Ухвала

від 25.09.2023 по справі 906/308/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/308/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за розглядом касаційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023

у справі № 906/308/20

за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк"

до: 1) ОСОБА_1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотекс-М"

про стягнення 104 175,42 дол.США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн) та 2 442,62 грн пені

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 як голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Промоптторг" (далі - ОСОБА_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотекс-М" (далі - ТОВ "Новотекс-М") про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 104 175,42 доларів США та пені у розмірі 2 442, 62 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.05.2023 у справі № 906/308/20 позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" 104 175,42 доларів США, що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн, 2442,62 грн пені та 42316,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви; в частині вимог до ТОВ "Новотекс-М" в позові відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 (далі також скаржник) оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору в порядку частин першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", обґрунтоване тим, що розмір судового збору в сумі 63 474,20 грн, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги у цій справ, перевищує 5% річного доходу скаржника; надано відповідні докази .

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено; апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.23 у справі № 906/308/20 залишено без руху; встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги: надання суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

20.07.2023 на адресу суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 повторно надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору, у якому скаржник зазначав, що суд невірно протлумачив положення частин першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", оскільки не врахував, що вживаючи термін "сторона" законодавець мав на увазі як позивача, так і відповідача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено; апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2023 у справі № 906/308/20 ухвалено не приймати до розгляду та повернути заявнику - ОСОБА_1 .

Ухвала суду мотивована тим, що скаржник не усунув виявлених апеляційним судом недоліків апеляційної скарги впродовж встановленого строку, при чому з огляду на те, що ОСОБА_1 не є позивачем у цій справі, його доводи про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених статтею 8 Закону "Про судовий збір" - є необґрунтованими.

У питанні застосування норм статті 8 Закону України "Про судовий збір" у подібних правовідносинах судом апеляційної інстанції враховано правовий висновок, викладений в ухвалі Верховного Суду від 24.05.2022 у справі №911/2000/20.

Не погодившись з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у цій справі ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм частин першої, другої статті 8 Закону "Про судовий збір" за умов відсутності висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а також на допущені процесуальні порушення з підстав неотримання скаржником чи його представником жодного судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 906/308/20; ухвалено здійснити її перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи питання прийнятності касаційної скарги, Верховний Суд врахував приписи пункту 3 частини першої та абзацу шостого частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Здійснивши підготовку до розгляду касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши доводи скаржника та перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Об`єктом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги з підстав неусунення скаржником її недоліків через несплату судового збору у визначеному законом порядку та розмірі.

Як зазначено вище, заявник апеляційної скарги (фізична особа ОСОБА_1 ) просив суд звільнити його від сплати судового збору в порядку частин першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", мотивуючи своє клопотання тим, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі перевищує 5% річного доходу скаржника.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Вирішуючи у цій справі питання про можливість звільнення скаржника як фізичної особи-відповідача від сплати судового збору, апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі зауважив, що норма пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюється лише на фізичну особу - позивача у справі.

Скаржник не погоджується з таким правозастосуванням та вважає, що вказаною нормою Закону України "Про судовий збір" надано право суду вирішити питання про звільнення від сплати судового збору фізичну особу незалежно від її процесуального статусу у справі (позивача чи відповідача).

З наведеного Верховний Суд зазначає, що предметом касаційного дослідження є перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" у контексті можливості її застосування до заявника апеляційної скарги, яким є фізична особа-відповідач.

Разом з тим, при підготовці до розгляду цієї справи по суті, колегією суддів встановлено наявність різного підходу судів касаційних інстанцій щодо застосування норм частин першої, другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" у подібних правовідносинах.

Так, досліджуючи питання особливостей застосування положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 навела, серед іншого, такі правові висновки:

- Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним;

- з аналізу ж статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням. Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб;

- окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

З наведеного вбачається, що Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові не конкретизовано питання того, чи визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" умови можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які є позивачами у справі, чи також поширюються і на фізичних осіб-відповідачів.

Разом з тим, ураховуючи вищезазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені у пункті 1 та пункті 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Такої ж правової позиції про те, що суб`єктами, на яких поширюється дія пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", є лише фізичні особи-позивачі, а не фізичні особи-відповідачі, дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалах від 20.08.2020 у справі № 910/6421/19, від 24.05.2022 у справі № 911/2000/20, від 13.03.2023 у справі № 927/561/21, від 09.06.2023 у справі № 910/4149/21, від 28.08.2023 у справі № 910/12955/20 тощо.

При цьому, у своїх висновках колегії суддів Касаційного господарського суду також враховували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно якої:

- право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства", пункт 57);

- вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (заява №28249/95), пункт 60).

У свою чергу, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, врахувавши наведену у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір", дійшов таких висновків: аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів. Водночас відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеною, зокрема у рішеннях ЄСПЛ у справах "Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії" ("Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania"), "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland"), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19.06.2001, пункт 59). Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland") від 26.07.2005, пункти 63-64). Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20.02.2014, пункт 111). Враховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин, з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України "Про судовий збір" може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

Таким чином, існує різний підхід щодо застосування касаційними судами господарської та цивільної юрисдикцій пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", а саме: за вищезазначеною правовою позицією колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказані норми поширюються виключно на фізичних осіб, які є позивачами у справі, та не застосовуються до фізичних осіб-відповідачів, натомість за висновком колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.09.2022 у справі №303/7754/21, такі норми з урахуванням практики ЄСПЛ можуть бути застосовані за аналогією закону до іншої сторони спору, тобто до фізичної особи-відповідача.

Наведене свідчить про те, що питання застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не має єдиної правозастосовчої практики Верховного Суду.

Крім того, вбачається необхідним уточнення вищезазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18) щодо того, чи визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" умови можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які є позивачами у справі, чи також поширюються і на фізичних осіб-відповідачів.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини зауважив, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі "Лупені та інші проти Румунії" ("Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania") від 29.11.2016, пункт 123).

З огляду зазначене та з метою формування сталості та єдності судової практики у питанні застосування положень статті 8 Закону України "Про судовий збір", колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21.

Згідно з частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Ураховуючи наведене та необхідність відступу від висновку щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, колегія суддів вважає за необхідне з власної ініціативи передати справу № 906/308/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 906/308/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючийсуддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере