Рішення

від 28.08.2023 по справі 757/72634/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/72634/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

за участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Щекуна О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків, -

В С Т А Н О В И В :

04.12.2017 року до Печерського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те що 03.08.2015 Міністерство юстиції України було винесено наказ № 1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1 № 748 від 18.03.2013. Зазначений наказ Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2017 по справі № 813/4449/15 визнано протиправним та скасовано. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 по справі № 813/4449/15 вказану постанову залишено без змін. Наказом від 14.07.2017 № 2256/5 скасовано наказ від 03.08.2015 № 1407/5.Станом на 3.08.2015р. виконував обов`язки арбітражного керуючого на 4-х об`єктах та мав право на винагороду в розмірі не менше двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць. За період з 3.08.2015р. по 14.07.2017р. становить 432 332 грн.

Вказані обставини послугували підставою для звернення до суду та просить суд стягнути розмір матеріальних збитків, а це доходи, які міг би і повинен був реально одержати за звичайних обставин, якби право не було порушене (упущена вигода) 432 332 грн.

Одночасно позивач зазначив, що Наказ № 1407/5 підірвав його авторитет як одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих, тому моральну шкоду, завдану йому Міністерством юстиції України оцінює у 100 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а вказане рішення без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

05.06.2020 ухвалою Печерського районного суду міста Києва було відкрито провадження.

21.09.2020 до суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на позовну заяву з урахуванням постанови Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 757/72634/17-ц, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

05.07.2022 відповідно до розпорядження № 131 від 05.07.2022 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку зі смертю судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2

Відповідно до ст. ст. 14, 33 ЦПК України справу було розподілено до розгляду судді Печерського районного суду Ільєвій Т.Г.

07.07.2022 ухвалою прийнято цивільну справу 757/72634/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про стягнення завданих збитків, до провадження судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. та визначено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача - Міністерства юстиції України в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, заяв, клопотань до суду не подано.

Суд, заслухавши позицію сторін, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та враховуючи доводи відповідача, які викладені письмово, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовим розглядом встановлено, що03 серпня 2015 року Міністерством юстиції України винесено наказ № 1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1 від 18 березня 2013 року № 748.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі № 813/4449/15 за позовом арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування висновків протоколу, визнання протиправним та скасування наказу, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), викладене у протоколі від 03 липня 2015 року № 32/07/15, у частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття діяльністю арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) на підставі подання від 18 травня 2015 року № 456. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 серпня 2015 року № 1407/15 про анулювання свідоцтва про право на зайняття діяльністю арбітражного керуючого (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), виданого ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Закарпатській області залишено без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року залишено без змін.

Наказом Міністерства юстиції України від 14 липня 2017 року № 2256/5 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 серпня 2015 року № 1407/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1 від 18 березня 2013 року № 748.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.06.2022 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року залишено без змін.

У статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач вказував на те, що протиправним наказом заподіяна матеріальна та моральна шкода, оскільки з 3.08.2015р. по 14.07.2017р. не мав можливості виконувати обов`язки арбітражного керуючого.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав протиправної діяльності Міністерства юстиції України

Відповідно до ч.1,2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу положень статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування не одержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Заявляючи вимоги про стягнення упущеної вигоди з Державного бюджету України за період з 3.08.2015р. по 14.07.2017р. в розмірі 432 332 грн., позивач вказував, що станом на 3.08.2015р. виконував обов`язки арбітражного керуючого на 4-х об`єктах та мав право на винагороду в розмірі не менше двох мінінмальних заробітних плат за кожний місяць.

Позивач вказував, що станом на 03.08.2015 р. виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі про банкрутство ВАТ «Надвірнянська автобаза» - справа № 909/1307/13. Однак ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2015 по справі № 909/1307/13 провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Надвірнянська автобаза" (вул.Майданська, 10, м.Надвірна, Івано-Франківська область, 78400, код 01268644) - припинено. Тобто дану справу про банкрутство припинену, ще до анулювання свідоцтва позивача.

Позивач вказував, що станом на 03.08.2015р. виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі про банкрутство Івано-Франківське ОДОСП - справа № Б-11/45-3/270-21/145. Однак позивачем не надано жодного достовірного, належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження вище вказаного факту.

Позивач стверджує, що станом на 03.08.2015 виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі про банкрутство Радгосп «Більшовик» - справа № 5008/988/2011.

Постановою від 23.08.2011р. по справі № 5008/988/2011 відрито ліквідаційну процедуру визнано банкрутом радгосп „Більшовик", с. Теребля, вул. Центральна, 14 Тячівського району (код ЄДРПОУ 05528160).

