Постанова

від 13.09.2023 по справі 460/7711/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/7711/23 пров. № А/857/11527/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Ільчишин Н. В.,

Носа С. П.,

з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І.,

представника позивача Столярця С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року (прийняту в м. Рівне суддею Комшелюк Т. О.; дата складення ухвали в повному обсязі 12 квітня 2023 року) про закриття провадження в адміністративній справі № 460/7711/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, Управління інфраструктури та промисловості Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправним рішення конкурсного комітету та скасування наказу про визнання перевізників переможцями конкурсу,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позов та просив:

1) визнати протиправним рішення конкурсного комітету з проведення конкурсів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА), оформлене протоколом від 30.12.2020 № 5, в частині недопущення до участі в конкурсі за такими об`єктами: № 18 № рейсу (маршруту), 14458 - 14459, назва маршруту: Зарічне АС - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.; № 27 № рейсу (маршруту), 07022 - 07023, назва маршруту: Ниговищі - Омит - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.; № 28 № рейсу (маршруту), 07028 - 07029, назва маршруту: Зарічне АС - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.; № 29 № рейсу (маршруту), 07022 - 07023, назва маршруту: Ниговищі - Омит - Рівне АС «Чайка», 1 об. р. учасника претендента-перевізника ФОП ОСОБА_1 ;

2) скасувати наказ Управління промисловості та розвитку інфраструктури Рівненської ОДА від 14.01.2021 № 1 «Про визнання перевізників-переможців конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування» в частині визначення переможців конкурсу за такими об`єктами: № 18 № рейсу (маршруту), 14458 - 14459, назва маршруту: Зарічне АС - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.; № 27 № рейсу (маршруту), 07022 - 07023, назва маршруту: Ниговищі - Омит - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.; № 28 № рейсу (маршруту), 07028 - 07029, назва маршруту: Зарічне АС - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.; № 29 № рейсу (маршруту), 07022 - 07023, назва маршруту: Ниговищі - Омит - Рівне АС «Чайка», 1 об. р.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 26.11.2020 Рівненською ОДА оголошено конкурс на право здійснення перевезень пасажирів на приміських та міжміських внутрішньо обласних маршрутах загального користування на 30.12.2020 з визначенням строку подачі документів на участь в конкурсі до 11.12.2020. Він подавав пропозиції по чотирьох об`єктах проте, в день проведення конкурсу він дізнався, що як претендент-перевізник він не допущений до участі в конкурсі і його конкурсні пропозиції не будуть розглядатися членами конкурсного комітету. Стверджує, що конкурс на перевезення пасажирів проведений з грубим порушенням діючого законодавства про порядок проведення конкурсу, отже рішення організатора конкурсу про недопущення його до участі в конкурсі, а також про допущення до конкурсу інших претендентів-перевізників (зокрема, ОСОБА_2 і ТОВ «Автофортуна 2020») і прийняття конкурсним комітетом рішення про визнання переможців конкурсу за об`єктами № 18, № 27 № 28 та № 29 необхідно визнати протиправними та скасувати.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11 квітня 2023 року до суду від Рівненської ОДА та Управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА надійшли клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що аналогічний позов до тих же сторін і з аналогічними підставами був поданий позивачем до Рівненського окружного адміністративного суду 17 червня 2021 року.

14 липня 2021 року ухвалою суду було відкрито провадження за цим позовом у справі № 460/8313/21, а 10 листопада 2021 року постановлена ухвала про закриття провадження.

Вказана ухвала оскаржена не була та набрала чинності, тому повторне звернення зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Просять клопотання задовольнити.

Вирішуючи вказане клопотання, суд першої інстанції встановив, що спір в адміністративній справі № 460/7711/23 є тотожним спору, який був заявлений в адміністративній справі № 460/8313/21.

При цьому, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року провадження в адміністративній справі № 460/8313/21 було закрито.

Вказана ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалась, отже набрала чинності 10 листопада 2021 року.

Також вказаною ухвалою суду було роз`яснено позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості клопотань про закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та наявності підстав для його задоволення, позаяк судом з`ясовано та зазначено вище, ухвалою Рівненького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 460/8313/21 закрито провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, її оскаржив ФОП ОСОБА_1 , який вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права. Тому просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що керуючись роз`ясненнями Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року в адміністративній справі № 460/8313/21 від звертався до Господарського суду Рівненської області із позовом в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, за результатами розгляду якої, ухвалою від 04 січня 2022 року в справі № 918/1224/21 матеріали справи було передано за територіальною юрисдикцією до Господарського суду м. Києва, який в свою чергу ухвалою від 27 вересня 2022 року в справі № 910/5101/22, посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 903/605/17, від 12 червня 2019 року в справі № 910/2175/18, від 23 жовтня 2019 року в справі № 819/781/18, закрив провадження у справі № 910/5101/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України та зазначив, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Після цього ним було змінено предмет та сторін позову та 24 березня 2023 року було подано новий позов до Рівненського окружного адміністративного суду, проте суд першої інстанції, незважаючи на це, закрив провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, позаяк ухвалою Рівненького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 460/8313/21 було закрито провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав.

Враховуючи викладене, вважає, що рішення, ухвалене в справі № 460/7711/23 позбавляє його конституційного права на судовий захист, адже усі законодавчо закріплені механізми (процедури) вичерпані. У разі закриття провадження судом з формальних підстав шляхом підміни понять призводить до позбавлення його права на судовий захист та правосуддя загалом, позаяк через півтора року слухань суди визначали лише підсудність і жодного разу не розглянули правопорушення по суті.

Управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА подало відзив на вказану апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначено, що оскаржувана ухвала прийнята з дотриманням норм процесуального права та відповідно до фактичних обставин справи, є обґрунтованою та правомірною, а твердження апелянта про зміну предмета, підстав позову та сторін у справі не змінює того факту, що ці вимоги виникли з одних і тих же підстав та стосуються одного і того ж предмета позову.

А зазначена в пункті 4 частини першої статті 238 КАС України підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті.

Тому просило апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі - без змін.

Представники відповідачів, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули.

Від Управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, позаяк представник управління перебуватиме до 16 вересня 2023 року у додатковій соціальній відпустці.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що це клопотання не може бути задоволене з таких підстав.

Відповідно до приписів статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Як видно зі змісту клопотання, таке мотивоване неможливістю прибути представника Управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА до суду через його перебування у додатковій соціальній відпустці.

З приводу цього колегія суддів зауважує, що Управління має відповідний штат працівників, а тому його інтереси в суді могли б представляти інші працівники. При цьому, в клопотанні не вказано щодо неможливості представляти інтереси Управління іншими працівниками (представниками).

При цьому колегія суддів також враховує, що розгляд цієї категорії справ здійснюється у скорочені строки, що апеляційна скарга стосується правильності застосування норм процесуального права, а фактичні обставини вже встановлені, що явка представника відповідача не була визнана судом обов`язковою, а матеріли адміністративної справи чітко відображають правову позицію відповідача; його доводи і обґрунтування є в матеріалах справи, а тому є достатніми для вирішення питання та прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.

Таким чином, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності представника Управління.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Статтею 3 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі Закон № 2344-ІІІ; у редакції, чинній на часи виникнення спірних правовідносин) установлено, що цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до статті 6 Закону № 2344-ІІІ органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Статтею 7 Закону № 2344-ІІІ установлено, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається, зокрема:

на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації.

Вказані повноваження обласної державної адміністрації кореспондуються з повноваженнями, зазначеними у пункті 2 статті 20 Закону України від 9 квітня № 586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації», який передбачає, що місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв`язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Частина перша статті 44 Закону № 2344-ІІІ указує, що організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відтак, з огляду на вказані приписи норм законодавства, на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування покладені повноваження із забезпечення обслуговування населення засобами транспорту, в тому числі із залученням з цією метою на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

Пунктом 1 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року № 1081 (далі Порядок, у редакції, чинній на час проведення конкурсу), передбачено, що цей Порядок визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування і є обов`язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку конкурсний комітет - це постійний або тимчасовий орган, утворений організатором для розгляду конкурсних пропозицій та прийняття рішення про визначення переможця конкурсу.

Отже, наведена норма дає підстави для висновку, що рішення конкурсного комітету, утвореного відповідним органом влади для виконання покладених на останнього повноважень, є управлінським у сфері транспортного обслуговування.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що орган виконавчої влади це суб`єкт владних повноважень, що виступає у правовідносинах щодо організації та проведення конкурсу з перевезення пасажирів як організатор та контролюючий орган у цій сфері, відповідно й правовідносини, що складаються між організатором та учасниками конкурсу під час його організації та проведення містять ознаки публічно-правових відносин у розумінні КАС, а договір про організацію перевезень, укладений за наслідками проведення такого конкурсу, відповідає ознакам адміністративного договору.

Як зазначено вище, позивач просить визнати протиправним рішення конкурсного комітету з проведення конкурсів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування Рівненської ОДА в частині недопущення до участі в конкурсі за певними об`єктами, а також скасувати наказ Управління промисловості та розвитку інфраструктури Рівненської ОДА про визнання перевізників-переможців конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування в частині визначення переможців конкурсу за вказаними об`єктами.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є дії адміністрації як суб`єкта владних повноважень і перевірка результату дій такого органу під час реалізації покладених на нього управлінських функцій, а також відповідність приписам чинного законодавства договору, укладеного сторонами за результатами таких дій, що в цілому свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року в справі № 903/605/17, від 12 червня 2019 року в справі №910/2175/18 та від 23 жовтня 2019 року в справі № 819/781/18.

Отже, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб`єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, вказаний спір підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (рішення від 9 грудня 2010 року в справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 17 січня 2013 року в справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 р. в справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Відтак, постановлення судами адміністративної та господарської юрисдикції ухвал від 10 листопада 2021 року, від 27 вересня 2022 року та від 12 квітня 2023 року про закриття провадження у справах № 460/8313/21, № 910/5101/22 та № 460/7711/23 відповідно поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Тобто, непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист.

Вказане відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 201/4802/16-а.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не врахував зазначеного, а тому висновок суду про закриття провадження у цій справі є помилковим та суперечить завданню адміністративного судочинства.

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський Суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, чим обмежив позивачу доступ до суду.

Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за неповного з`ясування судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, а тому оскаржувану ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року про закриття провадження в адміністративній справі № 460/7711/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Н. В. Ільчишин С. П. Нос Постанова складена у повному обсязі 25 вересня 2023 року.