Постанова

від 13.09.2023 по справі 757/13185/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 757/13185/17-ц

провадження № 61-4991св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради,

відповідачі: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У березні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - УДР ГТУЮ у місті Києві), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» (далі - ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна.

Позов мотивований тим, що Київська місцева прокуратура № 6, здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42016101060000150 від 02 серпня 2016 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, встановила порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, а саме - вибуття поза волею власника нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , які належать територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Будинок АДРЕСА_2 побудований в 1956 році, перебував у державній власності та обліковувався на балансі тресту «Промтехмонтаж-2».

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 17 червня 1993 року № 139 «Про перетворення спеціалізованого тресту «Промтехмонтаж-2» у відкрите акціонерне товариство в процесі його приватизації трест Промтехмонтаж був перетворений у ВАТ «Промтехмонтаж 2», а будинок за адресою: АДРЕСА_2 , підлягав передачі на баланс місцевій раді (додаток 2 Плану приватизації майна тресту

«Промтехмонтаж-2»).

Порядок передачі відомчого житлового фонду до комунальної власності встановлювався такими нормативно-правовими актами: постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 1996 року № 729 «Про затвердження обсягів відомчого житлового фонду разом з об`єктами комунального призначення, що підлягає передачі до комунальної власності в 1996-1998 роках», рішенням Київської міської ради від 30 березня 1999 року № 185/286 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків».

У зазначених нормативних документах вказувалося, що передачі підлягає житловий фонд з вбудованими, прибудованими та вбудовано-прибудованими приміщеннями.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22 травня 1999 року № 775 «Про прийняття до комунальної власності відомчого житлового фонду ВАТ «Промтехмонтаж-2» будинок за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Московської районної державної адміністрації.

Розпорядженням Московської районної державної адміністрації міста Києва від 17 липня 2000 року № 83 «Про затвердження актів прийняття у комунальну власність району житлових будинків АДРЕСА_3 та виробничої бази по АДРЕСА_4 ВАТ «Промтехмонтаж-2» затверджено акти прийому-передачі житлового будинку АДРЕСА_2 у комунальну власність.

На підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 (зі змінами та доповненнями) житловий будинок на

АДРЕСА_2 передано у комунальну власність територіальної громади Печерського району міста Києва.

У зв`язку з припиненням районних рад та районних у місті Києві державних адміністрацій зазначений будинок відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з технічним паспортом від січня 1986 року (інвентаризаційна справа № 5460) у житловому будинку на АДРЕСА_1 нежитлові приміщення складалися з двох частин: літ. «А» площею 206, 9 кв. м і літ. «Б» площею 354, 3 кв. м.

При цьому нежитлові приміщення в житловому будинку на АДРЕСА_1 відповідно до планів за поверхами при проведенні поточної інвентаризації станом на 27 вересня 2004 року складалися з цокольного поверху площею 171,2 кв. м та 1-го поверху площею 183,1 кв. м загальною площею 354,3 кв. м.

Згідно з планом за поверхами на будівлю літ. «Б» на АДРЕСА_1 та експлікацією внутрішніх площ при проведенні поточної інвентаризації станом на 16 жовтня 2009 року нежитлові приміщення цокольного поверху позначені під номером 29 площею 170,8 кв. м та 1-го поверху під номером 30 площею 182,3 кв. м, а загальна площа приміщень становила 353,1 кв. м.

Рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010

№ 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» нежитлові приміщення площею 354,3 кв. м на АДРЕСА_1 ) включено до переліку об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до планів за поверхами на будівлю літ. «Б» на АДРЕСА_1 та експлікації приміщень при проведенні поточної інвентаризації станом на 20 жовтня 2015 року нежитлові приміщення складалися із цокольного поверху (номер 29), при цьому площа становила 170,4 кв. м, та 1-го поверху (номер 30) площею 168,6 кв. м, а загальна площа приміщень становила 339,00 кв. м.

Згідно з даними КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна» по нежитловому фонду нежилі приміщення № 29, № 30 за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалися (лист від 21 жовтня 2016 року № 13397).

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданої листом від 18 жовтня 2016 року № 062/11/10-10533, приватизація нежитлових приміщень за вказаною адресою не здійснювалась.

За інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації від 23 лютого 2017 року № 062/14-2171 приміщення № 29, № 30 загальною площею 339 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення площею 354,3 кв. м на АДРЕСА_1 - це одні і ті ж приміщення.

Отже, нежитлові приміщення № 29, № 30 загальною площею 339,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є комунальною власністю, оскільки вони Київською міською радою не відчужувалися та право власності територіальної громади міста Києва на вказане майно не припинялося.

Разом із тим, у ході досудового розслідування встановлено, що вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, виданих ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» УДР ГТУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 29, № 30 загальною площею 339 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71341841 від 25 жовтня 2016 року).

У подальшому генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» ОСОБА_3 спірні приміщення відчужені ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за № 2765, № 2768 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.

На момент подання позову право власності на спірні приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року № 2772, № 2775, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.

Прокурор просив:

визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 (індексний номер 49025433);

визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві на групу приміщень № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 (індексний номер 49028788);

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень групи № 29 площею 170,4 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2765, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень групи № 30 площею 168,6 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2768, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.;

витребувати від ОСОБА_2 нежитлові приміщення: групи приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 та групи приміщень № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року позов прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради задоволено.

Визнано нечинним і скасовано свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 (індексний номер 49025433).

Визнано нечинним і скасовано свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві на групу приміщень № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 (індексний номер 49028788).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень групи № 29 площею 170,4 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2765, посвідчений 09 листопада

2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень групи № 30 площею 168,6 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2768, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.

Витребувано від ОСОБА_2 нежитлові приміщення: групи приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 та групи приміщень № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Стягнуто з ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на користь прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 3 200,00 грн.

Стягнуто солідарно з ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_1 на користь прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 3 200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 3 540,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

свідоцтва ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на право власності на спірні приміщення були видані державним реєстратором у порушення вимог статей 10, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пунктів 7, 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 112, положень Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, яка була чинна на момент видання оскаржуваних свідоцтв про право власності, оскільки до заяви товариством не долучено правовстановлюючих документів щодо права власності на них, а лише долучено акти передачі основних фондів від 20 лютого 1993 року та приймання-передачі нерухомого майна від 15 серпня 2007 року, що свідчать лише про передачу спірного майна на баланс товариства та не підтверджують наявність у товариства майнових права на них;

оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації), то державним реєстратором усупереч вказаним нормам законодавства без належних правових підстав видано ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» свідоцтва про право власності на спірні приміщення;

відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування;

згідно з листом Департаменту комунальної власності міста Києва від 18 жовтня 2016 року № 062/11/10-10533 Департамент не здійснював приватизацію нежитлових приміщень у будинку на АДРЕСА_5 ;

зважаючи на те, що Київською міською радою рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на згадане майно не припинялося;

тому, виходячи із положень статей 203, 215, 216, 321 ЦК України, враховуючи, що ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» набуло та розпорядилося спірним майном незаконно, без правових підстав, поза волею дійсного власника майна - територіальної громади міста Києва, суд першої інстанції дійшов висновку, що свідоцтва про право власності підлягають скасуванню, а договори купівлі-продажу від 09 листопада 2015 року, укладені між товариством і ОСОБА_1 , визнанню недійсними;

також суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про витребування майна, оскільки спірне майно, яке вибуло поза волею власника, має бути витребувано у останнього набувача ОСОБА_2 на користь дійсного власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, укладених між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень груп № 29, № 30 на АДРЕСА_1 та прийнято у цій частині постанову про відмову у задоволенні позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від

09 листопада 2016 року, укладених між ТОВ «Компанія Трест

Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_1 , щодо нежитлових приміщень груп № 29, № 30 на АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

Київська міська рада рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймала, що свідчить про те, що не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося;

таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нежитлові приміщення № 29, № 30 загальною площею 339 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є комунальною власністю, оскільки вони Київською міською радою не відчужувалися та право власності територіальної громади міста Києва на вказане майно не припинялося;

апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що матеріали реєстраційних справ № 14440551 та № 14437246, наданих до суду УДР ГТУЮ у місті Києві, містять документи, які, на думку відповідача, свідчать про виникнення права власності у ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на спірні нежитлові приміщення, та стали підставою для видачі (вперше) свідоцтв про право власності, оскільки угоди, пов`язані з відчуженням спірного майна, укладені у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, доказів проведення державної реєстрації права власності за жодною із вказаних юридичних осіб матеріали справи не містять, зазначені угоди суперечать вимогам частини першої статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Акти передачі основних фондів від 20 лютого 1993 року та приймання-передачі нерухомого майна від 15 серпня 2007 року також не підтверджують наявність майнових прав у товариства на спірні нежитлові приміщення, які є прибудовою до багатоквартирного житлового будинку;

матеріали справи, в тому числі план приватизації майна тресту «Промтехмонтаж-2», акт передачі акцій ВАТ «Промтехмонтаж-2», не містять доказів передачі спірного майна або майнових прав на нього до статутного фонду створеного у процесі приватизації товариства. Навпаки відповідно до вказаного плану приватизації майна тресту житловий будинок разом з прибудованими нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_2 увійшов до переліку об`єктів, які підлягали передачі на баланс місцевим радам;

враховуючи ту обставину, що спірні нежилі приміщення є прибудовою до жилого будинку відомчого житлового фонду, який на підставі статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 1996 року № 729 «Про затвердження обсягів відомчого житлового фонду разом з об`єктами комунального призначення, що підлягає передачі до комунальної власності в 1996-1998 роках», підлягав передачі до комунальної власності разом із прибудованими приміщеннями, а рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 359/9416 нежитлові приміщення площею 354,3 кв. м на АДРЕСА_1 ) включено до переліку об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, то жодних правових підстав, визначених статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для видачі державним реєстратором 03 грудня 2015 року свідоцтв про право власності на спірні нежитлові приміщення ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» не існувало і судом не встановлено;

доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у задоволенні позову належить відмовити з тих підстав, що право комунальної власності за позивачем зареєстроване не було, колегія суддів відхилила, оскільки за відсутності у ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» права власності на спірні нежилі приміщення сама по собі відсутність державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва на спірні нежилі приміщення не могла бути підставою для виникнення права власності у ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та видачі йому свідоцтва про право власності. При цьому на підставі рішення Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 359/9416 спірне майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва;

оскільки судом встановлено, що спірне нерухоме майно без законних підстав вибуло з володіння територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, виданих ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» УДР ГТУЮ у місті Києві, на групи приміщень № 29, № 30 загальною площею 339 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71341841 від 25 жовтня 2016 року), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаних свідоцтв про право власності нечинними та їх скасування. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що визнання свідоцтв нечинними та їх скасування не є ефективним способом захисту прав власника, колегія суддів також відхилила, оскільки на підставі цих свідоцтв було вперше здійснено реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», тоді фактично право власності на спірне нерухоме майно у вказаного відповідача не виникало;

генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» ОСОБА_3 спірні приміщення відчужені відповідачу ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за № 2765, № 2768 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О.(а. с. 84-87, т. 1). Того ж дня право власності на спірні приміщення було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу (№ 2772, № 2775 від 09 листопада 2016 року), посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О. (а. с. 80-83, т. 1). Оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза волею власника, суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірні нежилі приміщення мають бути витребувані у останнього набувача ОСОБА_2 на користь дійсного власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на підставі статті 388 ЦК України;

разом з тим, вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, укладених між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» і ОСОБА_1 , щодо нежитлових приміщень груп № 29, № 30 на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції на підставі положень статей 203, 215-216, 658 ЦК України дійшов висновку, що такі позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» набуло та розпорядилося спірним майном незаконно, без правових підстав, поза волею дійсного власника майна, здійснило відчуження майна, не будучи його законним власником. Однак висновок суду щодо наявності підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу колегія суддів визнала помилковим, задоволення зазначених позовних вимог не є ефективним способом захисту прав власника, оскільки норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем іншій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, яким у цьому випадку є ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2»;

доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_2 має імунітет добросовісного набувача і на неї не може покладатися тягар самостійно шукати способи компенсації своїх втрат, що вона не повинна була передбачати наявність ризику вилучення у неї майна, колегія суддів відхилила, оскільки ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , у якого вона придбала нежитлові приміщення, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Як встановлено з пояснень представника ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, при укладенні договорів купівлі-продажу спірних приміщень представнику ОСОБА_2 було достеменно відомо, що приміщення продає юридична особа, тому саме з ініціативи ОСОБА_2 було здійснено подвійний перепродаж вказаних нежитлових приміщень «з метою зменшення ризиків у разі виникнення якихось проблем».

Аргументи учасників

У червні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про: визнання нечинним і скасування свідоцтва № 49025433 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 ; визнання нечинним та скасування свідоцтва № 49028788 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 ; витребування від ОСОБА_2 нежитлових приміщень: групи приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 та № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:

скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26279243 від 19 листопада 2015 року та № 26276241 від 19 листопада 2015 року є незаконним, оскільки ці рішення були вчиненні реєстраторами відповідно до вимог порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно;

свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оскаржувані свідоцтва про право власності не породжують виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Для скасування свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно має бути визнано недійсним і скасовано рішення органу на підставі якого було видано вказане свідоцтво;

у цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів. Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про: визнання нечинним і скасування свідоцтва № 49025433 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 ; визнання нечинним та скасування свідоцтва № 49028788 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 ; витребування від ОСОБА_2 нежитлових приміщень: групи приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 та № 30 площею 168,6 кв. м на АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:

оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно не має правочинного характеру, то воно не може визнаватися недійсним з посиланням на статті 203, 215 і 216 ЦК України як про це зазначено в позові;

суди попередніх інстанцій не встановлювали обставин, які б могли свідчити про її недобросовісність при набутті спірного майна у власність. Суди попередніх інстанцій не дослідили змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, а також не встановили обставин, які могли б поставити під сумнів її дії, як добросовісного набувача. Вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження у рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном;

позивач не довів факту порушення його права власності (право власності позивача на спірні приміщення як таке відсутнє);

матеріалами справи підтверджено, що спірні нежитлові приміщення не були передані до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а тому не могли передаватися до сфери управління територіальної громади Печерського району міста Києва;

У серпні 2022 року та січні 2023 року до Верховного Суду від прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради надійшли відзиви, мотивовані тим, що постанови, на які міститься посилання у касаційних скаргах, є нерелевантиними. Аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що скасування свідоцтв про право власності не є ефективним способом захисту порушеного права, є необґрунтованим, оскільки саме на підставі цих свідоцтв була проведена первинна державна реєстрація права власності на спірні приміщення за ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж» за відстуності інших правовстановлюючих документів. Щодо доводів про наявність «імунітету добросовісного набувача» слід вказати, що спірне майно витребовується у ОСОБА_2 на підставі статті 388 ЦК України, яка передбачає можливість витребування власником майна саме у добросовісного набувача. Оцінюючи добросовісність

ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції враховані пояснення представника ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», надані в судовому засіданні, згідно з якими при укладенні договорів купівлі-продажу спірних приміщень представнику відповідачки було достеменно відомо, що приміщення продає юридична особа, тому саме з її ініціативи було здійснено подвійний перепродаж вказаних нежитлових приміщень «з метою зменшення ризиків у разі виникнення якихось проблем». Прокурор вважає, що обставини перепродажу майна в один день між родичами, які мають однакове прізвище, не могли не викликати у останнього набувача ОСОБА_2 обґрунтованих і розумних сумнівів щодо законності відчуження вказаного майна. У контексті добросовісності ОСОБА_2 неможливо не звернути увагу на зазначену у договорах купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року ціну спірних нежитлових приміщень (пункт 1.4). Зокрема, ОСОБА_2 придбала нежитлові приміщення загальною площею 339 кв. м, розташовані у Печерському районі міста Києва (комерційну нерухомість, як зазначала сама відповідачка, під розміщення ресторану) за 433 538,00 грн, що було еквівалентно 16 959,00 доларів США. Разом з тим, згідно зі статистичними даними, розміщеними на сайтах з продажу нерухомості, мінімальна вартість квадратного метру квартир, розташованих у Печерському районі у листопаді 2016 року, становила 2,34 тис. доларів США за квадратний метр, що за 339 кв.м становило 793 тис. доларів США. Вказана інформація є загальнодоступною, а, отже, ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, повинна була та могла перевірити законність набуття права власності.

Аналіз касаційних скарг свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог про скасування свідоцтв про право власності та витребування майна. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

У січні 2023 року до Верховного Суду від Київської міської ради надішов відзив, у якому її представник вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність витребування спірного майна на користь міської ради, оскільки ця нерухомість вибула з володіння власника поза його волею. Матеріалами справи підтверджено факт передання територіальній громаді нежилих приміщень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 13 липня 2022 року та від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі

№ 756/4120/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі

№ 904/750/19, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від

02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від

22 грудня 2021 року у справі № 902/1706/13, від 20 липня 2022 року у справі № 442/2640/20, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від

01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 757/50149/19-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що спірним нерухомим майном є двоповерхова нежитлова прибудова (літ. «Б») до багатоквартирного житлового будинку, 1956 року забудови, на АДРЕСА_1 , що перебував у державній власності та обліковувався на балансі тресту «Промтехмонтаж-2».

Згідно з повідомленням КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23 лютого 2017 року, за даними матеріалів технічної інвентаризації, проведеної БТІ 27 серпня 1964 року, загальна площа всіх приміщень вказаної будівлі становила 354,3 кв. м.

За даними матеріалів технічної інвентаризації, яку бюро провело 27 вересня 2004 року, загальна площа всіх приміщень двоповерхової нежитлової будівлі літ. «Б», яка складалась із двох груп нежитлових приміщень № 29 та № 30 на АДРЕСА_1 , становила 353,10 кв. м.

Відповідно до даних матеріалів технічної інвентаризації, яку бюро провело 16 жовтня 2009 року та 20 жовтня 2015 року, загальна площа всіх приміщень двоповерхової нежитлової будівлі літ. «Б», яка складалась з двох груп нежитлових приміщень № 29 та № 30 на АДРЕСА_1 , становила 339,0 кв. м.

У листі від 23 лютого 2017 року бюро вказує, що зазначені вище приміщення площею 354,3 кв. м, приміщення площею 353,1 кв. м, приміщення площею 339,0 кв. м - це одні і ті ж нежитлові приміщення, розташовані в нежитловій двоповерховій будівлі літ. «Б» за адресою: АДРЕСА_1 , площа яких змінювалась за рахунок перепланувань (а. с. 22, т. 1).

Відповідно до копії технічного паспорту на будинок на АДРЕСА_1 та матеріалів технічної інвентаризації БТІ площа приміщень коригувалась при проведенні інвентаризації внаслідок здійснення перепланувань і в залежності від врахування чи неврахування площі приміщень вхідної групи до загальної площі будівлі (а. с. 57-62, 63-67, т. 1).

Згідно з технічним паспортом від січня 1986 року (інвентаризаційна справа № 5460) у житловому будинку на АДРЕСА_1 нежитлові приміщення складалися з двох частин: літ. «А» площею 206,9 кв. м і літ. «Б» площею 354,3 кв. м.

При цьому, нежитлові приміщення в житловому будинку на АДРЕСА_1 відповідно до планів за поверхами при проведенні поточної інвентаризації станом на 27 вересня 2004 року складалися з цокольного поверху площею 171,2 кв. м та 1-го поверху площею 183,1 кв. м, загальною площею 354,3 кв. м.

Згідно з планом за поверхами на будівлю літ. «Б» на АДРЕСА_1 та експлікації внутрішніх площ при проведенні поточної інвентаризації станом на 16 жовтня 2009 року нежитлові приміщення цокольного поверху позначені під номером 29 площею 170,8 кв. м та 1-го поверху під номером 30 площею 182,3 кв. м, а загальна площа приміщень становила 353,1 кв. м.

Відповідно до планів за поверхами на будівлю літ. «Б» на АДРЕСА_1 та експлікації приміщень при проведенні поточної інвентаризації станом на 20 жовтня 2015 року нежитлові приміщення складалися із цокольного поверху (номер 29), при цьому площа становила 170,4 кв. м, та 1-го поверху (номер 30) площею 168,6 кв. м, а загальна площа приміщень становила 339,00 кв. м.

При зверненні до державного реєстратора ГТУЮ у місті Києві з заявою про державну реєстрацію права власності на спірні нежилі приміщення директор ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» посилався на те, що документи, отримані з Державного архіву міста Києва, Голосіївської районної в міста Києві державної адміністрації та надані державному реєстратору, підтверджують факти приймання-передачі відомчого житлового фонду ВАТ «Промтехмонтаж-2» у комунальну власність районних в місті Києві державних адміністрацій, водночас нежитлові приміщення (групи приміщень № 29 та № 30 загальною площею 339 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ):

до 20 січня 1993 року перебували на балансі ЖКК-2 тресту «Промтехмонтаж-2», а 20 січня 1993 року згідно з актом передачі основних фондів були передані з балансу ЖКК-2 тресту «Промтехмонтаж-2» на баланс КСУ «Котломонтаж-23» тресту «Промтехмонтаж-2»;

згідно з актом прийому-передачі нежитлових приміщень відповідно до рішення Наглядової ради ВАТ «Промтехмонтаж-2» від 20 липня 2007 року, наказом № 140-6 Голови Правління ВАТ «Промтехмонтаж-2» та Угодою про погашення заборгованості від 15 серпня 2007 року, укладеною між ВАТ «Промтехмонтаж-2» та ТОВ «Проектний інститут «Південдіпробудм», ВАТ «Промтехмонтаж-2» передав, а ТОВ «Проектний інститут «Південдіпробудм» прийняв нежитлові приміщення (групи приміщень № 29 та № 30 в літ. «Б» загальною площею 339,00 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 );

28 січня 2011 року між ТОВ «Проектний інститут «Південдіпробудм» та ТОВ «Компанія трест «Промтехмонтаж-2» був укладений договір № 28/01-МП купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення від 28 січня 2011 року і на підставі цього договору ТОВ «Проектний інститут «Південдіпробудм» передав, а ТОВ «Компанія Трест «Промтехмонтаж-2» прийняв нежитлові приміщення (групи приміщень № 29 та № 30 в літ. «Б» загальною площею 339 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 );

згідно з довідкою Київського міського БТІ № 2518 від 17 листопада 2015 року право власності на нежитлове приміщення (групи приміщень № 29, № 30 в літ. «Б», за адресою: АДРЕСА_1 ) починаючи з 1956 року за будь-якими фізичними чи юридичними особами не реєструвалося.

На підставі наданих представником ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» документів державним реєстратором УДР ГТУЮ у місті Києві Бондаренко А. В. 03 грудня 2015 року було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за відповідачем ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» і видано свідоцтва про право власності - індексний номер 49025433 на групу приміщень № 29 площею 170,4 кв. м на АДРЕСА_1 (а. с. 132, т. 2) та індексний номер 49028788 на групу приміщень № 30 площею 168,6 на АДРЕСА_1 (а. с. 246-б, т. 2).

Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву від 17 червня 1993 року № 139 «Про перетворення спеціалізованого тресту «Промтехмонтаж-2» у відкрите акціонерне товариство в процесі його приватизації трест Промтехмонтаж був перетворений у ВАТ «Промтехмонтаж 2», а будинок за адресою: вулиця П. Лумумби, підлягав передачі на баланс місцевій Раді (додаток 2 Плану приватизації майна тресту «Промтехмонтаж-2») (а. с. 26 - 32, т. 1).

Згідно з пунктом 1.3 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 1996 року № 729 «Про затвердження обсягів відомчого житлового фонду разом з об`єктами комунального призначення, що підлягає передачі до комунальної власності в 1996-1998 роках» затверджено завдання для приймання районними у місті Києві державними адміністраціями відомчого житлового фонду (разом з об`єктами комунального призначення) до районної комунальної власності на 1996-1998 рр. згідно з додатком 3).

Відповідно до пункту 9 додатку 3 до розпорядження КМДА від 17 травня 1996 року № 729, до комунальної власності підлягали передачі будинки відомчого житлового фонду ВАТ «Промтехмонтаж-2», що знаходились за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з пунктом 1 рішення Київської міської ради № 185/286 від 30 березня 1999 року «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків» до комунальної власності територіальної громади міста Києва підлягає прийняттю відомчий житловий фонд разом з вбудованими, прибудованими та вбудовано-прибудованими приміщеннями згідно з додатком.

Відповідно до пунктів 78-80 додатку до вказаного рішення «Перелік житлового фонду разом з вбудованими, прибудованими та вбудовано-прибудованими приміщеннями який приймається до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передається до сфери управління Дарницької, Жовтневої, Залізничної, Ленінградської, Мінської, Московської, Печерської, Подільської, Радянської, Шевченківської, Харківської районних державних адміністрацій» до комунальної власності територіальної громади міста Києва прийнято: житловий будинок

АДРЕСА_1 ; житловий будинок АДРЕСА_7 , у тому числі вбудовані нежитлові приміщення площею 170 кв. м, житловий будинок АДРЕСА_8 , у тому числі вбудовані нежитлові приміщення площею 192,0 кв. м.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22 травня 1999 року № 775 «Про прийняття до комунальної власності відомчого житлового фонду ВАТ «Промтехмонтаж-2» будинок за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Московської районної державної адміністрації.

Розпорядженням Московської районної державної адміністрації міста Києва від 17 липня 2000 року № 83 «Про затвердження актів прийняття у комунальну власність району житлових будинків АДРЕСА_3 та виробничої бази по АДРЕСА_4 ВАТ «Промтехмонтаж-2» затверджено акти прийому-передачі житлового будинку АДРЕСА_2 у комунальну власність.

У вказаних актах про передачу прибудованого нежилого приміщення літ. «Б» до будинку на АДРЕСА_1 не зазначено.

На підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року

№ 208/1642 (зі змінами та доповненнями) житловий будинок на

АДРЕСА_2 передано у комунальну власність територіальної громади Печерського району міста Києва.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», житловий будинок на АДРЕСА_2 переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» нежитлові приміщення площею 354,3 кв. м на АДРЕСА_1 ) включено до переліку об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з даними КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна» по нежитловому фонду нежилі приміщення № 29, № 30 за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності не реєструвалися (лист від 21 жовтня 2016 року № 13397 (И-2016).

За інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації від 23 лютого 2017 року № 062/14-2171 (И-2017) приміщення № 29, № 30 загальною площею 339,00 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення площею 354,3 кв. м на АДРЕСА_1 , літ. «Б» - це одні і ті ж приміщення.

Згідно з листом Департаменту комунальної власності міста Києва від 18 жовтня 2016 року № 062/11/10-10533 Департамент не здійснював приватизацію нежитлових приміщень у будинку на АДРЕСА_5 .

На момент подання позову власником приміщень № № 29, 30 на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за № № 2765, 2768.

Позиція Верховного Суду

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших)).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21)).

У постанові Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що: «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)».

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) вказано, що:

«70. За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15. 71. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком Верховного Суду України погоджується».

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:

«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.

45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).

46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від

6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі

№ 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі

№ 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі

№ 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом прокурор посилався на те, що нежитлові приміщення № 29, № 30 загальною площею 339,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є комунальною власністю, оскільки вони Київською міською радою не відчужувалися та право власності територіальної громади міста Києва на них не припинялося. У ході досудового розслідування встановлено, що вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, виданих ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» УДР ГТУЮ у місті Києві, на групу приміщень № 29, № 30 загальною площею 339,00 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71341841 від 25 жовтня 2016 року). У подальшому генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» ОСОБА_3 спірні приміщення відчужені ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за № 2765, № 2768 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О. На момент подання позову право власності на спірні приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року № 2772, № 2775, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н. О. У зв`язку із цим прокурор, зокрема, просив визнати нечинними та скасувати свідоцтва про право власності від 03 грудня 2015 року, видані на спірні приміщення, та витребувати від ОСОБА_2 ці приміщення;

задовольняючи вказані позовні вимоги, суди вважали, що спірні нежитлові приміщення є комунальною власністю, Київська міська рада рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймала, що свідчить про те, що не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося;

оскільки спірне нерухоме майно без законних підстав вибуло з володіння територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, то суди зробили висновок про визнання вказаних свідоцтв про право власності нечинними та їх скасування;

суди не врахували, що вимоги прокурора про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не відновить відповідні права та інтереси позивача. Тому суди помилково задовольнили вказані позовні вимоги. За таких обставин судові рішення у частині позовних вимог про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні;

залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині витребування від ОСОБА_2 спірних нежитлових приміщень на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, апеляційній суд вказав, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , у якого вона придбала нежитлові приміщення, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Крім того, апеляційній суд зазначив, що з пояснень представника ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановлено, що при укладенні договорів купівлі-продажу спірних приміщень представнику ОСОБА_2 було достеменно відомо, що приміщення продає юридична особа, тому саме з ініціативи ОСОБА_2 було здійснено подвійний перепродаж вказаних нежитлових приміщень «з метою зменшення ризиків у разі виникнення якихось проблем»;

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 акцентувала увагу на тому, що вона має імунітет добросовісного набувача і на неї не може покладатися тягар самостійно шукати способи компенсації своїх втрат;

позивачем не обґрунтовано підстав для витребування у неї нерухомого майна. При реєстрації права власності ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на нерухоме майно та його подальше відчуження, існувало три рівні гарантій перед тим, як майно перейшло у власність до ОСОБА_2 , тому вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження в рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (т. 4, а. с. 28-38);

у касаційній скарзі ОСОБА_2 також зазначає, що суди не встановлювали обставин, які б могли свідчити про її недобросовісність при набутті спірного майна у власність. Суди не дослідили змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, а також не встановили обставин, які могли б поставити під сумнів її дії, як добросовісного набувача. Вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження у рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

апеляційний суд не врахував, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна;

апеляційний суд не оцінював добросовісність поведінки ОСОБА_2 щодо набуття права власності на спірні нежитлові приміщення № 29, № 30 загальною площею 339,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

за таких обставин передчасним є висновок апеляційного суду про витребування у ОСОБА_2 спірних нежитлових приміщень на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Тому постанова апеляційного суду в частині витребування майна підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково, рішення і постанову апеляційного суду у частині вимог про визнання нечинними і скасування свідоцтв про право власності - скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, постанову апеляційного суду у частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння - скасувати з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у частині позовних вимог про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності відмовити.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у частині позовних вимог про витребування майна скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук