Окрема думка

від 20.09.2023 по справі 163/2879/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Лідовця Р. А.

на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 163/2879/21 (провадження № 61-7592св23)

за позовом ОСОБА_1 до Запільської гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року, додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запільської гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 вересня 2015 року він працює вчителем математики та інформатики, а з 01 вересня 2016 року - вчителем математики, інформатики та заступником директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області (далі - Запільська гімназія)

Вказував, що 05 листопада 2021 року директор гімназії - ОСОБА_2 на зборах трудового колективу оголосив працівникам гімназії, у тому числі й йому, повідомлення № 111 про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVІD-19», в якому просив надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти «COVІD-19», або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. У разі ненадання до 05 листопада 2021 року вказаних документів, працівників гімназії, у тому числі й його, 08 листопада 2021 року буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Цього самого дня йому було вручено наказ роботодавця від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 », згідно з яким його відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби «COVІD-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2».

Позивач вважав, що вказаний наказ роботодавця про відсторонення його від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки чинним законодавством України кожному гарантується право на працю, а обов`язкові щеплення передбачені виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тому відсторонення його від роботи у зв`язку з відсутністю необов`язкового щеплення є незаконним. Крім того, законодавством України не встановлено порядку відсторонення від роботи осіб, у яких відсутні щеплення, а перелік підстав для відсторонення працівника від роботи передбачено статтею 43 КЗпП України, у якій така підстава відсутня

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 »; поновити його у виконанні трудових обов`язків на посаді вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи у Запільській гімназії з 08 листопада 2021 року; стягнути з відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по день ухвалення рішення суду у цій справі; допустити до негайного негайне виконання рішення суду в частині поновлення його у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 ». Зобов`язано Запільську гімназію та відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи на посаді математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині нарахування і виплати середньої заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та визнаючи незаконним і скасовуючи наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 », суд першої інстанції виходив із того, що обов`язковість профілактичного щеплення від «COVID-19» для працівників закладів освіти введена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - наказ МОЗ № 2153), який набув чинності 08 листопада 2021 року і лише з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку. Станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення від роботи позивача, оскільки підзаконні нормативно-правові акти, які регулювали ці трудові правовідносини станом на цю дату (дату видачі наказу 05 листопада 2021 року) ще не набрали чинності. Так само станом на 05 листопада 2021 року законодавством не було визначено обов`язку позивача, як працівника закладу освіти, вакцинуватись проти «COVID-19», а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оспорюваного наказу позивач відмовився або ухилився від проведення такого щеплення, у зв`язку з чим підлягав відстороненню від роботи.

Заявлена вимога про поновлення позивача у виконанні ним трудових обов`язків є зайвою і задоволенню не підлягає, оскільки сам факт скасування оспорюваного наказу є підставою для відновлення прав позивача, які він мав до видання цього наказу, та підставою для допуску його до роботи. Тому достатнім і належним способом захисту прав позивача є визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи.

У зв`язку із цим та з урахуванням положень пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України не підлягає задоволенню вимога про звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача у виконанні трудових обов`язків.

Середній заробіток за весь час вимушеного прогулу обчислюється за правилами, наведеними у затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - постанова КМУ від 08 лютого 1995 року № 100)

Факт визнання незаконним та скасування судом наказу про відсторонення працівника від роботи сам по собі є достатньою підставою для нарахування і виплати роботодавцем незаконно відстороненому від роботи працівнику заробітної плати з дня відсторонення від роботи до дня фактичного допущення до роботи, оскільки цей період є часом вимушеного прогулу.

У позовній заяві позивач ставив вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області. Разом з тим, відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області не може виступати самостійним відповідачем у розумінні положень ЦПК України, а міг би бути залучений до участі у справі лише в процесуальному статусі третьої особи на стороні відповідача - Запільської гімназії, як орган, який забезпечує виплату заробітної плати працівникам цієї гімназії.

Визначення до стягнення на користь позивача конкретної суми середнього заробітку за час незаконного відсторонення по справі є неможливим, оскільки 25 лютого 2022 року Міністерство охорони здоров`я України прийняло наказ № 380, яким зупинив дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні. У розпорядженні суду відсутня інформація про те, чи допущений позивач до роботи та з якої дати.

У зв`язку із цим суд першої інстанції вважав, що захист прав позивача у цій частині підлягає задоволенню шляхом зобов`язання Запільської гімназії та відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області провести нарахування і виплату позивачу середнього заробітку з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Додатковим рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 03 травня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - Тернового Р. Б. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з Запільської гімназії на користь ОСОБА_1 3 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Додаткове рішення районного суду мотивовано тим, що згідно з рахунку-акту, підписаного між позивачем та адвокатом Терновим Р. Б., загальна вартість наданих послуг із правничої допомоги становить 9 тис. грн, з яких 3 тис. грн сплачено позивачем. У заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Терновий Р. Б. просив суд стягнути з відповідачів не 9 тис. грн, а 6 тис. грн, не навівши обґрунтування такого зменшення таких витрат. Суд вважав визначену адвокатом вартість наданих правничих послуг істотно завищеною з огляду на характер спору, який є трудовим; складність справи, яка не належить до категорії складних; фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений ним час, значення справи для позивача. При цьому суд взяв до уваги, що у провадженні Любомльського районного суду Волинської області, окрім цієї справи, перебували ще дві справи: № 163/2878/21, № 163/2880/21, з аналогічним характером спору та ідентичним по суті обґрунтуванням позовів, складених адвокатом Терновим Р. Б., як представником позивачів у цих справах. Згідно з рахунків-актів, наданих адвокатом Терновим Р. Б. по всіх цих справах, вартість послуг з правничої допомоги по кожній із них становить по 9 тис. грн, затрачений час на надання послуг по кожній справі рівний 6 годинам, усі роботи по справах виконані адвокатом 02 грудня 2021 року, тобто цього дня він витратив на підготовку фактично аналогічних трьох позовних матеріалів 18 годин, що з урахуванням вище наведеного викликає об`єктивні сумніви у реальності затраченої ним такої кількості часу. Отже, перелічені в рахунку-акті адвоката послуги (роботи) не вимагали від нього витрат часу у зазначеному ним обсязі, а заявлена до відшкодування сума не відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності.

За викладених обставин суд вважав, що заявлені витрати на правничу допомогу адвоката є явно завищеними, оскільки не є співмірними з предметом позову та складністю справи, а реальна вартість наданих адвокатом Терновим Р. Б. послуг із правової допомоги у цій справі, на думку суду, складає не більше 3 тис. грн.

В ухваленому в цій справі рішенні по суті спору суд навів обґрунтування і вказав на відсутність підстав для визначення відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області належним відповідачем у спірних правовідносинах. У зв`язку із цим та відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, враховуючи частковість задоволених позовних вимог, розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 тис. грн належить стягнути з Запільської гімназії, як належного відповідача. При цьому суд врахував, що іншими учасниками справи заперечень щодо розміру заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу не надано.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року задоволено частково.

Мотивувальну частину рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року у частині визнання незаконним та скасування наказу директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 199-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 » у цій справі змінено, викладено її у редакції цієї постанови. У решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області на додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 03 травня 2022 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 03 травня 2022 року у цій справі залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду щодо визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про відсторонення позивача від роботи, апеляційний суд не погодився із мотивами, з яких суд першої інстанції виходив, задовольняючи вказану позовну вимогу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує його право на працю. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді вчителя математики, інформатики та заступника директора з навчально-виховної роботи, а наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 119-аг його відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати.

Проте, визнаючи незаконним та скасовуючи наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи, суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Судом першої інстанції не було встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 , а тому наказ директора Запільської гімназії від 05 листопада 2021 року № 119-аг «Про відсторонення від роботи вчителя математики, інформатики та заступника з НВР ОСОБА_1 » необхідно визнати незаконним та скасувати з наведених мотивів, що має наслідком зміну мотивувальної частини рішення суду в означеній частині.

Враховуючи ту обставину, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним, він має право на компенсацію втраченої частини заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи на посаді вчителя математики, інформатики та заступника з директора з науково-виховної роботи Запільської гімназії.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, на постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції урахувавши, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 тис. грн, які позивач ОСОБА_1 поніс відповідно до умов договору та наданих йому послуг, відповідають обсягу виконаних робіт, є співмірними з предметом спору та складністю справи, дійшов правильного висновку про стягнення таких витрат з відповідача на користь позивача, у зв`язку з чим додаткове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

У касаційній скарзі відділ освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що позивач працював вчителем математики та інформатики, а отже, за характером своєї роботи міг контактувати з іншими працівниками та учнями гімназії. Оскільки за характером виконуваних трудових обов`язків, які передбачали можливість контактів з учнями та працівниками закладу освіти, та не працюючи дистанційно чи на дому, позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти «COVІD-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», проте після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації та не надав довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, а тому роботодавець правомірно відсторонив його від роботи на час до проведення щеплення.

До таких правових висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2023 року при розгляді аналогічної справи № 163/2878/21 за позовом ОСОБА_4 (провадження № 61-7970св22). Оскільки 25 лютого 2022 року Міністерство охорони здоров`я України прийняло наказ № 380, яким зупинив дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, позивача було допущено до роботи. Отже, оскаржувані судові рішення, у тому числі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, є незаконними та підлягають скасуванню.

Задовольняючи касаційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, скасувавши рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року, додаткове рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 березня 2022 року, постанову Волинського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запільської гімназії Любомльської міської ради Ковельського району Волинської області, відділу освіти, молоді та спорту Любомльської міської ради Волинської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22),виходила з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Із висновками, викладеними у мотивувальній та резолютивній частині постанови Верховного Суду, не погоджуюсь, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Принцип юридичної (правової) визначеності, як один із основоположних елементів верховенства права, серед іншого вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостийпідпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018)

У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).

Отже, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність нормправа.

З 12 травня 2000 року в Україні є чинним Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III (далі - Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

У статті 1 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста статті 12 Закону № 1645-III).

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина сьома статті 12 Закону № 1645-III).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 2 1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається.

Стаття 21 КЗпП України передбачає рівність трудових прав громадян та заборону будь-якої дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України).

За своїм змістом відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Згідно із частинами другою - четвертою статті 12 Закону № 1645-III працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 №2153 (далі - перелік №2153);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41 6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні).

Водночас з метою забезпечення реалізації положень Закону № 4004-XI наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 затверджено Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі - Інструкція № 66), у якій врегульовано процедуру відсторонення від роботи працівника.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (пункт 2.3 Інструкції № 66).

Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (пункти 2.5, 2.7 Інструкції № 66).

Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (пункт 1.2.5 Інструкції № 66).

Отже, за відсутності в роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним.

З огляду на матеріали справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону № 4004-XI щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

У пункті 3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначено, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, на підставі положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та № 1096.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України і лише до її повноважень віднесено прийняття законів.

Ухвалення Кабінетом Міністрів України рішень, що встановлюють обмеження конституційних прав і свобод, порушує норми розділу ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Основного Закону України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова № 1236та № 1096.

За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Суддя Р. А. Лідовець