Ухвалою від 30.01.2013 по справі № 5008/988/2011 призначено ліквідатором радгоспу „Більшовик", с. Теребля Тячівського району (код ЄДРПОУ 05528160) арбітражного керуючого ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ліцензія серії АВ № 499160 від 26.01.2010р.), якому приступити до виконання обов`язків відповідно до ст.ст. 25-34 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2016 по справі № 5008/988/2011 достроково припинити повноваження ліквідатора радгоспу „Більшовик, с. Теребля Тячівського району (код ЄДРПОУ 05528160) позивача.

Відповідно винагороду позивачу за час виконання повноважень арбітражного керуючого протягом дії наказу (з 03.08.2015 по 07.12.2016) має виплачувати підприємство на якому арбітражний здійснював свої повноваження.

Щодо винагороди позивачу, як арбітражному керуючому на підприємстві не виплачену з 07.12.2016 по 14.07.2017. Так, ліквідаційна процедура розпочата 23.08.2011р.. Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( (в редакції за правилами якої здійснювався розгляд даної справи) строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом. Тобто ліквідаційна процедура мала б закінчитися не пізніше 23.02.2013. Позивач виконував повноваження ліквідатором по даній справі з 30.01.2013 по 07.12.2016, тобто протягом майже трьох років. Протягом такого тривалого терміну позивач не вжив належних заходів для закінчення ліквідаційної процедури.

Позивач вказував, що станом на 03.08.2015р. він виконував обов`язки арбітражного керуючого по справі про банкрутство ТзОВ «Апша-Технокат» - справа № 909/1307/13, (справа про банкрутство має номер 907/1040/14).

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2015 по справі № 909/1307/13 відкрито ліквідаційну процедуру в межах строку, передбаченого ч.І ст.37 Закону Призначено ліквідатором ТОВ „Апша-Технокат" (90611, Закарпатська область, Рахівський район, с. Верхнє Водяне, вул. Плеханова, 11, код ЄДРПОУ: 30886233) арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво №748 від 22.03.2013р., АДРЕСА_1 ).

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Тобто строк процедури сплинув ще 19.02.2016.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.03.2017 по справі № 907/1040/14 ліквідовано юридичну особу боржника з обмеженою відповідальністю Апша - Технокат ( 90611, Закарпатська область, Рахівський район, с. Верхнє Водяне, вул. Плеханова, 11, код ЄДРПОУ: 308862330) .

Тому, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне -за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність дій посадової особи Міністерства юстиції України, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такими діями моральної шкоди.

Доводи відповідача про відсутність будь-яких доказів протиправності діянь працівників є безпідставними.

Моральна шкода, завдана органами Міністерства юстиції України є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, тому підлягають стягненню кошти на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статей 1174, 1176 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, суд визнає факт заподіяння моральної шкоди бездіяльністю міністерства щодо анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого .

Проте, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. завищеними, їх розмір не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідним стягнути з відповідача моральну шкоду в узагальненому вигляді моральних страждань в розмірі 3000 грн.

Моральна шкода, завдана органами Міністерства юстиції України є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, тому кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статей 1174, 1176 ЦК України.

Що стосується доводів позивача, що Наказом Міністерства юстиції України №1407/5 підірвано авторитет позивача, як одного з найдосвідченіших арбітражних керуючих, суд не приймає до уваги виходячи з наступного.

Свідоцтво ОСОБА_1 про право на зайняття діяльністю арбітражного керуючого анульовувалось двічі, а саме Наказами Міністерства юстиції України №1407/5 від 03.08.2015 року та №3198/5 від 13.10.2017 року. Останній Наказ позивач навіть не оскаржував до суду. Крім того, Наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2013 року №145/5, який діяв до 15.11.2016 року встановлювалися рівні кваліфікації - найвищий п`ятий та найнижчий перший. Позивач мав лише перший рівень кваліфікації.

Щодо шкоди завданої здоров`ю позивача, то вказані доводи також не знайшли підтвердження у судовому засіданні, оскільки не доведено доказами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України спричинення шкоди здоров`ю позивача саме діями відповідача у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені. В цьому випадку порушення прав позивача доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. 22, 23, 1166,1167, 1174, 1176 ЦК України ст. 12,141,81,263,264,273 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення завданих збитків - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1

Відповідач 1: Міністерство юстиції України: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13

Відповідач 2: Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 28.08.2023 року.

Суддя Т.Г. Ільєва