Рішення

від 14.09.2023 по справі 910/4495/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2023Справа № 910/4495/20 (910/9981/23)

За позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

до Приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА"

за участю Приватного нотаріуса Дідок Валентини Василівни

про визнання відсутнім (припиненим) права іпотеки

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Різник О.Ю.,

від відповідача не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом в межах справи № 910/4495/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/4495/20 (910/9981/23) та призначено підготовче засідання на 27.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 відкладено підготовче засідання на 29.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.09.2023.

Розглянувши матеріали справи за участю представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

В поданій позовній заяві Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (далі - позивач) просить суд:

1) визнати відсутнім (припиненим) право іпотеки за іпотечним договором від 01.11.2013 між ПрАТ "Альба Україна" та ПІІ у формі ТОВ "Фалбі", який посвідчений приватним нотаріусом Дідок Валентиною Василівною і зареєстрований в реєстрі за № 1571;

2) скасувати державну реєстрацію іпотеки та обтяження, що проведена на підставі іпотечного договору від 01.11.2013 між ПрАТ "Альба Україна" та ПІІ у формі ТОВ "Фалбі", який зареєстрований в реєстрі за № 1571:

- скасувати державну реєстрацію права іпотеки (номер запису про іпотеку 3201829), що здійснена 01.11.2013 державним реєстратором приватним нотаріусом Дідок Валентиною Василівною;

- скасувати державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження 3201407), що здійснена 01.11.2013 державним реєстратором приватним нотаріусом Дідок Валентиною Василівною.

Відповідач, у встановлений судом строк, не надав суду відзиву на позовну заяву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 1 КУзПБ визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Частинами 1,2 ст. 4 Закону визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Судом з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що на підставі іпотечного договору №1571 від 01.11.2013, укладеного між ПрАТ "Альба Україна" (іпотекодержатель) та ПІІ у формі ТОВ "Фалбі" (іпотекодавець) зареєстровано записи про іпотеку №3201829 від 01.11.2013 та обтяження №3201407 від 01.11.2013 на майно банкрута - нежиле приміщення загальною площею 136,4 кв.м. розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вулиця Мелешкіна, буд. 29в, прим. 2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 200414912110.

Записи про іпотеку та обтяження внесені на підставі договору купівлі-продажу №253/10 від 04.01.2010 між ПрАТ "Альба Україна" (продавець) та ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" (покупець). Строк виконання основного зобов`язання, що забезпечувалося іпотечним договором у розмірі 1 200 000 грн., минув 01.01.2014.

Згідно п. 1.1 договору купівлі-продажу №253 від 04.01.2010 ПрАТ "Альба Україна" зобов`язувалося передавати (поставляти) на користь ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Згідно п. 1.2 договору купівлі-продажу №253 від 04.01.2010 визначено, що товар передається по найменуванню та в кількості із зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних.

Згідно п. 6.1 договору купівлі-продажу №253 від 04.01.2010 товар вважається переданим продавцем і прийнятий покупцем по кількості та асортименті в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію.

Згідно п. 5.2 договору оплата кожної партії товару проводиться в повному обсязі на умовах, що вказуються у видатковій накладній на поставку партії.

Будь-які докази про постачання товарів, утворення та існування заборгованості ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" (покупець) перед ПрАТ "Альба Україна" (продавець) за договором купівлі-продажу №253 від 04.01.2010 - відсутні. На запити ліквідатора ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" ПрАТ "Альба Україна" не підтвердило вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Доказів про право іпотеки за іпотечним договором від 01.11.2013, зареєстроване в реєстрі за №1571, яке забезпечує основний борг - відповідачем не надано.

Крім відсутності доказів про право вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника та про забезпечення виконання зобов`язань іпотекою, суд враховує ті обставини, що ПрАТ "Альба Україна" не здійснювало заходи для стягнення заборгованості чи звернення стягнення на іпотеку у досудовому/судовому порядку із дати державної реєстрації права іпотеки - 01.11.2013 при тому, що строк виконання основного зобов`язання за договором купівлі-продажу №253/10 від 04.01.2010 минув 01.01.2014. Після відкриття справи про банкрутство ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" ПрАТ "Альба Україна" не зверталося із грошовими вимогами до боржника. Трирічний строк позовної давності для заявлення кредиторських вимог - минув.

Записи про право іпотеки та запис про обтяження іпотекою реєструвалися приватним нотаріусом Дідок В.В. 01.11.2013 року та не продовжувалися.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

ПрАТ "Альба Україна" не доведено прав вимог до ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" за договором купівлі-продажу №253 від 04.01.2010, відтак право іпотеки за іпотечним договором від 01.11.2013, зареєстроване в реєстрі за №1571, яке забезпечує основний борг - відсутнє (припинене).

Частиною 3 ст. 86 ГПК України визначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Один лише запис про іпотеку в державному реєстрі нерухомості №3201829 від 01.11.2013 не підтверджує наявності у ПрАТ "Альба Україна" прав забезпеченого кредитора у справі про банкрутство ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі", адже відсутні документи про право вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника як це вимагається ч. 1 ст. 1 КУзПБ. Самі по собі записи від 01.11.2013 про іпотеку і обтяження в реєстрі нерухомості не дають змогу встановити наявність забезпечених вимог ПрАТ "Альба Україна" до банкрута та визначити точний розмір такого боргу для відображення в реєстрі.

Ліквідатор у позові заперечує право іпотеки ПрАТ "Альба Україна" на нерухоме майно банкрута та додає докази про відсутність такого права на сьогодні. Ліквідатор ПрАТ "Альба Україна" у листі ліквідатору зазначає про наявність прав вимоги до банкрута однак жодним доказом не доводить наявності такого права.

Отже, державна реєстрація права іпотеки у ПрАТ "Альба Україна" в реєстрі нерухомого майна, що проведена 01.11.2013, на сьогодні не підтверджена первинними документами.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Основне зобов`язання ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" перед ПрАТ "Альба Україна" на сьогодні не доведено доказами.

Таким чином, право іпотеки ПрАТ "Альба Україна" на нерухоме майно ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" є відсутнім (припиненим).

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Частиною 2 ст. 311 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2021 у справі №914/285/19 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно дійшов наступного висновку:

"Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, колегія суддів вважає, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак місцевий та апеляційний господарські суди помилково зазначили про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

За таких обставин касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

Таким чином, зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернули уваги суди першої та апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в оскаржуваних рішенні та постанові, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19".

Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання про застосування частини третьої статті 26 Закону N 1952-IV зробила наступні висновки у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20):

"121. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що існують різні підходи у судовій практиці Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу третього частини третьої статті 26 Закону N 1952-IV стосовно ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

122. В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

123. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

…

131.Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону N 1952-IV".

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В постанові Касаційного господарського суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19 суд, надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту зазначив наступне:

"66.4. Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору".

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення (п. 7 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Велика Палата ВС у постанові від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 зробила наступний висновок:

"59. Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача".

Велика Палата ВС у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 зробила наступний висновок:

"6.12. Натомість відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

6.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19)".

Велика Палата ВС у постанові від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц зробила наступний висновок:

"35. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14)".

Частиною 1 ст. 62 КУзПБ визначено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Частиною 1 ст. 63 КУзПБ визначено, що після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

Частиною 1 ст. 64 КУзПБ визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, існування боргу ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" (іпотекодавець) перед ПрАТ "Альба Україна" (іпотекодержатель) не доведено; запис в реєстрі нерухомості про іпотеку від 01.11.2013 на сьогодні не доведений документально; необгрунтований запис про іпотеку впливає на правовий статус нерухомого майна банкрута - предмета іпотеки та на порядок погашення вимог кредиторів банкрута; позов спрямований на захист прав банкрута на нерухоме майно та прав і інтересів кредиторів, які можуть отримати задоволення своїх вимог за рахунок цього майна.

Для забезпечення ефективного захисту прав власності ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" на нерухоме майно разом із припиненням права іпотеки скасовується державна реєстрація такого права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].

Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати припиненим право іпотеки за іпотечним договором від 01.11.2013 між ПрАТ "Альба Україна" та ПІІ у формі ТОВ "Фалбі", який посвідчений приватним нотаріусом Дідок Валентиною Василівною і зареєстрований в реєстрі за №1571.

3.Скасувати державну реєстрацію іпотеки та обтяження, що проведена на підставі іпотечного договору від 01.11.2013 між ПрАТ "Альба Україна" та ПІІ у формі ТОВ "Фалбі", який зареєстрований в реєстрі за № 1571:

- скасувати державну реєстрацію права іпотеки (номер запису про іпотеку 3201829), що здійснена 01.11.2013 державним реєстратором приватним нотаріусом Дідок Валентиною Василівною;

- скасувати державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження 3201407), що здійснена 01.11.2013 державним реєстратором приватним нотаріусом Дідок Валентиною Василівною.

4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА" (ідентифікаційний код 22946976; 08300, Київська обл., місто Бориспіль, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 100) на користь Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (ідентифікаційний код 21568905; 02094, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХОТКЕВИЧА ГНАТА, будинок 12, офіс 177) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2.684, 00 грн.

5.Видати наказ відповідно до ст. 327 ГПК України.

6.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст ухвали складено 25.09.2023.