Постанова

від 28.05.2024 по справі 757/13185/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/13185/17 Головуючий у І інстанції - Новак Р.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/3696/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року

у справі за позовом Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах Київської міської ради до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування свідоцтв, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна, -

установив:

У березні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна.

Позов мотивований тим, що Київська місцева прокуратура №6, здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42016101060000150 від 02 серпня 2016 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, встановила порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, а саме - вибуття поза волею власника нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , які належать територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Будинок АДРЕСА_2 побудований в 1956 році, перебував у державній власності та обліковувався на балансі тресту «Промтехмонтаж-2».

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 17 червня 1993 року №139 «Про перетворення спеціалізованого тресту «Промтехмонтаж-2» у відкрите акціонерне товариство в процесі його приватизації трест Промтехмонтаж був перетворений у ВАТ «Промтехмонтаж 2», а будинок за адресою: АДРЕСА_4, підлягав передачі на баланс місцевій раді.

Порядок передачі відомчого житлового фонду до комунальної власності встановлювався такими нормативно-правовими актами: постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року №891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 1996 року №729 «Про затвердження обсягів відомчого житлового фонду разом з об`єктами комунального призначення, що підлягає передачі до комунальної власності в 1996-1998 роках», рішенням Київської міської ради від 30 березня 1999 року №185/286 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків».

У зазначених нормативних документах вказувалося, що передачі підлягає житловий фонд з вбудованими, прибудованими та вбудовано-прибудованими приміщеннями.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22 травня 1999 року №775 «Про прийняття до комунальної власності відомчого житлового фонду ВАТ «Промтехмонтаж-2» будинок за адресою: АДРЕСА_4, прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Московської районної державної адміністрації.

Розпорядженням Московської районної державної адміністрації міста Києва від 17 липня 2000 року №83 «Про затвердження актів прийняття у комунальну власність району житлових будинків АДРЕСА_2 корп. 1, корп. 2, корп. АДРЕСА_3 та виробничої бази по АДРЕСА_4 ВАТ «Промтехмонтаж-2» затверджено акти прийому-передачі житлового будинку АДРЕСА_2 у комунальну власність.

На підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року №208/1642 (зі змінами та доповненнями) житловий будинок на АДРЕСА_2 передано у комунальну власність територіальної громади Печерського району міста Києва.

У зв`язку з припиненням районних рад та районних у місті Києві державних адміністрацій зазначений будинок відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з технічним паспортом від січня 1986 року (інвентаризаційна справа №5460) у житловому будинку на АДРЕСА_1 нежитлові приміщення складалися з двох частин: літ. «А» площею 206,9 кв.м і літ. «Б» площею 354,3 кв.м.

При цьому, нежитлові приміщення в житловому будинку на АДРЕСА_1 відповідно до планів за поверхами при проведенні поточної інвентаризації станом на 27 вересня 2004 року складалися з цокольного поверху площею 171,2 кв.м та 1-го поверху площею 183,1 кв.м., загальною площею 354,3 кв.м.

Згідно з планом за поверхами на будівлю літ. «Б» на АДРЕСА_1 та експлікацією внутрішніх площ при проведенні поточної інвентаризації станом на 16 жовтня 2009 року нежитлові приміщення цокольного поверху позначені під номером 29 площею 170,8 кв.м. та 1-го поверху під номером 30 площею 182,3 кв.м., а загальна площа приміщень становила 353,1 кв.м.

Рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року №359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» нежитлові приміщення площею 354,3 кв. м на АДРЕСА_2 (літ. «Б», корпус №1) включено до переліку об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до планів за поверхами на будівлю літ. «Б» на АДРЕСА_1 та експлікації приміщень при проведенні поточної інвентаризації станом на 20 жовтня 2015 року нежитлові приміщення складалися із цокольного поверху (номер 29), при цьому площа становила 170,4 кв.м, та 1-го поверху (номер 30) площею 168,6 кв.м., а загальна площа приміщень становила 339,00 кв.м.

Згідно з даними КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна» по нежитловому фонду нежилі приміщення №29, АДРЕСА_5 на праві власності не реєструвалися (лист від 21 жовтня 2016 року №13397).

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданої листом від 18 жовтня 2016 року №062/11/10-10533, приватизація нежитлових приміщень за вказаною адресою не здійснювалась.

За інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації від 23 лютого 2017 року №062/14-2171 приміщення №29, №30 загальною площею 339 кв.м., розташовані на АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення площею 354,3 кв.м. на АДРЕСА_2 , корпус №1, літ. «Б» - це одні і ті ж приміщення.

Отже, нежитлові приміщення №29, №30 загальною площею 339,00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , є комунальною власністю, оскільки вони Київською міською радою не відчужувалися та право власності територіальної громади міста Києва на вказане майно не припинялося.

Разом із тим, у ході досудового розслідування встановлено, що вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, виданих ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» УДР ГТУЮ у місті Києві, на групу приміщень №29, №30 загальною площею 339 кв.м. у будинку на АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №71341841 від 25 жовтня 2016 року).

У подальшому, генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» Лаптієм Ю.В. спірні приміщення відчужені ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за №2765, №2768 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

На момент подання позову право власності на спірні приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року №2772, №2775, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

Прокурор просив визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 (індексний номер 49025433).

Визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві на групу приміщень №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 (індексний номер 49028788).

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень групи № 29 площею 170,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2765, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень групи № 30 площею 168,6 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2768, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

Витребувати від ОСОБА_1 нежитлові приміщення: групи приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 та групи приміщень №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року, позов прокурора Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах Київської міської ради задоволено.

Визнано нечинним і скасовано свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 (індексний номер 49025433).

Визнано нечинним і скасовано свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві на групу приміщень №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 (індексний номер 49028788).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень групи № 29 площею 170,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2765, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень групи № 30 площею 168,6 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за номером 2768, посвідчений 09 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

Витребувано від ОСОБА_1 нежитлові приміщення: групи приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 та групи приміщень №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Стягнуто з ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на користь прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 3200 грн.

Стягнуто солідарно з ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_2 на користь прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 3200 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 3540 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що свідоцтва ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на право власності на спірні приміщення були видані державним реєстратором у порушення вимог статей 10, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пунктів 7, 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №112, положень Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868, яка була чинна на момент видання оскаржуваних свідоцтв про право власності, оскільки до заяви товариством не долучено правовстановлюючих документів щодо права власності на них, а лише долучено акти передачі основних фондів від 20 лютого 1993 року та приймання-передачі нерухомого майна від 15 серпня 2007 року, що свідчать лише про передачу спірного майна на баланс товариства та не підтверджують наявність у товариства майнових права на них.

Оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації), то державним реєстратором усупереч вказаним нормам законодавства без належних правових підстав видано ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» свідоцтва про право власності на спірні приміщення.

Відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з листом Департаменту комунальної власності міста Києва від 18 жовтня 2016 року №062/11/10-10533 Департамент не здійснював приватизацію нежитлових приміщень у будинку на АДРЕСА_6 .

Зважаючи на те, що Київською міською радою рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на згадане майно не припинялося.

Тому, виходячи із положень статей 203, 215, 216, 321 ЦК України, враховуючи, що ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» набуло та розпорядилося спірним майном незаконно, без правових підстав, поза волею дійсного власника майна - територіальної громади міста Києва, суд першої інстанції дійшов висновку, що свідоцтва про право власності підлягають скасуванню, а договори купівлі-продажу від 09 листопада 2015 року, укладені між товариством і ОСОБА_2 , визнанню недійсними.

Також суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про витребування майна, оскільки спірне майно, яке вибуло поза волею власника, має бути витребувано у останнього набувача ОСОБА_1 на користь дійсного власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на підставі статті 388 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що подані прокурором документи не доводять підстави позову, оскільки у розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 22 травня 1999 року №775 та у розпорядженні Московської районної державної адміністрації міста Києва від 17 липня 2000 року №833 не вказано про передачу спірних нежитлових приміщень №29 та №30.

При цьому, в обох розпорядженнях від 17 липня 2000 року №833 та від 22 травня 1999 року №775 об`єкт спірного нерухомого майна має різну площу.

Вважає, що вказані обставини не дозволяли суду безспірно та достеменно визначити/встановити, що вказані в обох розпорядженнях об`єкти нерухомості є тотожними або включають у себе спірні об`єкти - приміщення №29 і №30, загальною площею 339 кв.м.

Вказує, що копія листа КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 23 лютого 2017 року не є належним і допустимим доказом в розумінні ст. 77, ст. 78 ЦПК України, оскільки підписаний першим заступником, а не керівником підприємства, а доказів повноважень першого заступника суду не надано.

При цьому, комунальне підприємство створене з метою інвентаризації, паспортизації та оцінки об`єктів нерухомого майна, а тому не може стверджувати, що приміщення з різними площами є одними й тими ж самими приміщеннями, адже вирішення подібних питань віднесене до компетенції експертів, які володіють спеціальними знаннями у будівельно-технічній сфері.

Разом з тим, позивачем не надано відповідних експертних висновків і не подавалася заява про призначення судової експертизи.

Звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявна копія технічного паспорту житлового будинку (будівлі) від 1986 року, з якого не можливо встановити будь-яких даних щодо спірних об`єктів - приміщень №29 і №30, площею 339 кв.м.

Крім того, суд не міг брати до уваги копії технічного паспорту від 27 серпня 1964 року, оскільки він виготовлений іноземною мовою, при цьому позивачем не подано до суду належно засвідченого перекладу.

З копій експлікацій від 20 жовтня 2015 року вбачається, що загальна площа приміщення №29 становить 170,4 кв.м., а приміщення №30 - 168,6 кв.м., що узгоджується з характеристиками будівель, які вказані в оспорюваних свідоцтвах про право власності на нерухоме майно та в Інформаційній довідці, але не відповідає ідентифікуючим даним будівель, які вказані у вище зазначеному розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 22 травня 1999 року №775 та в розпорядженні Московської районної державної адміністрації міста Києва від 17 липня 2000 року №833.

Вказує, що поточна інвентаризація об`єктів нерухомого майна була обов`язковою при зміні власника.

Однак, суду не надано доказів про зміну власника зі Спеціалізованого тресту «Промтехмонтаж-2» чи його правонаступника ВАТ «Промтехмонтаж-2» на територіальну громаду міста Києва.

Натомість, 20 жовтня 2015 року інвентаризація проведена на замовлення ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж - 2», при цьому замовник технічної інвентаризації - це власник об`єкта нерухомого майна.

Зазначає, що у матеріалах справи наявна копія рішення Печерської районної у місті Києві ради від 13 червня 2002 року №33 про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва з додатками, відповідно до якого у графі 296 додатку 6 вказано площу спірного жилого будинку: загальну 1297 кв.м. та площу нежилих приміщень 323 кв.м., що також не відповідає характеристикам спірних об`єктів - приміщень №29 і №30 загальною площею 339 кв.м.

Вказує, що суд не врахував відсутності в матеріалах справи доказів того, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником спірного нерухомого майна.

Право власності на нежитлові приміщення №29 та №30 за територіальною громадою не реєструвалося.

Первинна реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомого майна відбулася 23 листопада 2015 року за ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж - 2».

Вважає, що прокурор не мав підстав заявляти про порушення прав Київської міської ради.

Тим більше, що в рамках кримінального провадження №42016101060000150 від 02 серпня 2016 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 ЦПК України, обвинувального акту не передано до суду, нікому навіть не повідомлено про підозру.

При цьому, саме матеріали цього кримінального провадження стали підставою для звернення з цивільним позовом.

Крім того, суд не врахував, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно не має правочинного характеру, а тому воно не може визнаватися недійсним з посиланням на ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України про що зазначено в позові.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №916/780/18, від 10 квітня 2018 року у справі №927/849/17, від 17 квітня 2019 року у справі №916/641/18, від 15 травня 2019 року у справі №906/1169/17.

Вказує, що вимоги про визнання недійсними договорів є похідними від вимоги прокурора про скасування свідоцтв про право власності, а тому з огляду на безпідставність основної вимоги, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Суд не врахував, що ОСОБА_1 має імунітет добросовісного набувача і на неї не може покладатися тягар самостійно шукати способи компенсації своїх втрат.

Вважає, що позивачем не обґрунтовано підстав для витребування у неї нерухомого майна.

Вказує, що при реєстрації права власності ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж - 2» на нерухоме майно та його подальше відчуження, існувало три рівні гарантій перед тим, як майно перейшло у власність до ОСОБА_1 , тому вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження в рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA vs RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Вказує, що суд першої інстанції не здійснював розгляду даної справи у спеціально обладнаному приміщенні залі судових засідань, судові засідання відбувались в кабінеті судді, в якому суддя знаходиться не один, а тому об`єктивно не міг вирішити справу з дотриманням таємниці нарадчої кімнати.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Печерської окружної прокуратури м. Києва просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

У відзиві посилається на те, що доводи апелянта про недоведеність факту передачі спірних нежитлових приміщень є безпідставними, оскільки до комунальної власності прийнято житловий будинок по АДРЕСА_2 з усіма вбудованими та прибудованими приміщеннями, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Стосовно доводів апелянта щодо відмінності площ приміщень, які приймалися до комунальної власності та зареєстровано за ним, зазначає, що вказане спростовується наявною в матеріалах справи копією інвентаризаційної справи та інформацією КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації».

Вказує, що відсутність державної реєстрації права власності на спірне майно за територіальною громадою м. Києва в особі Київради не свідчить про відсутність такого права, та не є підставою для набуття права власності на комунальне майно за сторонніми особами.

Звертає увагу на те, що у даному випадку прокурором обрано саме такий спосіб захисту, який гарантує припинення порушення права власності і, у разі задоволення позову, ніщо не буде перешкоджати законному власнику - територіальній громаді м. Києва, в особі Київської міської ради, здійснювати будь-які дії, пов`язані із основоположними правами дійсного власника.

Враховуючи, що Київська міська рада, в інтересах якої звернувся прокурор, та останній набувач не перебувають у договірних відносинах, між ними не укладався будь-який цивільно-правовий договір з приводу спірного приміщення, правові відносини між ними підлягають врегулюванню на підставі правил статей 387 та 388 ЦК України.

Зважаючи на те, що Київською міською радою рішення про відчуження спірного майна не приймалось, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність витребування спірного майна від добросовісного набувача.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах Київської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, укладених між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_2 , нежитлових приміщень груп АДРЕСА_7 та прийнято у цій частині постанову про відмову у задоволенні позовних вимог Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах Київської міської ради до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, укладених між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та ОСОБА_2 , щодо нежитлових приміщень груп АДРЕСА_7 .

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Київська міська рада рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймала, що свідчить про те, що не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нежитлові приміщення №29, №30 загальною площею 339 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , є комунальною власністю, оскільки вони Київською міською радою не відчужувалися та право власності територіальної громади міста Києва на вказане майно не припинялося.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що матеріали реєстраційних справ №14440551 та №14437246, наданих до суду УДР ГТУЮ у місті Києві, містять документи, які, на думку відповідача, свідчать про виникнення права власності у ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на спірні нежитлові приміщення, та стали підставою для видачі (вперше) свідоцтв про право власності, оскільки угоди, пов`язані з відчуженням спірного майна, укладені у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, доказів проведення державної реєстрації права власності за жодною із вказаних юридичних осіб матеріали справи не містять, зазначені угоди суперечать вимогам частини першої статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності». Акти передачі основних фондів від 20 лютого 1993 року та приймання-передачі нерухомого майна від 15 серпня 2007 року також не підтверджують наявність майнових прав у товариства на спірні нежитлові приміщення, які є прибудовою до багатоквартирного житлового будинку.

Матеріали справи, в тому числі план приватизації майна тресту «Промтехмонтаж-2», акт передачі акцій ВАТ «Промтехмонтаж-2», не містять доказів передачі спірного майна або майнових прав на нього до статутного фонду створеного у процесі приватизації товариства. Навпаки відповідно до вказаного плану приватизації майна тресту житловий будинок разом з прибудованими нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_2 увійшов до переліку об`єктів, які підлягали передачі на баланс місцевим радам.

Враховуючи ту обставину, що спірні нежилі приміщення є прибудовою до жилого будинку відомчого житлового фонду, який на підставі статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 1996 року № 729 «Про затвердження обсягів відомчого житлового фонду разом з об`єктами комунального призначення, що підлягає передачі до комунальної власності в 1996-1998 роках», підлягав передачі до комунальної власності разом із прибудованими приміщеннями, а рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року №359/9416 нежитлові приміщення площею 354,3 кв.м. на вулиці П. Лумумби, 10 (літ. «Б», корпус №1) включено до переліку об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, то жодних правових підстав, визначених статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для видачі державним реєстратором 03 грудня 2015 року свідоцтв про право власності на спірні нежитлові приміщення ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» не існувало і судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у задоволенні позову належить відмовити з тих підстав, що право комунальної власності за позивачем зареєстроване не було, колегія суддів відхилила, оскільки за відсутності у ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» права власності на спірні нежилі приміщення сама по собі відсутність державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва на спірні нежилі приміщення не могла бути підставою для виникнення права власності у ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» та видачі йому свідоцтва про право власності.

При цьому на підставі рішення Київської міської ради від 22 травня 2013 року №359/9416 спірне майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Оскільки судом встановлено, що спірне нерухоме майно без законних підстав вибуло з володіння територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, виданих ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» УДР ГТУЮ у місті Києві, на групи приміщень №29, №30 загальною площею 339 кв.м. у будинку на АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №71341841 від 25 жовтня 2016 року), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаних свідоцтв про право власності нечинними та їх скасування. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що визнання свідоцтв нечинними та їх скасування не є ефективним способом захисту прав власника, колегія суддів також відхилила, оскільки на підставі цих свідоцтв було вперше здійснено реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2», тоді фактично право власності на спірне нерухоме майно у вказаного відповідача не виникало.

Генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» ОСОБА_3 спірні приміщення відчужені відповідачу ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за №2765, №2768 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О. Того ж дня право власності на спірні приміщення було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу (№2772, №2775 від 09 листопада 2016 року), посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О. Оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза волею власника, суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірні нежилі приміщення мають бути витребувані у останнього набувача ОСОБА_1 на користь дійсного власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на підставі статті 388 ЦК України.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року, укладених між ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» і ОСОБА_2 , щодо нежитлових приміщень груп №29, АДРЕСА_5 , суд першої інстанції на підставі положень статей 203, 215-216, 658 ЦК України дійшов висновку, що такі позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» набуло та розпорядилося спірним майном незаконно, без правових підстав, поза волею дійсного власника майна, здійснило відчуження майна, не будучи його законним власником. Однак висновок суду щодо наявності підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу колегія суддів визнала помилковим, задоволення зазначених позовних вимог не є ефективним способом захисту прав власника, оскільки норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем іншій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, яким у цьому випадку є ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2».

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_1 має імунітет добросовісного набувача і на неї не може покладатися тягар самостійно шукати способи компенсації своїх втрат, що вона не повинна була передбачати наявність ризику вилучення у неї майна, колегія суддів відхилила, оскільки ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якого вона придбала нежитлові приміщення, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Як встановлено з пояснень представника ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, при укладенні договорів купівлі-продажу спірних приміщень представнику ОСОБА_1 було достеменно відомо, що приміщення продає юридична особа, тому саме з ініціативи ОСОБА_1 було здійснено подвійний перепродаж вказаних нежитлових приміщень «з метою зменшення ризиків у разі виникнення якихось проблем».

