Рішення

від 05.09.2023 по справі 922/1084/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2023м. ХарківСправа № 922/1084/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Саєнко А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест плюс" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 40А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" (61035, м. Харків, вул. Плеханівська, 117) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Алфімов О.В. ордер серія АО №1077764 від 04.01.2022;

відповідача - Кутовий Г.І. довіреність б/н від 06.03.2023 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імест плюс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" про стягнення упущеної вигоди в розмірі 451'175,06 грн та пені в розмірі 699'288,62 грн, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 19/02-1 від 19.02.2021. Судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" (61035, м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 41789219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест плюс" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 40А, код ЄДРПОУ 35390910) пеню в сумі 675'054,24 грн та судовий збір у сумі 10'125,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промспеціндустріал задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 в частині стягнення пені, та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №922/1084/22 скасовано, а справу №922/1084/22 в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2023, для розгляду справи № 922/1084/22 визначено суддю Суслову В.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.06.2023 призначено справу № 922/1084/22 до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на "04" липня 2023 р. о 12:15 год.

03.07.2023 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи за вх. № 17139.

03.07.2023 від представника позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції за вх. № 17156.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю ІМЕСТ ПЛЮС про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 17156 від 03.07.2023) по справі № 922/1084/22 - відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 17139 від 03.07.2023) задоволено. Відкладено підготовче засідання на "20" липня 2023 р. о 12:30 год.

10.07.2023 відповідачем до суду подано відзив на позов за вх. № 17953.

14.07.2023 від представника позивача електронною поштою до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за вх. № 18402.

17.07.2023 від представника позивача до канцелярії суду поштою надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх. № 18547.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.07.2023 заяви представника ТОВ «Імест Плюс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (вх. №18402 від 14.07.2023 та вх. № 18547 від 17.07.2023) задоволено.

В судовому засіданні 20.07.2023 на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.08.2023 о 12:30 год.

25.07.2023 від представника позивача електронною поштою до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за вх. № 19456.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.07.2023 заяву представника ТОВ Імест Плюс про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (вх. 19456 від 25.07.2023) задоволено.

28.07.2023 до суду від представника позивача до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за вх. № 19986, яка аналогічна за змістом до заяви поданої 25.07.2023.

Подана заява долучена до матеріалів справи.

В судовому засідання 03.08.2023 на підставі ч.3 ст.177 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з ініціативи суду та на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 22.08.2023 о 12:45 год.

07.08.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив за вх. № 20923.

08.08.2023 від представника позивача електронною поштою до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за вх. № 20989.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 заяву представника ТОВ Імест Плюс про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (вх. 20989 від 08.08.2023) задоволено.

11.08.2023 від позивача поштою надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх. № 21431, яка аналогічна за змістом розглянутої судом заяви.

16.08.2023 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив за вх. № 21901, які долучено до матеріалів справи.

17.08.2023 позивачем до суду подано клопотання про долучення документів за вх. № 21985. Клопотання з додатком долучено до матеріалів справи.

21.08.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення документів за вх. № 22268, яке з додатком долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.08.2023 на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.09.2023 о 13:00 год.

25.08.2023 від представника позивача електронною поштою до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за вх. № 22832.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2023 заяву представника ТОВ Імест Плюс про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (вх. 22832 від 25.08.2023) задоволено.

В судовому засіданні 05.09.2023 представник позивача був присутній в режимі відеоконференції, проте з технічних причин зв`язок було перервано.

Разом з цим, суд звертає увагу, що у відповідності до ч.5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.09.2023 просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також приймаючи до уваги висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 18.05.2023, суд встановив наступне.

19.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" (далі - покупець) укладено договір поставки №19/02-1 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.

Предметом поставки є спеціалізований автомобіль ФПВ-А42РК (Комбінований автомобіль для прочистки каналізаційних систем) на шасі Renault (4x2) та відеоінспекційна камера RAUSCH, модель - Delta pro, для обстеження каналізаційних комунікацій без мікрофона (далі - товар або спеціалізований автомобіль) (п.1.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору його ціна становить 7 414 829,90грн., у тому числі ПДВ.

Покупець зобов`язується попередньо оплатити поставлений товар за ціною, обумовленою цим договором (п.2.2 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України, в порядку 100% передплати за поставлений товар. Покупець здійснює оплату за товар на підставі рахунку, наданого постачальником.

Відповідно до п.п.5.2, 5.3 договору товар за даним договором поставляється на умовах DDP (Інкотермс - 2010). Товар повинен бути поставлений у повному обсязі до 31.12.2021р. за умови 100% передплати за товар. Поставка товару відбувається зі складу постачальника.

Право власності на поставлений товар переходить до покупця після підписання видаткової накладної постачальником та акту прийому-передачі (п.5.4 договору).

При порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення (пункт 7.2 Договору).

Кожна із сторін звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків за Договором, якщо вона доведе, що порушення Договору викликане обставинами нездоланної сили, факт настання яких повинен бути підтверджений актом відповідних державних органів, розташованих за місцем перебування однієї із сторін Договору, що посилається на обставини нездоланної сили (пункт 9.1 Договору).

Сторона, для якої виникла неможливість належного виконання зобов`язання, зобов`язана негайно сповістити іншу сторону про настання, передбачуваний термін дії і припинення обставин нездоланної сили і несе ризик збитків, що стали наслідком неповідомлення чи несвоєчасності такого повідомлення (пункт 9.2 Договору).

Згідно з п.п.11.1, 11.3 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії цього договору починається з моменту, визначеного в п.11.1 цього договору, і закінчується 31.12.2021р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків по всіх пунктах договору і додатків до нього та відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час дії цього договору.

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс", у межах здійснення господарської діяльності та поставки передбаченого договором №19/02-1 від 19.02.2021р. спеціалізованого автомобіля позивач мав взаємовідносини з підприємством, яке займається виробництвом спеціальних та спеціалізованих автомобілів ФПВ, а саме з Приватним акціонерним товариством "Нафтоавтоматика".

Так, 04.01.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Нафтоавтоматика" (постачальник) укладено договір поставки №04/01-1, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку та за умовами, визначеними цим договором. Предметом поставки є спеціалізований автомобіль ФПВ-А42РК (Комбінований автомобіль для прочистки каналізаційних систем) на шасі Renault (4x2).

Інша складова предмету поставки за договором №19/02-1 від 19.02.2021р. - відеоінспекційна камера RAUSCH, модель - Delta pro, була придбана позивачем у компанії Rausch GmbH (Німеччина). Відповідна декларація форми МД 2 міститься в матеріалах справи.

Листом вих.№01/11-1 від 01.11.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" про поставку товару до місця призначення - склад постачальника за адресою: м. Київ, вул. Добрий шлях, 5А, та необхідність вчинення дій щодо отримання товару покупцем. Крім того, позивач просив протягом п`яти календарних днів здійснити оплату товару відповідно до п.3.2 договору на підставі рахунку №2852 від 01.11.2021р. на суму 7 414 829,90грн., який був долучений до названого листа.

Як вказує позивач, вищевказаний лист разом із рахунком на оплату було направлено на юридичну та фактичну адреси відповідача (станом на 01.11.2021р. юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" була: вул. Запорізьке шосе, 40, кв.350, м. Дніпро). Однак відповідач жодним чином на вказаний лист не відреагував, оплату товару не здійснив.

Також позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" зверталося до керівника та засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" з претензіями за вих.№0802/22-1 від 08.02.2022р., №0802/22-2 від 08.02.2022р., №0802/22-3 від 08.02.2022р., №0802/22-4 від 08.02.2022р., за змістом яких з метою досудового врегулювання спору вимагав сплатити грошові кошти за замовлений та виготовлений для покупця товар у розмірі 7 414 829,90грн. у семиденний термін. Зазначені претензії залишені без відповіді та задоволення.

Згідно з твердженнями позивача, внаслідок порушення відповідачем умов договору поставки №19/02-1 від 19.02.2021р., а саме невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої 100% оплати товару, позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс", посилаючись на порушення відповідачем строків оплати товару та умови п.7.2 договору, вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" має сплатити пеню в розмірі 699 228,62грн.

Зважаючи на вказане, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" упущену вигоду в розмірі 451 175,06 грн та пеню в розмірі 699 288,62 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" було задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" (61035, м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 41789219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест- Плюс" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 40А, код ЄДРПОУ 35390910) пеню в сумі 675 054,24 грн та судовий збір у сумі 10 125,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промспеціндустріал задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 в частині стягнення пені, та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №922/1084/22 скасовано, а справу №922/1084/22 в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам та позовним вимогам в частині стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли з Договору поставки.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язку зі 100% передплати за товар, у зв`язку з чим останній просить суд стягнути штрафні санкції (пеню).

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

За умовами спірного Договору сторони між собою погодили поставку товару на умовах 100% попередньої оплати. У подальшому, тобто після 100% передплати за товар, за домовленостями сторін поставка товару мала відбутись шляхом передачі покупцю товару на складі постачальника (самовивіз).

Отже, між сторонами Договору має місце зустрічне виконання зобов`язання.

Стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Аналіз положень статті 693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару. Отже, для кваліфікації розрахунків за договором необхідно встановити момент оплати, який обов`язково має передувати отриманню цього товару.

Так, відповідно до п. 3.2. Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті України, в порядку 100% (сто відсотків) передплати за поставлений Товар. Покупець здійснює оплату за товар на підставі рахунку наданого Постачальником.

Таким чином, для встановлення моменту виникнення обов`язку Відповідача сплатити за товар передплату, необхідно встановити факт надання Позивачем Відповідачу рахунку на оплату вказаного товару, оскільки за умовами п. 3.2. Договору, саме надання рахунку є передумовою та підставою оплати за товар.

З точки зору виконання такі зобов`язання (зокрема, за договором поставки) є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Поряд з цим варто врахувати і те, що якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 693 ЦК України покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В своїй позовній заяві Позивач зазначає, що Позивач листом вих. №01/11-1 від 01.11.2021р. надіслав на юридичну та фактичну адресу Відповідача рахунок на оплату товару №2852 від 01.11.2021 р. на суму 7 414 829,90 грн.

На підтвердження надіслання Позивачем Відповідачу рахунку Позивач надав описи вкладення до цінного листа.

Отже, позивач вважає, що строк для нарахування пені за Договором починається 02.11.2021р. (наступний день після надіслання рахунку), та саме з цієї дати Позивачем здійснено нарахування пені.

В свою чергу, відповідач наполягає на тому, що вказаний вище рахунок не отримував.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про поштовий зв`язок", в якій наведено визначення основних термінів, які вживаються в цьому законі, послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Договір про надання послуги поштового зв`язку вважається укладеним після оплати користувачем вартості цієї послуги, якщо інше не передбачене відповідними договорами.

Відповідно до пункту 8 Загальної частини Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, (далі по тексту - Правила) оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать зокрема листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Згідно з пунктом 19 Загальної частини Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Пунктом 2 Загальної частини Правил визначено, що поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником; реєстрованим поштовим відправленням є поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.

Крім того, відповідно до пункту 2 Правил розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанціятощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Згідно з пунктом 3.2.1.7. Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" № 211 від 12.05.2006, на прийнятий лист (бандероль) з оголошеною цінністю відправнику видається розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція), в якому, крім даних, передбачених для рекомендованих поштових відправлень, зазначається сума оголошеної цінності та сума післяплати.

Отже, наведені вище норми чинного законодавства України свідчать про те, що підтвердженням надання послуг поштового зв`язку може бути квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкту поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. При цьому, опис вкладення у цінний лист без розрахункового документу не може бути належним доказом надіслання відповідних документів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №921/311/17-г/7, від 29.01.2019 у справі 922/705/18. Вказану позицію також підтримав Верховний Суд у цій справі.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що описи вкладення у цінний лист, надані позивачем в підтвердження своїх доводів про направлення відповідачу рахунку на оплату, за відсутності розрахункового документу, який би підтвердив факт надання поштових послуг з відправлення відповідачу зазначеного рахунку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) не є належними доказами та не доводять надіслання відповідачу рахунку.

При цьому, з інформації з розділу АТ «Укрпошта» відстеження поштових відправлень, вбачається, що дані про відправлення за №0304010745208 та №0304010745518 (які зазначені в описах вкладення до цінного листа оператором поштового зв`язку) на даний час відсутні та не зареєстровані в системі.

Крім того, позивачем не надано також належних доказів надіслання на адресу відповідача претензій за вих. №0802/22-1 від 08.02.2022, №0802/22-2 від 08.02.2022, №0802/22-3 від 08.02.2022, №0802/22-4 від 08.02.2022. Розрахункові документи відсутні, а з інформації з розділу АТ «Укрпошта» відстеження поштових відправлень, вбачається, що дані про відправлення за номерами, які зазначені в описах вкладення до цінного листа оператором поштового зв`язку, на даний час відсутні та не зареєстровані в системі.

При цьому, лист вих. №01/11-1 від 01.11.2021р. на адресу м. Дніпро, вул. Ігоря Клюєва, буд. 24, оф. 9 та претензії за вих №0802/22-2 від 08.02.2022р., №0802/22-3 від 08.02.2022р., №0802/22- 4 від 08.02.2022р. не можуть взагалі братися до уваги, оскільки адреси адресата у вказаних листах не є юридичною адресою Відповідача, а в претензії за вих №0802/22-3 від 08.02.2022р. і адреса і сам адресат не є ТОВ «ПРОМСПЕЦІНДУСТРІАЛ».

Таким чином, Позивачем не надано доказів виконання своїх зобов`язань, які передують виконанню Відповідачем свого обов`язку з оплати передплати (зустрічне зобов`язання). Зокрема, позивачем не доведено те, що відповідачу був виставлений та направлений рахунок на оплату товару, а також надіслані повідомлення про готовність товару до поставки та/або вимоги сплатити передплату. А отже, відсутні підстави вважати, що у відповідності до статті 530 ЦК України строк виконання обов`язку з оплати товару для відповідача настав, що виключає нарахування Позивачем пені за порушення Відповідачем грошового зобов`язання.

Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до п. 5.1. Договору постачання товару здійснюється за попереднім замовленням покупця.

Отже, з аналізу положень Договору вбачається, що замовлення на поставку товару повинно передувати виставленню рахунку, оскільки за відсутності замовлення відсутні підстави здійснювати поставку товару, а отже і підстави здійснювати її оплату.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було здійснено попереднє замовлення товару за договором, що виключає правомірність виставлення рахунку на оплату та обов`язок покупця (відповідача) його оплатити.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ст. 693 ЦК України, у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Оскільки правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору поставки, умовами якого було встановлено здійснення попередньої оплати за товар та така оплата здійснена не була, то в даному випадку нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини є саме положення ст. ст. 538, 693 ЦК України.

В свою чергу, з вказаних положень вбачається, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає. Відповідно, нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не зумовлює виникнення у продавця права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17, від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15, від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 03.09.2019 у справі № 910/2849/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 10.02.2020 у справі № 914/1253/18).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 виклала наступні висновки:

«Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.»

Проте, в даному випадку, в порушення норм матеріального права, правової природи неустойки (пені) та позиції Верховного Суду, застосування пені містить ознаки виключно каральної санкції та способом збагачення Позивача, за повної відсутності компенсаційного характеру.

Оскільки передоплата за своєю природою є сплатою у рахунок майбутніх розрахунків за товар, який має бути поставлений, а не способом забезпечення виконання договору, враховуючи наявність права у Позивача, у зв`язку з несплатою передоплати, відмовитися від поставки товару (ч. 3 ст. 538 ЦК України), та відсутністю права на стягнення передоплати, то, відповідно, відсутні будь-які підстави для нарахування пені на несплачену передоплату, оскільки в цьому випадку відсутні підстави та умови отримання Позивачем компенсації від Відповідача.

Сплата попередньої оплати за відсутності зустрічного виконання зобов`язання фактично є кредитуванням постачальника, у зв`язку з цим, нарахування пені на суму попередньої оплати можливе лише на користь покупця, якщо ця сума була б сплачена, а товар не поставлений.

Позивач залишив товар за Договором в своєму володінні та вказаний товар не придбавався Позивачем виключно для реалізації його Відповідачу, а тому міг бути реалізований іншому покупцю.

Законом передбачено право продавця зупинити виконання свого обов`язку та відмовитись від його виконання у випадку нездійснення покупцем попередньої оплати, при цьому вимагати виконання зобов`язання він може, якщо, не дивлячись на невиконання з боку контрагенту, виконає своє зустрічне зобов`язання. Водночас, Позивач товар Відповідачу не передавав.

З огляду на те, що п. 7.2. Договору встановлено відповідальність (пеня) саме за порушення строків оплати товару, в той час як поставка товару Позивачем не здійснювалась, продавець позбавлений права застосовувати до покупця заходи цивільно-правової відповідальності, зокрема, нараховувати та стягувати з покупця суми неустойки, позаяк умовами Договору не передбачено відповідальності покупця за порушення строків здійснення саме попередньої оплати (авансу), за відсутності виконання продавцем зобов`язання з поставки товару.

Слід звернути увагу, що як зазначає і сам Позивач в своїй позовній заяві, сумою доходу Позивача від Договору (різниця між його фактичними витратами та очікуваною сумою доходу від продажу товару) є сума у розмірі 451 175,06 грн., яку Позивач просив суд стягнути з Відповідача у якості упущеної вигоди.

В свою чергу, розмір пені, який є предметом перегляду цієї справи судом першої інстанції становить 675 054,24 грн., що становить 149,62% від планованого доходу Позивача за Договором.

Таким чином, пеня за Договором значно перевищує планований дохід Позивача за Договором, що беззаперечно свідчить про незаконність її нарахування, її надмірність та спосіб Позивача отримати неправомірний дохід за рахунок не продажу товару, а стягнення пені.

Слід також звернути увагу, що зобов`язання зі сплати пені є додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зазначено:

«Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка.

... При цьому у справі, що розглядається, заявлена була лише вимога про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, не поєднана з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.

Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.»

Враховуючи, що Верховний Суд ототожнює природу стягнення інфляційних збитків та процентів річних з природою стягнення пені, то, відповідно, вказаний висновок Верховного Суду стосується і пені.

Таким чином, оскільки вимога про стягнення пені є акцесорною, додатковою до основного, залежить від основного і поділяє його долю, то, відповідно, для можливості стягнення пені повинна бути основна вимога - вимога про стягнення заборгованості з оплати товару або встановлення факту оплати товару з порушенням строків.

Позивач звернувся не з вимогою про стягнення передоплати, а з вимогою про стягнення упущеної вигоди, в задоволенні якої судом було відмовлено.

А отже, вимога про стягнення пені, яка є додатковою до основної, не підлягає задоволенню, оскільки вона повинна залежати від основної та поділяти її долю. При цьому, як зазначалося вище, позиція Верховного Суду зводиться до того, що нездійснення поставки товару без попередньої оплати не зумовлює виникнення у продавця права вимагати оплати такого товару. Отже, у зв`язку з нездійсненням передоплати за товар, та за умови непоставки товару, постачальник не має права вимагати його оплати.

Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20:

«Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги».

При цьому, Верховний Суд вбачає можливим нараховувати пеню на передоплату виключно за несвоєчасне виконання саме грошового зобов`язання - повернення коштів, отриманих як попередня оплата.

Тобто пеня на суму передоплати може бути нарахована покупцем до стягнення з постачальника, коли така сума була сплачена, а товар чи роботи не поставлені.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17) (п. 68 постанови).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (п. 74 постанови).

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду від 03.08.2022р. у справі № 910/6232/21 та від 14.02.2023р. у справі №910/15531/21.

В свою чергу, в даному випадку, відсутня основна вимога про сплату заборгованості, як така, яка відсутня на підставі закону, а тому заявлення Позивачем додаткової вимоги про стягнення пені є безпідставним, що підтверджується і практикою Верховного Суду .

Так, в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №903/154/19 (в якій викладені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах) Верховний Суд зазначає наступне:

«47. Як зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено, що між Позивачем за первісним позовом (Продавець) та Відповідачем за первісним позовом (Покупець) 12.07.2017 укладено договір поставки №252/Т, за умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити наступний товар: трактор с/г МР7722 Пупа-6 в компл.(2017) №УККМХ66ЕТНВ111014 в кількості 1 штука; трактор с/г МР7722 пупа-6 в компл.(2017) в кількості 1 штука.

Відповідно до пункту 1.8 договору право власності на товар переходить до Покупця після здійснення повної оплати вартості товару згідно з умовами договору та передачі Продавцем Покупцю товару за видатковою накладною. Датою передачі товару Покупцю у власність є дата видаткової накладної.

48. Судом першої інстанції встановлено, що Відповідач за первісним позовом на виконання умов договору поставки №252/Т від 12.07.2017 в період з 07.05.2018 по 01.02.2019 частково перерахував Позивачу за первісним позовом кошти на загальну суму 2 996 017,60 грн, а інша частина коштів в сумі 2 486 044,29 грн перерахована відповідачем за первісним позовом не була, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення суми основного боргу. Також, Позивачем за первісним позовом на суму основного боргу було нараховано 1 791 592,28 гри пені (пункт 2.1 договору) та 166 293,60 гри 3% річних (частина 2 статті 625 ЦК України).

49. Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

50. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

51. Під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що сторони договору поставки узгодили порядок оплати за товар у формі попередньої оплати - останній платіж, згідно з пунктом 1.3 договору, повинен був бути здійснений Відповідачем за первісним позовом до 20.10.2017.

51.1.Також, сторонами погоджено умови і базис постачання товару Покупцю - протягом 5 банківських днів з моменту надходження повної оплати згідно з пунктом 1.3 договору на розрахунковий рахунок Покупця та прибуття товару на склад Продавця. У випадку прострочення Покупцем оплати товару термін постачання товару може бути перенесений Продавцем.

52. Виходячи із правової природи договору поставки та його змісту (пункти 1.3, 1.7, 18 договору) можна дійти висновку, що його сторонами визначено зустрічне виконання зобов`язання.

53. Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

53.1. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина З статті 538 ЦК України).

53.2. Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов`язання.

54. Таким чином, обов`язок Покупця з оплати товару (100% вартості товару - пункт 1.3 договору) пов`язаний з обов`язком Продавця поставити товар (пункт 1.7договору).

55. Стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

56. Оскільки, як встановив суд першої інстанції, сторони в пункті 1.3 договору узгодили, що оплата товару здійснюється у формі попередньої оплати, тому заявлена до стягнення в позові сума заборгованості (2 486 044,29 гри) є саме попередньою оплатою за товар і ця оплата мала бути здійснена до прийняття товару Покупцем.

Отже, за зазначеними вимогами закону (стаття 538 ЦК України), у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019у справі№908/523/18, від 03.09.2019у справі№910/2849/18).

57. При цьому, судом першої інстанції не встановлено, що матеріали справи містять докази поставки Продавцем товару Покупцю та перехід (набуття) Покупцем права власності на товар на умовах, визначених договором поставки від 12.07.2017.

58. Водночас, під час розгляду первісного позову, судом першої інстанції не було враховано зазначених вище вимог статей 538, 692, 693 ЦК України, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення заборгованості за договором поставки від 12.07.2017 і, як наслідок, стягнення пені та 3% річних.

59. З огляду на наведене, Суд погоджується з доводами Відповідача за первісним позовом, зазначеними в пункті 13 постанови. (13. Судом першої інстанції не застосовано норми статей 693 та 538 ЦК України та не враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17від 20.05.2019 у справі №908/523/18.»).

Також, у справі №914/1253/18 (правовідносини подібні до правовідносин у цій справі) в постанові від 10.02.2020р. Верховний Суд додатково до висновку, викладеного вище, зазначив наступне:

«Отже, в зв`язку з відсутністю попередньої оплати за контрактом, стягнення її з відповідача можливе лише в разі постачання продавцем товару. При цьому, контракт №0607/КР17-1 від 06.07.2017 припинив свою дію, що унеможливлює його подальше виконання.

Сплив строку дії контракту, відсутність у продавця права вимагати, а у покупця - зобов`язання оплатити вартість непоставленого товару позбавляють продавця права застосовувати до покупця заходи цивільно-правової відповідальності, зокрема, нараховувати та стягувати з покупця суми неустойки та 3 % річних.

За таких обставин, господарські суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову Приватного підприємства "Торговий дім "Майола" про стягнення з UAB "РМL ISКRА " штрафних санкцій та 3 % річних.».

Правовідносини у справі №914/1253/18 подібні до правовідносин у цій справі, оскільки у справі №914/1253/18 позивач (постачальник) звернувся з позовом до відповідача (покупця) про стягнення штрафних санкцій та 3% річних. Правовідносини сторін виникли на підставі контракту, який за своєю природою є договором поставки, покупець не здійснив попередню оплату за товар (на умовах контракту), а постачальник не здійснив поставку товару.

При цьому, в силу ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, штраф та пеня є різновидами неустойки і різниця в них полягає у способі їх обчислення, а тому висновок Верховного Суду у справі №914/1253/18 стосовно штрафних санкцій повинен застосовуватися в цій справі стосовно пені.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача пені, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені є не обґрунтованими та визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову в частині стягнення пені відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Імест плюс" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 40А, код ЄДРПОУ 35390910).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" (61035, м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код ЄДРПОУ 41789219).

Повне рішення складено "15" вересня 2023 р.

СуддяВ.В. Суслова

справа № 922/1084/22