Постанова

від 13.09.2023 по справі 911/3736/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/3736/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі

за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області

до: (1) Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області і (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція", на стороні відповідачів - Закритого акціонерного товариства "Топаз-Електронікс",

про визнання недійсними рішень, витребування на користь держави земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок

(за участю представників: прокурор - Круш Т.О., відповідача-2 - Луцький М.І., Тимофіюк Г.О.)

Вступ

1. Сільська рада у 1999 році вилучила з постійного користування лісництва лісову земельну ділянку, змінила її цільове призначення та в 2004 році передала в користування товариству для розміщення бази відпочинку.

2. У 2021 році прокурор подав позов в інтересах районної адміністрації та просив визнати недійсним рішення сільської ради від 1999 року, укладені у 2004 році між радою та товариством договори оренди та витребувати земельну ділянку з володіння сільської ради. Прокурор вказує, що земельна ділянка в 1999 році була розташована поза межами населеного пункту, а тому сільська рада не мала повноважень розпоряджатись нею.

3. Сільська рада та орендар земельної ділянки стверджують, що земельна ділянка перебуває в межах населеного пункту, а отже станом на 1999 рік сільська рада мала повноваження розпоряджатись нею.

4. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора, оскільки встановили розташування земельної ділянки поза межами населеного пункту. Суди також заначили, що прокурор дізнався про незаконне вибуття земельної ділянки із власності держави тільки в 2021 році, тому позовна давність ним не пропущена.

5. На етапі касаційного провадження ключовим питанням спору є те, чи мав місце пропуск прокурором позовної давності і якщо так, то чи дослідили суди поважність причин пропуску цього строку.

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

6. Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 вилучено з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га та передано її до складу земель запасу сільської ради в зв`язку з добровільною відмовою землекористувача.

7. Актом вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 попередньо погоджено розміщення бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» на земельній ділянці площею 13,9 га, розташованій у с. Ходосівка в кварталі 61 (виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29), ліси першої групи, які генеральним планом с. Ходосівка передбачені під організацію культурно-оздоровчого відпочинку населення.

8. Погодження розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га в межах с. Ходосівка було надано: Києво-Святошинською районною Санітарно-епідеміологічною станцією (висновок №2044 від 10.11.1999); Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів (висновок №217 від 11.11.1999); Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації (висновок №115-05-11 від 11.11.1999); Києво-Святошинська районною радою (висновок №211 від 25.11.1999).

9. Київське державне лісогосподарське об`єднання «Київліс» Державного комітету лісового господарства також дало згоду на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС квартал 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс» з правом вирубки дерев під забудову (лист №01/544 від 26.11.1999).

10. Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради №81/97 від 29.11.1999 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку АТЗТ «Топаз-Електронікс», надано останньому в постійне користування земельну ділянку площею 13,9 га лісів першої групи за рахунок земель запасу.

11. У висновку №66-05 від 02.11.1999 Київського відділення інституту землеустрою зазначено, що вказана земельна ділянка розташована у с. Ходосівка у кварталі 61, ліси першої групи.

12. Двома рішеннями Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою та переоформлено право постійного користування АТЗТ «Топаз-Електронікс» земельними ділянками площею 13,9 га та 4,7331 га на користування на умовах оренди строком на 49 років.

13. На виконання вказаних рішень 04.03.2004 між Ходосівською сільською радою та АТЗТ «Топаз-Електронікс» укладено два договори № 1052 та № 1056 оренди земельних ділянок площею відповідно 13,9 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0013) та 4,7331 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0016) (далі - спірні земельні ділянки) для розміщення бази відпочинку.

14. Рішенням Ходосівської сільської ради від 15.09.2007 № 258 внесено зміни до власних рішень від 07.02.2004, замінивши в тексті слова «АТЗТ Топаз-Електронікс» словами «ТОВ Ходосівські системні інвестиції».

15. Листом від 20.06.2022 № 32-0.19-125/2-22 Державне підприємство «Науково дослідний та проектний інститут землеустрою» повідомило, що згідно з проектом формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради 1994 року (картографічні матеріали «Склад земельних угідь по землекористувачах») спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

16. Київський обласний прокурор (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Адміністрація, позивач) до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходосівські системні інвестиції» (далі - ТОВ «Ходосівські системні інвестиції», відповідач-2) про: (1) визнання недійсним рішення Ради від 27.07.1999 №57/1; (2) визнання недійсними двох рішень Ради від 07.02.2004 із всіма змінами до них; (3) визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 04.03.2004 № 1052, 1056; (4) витребування на користь держави в особі Адміністрації з володіння Ради спірних земельних ділянок.

17. Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки незаконно вибули із власності держави всупереч вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки були розташовані за межами населеного пункту, а тому вилученні з земель лісового фонду за рішенням не уповноваженого на це органу - Ради, чим було порушено право держави в особі Адміністрації. Відповідно як подальші рішення про затвердження проектів відведення, так і договори оренди земельних ділянок укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідачем-2 набуто право користування земельними ділянками, які незаконно вибули із власності держави. У зв`язку з чим спірні ділянки мають бути повернути державі в особі позивача.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2022 (суддя Черногуз А.Ф.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 (колегія суддів: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М., Хрипун О.О.), позов задоволений. Визнано недійсними спірні рішення Ради та договори оренди земельних ділянок, витребувано спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідача-1 на користь держави в особі позивача.

19. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент прийняття Радою рішення від 27.07.1999 № 57/1 спірні земельні ділянки знаходилися за межами населеного пункту Ходосівка та відносилися до земель лісового фонду (ліси першої групи). В силу положень статей 13, 14, 29, 32 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) припинення права користування, надання таких земель у тимчасове користування з переведенням в категорію нелісових належало до повноважень відповідних Рад народних депутатів, а вилучення таких земель для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускалося тільки за рішенням Верховної Ради України. Отже, рішення від 27.07.1999 № 57/1 прийнято всупереч вимог законодавства, оскільки Рада, як орган місцевого самоврядування, не є розпорядником земельних ділянок державної власності. Більше того, вилучення земельних ділянок, зайнятих лісами першої групи, їх переведення до іншої категорії земель відбулося без згоди постійного землекористувача - Боярської ЛДС.

20. Щодо заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, то суди зазначили, що прокурор дізнався про наявність підстав для перевірки законності відведення земельних ділянок у користування відповідачу-2 лише з листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 №0873, а отже позовна давність прокурором не пропущена.

Касаційна скарга

21. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. Внаслідок порушення статей 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України суди дійшли помилкового висновку про розташування спірних земельних ділянок поза межами села Ходосівка, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 18.08.2021 у справі № 910/17777/19, щодо дотримання стандарту доказування «вірогідність доказів» та порядку оцінки доказів. При цьому суди не врахували висновок Верховного Суду в постанові від 01.03.2018 у справі № 911/2032/17 щодо застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України стосовного того, що планові картографічні матеріали не можуть встановлювати юридичний факт знаходження спірних ділянок поза межами села Ходосівка.

23. На переконання скаржника спірні земельні ділянки були віднесені до земель запасу Ходосівської сільської ради на підставі добровільної відмови землекористувача, а отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 27 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Станом на момент виникнення спірних правовідносин Рада мала повноваження для передачі спірних ділянок в користування відповідно до статті 81 цього Кодексу. Проте висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

24. З огляду на факт перебування земельних ділянок в комунальній власності, право розпорядження якими мала Рада, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Адміністрація є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, станом на час звернення до суду прокурора, є помилковим та суперечить правовим висновкам Верховного Суду у постановах від 05.09.2022 у справі № 922/2060/20, від 01.08.2018 у справі № 911/2032/17, від 12.07.2022 у справі № 911/3865/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 926/06/18, від 24.03.2021 у справі № 369/9036/17. Звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, який не мав повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою лісового фонду, тобто не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, має тягнути за собою відмову в задоволенні позову.

25. При досліджені обставин дотримання прокурором положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України суди також не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.

26. Внаслідок неправильного застосування статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 11.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, постановах Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 912/3644/17, від 22.05.2023 у справі № 234/3341/15-ц, від 17.10.2019 у справі № 359/2012/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, суди дійшли помилкових висновків про дотримання прокурором позовної давності, оскільки не встановили, коли саме визначений ним орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, міг дізнатись про вибуття земельних ділянок із власності держави.

Позиція Верховного Суду

Відповідь на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій в цьому контексті

27. Приписами частини 2 статті 300 ГПК України встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

28. Щодо доводів касаційної скарги в пункті 22 цієї Постанови Верховний Суд зазначає про таке.

29. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

30. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

31. У даній справі судами попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням у тому числі регламентованого статтею 79 ГПК України стандарту доказування «вірогідність доказів», встановлено факт перебування спірних земельних ділянок поза межами села Ходосівка.

32. Розташування спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту свідчить про те, що розпорядження такими землями відповідно до положень статей 13, 14 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносилося до компетенції Ради, а отже вилучення нею спірних лісових земельних ділянок з користування Борівської ЛДС з переведенням до категорії нелісових відбулося з порушенням норм законодавства.

33. Заперечуючи такі висновки судів, відповідач-2 звертається до аргументу про те, що суди попередніх інстанцій при дослідженні та оцінці зібраних у справі доказів щодо місця розташування спірних земельних ділянок застосували статті 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 18.08.2021 у справі № 910/17777/19.

34. Так, Верховний Суд у наведених справах, направляючи справу на новий розгляд, наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування, зокрема і «вірогідність доказів» та, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Верховний Суд зазначив, що одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

35. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки застосування судами статей 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України у кожній справі під час дослідження доказів та встановлення обставин є обов`язковим для судів і, здійснюючи розгляд справи, судами попередніх інстанцій у цій справі також було застосовано категорію стандарту доказування, тому відсутні підстави вважати, що судами застосовано вказані норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду у наведених скаржником справах .

36. При цьому, за результатами оцінки доказів у кожній конкретній справі судами були зроблені відповідні висновки, в тому числі з урахуванням конкретних фактичних обставин справи. Саме тільки непогодження відповідача-2 з висновками, які зроблені судами у цій справі №911/3736/21 за результатами оцінки доказів, не можна вважати тим, що судами в оскаржуваних рішеннях застосовано статті 2, 76, 77, 79, 86 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

37. Також Верховний Суд відхиляє аргумент скаржника у цій частині доводів касаційної скарги про неврахування судами висновку Верховного Суду у справі № 911/2032/17 про застосування пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції на момент звернення прокурора з позовом). У даній справі, що переглядається, підставою для задоволення позову прокурора було встановлення судами тієї обставини, що Рада не була розпорядником спірних земельних ділянок з огляду на їх розташування поза межами населеного пункту Ходосівка. Натомість пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України врегульовує порядок підтвердження державними лісогосподарськими підприємствами раніше набутого права постійного користування земельними лісовими ділянками, що не має правового значення для вирішення даного спору з огляду на встановлення судами принципової відсутності у Ради повноважень з розпорядження спірними земельними ділянками.

38. Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в пункті 24 Постанови, оскільки в цій частині касаційної скарги відповідач фактично цитує окремі абзаци тексту постанов суду касаційної інстанції, при цьому скаржник не зазначає щодо якої конкретно норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка норма, на думку скаржника, неправильно застосована судами при розгляді даної справи.

39. Разом з тим, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

40. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

41. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

42. Щодо доводів скаржника в пункті 25 Постанови, то в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

43. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

44. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

45. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

46. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

47. Суди попередніх інстанцій встановили, що прокурор листом №15/1-775вих-21 від 20.07.2021 проінформував Адміністрацію про виявлені порушення законодавства при зміні цільового призначення та розпорядженні земельними ділянками, а також просив надати інформацію про те, чи вживались Адміністрацією заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення у державну власність спірних земельних ділянок.

48. У відповідь Адміністрація листом від 05.08.2021 №60/07-15/1689 повідомила, що нею не вживались заходи щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність держави спірних земельних ділянок.

49. У подальшому 07.10.2021 прокурор листом №15/1-957вих повідомив Адміністрацію про подання в інтересах держави відповідного позову до суду, а 21.12.2021 звернувся з позовом у даній справі.

50. Ураховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Адміністрації відповідно до положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з огляду на бездіяльність цього органу і такі висновки судів не суперечать наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18.

51. Разом з тим Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в пункті 26 Постанови з огляду на таке.

52. Звертаючись з позовом, прокурор зазначав, що підставою для з`ясування ним обставин порушення закону у спірних правовідносинах став лист Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 №0873, тоді як позивач дізнався про відповідні обставини зі звернення до нього прокурора за наслідками здійсненої останнім перевірки.

53. Відхиляючи заяву відповідача-2 про застосування позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: (1) матеріали справи не містять доказів того, що за весь час з 1999 року органи прокуратури або інший уповноважений державою орган здійснював нагляд, контроль чи перевірку щодо додержання вимог закону при переданні земель, які відносяться до лісового фонду, у користування, яке не пов`язане з лісогосподарською діяльністю; (2) про існування оскаржуваного рішення Ради від 27.07.1999 № 57/1 не знав ніхто крім зацікавлених осіб, якими є сама Рада та набувачі земельних ділянок; (3) здійснення у 2013 році державної реєстрації речових прав на спірні земельні ділянки за Радою та відповідачем-2 не свідчить про можливість прокурора бути обізнаним про факт незаконного вилучення земельних ділянок у 1999 році. Приймаючи до уваги наведене, суди дійшли висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

54. Верховний Суд вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

55. Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

56. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

57. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

58. Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

59. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

60. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

61. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

62. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

63. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (на яку посилається скаржник), Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 у справі № 911/2669/19).

64. У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

65. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

66. Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

67. Так, суди попередніх інстанцій, констатуючи неможливість обізнаності прокурора з фактом порушення інтересів держави раніше 2021 року, не врахували, що відповідно до наданих прокуратурі Законом України "Про прокуратуру" повноважень, в редакції на час виникнення спірних відносин, вона провадить прокурорський нагляд за відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам (статті 9, 19), а до повноважень прокурора належить, зокрема, вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення (стаття 20).

68. Отже, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів, передбачених Законом України "Про прокуратуру", в редакції, чинній як на час прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення, так і пізніше, у будь який момент виявити порушення Радою вимог чинного законодавства.

69. Разом з тим Верховний Суд наголошує на своїх усталених правових висновках про те, що позовна давність має обчислюватися з дня, коли про порушення права держави довідався або міг довідатися прокурор тільки у випадку, якщо прокурор довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

70. У той же час суди не звернули увагу на те, що відповідно до встановлених у даній справі обставин з метою переведення спірних земельних ділянок до нелісових та їх подальшого відведення АТЗТ «Топаз-Електронікс» для розміщення бази відпочинку в 1999 році було отримано численні погодження компетентних контролюючих органів, у тому числі і Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Києво-Святошинської районної ради.

71. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності.

72. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, на яку посилається скаржник.

73. За таких обставин Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог через дотримання прокурором позовної давності є передчасними, не ґрунтуються на належним чином досліджених і оцінених судами доказах у справі та розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, з наданням оцінки усім доводам сторін, отже оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням приписів статей 86, 236, 282 ГПК України та неправильним застосуванням положень статей 261, 267 ЦК України.

74. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє часткове підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

75. Разом з тим касаційна інстанція не може прийняти до уваги і здійснити перевірку доводів відповідача-2 щодо відсутності поважних причин пропуску прокурором та позивачем позовної давності, викладених у касаційній скарзі, оскільки достовірне з`ясування фактичних обставин справи виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути проведено в ході нового розгляду справи.

76. Щодо посилань заявника касаційної скарги на підставу касаційного оскарження, передбачену в пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду про застосування статей 27, 81 ЗК України (пункт 23 Постанови), колегія суддів зазначає таке.

77. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

78. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

79. Водночас касаційна скарга відповідача-2 у цій частині містить власну інтерпретацію скаржником фактичних обставин справи з формальним посиланням на відповідні норми ЗК України, проте за змістом доводів обмежується фактично незгодою скаржника із встановленою судами обставиною відсутності у Ради повноважень з розпорядження земельними ділянками з огляду на їх розташування поза межами населеного пункту.

80. У зв`язку з цим відсутні підстави для формування Верховним Судом окремого правового висновку у спірних правовідносинах про застосування положень статей 27, 81 ЗК України.

81. За таких обставин наведена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

83. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають приписам статей 74, 75, 86, 236, 269 ГПК України.

84. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про дотримання прокурором позовної давності, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

85. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

86. Під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор та позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні з урахуванням того, хто з них (прокурор або позивач) довідався про порушення прав держави раніше.

87. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права (статей 261, 267 ЦК України), колегія суддів вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Розподіл судових витрат

88. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі № 911/3736/21 скасувати.

3. Справу № 911/3736/21 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.