Ухвала

від 14.09.2023 по справі 521/21336/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 521/21336/14-ц

провадження № 61-13096ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

28 серпня 2023 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, повний текст якої складено 11 листопада 2022 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

В обґрунтування заявник вказує, що копію оскаржуваної постанови нею отримано лише у березні 2023 року. У подальшому нею до суду апеляційної інстанції подано заяву про роз`яснення судового рішення, за результатами розгляду якої судом постановлено ухвалу від 26 травня 2023 року. Вказане судове рішення заявник отримала 23 серпня 2023 року, тому строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, на думку ОСОБА_1 , має відраховуватися саме з цього дня.

Вважає, що зазначені причини пропуску строку на касаційне оскарження судових рішеньсвідчать про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Вивчивши зміст поданого заявником клопотання про поновлення строку, касаційний суд вважає, що вказані заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень не свідчать про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Пунктом 6 частини другої статті 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України).

Учасник судового процесу зобов`язаний з розумним інтервалом часу самостійно цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року

у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка і Шереметьєв проти України, № 17160/06 та № 35548/06, § 34).

Положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи. Зазначене відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.

Доводи заявника про отримання оскаржуваної постанови лише

у березні 2023 року, тобто через чотири місяці після складення повного тексту судового рішення, касаційний суд відхиляє, оскільки заявником у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження не вказано, що саме слугувало перешкодою для вчасного отримання копії постанови; не вказано і про бездіяльність апеляційного суду, яка б полягала у ненаправленні копії постанови на адресу заявника чи її представника. Також заявником не надано доказів на підтвердження реалізації її процесуального права отримати копію судового рішення (заяви про видачу судового рішення), яке було б проігноровано судом.

Крім того, як зазначено в оскаржуваній постанові, про розгляд справи 18 жовтня 2022 року заявник повідомлена належним чином.

Також слід зазначити, що з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що оскаржувана постанова оприлюднена у ньому 16 листопада 2022 року і перебуває у вільному доступі.

Доводи заявника про подання нею заяви про роз`яснення судового рішення, за результатами розгляду якої судом постановлено ухвалу від 26 травня 2023 року, яку заявник отримала 23 серпня 2023 року, також відхиляються касаційним судом.

Зі змісту ухвали Одеського апеляційного суду від 26 травня 2023 року, яка наявна у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що 11 квітня 2023 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про виправлення описки у постанові Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року.

За результатами розгляду вказаної заяви суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, якою відмовив у її задоволенні.

Твердження заявника про те, що строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року має відраховуватися з 23 серпня 2023 року, тобто з дня отримання нею ухвали від 26 травня 2023 року, зводяться виключно до неправильного тлумачення нею норм процесуального законодавства.

За таких обставин касаційна скарга відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України залишається без руху з наданням заявнику права надати протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали відповідні докази. Якщо заявником у встановлений судом строк не буде подано доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених)

статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої

статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам закону.

Заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, на постанови Верховного Суду, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою.

За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, зазначивши підстави касаційного оскарження; надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Згідно із пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно зі змістом акта від 4 вересня 2023 року № 1126 під час розкриття конверта, отриманого поштою, виявлено відсутність квитанції про сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову, за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (243,60 грн) та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (3 654 грн).

ОСОБА_1 не погоджується з судовим рішенням в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Верра Фінанс» заборгованості за кредитним договором у розмірі 593 996,67 грн (1 відсоток складає 5 939,97 грн).

За таких обставин за подання касаційної скарги заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 7 308 грн (3 654*200%) або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

Якщо заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, не буде подано заявником у зазначений строк, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

У разі невиконання у встановлений судом строк інших вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко