Постанова

від 11.09.2023 по справі 759/10956/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 759/10956/13

провадження № 61-11916св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави;

відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_1 ;

третя особа - садівниче товариство «Зв`язківець»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 870/1926 було затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЖ №912805 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0283, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана земельна ділянка передана у приватну власність відповідачу з порушенням вимог частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо погодження проєкту землеустрою природоохоронними органами та частини другої статті 52 ЗК України, оскільки відповідно до форми 6-зем земельна ділянка належала до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування, тобто відносилася до земель рекреаційного призначення. При цьому питання про зміну цільового призначення земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, що є порушенням вимог статті 20 ЗК України. Також проєкт землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Ураховуючи викладене, прокурор Святошинського району міста Києва просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 870/1926 «Про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 912803 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий 17 червня 2010 року ОСОБА_1 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03761;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0283, вартістю 358 040,75 грн;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року садівниче товариство «Зв`язківець» залучено до участі у справі як третю особу.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року у складі судді Зайця Т. О. позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 870/1926 «Про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 912803 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0283, розташовану на АДРЕСА_1 , виданий 17 червня 2010 року ОСОБА_1 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03761. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0283, вартістю 358 040,75 грн, що розташована на АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка відносилася до земель рекреаційного призначення, однак на підставі оспорюваного рішення міської ради віднесена до земель житлової та громадської забудови. При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки в установленому порядку не проводилася. Оскільки оспорюване рішення міської ради суперечить актам цивільного законодавства, порушує право територіальної громади міста Києва на землю, тому підлягає визнанню незаконним. Врахувавши наведене, а також пріоритет суспільного інтересу над інтересом конкретної особи, суд першої інстанції визнав недійсним оспорюваний державний акт. Суд наголосив, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно. Задоволення зазначеного позову приведе до відновлення прав територіальної громади міста Києва, тому немає потреби у додатковому визнанні права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов прокурора Святошинського району міста Києва (Святошинська окружна прокуратура міста Києва) залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 із земель міста в порядку безоплатної приватизації. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради відносилася за цільовим призначення до земель рекреаційного призначення. При цьому суд критично оцінив наявні в матеріалах справи статистичні дані Земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:75:670:0283) адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 , оскільки вказаний документ суперечить іншим наявним у проєкті землеустрою документам, в тому числі і затвердженим Головним управлінням земельних ресурсів. Тому висновок суду першої інстанції про те, що рішення Київської міської ради Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 870/1926 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, не відповідає обставинам справи. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №759/10970/13-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі № 759/8821/15-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає не врахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц (провадження № 14-218цс18), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18), від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-17702св18), від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20), від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21), що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник указує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц (провадження № 14-218цс18) викладено правові висновки про те, що передача земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до території зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення. Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-17702св18) зазначив, якщо відсутні докази того, що відповідно до ЗК України органом місцевого самоврядування приймалося рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із категорії земель рекреаційного призначення на категорію землі житлової та громадської забудови, то вказане, згідно зі статтею 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18). У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що фактично звернення прокурора до суду у вказаній справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула незаконно. Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20) зазначив, що обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання проєкту відведення земельної ділянки, який підлягає державній експертизі. При цьому, Верховний Суд вказав, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (не дотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, без його дотримання. Також Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18) зазначив, що довідка 6-зем є документом, який включається до складу проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) під час його розроблення землевпорядною організацією. Інформація, яка міститься в ній стосується класифікації земельної ділянки, що планується до відведення. З огляду на дані 6-зем Верховний Суд дійшов висновку, що проєкт землеустрою підлягав обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації. Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21) з посиланням на статті 20, 51, 52 ЗК України вказав, що відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України). Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на наведені правові висновки та не дослідив докази, якими підтверджено належність спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, зокрема довідку 6-зем, а також не врахував необхідність проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації та відсутність погодження проєкту землеустрою Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві. Водночас, судом апеляційної інстанції не враховано доводи прокурора, що Генеральний план міста не визначає категорії цільового призначення земельних ділянок, а є містобудівною документацією та визначає лише функціональне призначення земель, згідно якого спірна земельна ділянка потрапляє до території садибної забудови.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 870/1926 було затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЖ №912805 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0283, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03761.

Вищезазначена земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 відповідно до проєкту землеустрою, розробленого ПП «Шоп`як».

Листом Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 травня 2009 року № 071/04-4-22/2836 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_1 у разі використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд складає - 358 040,75 грн, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08 липня 2013 року № 05707/-14261.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пунктах «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проєкт відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проєкт відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Прокурор Святошинського району міста Києва обґрунтовував поданий ним позов тим, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, проте оспорюваним рішенням міської ради її передано ОСОБА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прокурор зазначав, що питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, проєкт відведення ділянки не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації та не погоджувався Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.

Тобто основним питанням, яке підлягало доведенню учасниками справи та з`ясуванню судами, є цільове призначення спірної земельної ділянки.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України).

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 ЗК України).

Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (стаття 50 ЗК України).

У статті 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

На підтвердження доводів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення прокурор посилався на те, що згідно із земельно-кадастровою інформацією ця ділянка відведена ОСОБА_1 за рахунок земель зелених насаджень, що підтверджується формою 6-зем, у якій зазначено шифр рядка - 96, графа - 56.

До 01 січня 2016 року згідно з наказом Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форми державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)» (далі - Наказ № 377) встановлювалися форми звітів про розподіл земель, зокрема за їх власниками, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.

Відповідно до Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма 6-зем) в рядку 96 зазначаються землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, в графі 56 - землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі, а саме землі зелених насаджень загального користування.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що довідка 6-зем є документом, який включається до складу проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) під час його розроблення землевпорядною організацією. Довідка 6-зем - це певна частина вихідних даних для розроблення проєкту відведення земельної ділянки.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції критично оцінив наявні в матеріалах справи статистичні дані Земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:75:670:0283) адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 , оскільки вказаний документ суперечить іншим наявним у проєкті землеустрою документам, в тому числі і затвердженим Головним управлінням земельних ресурсів.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки форма державної статистичної звітності № 6-зем - це «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності». Проте, саме такого Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма 6-зем) у матеріалах справи немає, а земельно-кадастрова інформація на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , у сукупності з іншими письмовими доказами, не підтверджує віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 761/19884/15 (провадження № 61-19843св21), від 15 червня 2023 року у справі № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23).

У листах-погодженнях проєкту землеустрою уповноважені державні органи не зазначили, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення. Проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки погоджено Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київською міською санепідемстанцією, Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у висновку від 25 травня 2009 року № 19-5226 зазначило, що спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, за функціональним призначенням належить до садибної забудови.

Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке мало повноваження на погодження проєктів землеустрою на підставі рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в місті Києві» та Положення про Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2002 року № 221/381, у листі (висновку) від 29 травня 2009 року № 071/04-4-22/2836 зазначило, що земельна ділянка належить до міських земель, не наданих у власність чи користування. Відповідно до Генерального плану міста територія за функціональним призначенням належить до території садибної забудови. Об`єкти природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення відсутні, ділянка не відноситься до переліку зелених зон «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.

Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України у листі від 04 червня 2009 року № 22-1657/9 повідомила, що земельна ділянка не входить до історичних ареалів міста, перебуває за межами архітектурних і археологічних заповідників, архітектурних та археологічних охоронних зон і зон регулювання забудови. Пам`яток культурної спадщини на ділянці немає.

Висновком Київської міської санепідемстанції від 04червня 2009 року № 524 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Також у висновку зазначено, що земельна ділянка придатна для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Висновком Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 червня 2009 року № 05-4665 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування

Отже, державні органи, уповноважені на вчинення погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не зробили висновків про те, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення. За висновками цих органів земельна ділянка, що передавалася у власність ОСОБА_1 , за її функціональним призначенням належала до садибної житлової забудови та не входила до переліку зелених зон міста Києва.

Верховний Суд також врахував, що прокурор Святошинського району міста Києва не скористався наданим йому нормами процесуального права повноваженням заявити клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою, основним завданням якої є, зокрема визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства й іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування (пункт 7.1 глави 7 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, а також того, що при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було порушено норми законодавства.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц (провадження № 14-218цс18), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18), від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-17702св18), від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20), від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц (провадження № 14-218цс18) зазначено, що прокурор обґрунтовував позов тим, що земельна ділянка знаходиться на території парку «Сирецький гай». Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково, як встановив суд апеляційної інстанції, належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення.

У постановах від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-17702св18) Верховний Суд встановив, що спірні земельні ділянки розташовані на території лісопарку «Сирецький гай» та зробив висновки про доведеність прокурором віднесення цих земельних ділянок до земель рекреаційного призначення.

У постановах від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20) та від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21) Верховний Суд зробив висновки про те, що відповідно до принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню. За обставинами зазначених справ № 495/6080/17-ц та № 495/6082/17 спірні земельні ділянки розташовані в смт Затока та відносяться до земель рекреаційного призначення, проте передані у власність з іншим цільовим призначенням - для ведення індивідуального дачного будівництва без зміни цільового призначення землі у встановленому законом порядку.

Однак у справі, що переглядається, прокурор не довів віднесення спірної земельної ділянки (станом на момент передачі її відповідачу) до земель рекреаційного призначення. Тому висновки щодо застосування норм права, які містяться у вищезгаданих постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 у справі № 761/31121/14-ц та в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18), від 05 грудня 2018 у справі № 761/11593/13-ц (провадження № 61-17702св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18), від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20), від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21), на які послався заявник в касаційній скарзі,не є релевантними та не підлягали врахуванню судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи, так як обставини, встановлені апеляційним судом в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 761/31121/14-ц, № 761/1554/13-ц, № 761/11593/13-ц, № 357/13718/16, № 495/6082/17, № 495/6080/17-ц.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, зробленими в постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23), в якій предметом спору були подібні вимоги прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916 щодо передання фізичній особі у приватну власність земельної ділянки, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 , визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради та зобов`язання повернути на користь Київської міської ради спірну земельну ділянку.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи за його участю

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої апеляційним судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання першого заступника керівника Київської міської прокуратури про розгляд справи з участю прокурора відмовити.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара