Постанова

від 19.09.2023 по справі 707/1923/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1242/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №707/1923/20 Категорія: 302010000 Смоляр О. А. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Новіков О.М.секретарНовицька Н.О.

учасники справи:

позивачі перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ,

відповідачі Черкаська РДА, ОСОБА_1 (скаржник), ГУ Держгеокадастру у Черкаській області,

третя особа - Державна екологічна інспекція Центрального округу,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Прядки В.М. на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20.09.2021 (повний текст складено 20.09.2021, суддя в суді першої інстанції Смоляр О.А.) у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до Черкаської РДА, ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Державна екологічна інспекція Центрального округу, про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

у вересні 2020 року перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ звернувся до суду з позовом у даній справі, яким просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської РДА від 27 квітня 2015 року № 109 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027, площею 0,08 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 18 травня 2015 року НОМЕР_1 , видане ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 ;

- усунути перешкоди держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Вказав, що розпорядженням Черкаської РДА від 27 квітня 2015 року № 109 затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність десяти громадян, у тому числі ОСОБА_1 , земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:01:001:0027, площею 0,08 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, а пунктом 3 спірного розпорядження земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

На підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Марікуци О. В. від 18 травня 2015 року № 21362018 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку та видано свідоцтво про право власності від 18 травня 2015 року серії НОМЕР_1 .

Спірне розпорядження Черкаської РДА у зазначеній частині не відповідає вимогам земельного законодавства, а саме в частині неможливості перебування земель водного фонду (штучні водосховища) у приватній власності, в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельних ділянок, відсутності погодження проекту із землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації, відведення ділянки за рахунок захисної смуги гідроспоруди Будище-Свидівської захисної дамби, перебування в межах прибережної захисної смуги.

Земельна ділянка загальною площею 0,8 га, за рахунок якої у подальшому сформовано спірну земельну ділянку, відведену у приватну власність ОСОБА_1 , належить до виду угідь піски на підставі затвердженої розпорядженням ЧеркаськоїРДА від 12 грудня 2014 року № 362 технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації вказаного масиву. До проведення інвентаризації земельна ділянка обліковувалась, як землі загального користування, в розрізі угідь штучні водосховища. Крім того, спірним розпорядженням від 27 квітня 2015 року № 109 у власність громадян, в тому числі ОСОБА_1 , фактично передано у приватну власність частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівської захисної дамби, що суперечить статтям 58, 59 ЗК України. Тобто порушено право власності держави на захисну гідроспоруду частину Будище-Свидівської захисної дамби.

Незаконність вказаного розпорядження підтверджується також листами Державної екологічної інспекції Центрального округу від 21 липня 2020 року та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 10 серпня 2020 року. При прийнятті спірного розпорядження Черкаським управлінням захисних масивів Дніпровського водосховища (на момент відведення Черкаське регіональне управління водних ресурсів) як титульним володільцем спірної земельної ділянки не надавалось погодження на відведення її у власність.

Прокурор вказував, що пред`явлення цього позову спрямоване на відновлення порушеного інтересу держави на належне розпорядження землями державної форми власності, інститут якого закріплений на конституційному та законодавчому рівні, в частині гарантування можливості розпоряджатись землями водного фонду за межами населеного пункту.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 09 липня 2021 року змінено позивача у справі Черкаську обласну державну адміністрацію та залучено її правонаступника Будищенську сільську раду.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2021 року позов задоволено частково та вирішено: визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської РДА № 109 від 27.04.2015 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність», в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0027, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення; усунути перешкоди держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 шляхом її повернення ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 з одночасним припиненням речового права на неї; визнати незаконною та скасувати Державну реєстрацію земельної ділянки від 22.04.2015 за кадастровим номером 7124986000:01:001:0027.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Черкаської РДА, ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати у справі, що складаються із судового збору у розмірі 9 459,00 грн., по 3153,00 грн. з кожного.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Черкаською РДА був порушений порядок надання у власність громадянам спірної земельної ділянки, оскільки належним чином не дотримано процедури зміни її цільового призначення та фактично фізичній особі надано у приватну власність земельну ділянку водного фонду, що суперечить законодавству.

Також суд першої інстанції встановив, що відсутні докази того, що Будище-Свидівська дамба є гідротехнічною спорудою, адже відомості про неї не внесено до відповідного реєстру гідротехнічних споруд. З цих підстав судом зазначено, що порушення прав Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, як балансоутримувача зазначеної дамби, не було, що свідчить про безпідставність позовних вимог прокурора в інтересах зазначеного позивача.

В апеляційній скарзі, поданій 19.10.2021, представник ОСОБА_1 адвокат Прядка В. М., вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, адже, з огляду на предмет позову, така справа не відноситься до категорії справ, що зазначені в п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України. Вказане порушення є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Крім того, відповідача ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду даної справи, чим суд позбавив його права на подачу заяви про застосування позовної давності.

Вважає, що до даних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки. Черкаській місцевій прокуратурі достеменно було відомо про факт відкриття кримінального провадження за фактом перебування земельних ділянок, відведених у власність та користування за рахунок земель, попередньо віднесених для будівництва Будище-Свидівоцького захисного масиву, з 12 серпня 2016 року, однак з цього часу жодних дій щодо поновлення порушених прав держави не вчинялось.

Судом також порушені норми матеріального права, а саме, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 за оскаржуваним розпорядженням Черкаської РДА, належить до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим. Однак незрозумілим є те, з чого саме виходив суд першої інстанції вказуючи, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду. Вважає, що для встановлення вищевказаної обставини необхідні спеціальні знання, тобто необхідний висновок експерта.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, зокрема землевпорядна документація чи будь-яке рішення органу місцевого самоврядування чи іншого уповноваженого органу, яким би було встановлено спірній земельній ділянці цільове призначення землі водного фонду.

Дана справа розглядалася судами неодноразово. Її перегляд в апеляційному порядку здійснюється після направлення справи згідно постанови Верховного Суду від 14.06.2023 на новий апеляційний розгляд.

При цьому ч.5 ст.411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що розпорядженням Черкаської РДА від 27 квітня 2015 року № 109 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027, площею 0,08 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, пунктом 3 вказаного розпорядження земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку

з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027, площею 0,08 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, проведено 14 травня 2015 року. Відомості про державну реєстрацію вказаного права власності внесено державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Марікуцою О. В. 18 травня 2015 року за № 21362018. Крім того, ОСОБА_1 18 травня 2015 року видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на зазначену земельну ділянку.

У пояснювальній записці до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , зазначено, що проект землеустрою земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту, розроблений ТОВ «Геоземпроект» згідно із ЗК України, ЗУ «Про землеустрій», ЗУ «Про державний земельний кадастр». Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 № 548, земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва).

Згідно з висновком по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,08 га у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва від 02 квітня 2015 року № 92, розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ТОВ «Геоземпроект», відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури районної державної адміністрації погодив відведення земельної ділянки у власність площею 0,08 га ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту з накладанням відповідних обмежень.

Розпорядженням Черкаської РДА від 12 грудня 2014 року № 362 затверджено технічну документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 0,08 га в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту Черкаського району Черкаської області. Земельну ділянку площею 0,08 га віднесено до земель загального користування, вид угідь піски.

Відповідно до листа головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23 червня 2020 року № 10-23-0.4-4752/2-20 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 згідно з формою 6-зем станом на 01 січня 2015 року обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь штучні водосховища).

Згідно з листом головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 19 червня 2020 року № 10-23-0.9-4671/2-20 документація із землеустрою щодо спірної ділянки на проведення експертизи не надходила.

Черкаська місцева прокуратура 10 червня 2020 року зверталася з листом до Державного агентства водних ресурсів України, в якому повідомляла про відведення в тому числі спірної земельної ділянки у власність громадянам.

Листом від 13 липня 2020 року № 405/13 Черкаське управління захисних масивів Дніпровських водосховищ Міжрегіонального офісу захисних масивів Дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 розташована на місці засипки акваторії Кременчуцького водосховища.

Черкаська місцева прокурату 06 липня 2020 року зверталася з листом до Черкаської ОДА, в якому просила повідомити, чи вживалися вказаною адміністрацією заходи реагування, в зв`язку з відведенням, в тому числі спірної земельної ділянки у власність громадянам з порушенням вимог законодавства, та чи плануються вживатися такі заходи в майбутньому.

Черкаська ОДА 16 липня 2020 року надіслала лист Черкаській місцевій прокуратурі, в якому повідомила, що заходи відповідного реагування, в тому числі представницького не вживалися і не планувалися.

Державна екологічна інспекція центрального округу 21 липня 2020 року звернулася з листом до Черкаської місцевої прокуратури, в якому зазначає, що земельний масив площею 4,3148 га, куди входить спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027, після проведення інвентаризації належить до виду угідь «піски», а до такої інвентаризації «до штучних водосховищ». Зазначала про незаконність спірного розпорядження та зміну цільового призначення, зокрема спірної земельної ділянки, просила вжити заходи представницького характеру.

З повідомлення Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 12 червня 2020 року № 348/13 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 частково знаходиться на верхньому укосі Будище-Свидівської захисної дамби.

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області 27 липня

2020 року повідомило Черкаську місцеву прокурату, що за результатами перевірки виділення земельних ділянок громадянам, в тому числі і спірної земельної ділянки, були допущені порушення земельного законодавства.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення

земельно-технічної експертизи від 16 червня 2022 року № 5/1209-1210-23 земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 не знаходиться в межах водного фонду, знаходиться в межах 124,5 м 126,8 м та не знаходиться в нормативних розмірах, передбачених для прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища на річці Дніпро відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України, вказана земельна ділянка не знаходиться в межах Будище-Свидівської захисної дамби.

Такими є фактичні обставини у справі.

Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Частиною 3 статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Отже за обставин цієї справи прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта (Черкаська ОДА на час пред`явлення позову), коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює, що мало місце згідно листа прокуратури від 06.07.2020.

У свою чергу листом від 16.07.2020 Черкаська ОДА проінформувала Черкаську місцеву прокуратуру про те, що заходи відповідного реагування, у тому числі представницького характеру, не вживалися і не планувалися. Таку ж інформацію прокуратурою було отримано згідно листа Державної екологічної інспекції Центрального округу від 21.07.2020.

Відповідно, за відсутності належного реагування повноважних державних органів по заявленню позовних вимог про повернення у власність держави спірної земельної ділянки, що підтверджується вищенаведеними листами, прокурор правомірно самостійно звернувся з позов у цій справі до суду, що скаржником в апеляційній скарзі під сумнів не ставиться.

Апеляційний суд також враховує, що після передачі відповідних повноважень від ОДА до органу місцевого самоврядування на території якого знаходиться спірна земельна ділянка Будищенська сільська рада Черкаського району, остання набула праві позивача в цій справі, оскільки спір стосується комунального майна (власне земельної ділянки). Також Черкаське управління захисних масивів дніпровських водосховищ набуло прав позивача у справі, оскільки спір стосується ввіреного йому майна гідротехнічної споруди Будище-Свидівської захисної дамби.

Заміна сторони в даній справі мала місце згідно ухвали суду першої інстанції від 09.07.2021.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанцій) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

При цьому аналіз змісту наявної у матеріалах справи позовної заявипершого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури свідчить про те, що фактичними підставами позову у цій справі були:

передача у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки за рахунок земель водного фонду штучні водосховища;

перебування спірної земельної ділянки в межах 116-ти метрової технічно-експлуатаційної зониБудище-Свидівоцької захисної дамби.

При цьому згідно листа головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23 червня 2020 року № 10-23-0.4-4752/2-20 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 згідно з формою 6-зем станом на 01 січня 2015 року обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь штучні водосховища).

Форма 6-зем є формою державної статистичної звітності, яка формується щорічно станом на 1 січня муніципальними та державними органами, які також надають її органам Держгеокадастру відповідного рівня. Предметом цієї форми звітності є надання статистичної інформації про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.

В основу інформації форми 6-зем покладено класифікацію земель за видами земельних угідь та видами економічної діяльності, які здійснюються на цих землях.

У своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20 у подібних правовідносинах Верховний Суд погодився з доводами прокурора, що дані форми 6-зем ГУ Держгеокадастру у Черкаській області є належним доказом у справі про віднесення земельної ділянки до земель водного фонду.

Відповідно до листа Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ від 12 червня 2020 року № 348/13 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 частково знаходиться на верхньому укосі Будище-Свидівської захисної дамби.

Згідно до плану схеми, наданої ДП « Черкаський науково дослідний та проектний інститут землеустрою» на запит прокурора вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 розташована в межах 116-ти метрової технічно-експлуатаційної зониБудище-Свидівоцької захисної дамби.

Відтак зазначені обставини щодо віднесення спірної земельної ділянки до вказаної категорії земель належним чином підтверджуються наявними у справі доказами.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд констатує, що спірна земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 з кадастровим номером 7124986000:01:001:0027 відноситься до земель водного фонду, так як знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди, що відповідає вимогам ст. 4 ВК України.

Також прокурором були надані апеляційному суду уточнюючі дані, стосовно заперечень скаржника на факт існування зазначеної захисної дамби та розташування на ній спірної земельної ділянки, з яких вбачається, що Будище-Свидівська захисна дамба введена в експлуатацію в 1962 році, має балансову приналежність а також щодо неї здійснюється оперативне управління Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховищ довідка від 13.06.2022 та витяг відомостей про державну реєстрацію прав.

Отже посилання скаржника у справі на те, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду є необґрунтованим. Крім того, за встановлених у справі обставин необхідності в призначенні експертизи для підтвердження наведених фактів не виникає.

Також мають бути відхилені апеляційні посилання про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження з таких міркувань.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У свою чергу частиною 4 зазначеної статті передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у попередніх пунктах цієї частини.

Відтак самепорушення приписівч. 4 ст. 274 ЦПК України матиме наслідком обов`язкове скасування рішення суду першої інстанції з підстав розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження зі спором, який в такому провадженні вирішений бути не може.

У даному випадку спір у цій справі про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації, не є таким, що передбачений будь-яким пунктом ч. 4 ст. 274 ЦПК України, отже суд першої інстанції не мав законодавчо визначених перешкод для розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження у разі, якщо прийшов до висновку про таку можливість з використанням власних дискреційних повноважень.

Не можна погодитися із вказівкою скаржника про те, що відповідача ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду даної справи, оскільки відповідні відомості сторона отримала. Слід врахувати, що на а.с.31 т.1 наявне підтвердження ознайомлення 09.09.2021 представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Прядки В.М. із матеріалами справи, в тому числі, і щодо часу розгляду справи.

Принаймні із вказаної дати (09.09.2021) відповідач мав змогу вирішувати питання про звернення до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог.

Вказівка скаржника на те, що Черкаській місцевій прокуратурі було відомо про факт відкриття відповідного кримінального провадження про незаконне вибуття з власності держави земельних ділянок з 2016 року, однак до цього часу жодних дій щодо поновлення порушених прав держави не вчинялось, тому суд безпідставно не застосував до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, апеляційним судом відхиляється, адже має місце триваюче порушення прав власника внаслідок незаконного вибуття майна з володіння (заявлено, зокрема, вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом повернення майна з чужого володіння негаторний позов), внаслідок чого за такими позовними вимогами строк позовної давності не застосовується.

Одночасно апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції в цій справі необґрунтовано встановив в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, що відсутні докази того, що Будище-Свидівська дамба є гідротехнічною спорудою, оскільки відомості щодо неї не внесено до відповідного реєстру, з урахуванням такого.

Факт існування, дати будівництва та введення в експлуатацію у 1962 році Будище-Свидівської дамби, а також перебування її на балансі вбачаються з наявних у справі доказів, зокрема, паспорту 2013 року виготовлення Будище-Свидівської захисної дамби Черкаського регіонального управління водних ресурсів та довідки про балансову приналежність нерухомого майна від 13.06.2022 Черкаському управлінню захисних масивів дніпровських водосховищ.

Даний факт апеляційним судом встановлюється, враховуючи позовні вимоги прокурора, які ґрунтуються на твердженні про накладення спірної земельної ділянки на площу водозахисної дамби та віднесення її з цих підстав до категорії земель водного фонду, що районним судом помилково відхилено, та на запереченнях скаржника в поданій апеляційній скарзі щодо не віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Додатково апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до частини четвертої статті 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З урахуванням викладеного, за змістом правового висновку ВСУ, викладеному в постанові №6-137цс13 від 18.12.2013та підтриманому ВС у постановах від 06.11.2019 у справі №559/375/16-ц та від 13.05.2020 у справі №303/1176/17-ц, виникнення права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не пов`язано із проведенням його реєстрації.

Отже відсутність, за висновками суду першої інстанції в цій справі, відомостей про реєстрацію права власності на Будище-Свидівську захисну дамбу не свідчить про те, що вказаний об`єкт фактично чи юридично не існує та нікому не належить, що, навпаки, спростовується матеріалами справи.

Таким чином вказівка суду першої інстанції в цій справі на те, що прокурор не довів, що Будище-Свидівська дамба є гідротехнічною спорудою, адже відомості про неї не внесено до відповідного реєстру гідротехнічних споруд, мають бути виключена з мотивувальної частини рішення, як необґрунтована.

Крім того, апеляційний суд враховує, що землі рекреаційного призначення можуть одночасно належати до інших категорій земель, для яких встановлені обмеження на передачу у комунальну або приватну власність, зокрема, земель водного фонду. Отже віднесення спірної земельної ділянки згідно з пунктом 3 оскаржуваного розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 до категорії земель рекреаційного призначення не спростовує факт того, що ці землі можуть бути одночасно землями водного фонду, передача яких у приватну власність заборонена.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, які за чіткими та однозначними формулюваннями норм законодавства не можуть передаватися у приватну власність.

При цьому використання земельних ділянок водного фонду, яке не сприятиме досягненню визначених для них профільним законодавством цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.

З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина другастатті 59 ЗК України).

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третястатті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьомастатті 41 Конституції України, частина третястатті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина першастатті 50 Конституції України).

У спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України, частина третястатті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови ВП ВС від 14.11.2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані норми права, немає невідповідності заходу втручання держави у право власності поточного власника спірної земельної ділянки ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки водного фонду, розташованої в межах гідротехнічної споруди, експлуатація якої становить значну суспільну вагу та потребує особливого ставлення, спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні дамби, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, та їх передання у власність.

Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Також правильність вирішення судом першої інстанції спору в цій справі вбачається з висновків ВС, викладених в постанові від 02.02.2022 у справі №707/1924/20, в якій вирішувався спір за аналогічних фактичних обставин.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Крім того, апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення, пославшись на положення ст. 60 ЗК України, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки фактично знаходиться в межах прибережної захисної смуги, що є помилковим.

Так матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка відповідача знаходиться в межах гідротехнічної споруди - Будище-Свидівської захисної дамби.

Відповідно до положень п.«в» ч.1 ст.58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

Отже до правовідносин сторін у справі мають бути застосовані саме положення ст.58 ЗК України, а не ст. 60 ЗК України, як необґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Згідно ст.376 ЦПКУкраїни підставоюдля зміничи скасуваннярішення судупершої інстанціїє неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи;недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими;невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи;порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином мотивувальну частину рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20.09.2021 у даній справі змінити у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права ст. ст. 58, 60 ЗК України, привівши її у відповідність до змісту цієї постанови апеляційного суду.

На підставі положень ст. 141 ЦПК України, витрати скаржника по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи слід залишити за особою, яка подала скаргу. Крім того, з кожного з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури слід стягнути по 5605,33 грн. судового збору за касаційний перегляд справи.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20.09.2021 у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до Черкаської РДА, ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Державна екологічна інспекція Центрального округу, про визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації змінити, привівши його мотивувальну частину у відповідність до змісту цієї постанови апеляційного суду.

У решті рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20.09.2021 у даній справі - залишити без змін.

Витрати скаржника по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи залишити за особою, яка подала скаргу.

Стягнути з Черкаської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір за касаційний перегляд справи по 5605,33 грн. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 20.09. 2023.

Суддя-доповідач

Судді