Рішення

від 08.07.2014 по справі 759/10956/13-ц

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/10956/13-ц

пр. № 2/759/222/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

08 липня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, третя особа: садівниче товариство «Зв'язківець» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту,

В С Т А Н О В И В :

22.07.2013 року Прокурор Святошинського району м. Києва звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування рішення КМР №870/1926 від 09.07.09 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2», визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_2, серії ЯЖ №912803, виданий Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) 17.06.2010 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03761, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0283, вартістю 358 040,75 грн. за територіальною громадою м. Києва в особі КМР, зобов'язання ОСОБА_1 повернути на користь КМР земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при вивченні прокуратурою Святошинського району м. Києва матеріалів перевірки, встановлено що рішенням КМР №870/1926 від 09.07.09 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку за вищевказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі рішення ОСОБА_1 отримав державний акт, серії ЯЖ №912805 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Вказана земельна ділянка відведена з порушенням вимог ст. 118 Земельного кодексу України, а також інших вимог законодавства, оскільки проект землеустрою не погоджено природоохоронним органом. Крім того, земельна ділянка на момент прийняття Київрадою оспорюваного рішення відносилась до земель рекреаційного призначення, водночас після прийняття рішення земельна ділянка віднесена до земель житлової та громадської забудови. Питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалось, КМР рішенням від 09.07.09 року №870/1926 незаконно змінила функціональне призначення спірної земельної ділянки, що є порушенням ст. 20 Земельного кодексу України. Також не було проведено державну землевпорядну експертизу Державним комітетом України по земельних ресурсах та його територіальним органом, а тому відсутній позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Прокурор прокуратури Святошинського району м. Києва в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, на невідповідність актам чинного законодавства рішення Київської міської Ради № 870/1926 від 09.07.2009 та порушення права територіальної громади м. Києва на землю.

Відповідач повторно не з'явився в судове засідання, про розгляд справи повідомлявся в установленому порядку, причин неявки не повідомив.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлена в установленому порядку.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд вирішив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що рішенням КМР №870/1926 від 09.07.2009 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2», вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2, передати гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 (а. с. 9 - копія рішення).

На підставі рішення №870/1926 від 09.07.2009, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ №912805, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,10 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на АДРЕСА_2. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03761 (а. с. 10 - копія державного акту).

Зазначена вище земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 відповідно до проекту землеустрою, розробленого ПП «ОСОБА_2» (а.с. 59 - 100 - копія проекту).

Листом Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу КМР (КМДА) №071/04-4-22/2836 від 29.05.2009 року встановлено, що Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу КМР (КМДА) погодила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2, згідно чинного законодавства (а. с. 14 - 15 - копія листа).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 1 000 кв. на АДРЕСА_2, у разі використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд складає - 358 040, 75 грн., що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) від 08.07.2013 року №05707/-14261 (а. с. 16 - копія листа).

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в м. Києві №01-02/1520 від 29.04.2013 року, встановлено, що рішення про розгляд заяв про надання земельних ділянок у приватну власність, а в подальшому розроблення проектів землеустрою, прийнято в порушення ст. 116 та 118 Земельного кодексу України, рішення КМР від 14.03.2002 року №313/1747. В порушення ст. 118 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві не погоджено, рішення про надання згоди на розроблення документації із землеустрою КМР не приймались, територія за функціональним призначенням належить до території садибної забудови, а земельні ділянки відводились для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, містобудівна документація в проектних документаціях відсутня, також виявлено відсутність акту встановлення меж земельної ділянки. При обстеженні земельних ділянок по АДРЕСА_2 встановлено, що вони розташовані у лісосмузі, обгороджені сітчастим, металевим, дерев'яним парканом та в більшості випадків використовуються невстановленими особами (а. с. 17 - 19 - копія листа).

Задовольняючи позов частково, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Але проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_1. 29.05.2009 р. погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди.

Частиною 2 статті 52 Земельного кодексу України встановлено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до п.10.4. ДБН 360-92**, на землях зелених зон міст не допускається розміщення будівель, споруд та комунікацій, що не передбачені для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства.

Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення), встановлено категорії земель України, які поділяються за основним цільовим призначенням, серед яких окремими пунктами зазначені землі рекреаційного призначення та землі житлової та громадської забудови.

За даними форми 6-зем, затвердженої наказом №377 Держкомстату України від 05.11.1998р., земельну ділянку АДРЕСА_2 вилучено із не наданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування (а. с. 62).

Таким чином, відповідно до вимог ст. 51 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка на момент прийняття Київрадою оспорюваного рішення відносилась до земель рекреаційного призначення, а після прийняття вказаного рішення, ця ж земельна ділянка була віднесена до земель житлової та громадської забудови.

При цьому, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відповідно до правил ст. 20 Земельного кодексу України не проводилась.

У відповідності до п. «а» ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно частини 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13 листопада 2013 року розглянув справу № 6-123 цс 13, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність фізичній особі та відновлення права територіальної громади на зазначену земельну ділянку з причини її передачі не згідно з цільовим призначенням земельної ділянки. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно з яким відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням. Зокрема, громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. а) ч. 3 ст. 22 ЗК України). Надання для цих потреб земель оздоровчого чи іншого призначення без зміни у встановленому законом порядку їх цільового призначення на підставі п. а) ст. 21 ЗК України є підставою для визнання таких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України)(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.05.2014 р. у справі № 6-35цс14).

Оцінюючи зібрані по справі докази в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської Ради №870/1926 від 09.07.2009 р. в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку, що вказана позовна вимога знайшла своє підтвердження в судовому засіданні належними доказами, оскільки оспорюване позивачем рішення прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, суперечить актам цивільного законодавства, порушує право на землю територіальної громади м. Києва, у зв'язку із чим підлягає визнанню незаконним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку.

Відповідно до правил ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-92 цс 13, предметом якої був спір про вилучення земельної ділянки в особи, яка набула право власності на неї на підставі визнаного в подальшому незаконним рішення органу влади. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Встановлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку з порушенням ст. ст. 20, 52, 116, 118 ЗК України, тобто незаконно.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки власності територіальної громади у приватну власність та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно.

Враховуючи наведене, виходячи із пріоритету суспільного інтересу над інтересом конкретної особи, оскільки відпали підстави отримання відповідачем державного акту на право власності на земельну ділянку, враховуючи те, що спірна земельна ділянка не може належати відповідачу, вказаний вище правовстановлюючий документ підлягає визнанню недійсним, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської Ради.

При визнанні незаконним рішення Київради і скасуванні державного акту на право власності на землю відповідача, спірна земельна ділянка відновлює своє правове становище, яке існувало до її виділення відповідачу і додаткового визнання права власності на неї за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської Ради не потребує.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтовані на законі та виходять за межі компетенції суду.

Керуючись ст. ст. 19, 20, 21, 51, 52, 116, 118 ЗК України, ст. ст. 21, 346 ЦК України, наказом Держкомстату України №377 від 05.11.1998р., ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст.ст.10, 11, 57-60, 169 ч.4, 212-215, 224-226, 360-7 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської Ради №870/1926 від 09.07.2009 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2».

Визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ №912805 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0283, площею 0,10 га на АДРЕСА_2 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім'я ОСОБА_1 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010 р. та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03761.

Зобов'язати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, ІН: НОМЕР_1) повернути на користь Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0283, вартістю 358 040,75 грн., що розташована на АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, яку може бути подано протягом десяти днів дня отримання копії заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11.07.2014 року.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