Постанова

від 21.09.2023 по справі 759/5305/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №759/5305/21 Головуючий в суді І інстанції Петренко Н.О.

Провадження № 22-ц/824/5881/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,

за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Обслуговуючий кооператив «Обчислювач-12», ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 28.04.1987 року. Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.02.2021 року шлюб розірвано.

Спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , розташована у будинку, який належить ОК «Обчислювач-12», членом якого з 1990 року є його дружина ОСОБА_2 .

Вказував, що за час перебування у шлюбі вони проживали спільно та вели спільне господарство, несли спільні витрати на життя. Пайовий внесок за дану квартиру у розмірі 52 288,00 грн. був ними сплачений у повному обсязі. Однак відповідач, як член кооперативу, так і не подала необхідного пакету документів для реєстрації права приватної власності на спірну квартиру для отримання правовстановлюючих документів на неї. Пай за кооперативну квартиру був сплачений ними за час шлюбу під час спільного проживання за період з 1987 по 2011 року зі спільних коштів, а тому квартира за адресою: АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю.

Вказував також, що відповідач у добровільному порядку не бажає поділити спільне майно та завершити процес оформлення права власності на квартиру.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року позов задоволено.

Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_3 право власності на ідеальну частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях щодо сплати суми пайового внеску за квартиру.

Крім того, вказує, що місцевим судом не враховано надані ним докази відсутності їх спільного бюджету з 1987 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд не врахував, що позивач використав суд з метою привласнення квартири в обхід визначеної діючим законодавством процедури державної реєстрації кооперативної квартири.

Вказує також на процесуальні порушення, а саме на відсутність належного її повідомлення про розгляд справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за час перебування сторін у шлюбі за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ними було сплачено разом повний пайовий внесок за рахунок спільних коштів, а тому вона є їх спільною сумісною власністю і за законом підлягає поділу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 з 13.03.1990 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

21.02.1990 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було видано ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

Із листа голови правління ОК «Обчислювач-12» вбачається, що пайовий внесок по квартирі АДРЕСА_3 сплачено в повному розмірі (а.с.12).

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.02.2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.16-17).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 ні за ким не зареєстровано (а.с.18).

Як вбачається із архівної довідки Солом`янської районної в м.Києві державної адміністрації від 13.09.2021 року № 108-12079 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 12.06.1978 року прийнятий учнем ливарника цеху №6; з 21.12.1987 року присвоєно 3 розряду ливарника на машинах відцентрового лиття ливарного цеху № 6; з 01.04.1989 року у зв`язку з переходом на нові умови оплати праці, встановлено 3 розряд ливарника на машинах відцентрового лиття ливарного цеху № 6; з 31.07.1997 року звільнений згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.114-119).

У пунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК УРСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах; внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном; поділ квартири у будинку ЖБК може бути проведений, якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення; відповідно до п. 43 Примірного статуту ЖБК з часу набрання законної сили рішенням суду про поділ квартири колишній із подружжя визнається членом кооперативу, тому суд не повинен покладати обов`язок на ЖБК на прийом цього подружжя до кооперативу; до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

За правилами статті 22 КпШС України (чинним, на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно вимог статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» № 16 від 12.06.1998 року, роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

За правилами статей 145 і 146 ЖК України члени сім`ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу, мають рівне з ним право користування жилим приміщенням. Члени сім`ї члена кооперативу, крім дружини, що має право на частину паєнагромадження, не вправі вимагати поділу приміщення, його обміну і здачі в найм, а також вселення інших осіб, за винятком неповнолітніх дітей.

До членів сім`ї члена житлово-будівельного кооперативу належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з членом кооперативу не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користування займаним жилим приміщенням. У разі відсутності угоди між членом кооперативу і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені частиною п`ятою статті 144 цього Кодексу.

Поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною/чоловіком допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що право власності на пай, крім члена житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_2 , яка завершила сплату цього внеску в період перебування у шлюбі за рахунок спільного бюджету сторін, мав її чоловік ОСОБА_3 , у якого виникло право спільної власності на пай відповідно до розміру часток у загальній сумі пайового внеску.

На підставі викладеного, з урахуванням норм матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки за час перебування сторін у шлюбі за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ними було сплачено повний пайовий внесок за рахунок спільних коштів, то і наявні правові підстави для поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя по частці спірної квартири за кожним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , щодо відсутності спільного бюджету сторін з 1987 року, оцінюються колегією суддів критично, позаяк наявність рішення суду про стягнення аліментів не підтверджує відсутність спільного бюджету сторін, а жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сплата у травні 1988 року позивачкою пайового внеску була здійснена за рахунок її особистих коштів не надано.

Твердження апелянта щодо того, що висновок місцевого суду щодо повної сплати суми пайового внеску за квартиру ґрунтується на припущеннях, оцінюються колегією суддів критично, позаяк з листа голови правління ОК «Обчислювач-12», вбачається, що виданий 21.02.1990 ордер свідчить про право на заселення в спірну квартиру, а документи, які підтверджують факт того, що за кооперативну квартиру проведено повну оплату пайових внесків не збереглися, однак на підставі даних бухгалтерського обліку можна зробити висновок, що пайовий внесок по квартирі АДРЕСА_3 сплачено в повній мірі. Обслуговуючий кооператив не має жодних претензійних вимог в частині сплати пайових внесків за вищевказану квартиру.

Посилання на порушення норм процесуального права теж відхиляються колегією суддів, оскільки ці доводи не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки згідно ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість таких процесуальних порушень судом апеляційної інстанції не встановлено.

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: