Рішення

від 19.09.2023 по справі 465/5157/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/5157/23

2/465/2631/23

РІШЕННЯ

Іменем України

19.09.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді - Мартьянової С.М.

за участю секретаря Ковальського Н.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Львів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування одним з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки,-

ВСТАНОВИВ:

До Франківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування одним з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки, в якій просив суд визнати недійсним договір дарування одним із подружжям на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки від 24 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Ярош О.В.(зареєстрований в реєстрі за №716) відносно квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову посилався на те, що 24.06.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір дарування одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки.

Відповідно до п. 1.1. даного договору, маючи рівні права на володіння, користування квартирою АДРЕСА_2 як об`єктом спільної сумісної власності подружжя, виходячи при цьому з рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру, чоловік (позивач) передає безоплатно у власність, а дружина (відповідач) приймає у дар від нього його частку у праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру без виділу цієї частки.

Пунктом 1.2. даного договору встановлено, що правовстановлювальним Документом на квартиру, вказану в п. 1.1. цього договору і набуту подружжям за час шлюбу, є Свідоцтво про право власності на квартиру, видане 03.07.2008 року Відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 03.07.2008 року за № 1268-Ж-Ф. Право власності на зазначену квартиру зареєстроване за чоловіком Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 18.07.2008 року, номер витягу 19584454, реєстровий номер 24037439.

Разом з цим, укладенню вказаного договору дарування передувало те, що 10 червня 2011 року відповідачем була складена на ім`я позивача розписка про те, що відповідач зобов`язується передати позивачу шляхом укладення договору дарування автомобіль марки Citroen C3, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та грошові кошти в розмірі 500000,00 гривень в рахунок майбутньої безоплатної передачі позивачем протягом 60 календарних днів з дня складання цієї розписки шляхом дарування своєї частки вказаної квартири на праві спільної сумісної власності подружжя.

Тобто позивач розраховував на отримання від відповідача вказаних грошових коштів, оскільки не мав іншого житла та розраховував на ці грошові кошти для того, щоб придбати якесь інше житло для подальшого окремого проживання, оскільки на той час вже фактично не проживав спільно з відповідачем і подружні відносини між сторонами були у поганому стані.

Однак відповідач свого зобов`язання, зазначеного в розписці, не здійснив, чим фактично ввів в оману позивача.

11 червня 2012 року заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова по справі № 1326/1890/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було розірвано шлюб між ними, який був зареєстрований 08.08.1997 року у міському відділі реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції. Даним рішенням суду також було встановлено, що сторони тривалий час проживають окремо.

Укладаючи оспорюваний правочин, а саме договір дарування від 24 червня 2011 року, воля сторін цього договору фактично не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, оскільки як вбачається із розписки, наявної в матеріалах справи, сторони мали на меті укладання саме договору міни, за яким відповідач мала подарувати позивачу Citroen C3, 2006 року випуску та доплатити позивачу 500000,00 грн. після укладання між сторонами договору дарування частки зазначеної квартири у спільній сумісній власності, яка належала позивачу.

У зв`язку з вищевикладеним позивач був змушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.

Ухвалою суду від 12.07.2023 року прийнято позовнузаяву дорозгляду тавідкрито загальнепозовне провадженняу цивільнійсправі запозовною

З метою виконання вимог ч.1ст.189ЦПКУкраїни розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

Сторони в підготовче судове засідання не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без його участі та участі позивача. Просив призначити справу до судового розгляду.

Від відповідачки по справі надійшла заява про визнання позовних вимог, та вказано, що вона дійсно, 10.06.2011 року нею власноручно була складена та передана позивачу розписка, відповідно до якої вона брала на себе зобов`язання передати ОСОБА_4 автомобіль марки Citroen 2006 у випуску, який належав їй на праві приватної власності та грошові кошти у розмірі 500000,00 грн. в рахунок майбутньої безкоштовної передачі ОСОБА_1 своєї частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому із значним погіршенням майнового стану та розірванням з ОСОБА_1 шлюбу відповідач не виконала тих зобов`язань, які зазначені у даній розписці.

Згідно ч.4ст.206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку про таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1ст.13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішення Франківського районного суду м. Львова від 11.06.2012 року було розірвано.

З розписки, яка складена ОСОБА_2 від 10.06.2011 року, вбачається, що вона зобов`язалась протягом 60 календарних днів з дня підписання ОСОБА_1 договору дарування на її користь його частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 оформити на користь ОСОБА_1 договір дарування належного їй на праві власності автомобіля марки Citroen C3, року випуску 2006, державний номерний знак НОМЕР_1 , червоного кольору, та здійснити у цей строк доплату на користь ОСОБА_1 грошей в розмірі 500000,00 грн.

24.06.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки, який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Ярош О.В.

Відповідно до п.п.1.1 Договору, маючи рівні права на володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_2 як об`єктом спільної сумісної власності подружжя, виходячи при цьому з рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру, чоловік безоплатно передає у власність, а дружина приймає у дар від нього його частку у праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру без виділу цієї частки.

Правовстановлювальним документом на квартиру, вказану в п. 1.1. цього договору і набуту подружжям за час шлюбу, є Свідоцтво про право власності на квартиру, видане 03.07.2008 року Відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 03.07.2008 року за № 1268-Ж-Ф. Право власності на зазначену квартиру зареєстроване за чоловіком ОСОБА_1 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 18.07.2008 року, номер витягу 19584454, реєстровий номер 24037439. ( п.п.1.2 Договору)

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Недійснимє правочин,якщо йогонедійсність встановленазаконом (нікчемнийправочин).У цьомуразі визнаннятакого правочинунедійсним судомне вимагається. Увипадках,встановлених цимКодексом,нікчемний правочинможе бутивизнаний судомдійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (стаття 215 ЦК України)

Статтею 216ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Частиною 1 статті 638 ЦК передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування суди повинні виходити із відповідних норм Цивільного кодексу України, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів.

Договір дарування є особливою формою договорів, який опосередковує безоплатну передачу майна в власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої сторони (обдарованого).

Згідно із ст.717ЦК України задоговором даруванняодна сторона(дарувальник)передає абозобов`язуєтьсяпередати вмайбутньому другійстороні (обдаровуваному)безоплатно майно(дарунок)у власність.Договір,що встановлюєобов`язокобдаровуваного вчинитина користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі№ 761/26815/17(провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Приписами статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Саме такий висновок викладений у постанові Велика палата Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19)

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16.

Такі ж висновки по одній із подібних справ Верховний Суд виклав у постанові від 1.08.2018 р. у справі №445/1011/17.

Позивач вказує на те, що звертаючись з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору дарування, він переслідує як кінцеву мету захист свого права власності на майно, яким він розпорядився за оспорюваним правочином на користь відповідачки. Однак, позивач, враховуючи відповідачкою вказаної розписки, наголошує на тому, що оспорюваний договір дарування було укладено з метою приховування іншого правчину, зокрема договору міни.

Відповідно до ч.1-3 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Укладаючи оспорюваний правочин, а саме договір дарування від 24 червня 2011 року, воля сторін цього договору фактично не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, оскільки як вбачається із розписки, наявної в матеріалах справи, сторони мали на меті укладання саме договору міни, за яким відповідач мала подарувати позивачу Citroen C3, 2006 року випуску та доплатити позивачу 500000,00 грн. після укладання між сторонами договору дарування частки зазначеної квартири у спільній сумісній власності, яка належала позивачу.

Враховуючи викладені вище обставини, наявні в матеріалах справи докази, та визнання позовних вимог відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки від 24.06.2011 року, посвідчений ПН ЛМНО Ярош О.В. (зареєстрований в реєстрі за №716) відносно квартири за адресою АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такого, що укладений з порушенням вимог ст.203,205,215ЦК України.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 1ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У відповідності до вимог ст.ст.141, 142 ЦПК України, оскільки відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, тому позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, що були сплачені ним при подачі позову до суду, тобто 536,80 грн. та стягнути з відповідачки на користь позивача решту суми сплаченого судового збору у розмірі 536,80 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 10-13, 19, 23, 76, 81, 89, 133, 141-142, 200, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування одним з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки від 24 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ярош Оленою Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №716 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків понесених позивачем витрат зі сплати судового збору у розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Заходи забезпечення позову у виді накладання арешту на частини квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 09.08.2023 року продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Мартьянова С.М.