Рішення

від 07.09.2023 по справі 914/1757/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2023 Справа № 914/1757/22

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Приватного підприємства «Спецреммаш»

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля»

про: зобов`язання вчинити дії,

представники

позивача: Сівак О.В.

відповідача: Пашкутська Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2023р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалено постанову, якою постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2023р. та рішення Господарського суду Львівської області від 01.11.2022р. у справі №914/1757/22 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Внаслідок автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 25.04.2023р., справу №914/1757/22 передано на розгляд судді Король М.Р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.04.2023р. вказану справу прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 17.05.2023р., явку учасників справи в підготовче засідання визнано обов`язковою.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах та протоколах суду.

12.05.2023р. відповідачем подано на адресу суду письмові додаткові пояснення (вх.№11914/23).

12.05.2022р. відповідачем подано на адресу суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№1895/23). У вказаному клопотанні відповідач просить зупинити провадження у даній справі до вирішення справи №454/3371/22 у Сокальському районному суді в порядку кримінального судочинства, в рамках якої відповідачем пред`явлено цивільний позов про визнання цивільним позивачем та відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, підставою якого також є виконання зобов`язань по договору №128 від 07.04.2021р. між ДП «Львіввугілля» та ППФ «Спецреммаш» про закупівлю товару за результатами відкритих торгів 17.03.2021р.

16.05.2023р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№12254/23).

17.05.2023р. позивачем подано на адресу суду письмові пояснення (вх.№12299/23).

Протокольною ухвалою від 17.05.2023р. суд ухвалив: відмовити в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

При цьому суд врахував наступне.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, господарський суд має з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.06.2019р. у справі № 910/12694/18.

За висновками суду, у даній справі суд не позбавлений можливості самостійно встановити та оцінити обставини, пов`язані зі справою. Так, розгляд цивільного позову у кримінальному провадженні щодо здійснення відповідачем його господарської діяльності жодним чином не унеможливлює розгляд судом цієї справи, встановлення судом певних обставин щодо обов`язку прийняти відповідачем товару від позивача за договором №128 від 07.04.2021р., укладеного між ДП «Львіввугілля» та ППФ «Спецреммаш» про закупівлю товару за результатами відкритих торгів 17.03.2021р.

Крім того, відповідно до ч.6 ст. 75 ГПК України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

30.05.2023р. відповідачем через систему «Електронний суд» повторно подано клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№2151/23).

Протокольною ухвалою від 31.05.2023р. суд, зокрема, ухвалив: відмовити в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, наведених вище.

01.06.2023р. на адресу суду позивачем подано клопотання про виклик свідка (вх.№13829/23).

14.06.2023р. відповідачем на адресу суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.06.2023р. з метою повідомити суд щодо зміни юридичної адреси ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля», зокрема, змінено назву вулиці (вх.№14891/23).

14.06.2023р. відповідачем подано на адресу суду письмові додаткові пояснення (вх.№14892/23).

Протокольною ухвалою від 14.06.2023р. суд ухвалив: визнати причину пропуску строків на подання доказів поважними і долучити докази до матеріалів справи, відкласти розгляд клопотання про виклик свідка, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 02.08.2023р.

27.06.2023р. на адресу суду позивачем подано заяву про зміну предмету позову, якою уточнено пункт перший позовних вимог у відповідності до зміненої юридичної адреси ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» (вх.№2501/23).

02.08.2023р. на електронну адресу суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№18997/23).

Суд відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідка, оскільки на підставі показань свідка не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Судом під час нового розгляду справи враховуються вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.03.2023р., зокрема, Верховним Судом вказано, що суди дійшли до недостатньо обгрунтованих висновків в частині встановлення наявності/відсутності підстав для виникнення у відповідача зобов`язань прийняти товар (п.6.4) та надав рекомендації дослідити поставку товару з врахуванням пунктів 1.3, 4.2, 5.2, 6.2.3, 10.1 договору про закупівлю товару за результатами відкритих торгів №128 від 07.04.2021 року.

Суть спору: полягає у відмові відповідача прийняти товар, виготовлений позивачем, який розцінює сам факт укладення договору про закупівлю товарів за державні кошти від 07.04.2021р. №128 та здійснену оплату, як замовлення на виготовлення та поставку частини партії товару.

Позиція позивача:

Позивач вважає, що посилання відповідача на те, що в нього відсутня виробнича потреба підрозділів щодо іншої частини товару та через зменшення фінансування не є підставою для зміни умов договору щодо зменшення кількості товару та не може бути підставою для уникнення виконання зобов`язань щодо прийняття вже виготовленого і оплаченого ним товару.

Відтак, на переконання позивача, у відповідача відсутні законні підстави на відмову від договору та те, що між сторонами не було укладено додаткової угоди про зменшення обсягів закупівлі товару, що поставляється відповідно до договору №128 від 07.04.2021 року, відтак позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти товар, який мав бути поставлений у строк до закінчення дії договору, є обrрунтованими та такими, що відповідають вимогам договору та чинного законодавства України.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив з підстав відсутності у відповідача обов`язку приймати товар, оскільки письмових замовлень на виготовлення товару, як передбачено умовами договору, відповідач позивачеві не надсилав.

Відповідач звертає увагу суду на те, що додаткових угод про зміну умов договору (п.4.2, п.5.2 та п.5.12) щодо зміни порядку оплати та порядку поставки товару укладено не було, а він, в свою чергу, надавав позивачу тричі звернення про те, що останнім порушено умови договору та виконання зобов`язання бажає виконати згідно умов договору та належним чином.

Також, стверджує про те, що у відповідача відсутня виробнича потреба у товарі та зменшено фінансування видатків, тому наступна заявка про поставку 100 шт. бортів (жолобів) покупцем не направлялась, а сплачені за цей товар грошові кошти є такими, що були помилково перераховані його посадовими особами.

Разом з тим, відповідач вказує, що виготовлення та намагання продавцем поставити товар без подання відповідної заявки покупцем, а також відмова продавця від повернення помилково перерахованих покупцем грошових коштів, є порушенням зобов`язання продавцем.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

07.04.2021р. між ДП «Львіввугілля» (покупець), в особі уповноваженої особи Моденка Андрія Анатолійовича, що діє на підставі Розпорядження ДП «Львіввугілля» №15 від 18.05.2020р. та ПП «Спецреммаш» (постачальник), в особі директора Гнатишена Олега Миколайовича укладено договір №128 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів 17.03.2021р.

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити товар, а саме ДК 021:2015: 42410000-3 Підіймально-транспортувальне обладнання, частини до скребкових конвеєрів (борти (жолоби) Н026УЛС 1.03.000), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену грошову суму.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, його номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації до договору, яка є його невід`ємною частиною.

Специфікацією №1 до договору №128 від 07.04.2021р. передбачено: найменування товару - Борти (жолоби) Н026УЛС 1.03.000, кількість товару - 200 штук,

-загальну вартість товару - 2691600,00 грн, у тому числі ПДВ 448600,00 грн, умови розрахунків - оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання узгодженої партії товару. Оплату за товар може здійснювати, як покупець так і вантажоодержувач;

-умови постачання - доставка товару здійснюється на умовах DDР (станція або склад покупця згідно Правил ІНКОТЕРМС-2020) протягом 20 днів з моменту отримання письмової заявки на конкретну партію товару, вантажоодержувач - ВП «Шахта «Межирічанська», ДП «Львіввугілля», вул. Львівська,68, м. Червоноград, 80100; ВП «Шахта «Степова», ДП «Львіввугілля», с. Глухів, вул. Червоноградська, 22Б, Червоноградський район Львівської області, 80054.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що строк поставки товару зазначений у специфікації. За погодженням з покупцем допускається, як дострокова поставка так і поставка товару партіями.

Листом від 18.05.2021р. за №3/880 ДП «Львіввугілля» подало заявку на поставку товару в кількості 100 штук у строк липень 2021 року.

У відповідності до листа-заявки, договору №128 від 07.04.2021р. позивачем відвантажено першу партію товару в кількості 100 штук на загальну суму - 1345800,00 грн., у т.ч. ПДВ - 224300,00 грн, про що складено видаткову накладну №44 від 25.06.2021р., акт №3 приймання-передачі товару від 25.06.2021р.

Згідно з пунктом 4.2 договору, покупцем платіжними дорученнями проведено повну сплату за отриманий товар, а саме: 25.06.2021р. платіжне доручення №1736 - 1043040 грн., 29.06.2021р. платіжне доручення №713 - 302760 грн. На виконання пункту 5.15 договору, постачальником зареєстровано податкову накладну на суму 224300,00 грн. в єдиному реєстрі податкових накладних.

09.08.2021р. ПП «Спецреммаш» надіслало на електронну адресу відповідача рахунок №63 від 09.08.2021р. на оплату товару: борти (жолоби) Н026УЛС 1.03.000 в кількості 100 шт. на загальну суму 1345800,00 грн, в т.ч. ПДВ 224300,00 грн.

Того ж дня, 09.08.2021р., покупцем надано доручення банку здійснити переказ коштів у сумі 1345800,00 грн, в т.ч. ПДВ 224300,00 грн. зі свого рахунку на рахунок ПП «Спецреммаш». У призначенні платежу платіжного доручення №2193 від 09.08.2021р. зазначено - за борт (жолоба) за шахту Степова згідно договору №128 (тендер) від 07.04.2021р.

ПП «Спецреммаш» 21.10.2021р., на виконання пункту 1.1 договору, зі складу підприємства відвантажило (борти (жолоби) Н026УЛС 1.03.000) в кількості 100 штук на загальну суму - 1345800,00 грн, у т.ч. ПДВ - 224300,00 грн, про що виписано видаткову накладну №86 від 21.10.2021р., акт №1 приймання-передачі товару від 21.10.2021р., сертифікат відповідності якості, товаротранспортні документи. Товар доставлявся за адресою, яка вказана в платіжному дорученні та в специфікації №1 до договору - ВП «Шахта «Степова».

Доставка товару здійснювалась за допомогою автомобільного перевізника - ФОП Власюк О.В., автомобілем з д.н.з. НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , водій Власюк С.В. Автомобіль з вантажем прибув за вказаною адресою - АДРЕСА_1 . Однак покупець відмовився від прийняття товару, про що складено відповідний акт про відмову від допуску та здачі товару від 21.10.2021р.

Ураховуючи те, що відповідач відмовився отримати доставлений товар, позивач 22.10.2021р. направив на адресу ДП «Львіввугілля» лист вих №841 від 21.10.2021р. з повідомленням, що 01.11.2021р. ПП «Спецреммаш» здійснить поставку товару за адресою: ВП «Шахта «Степова», ДП «Львіввугілля», с. Глухів, вул. Червоноградська, 22Б, Червоноградський район Львівської області, 80054.

Однак, на вказаний лист покупець відповіді не надав.

01.11.2021р. повторно та попередньо письмово повідомивши ДП «Львіввугілля» про заплановану дату поставки товару, на виконання пункту 1.1 договору зі складу позивача відвантажено (борти (жолоби) Н026УЛС 1.03.000) в кількості 30 штук, про що виписано всі необхідні документи, передбачені пунктом 5.12 договору. Товар доставлявся за адресою, яка вказана в платіжному дорученні та в специфікації №1 до договору.

01.11.2021р. о 13:00 год. автомобіль д.н.з. НОМЕР_3 прибув на ВП «Шахта «Степова», за адресою с. Глухів, вул. Червоноградська, 22Б, Червоноградський район, Львівської області, для відвантаження товару. Працівники ВП «Шахта «Степова» відмовились від отримання поставленого товару. Письмово підтверджувати недопуск автомобіля до пункту доставки товару та відмову від отримання товару працівник служби охорони шахти відмовився. Факт недопуску автомобіля на територію ВП «Шахта «Степова» зафіксовано фотозйомкою та актом про відмову від допуску на склад покупця від 01.11.2021р.

Отримавши відмову покупця від отримання товару 01.11.2021р., позивач 02.11.2021р. направив відповідачу листа №910 про те, що зобов`язання ПП «Спецреммаш» щодо поставки товару вважаються виконаними та те, що з 01.11.2021р. товар буде зберігатися за адресою: м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 49в.

30.11.2021р. позивачем повторно направлено на адресу відповідача лист №1008 про те, що будь-яких заявок на зменшення обсягу закупівлі товару, як це передбачено пунктом 3.1 договору, покупцем не направлено, умови договору постачальник виконав, товар знаходиться на зберіганні у продавця за адресою: м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 49в.

Відповідач листом №7/2039 від 22.11.2021р. повідомив позивача, що потреба в поставці товару в кількості решти 100 шт. жолобів на цей час немає, а відповідно до пункту 3.1 договору обсяги закупівлі можуть бути зменшені, а тому просив повернути перераховані кошти в сумі 1 345 800,00 грн.

15.12.2021р. ДП «Львіввугілля» повторно направило ПП «Спецреммаш» листа №7/2271 про повернення коштів в сумі 1 345 800,00 грн, оскільки останній не подав заявки на іншу партію товару в кількості 100 шт. бортів (жолобів).

Станом на дату ухвалення рішення судом, товар відповідачем не прийнято.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно з ч. 6 ст. 13, ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно зі ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Статтею 689 ЦК України врегульовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

В силу приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Спір виник у зв`язку з тим, що позивач розцінює сам факт укладення договору про закупівлю товарів за державні кошти та оплату, як замовлення на виготовлення та поставку партії товару.

Але поза увагою позивача залишено те, що умови договору конкретизують і порядок виготовлення, і порядок поставки та прийняття продукції, а також правила розрахунків за поставлений та отриманий товар, який повинен відповідати вимогам та стандартам по якості і комплектності.

Порядок оплати чітко передбачений умовами договору, а саме-після поставки товару (п.4.2 договору).

Момент виникнення зобов`язання по виготовленню і поставці товару також чітко передбачений у договорі (п.5.2 договору).

Можливість зменшення обсягу закупівлі передбачено п.1.3 договору.

При вирішенні спору, суд виходить з того, що під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

З умов договору слідує, що сторони домовились щодо максимальної кількості поставки товару.

Кількість товару, яка підлягає поставці за договором, визначається виробничою необхідністю, обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (пункт 1.3 договору); покупець має право зменшувати обсяги закупівлі товару та загальну вартість договору залежно від реального фінансування. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до договору (пункт 6.2.3 договору)

За умовами укладеного між сторонами договору поставки, а також приписів чинного законодавства, протягом строку дії договору не було вжито заходів щодо направлення на адресу позивача заявки на отримання спірного товару.

Слід зазначити, що надання письмової заявки на поставку товару, в першу чергу, має на меті забезпечити реалізацію права відповідача на прийняття товару у зручний для відповідача проміжок часу, але у будь-якому випадку протягом строку дії договору поставки.

При цьому, приймаючи до уваги положення ст. 689 ЦК України, господарський суд зазначає про наявність у сторін договору права визначити порядок вчинення замовником дій, необхідних для прийняття товару.

За обставинами цієї справи, двосторонній характер договору поставки зумовлював взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків.

Умовами пунктів 5.1, 5.2 договору визначено, що строк поставки товару зазначений у специфікації. За погодженням з покупцем допускається як дострокова поставка так і поставка товару партіями. Доставка товару здійснюється на умовах DDP (станція або склад покупця згідно правил ІНКОТЕРМС - 2020) протягом 20 днів з моменту отримання письмової заявки на конкретну партію товару.

Наступної заявки на поставку товару покупцем не надавалось через відсутність виробничої потреби підрозділів та зменшення фінансування видатків, відповідно момент виникнення у позивача обов`язку по виготовленню та поставці другої партії товару не настав.

Зміст пункту 4.2 договору визначає, що оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання узгодження партії товару.

Суд звертає увагу, що наведений пункт договору лише визначає строк розрахунку за вже поставлений товар, а не регулює питання щодо узгодження партії його поставки та попередньої оплати, відтак порядок розрахунків (за попередньою оплатою), не передбачений умовами договору, а тому оплачені у такий спосіб кошти покупцем є помилково перераховані.

Таким чином, відсутність замовлення на отримання товару звільняє відповідача від виконання обов`язку прийняти товар.

Відтак, оскільки право відповідача на надання заявки реалізовано не було, правові підстави для прийняття від позивача товару відсутні.

Відповідно, в даному випадку, обставини закінчення строку, визначеного пунктом 10.1 договору не є підставою для зобов`язання покупця прийняти весь обсяг товару, який визначений специфікацією до договору та не був замовлений останнім.

В контексті змісту договору, з огляду на те, що наступна партія товару мала бути узгоджена, суд визначає подання саме наступної заявки відповідачем, як його право.

Щодо домовленості сторін договору, унормованій ними у пункті 10.1 договору, про вчинення ними дій на його виконання після 31.12.2021р., враховуючи те, що в частині виконання зобов`язань за договором він діє до повного і належного виконання, суд констатує, що момент виникнення у позивача обов`язку по виготовленню та поставці другої партії товару не настав, оскільки нерозривно пов`язаний з правом відповідача подати заявку на товар, що мало місце при поставці першої партії товару.

При цьому, чинне цивільне законодавство чітко не визначає, в якій формі та якими саме діями має підтверджуватися факт відмови покупця від прийняття товару.

Наведене не виключає наявності підстав вважати, що відповідна відмова може бути виражена і в діях покупця.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини четвертої статті 690 ЦК України, встановлено, що в разі, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Водночас суд зауважує, що право вимагати прийняття та оплати товару продавець може реалізувати лише у тих випадках, коли покупець відмовляється від прийняття товару без достатніх правових підстав, передбачених статтями 666, 670, 672, 678, 686 ЦК України, тощо.

За висновками суду, при умові існування передбачених законом достатніх правових підстав, відмова покупця від прийняття товару може проявлятися у юридично

значимих діях покупця, спрямованих на фактичну відмову від товару, і такі дії мають вчинятися покупцем у межах строку, визначеного договором для приймання товару, без попереднього чи одночасного письмового повідомлення покупцем продавця про таку відмову, що виключає настання обов`язку покупця прийняти товар, який знаходиться у фактичному розпорядженні продавця.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи обгрунтовану відмову відповідача прийняти від позивача товар згідно умов договору поставки протягом строку дії договору, у зв`язку з не направленням на адресу позивача письмової заявки, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову шляхом зобов`язання відповідача прийняти товар.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Судовий збір за подання позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 18.09.2023 р.

Суддя Король М.Р.