухвалено судове рішення.

Судом враховано, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони та суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд вважає, що вартість послуг, яка зазначена представником позивача у позовній заяві про розподіл судових витрат у справі № 925/501/23 у загальному розмірі 10000,00 грн є завищеною та неспівмірною із об`ємом та кількістю наданих адвокатом послуг при розгляді даного спору, який було визнано судом малозначним та розглянуто у спрощеній процедурі.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у справі № 925/501/23 частково у розмірі 5000,00 грн.

Позивач заявив вимогу про відшкодування понесених судових витрат: сплаченого судового збору 2684,00 грн.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову на відповідача;

2) у разі відмови в позові на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, згідно з частиною дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на недобросовісність відповідача щодо виконання зобов`язань щодо сплати заборгованості за отриманий товар, сплату позивачем судового розміру у мінімально визначених межах, судовий збір у сумі 2684,00 грн покладається на відповідача повністю.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Янакофф (вул. Смілянська, 168, м. Черкаси, 18008, код ЄДРПОУ 35754859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хімтон (вул. Сурікова, 4, м. Черкаси, 18028, код ЄДРПОУ 24411630) - 22 608,28 грн основної заборгованості, 2545,41 грн пені, 6693,98 грн інфляційних втрат, 897,28 грн три проценти річних, 2684,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 5 000,00 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2023.

Суддя О.В. Чевгуз