У червні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про: визнання нечинним і скасування свідоцтва №49025433 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 ; визнання нечинним та скасування свідоцтва №49028788 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 ; витребування від ОСОБА_1 нежитлових приміщень: групи приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 та №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім цього, у жовтні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про: визнання нечинним і скасування свідоцтва №49025433 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 ; визнання нечинним та скасування свідоцтва №49028788 про право власності від 03 грудня 2015 року, видане РС ГУЮ у місті Києві, на групу приміщень №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 ; витребування від ОСОБА_1 нежитлових приміщень: групи приміщень №29 площею 170,4 кв.м. на АДРЕСА_1 та №30 площею 168,6 кв.м. на АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року, касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у частині позовних вимог про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності відмовлено.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у частині позовних вимог про витребування майна скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що при зверненні до суду з позовом прокурор посилався на те, що нежитлові приміщення АДРЕСА_8 , є комунальною власністю, оскільки вони Київською міською радою не відчужувалися та право власності територіальної громади міста Києва на них не припинялося.

У ході досудового розслідування встановлено, що вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, виданих ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» УДР ГТУЮ у місті Києві, на групу приміщень №29, №30 загальною площею 339 кв.м. у будинку на АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №71341841 від 25 жовтня 2016 року).

У подальшому генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» ОСОБА_3 спірні приміщення відчужені ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09 листопада 2016 року, зареєстрованих у реєстрі за №2765, №2768 та посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

На момент подання позову право власності на спірні приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року №2772, №2775, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердевою Н.О.

У зв`язку із цим прокурор, зокрема, просив визнати нечинними та скасувати свідоцтва про право власності від 03 грудня 2015 року, видані на спірні приміщення, та витребувати від ОСОБА_1 ці приміщення.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суди вважали, що спірні нежитлові приміщення є комунальною власністю, Київська міська рада рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймала, що свідчить про те, що не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому право власності територіальної громади на спірне майно не припинялося.

Оскільки спірне нерухоме майно без законних підстав вибуло з володіння територіальної громади міста Києва на підставі свідоцтв про право власності від 03 грудня 2015 року, то суди зробили висновок про визнання вказаних свідоцтв про право власності нечинними та їх скасування.

Суди не врахували, що вимоги прокурора про визнання нечинними та скасування свідоцтв про право власності не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не відновить відповідні права та інтереси позивача.

Тому суди помилково задовольнили вказані позовні вимоги.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині витребування від ОСОБА_1 спірних нежитлових приміщень на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, апеляційній суд вказав, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якого вона придбала нежитлові приміщення, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що з пояснень представника ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановлено, що при укладенні договорів купівлі-продажу спірних приміщень представнику ОСОБА_1 було достеменно відомо, що приміщення продає юридична особа, тому саме з ініціативи ОСОБА_1 було здійснено подвійний перепродаж вказаних нежитлових приміщень «з метою зменшення ризиків у разі виникнення якихось проблем».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 акцентувала увагу на тому, що вона має імунітет добросовісного набувача і на неї не може покладатися тягар самостійно шукати способи компенсації своїх втрат.

Позивачем не обґрунтовано підстав для витребування у неї нерухомого майна.

При реєстрації права власності ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» на нерухоме майно та його подальше відчуження, існувало три рівні гарантій перед тим, як майно перейшло у власність до ОСОБА_1 , тому вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження в рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також зазначала, що суди не встановлювали обставин, які б могли свідчити про її недобросовісність при набутті спірного майна у власність.

Суди не дослідили змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, а також не встановили обставин, які могли б поставити під сумнів її дії, як добросовісного набувача.

Вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв`язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження у рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Апеляційний суд не врахував, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Апеляційний суд не оцінював добросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо набуття права власності на спірні нежитлові приміщення АДРЕСА_4 .

За таких обставин передчасним є висновок апеляційного суду про витребування у ОСОБА_1 спірних нежитлових приміщень на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки, які містяться у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року, перегляду підлягає рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року лише у частині позовних вимог про витребування майна, з наданням оцінки добросовісності поведінки ОСОБА_1 щодо набуття права власності на спірні нежитлові приміщення.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21 вересня 2021 року у справі №910/2861/18, від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц та від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Слід зазначити, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

При цьому, незаконним володільцем може бути як добросовісний, так і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме, відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України (п.47 постанови Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі №904/3214/18 (№922/2714/20).

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (правові висновки, викладені у постанові Великої Палатні Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16).

Оскільки у даних правовідносинах дійсним власником спірного майна є територіальна громада міста в особі Київської міської ради, яка набула його у власність відповідно до ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року №891 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ і організацій», розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 1996 року №729 «Про затвердження обсягів відомчого житлового фонду разом з об`єктами комунального призначення, що підлягає передачі до комунальної власності в 1996-1998 роках», рішення Київської міської ради від 30 березня 1999 року №185/286 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків» та не приймала рішення про його відчуження, наявні підстави для витребування майна на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання ст.1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Серков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West AllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п.п. 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19).

При цьому, для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №522/14900/19, застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб).

У спірних правовідносинах судами установлено, що генеральним директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» (яке безпідставно зареєструвало за собою майно) ОСОБА_3 спірні приміщення 09 листопада 2016 року відчужені своєму сину ОСОБА_2 , який того ж дня, 09 листопада 2016 року уклав договори купівлі-продажу спірних приміщень з ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 , будучи директором ТОВ «Компанія Трест Промтехмонтаж-2» тривалий час, не міг не знати про незаконність набуття товариством права власності на спірне майно, не може бути сумнівів, що вказані маніпуляції з відчуження цього майна його сину, а вже потім ОСОБА_1 були спрямовані на створення видимості добросовісного набуття права власності на спірне майно для унеможливлення його витребування у комунальну власність.

У свою чергу, обставини перепродажу майна в один день між родичами, які мають однакове прізвище, не могли не викликати у останнього набувача - ОСОБА_1 обґрунтованих та розумних сумнівів, щодо законності відчуження вказаного майна.

Також в контексті добросовісності ОСОБА_1 неможливо не звернути увагу на зазначену у договорах купівлі-продажу від 09 листопада 2016 року ціну спірних нежитлових приміщень (п. 1.4 договору).

Так, останньою придбано нежитлові приміщення загальною площею 339 кв.м., що розташовані у Печерському районі м. Києва (комерційну нерухомість, як зазначено самою відповідачкою - під розміщення ресторану) за 433538 грн., що було еквівалентно 16959 доларів США.

Разом з тим, згідно зі статистичними даними, розміщеними на сайтах з продажу нерухомості ( https://parklane.ua/uk/realtystat/2016-11, https://blagovist.ua/uk/realtystat/2016-11), які долучені до матеріалів справи разом з відзивом прокурора на касаційну скаргу відповідача, мінімальна вартість квадратного метру квартир, розташованих у Печерському районі у листопаді 2016 року складала 2,34 тис. доларів США за квадратний метр, що за 339 кв.м. становило 793 тис. доларів США.

Вказана інформація є загальнодоступною, а отже відповідач, проявивши розумну обачність, повинна була та могла перевірити законність набуття та відчуження продавцем майна, вартість якого занижена як мінімум у 46 разів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для витребування спірного майна у ОСОБА_1 , яка зважаючи на обставини його перепродажу та очевидно занижену ціну, проявити розумну обачність мала реальну можливість та повинна була поставити під сумнів законність первинного набуття (та відчуження) права власності на це майно товариством.

Крім того, цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України), так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (ст. 661 ЦК України), на що має право і відповідач, пред`явивши відповідний позов (правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 серпня 2023 року у справі №308/8629/19).

Враховуючи викладене, задоволення судом позову про витребування спірного майна у ОСОБА_1 на користь територіальної громади не становить надмірний тягар та є сумісним заходом втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки суду першої інстанції у частині позовних вимог про витребування майна, відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги у частині позовних вимог про витребування майна, висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про витребування майна підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга у зазначеній частині, без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року у частині позовних вимог про витребування майна залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 30 травня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба