Постанова

від 04.09.2024 по справі 759/5305/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 759/5305/21

провадження № 61-14964св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Обслуговуючий кооператив «Обчислювач-12», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року в складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Обслуговуючий кооператив «Обчислювач-12» (далі - ОК «Обчислювач-12»), про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивував тим, що він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 1987 року. Відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

За час перебування у шлюбі вони як подружжя фактично набули квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира розташована у будинку, який належить ОК «Обчислювач-12», членом якого з 1990 року є його дружина ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що за час перебування у шлюбі вони проживали спільно та вели спільне господарство, несли спільні витрати на життя. Пайовий внесок за цю квартиру у розмірі 52 288,00 грн був ними сплачений у повному обсязі. Проте відповідач як член кооперативу, так і не подала необхідних документів для реєстрації права приватної власності на спірну квартиру для отримання правовстановлюючих документів на неї. Пай за кооперативну квартиру був сплачений ними за час шлюбу під час спільного проживання у період з 1987 - 2011 роки зі спільних коштів, тому квартира АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю.

Наголошував, що відповідач у добровільному порядку не бажає поділити спільне майно та завершити процес оформлення права власності на квартиру.

ОСОБА_1 просив:

визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року ОСОБА_3 залучено до участі у цій справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що за час перебування у шлюбі сторони сплатили за квартиру АДРЕСА_1 пайовий внесок у повному обсязі за рахунок спільних коштів. Тому вказана квартира є їх спільною сумісною власністю і за законом підлягає поділу.

Апеляційний суд вказав, що поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною/чоловіком допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду. Таким чином, право власності на пай, крім члена житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_2 , яка завершила сплату цього внеску в період перебування у шлюбі за рахунок спільного бюджету сторін, мав її чоловік ОСОБА_1 , у якого виникло право спільної власності на пай відповідно до розміру часток у загальній сумі пайового внеску.

З урахуванням норм матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів і вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що за час перебування сторін у шлюбі за квартиру АДРЕСА_1 ними сплачено пайовий внесок у повному розмірі за рахунок спільних коштів. Тому існують підстави для поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, по 1/2 частці спірної квартири за кожним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності спільного бюджету сторін з 1987 року суд апеляційної інстанції оцінив критично, оскільки наявність рішення суду про стягнення аліментів не підтверджує відсутність спільного бюджету сторін. При цьому жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сплата у травні 1988 року ОСОБА_2 пайового внеску була здійснена за рахунок її особистих коштів не надано.

Твердження про те, що висновок суду першої інстанції щодо повної сплати суми пайового внеску за квартиру ґрунтується на припущеннях, апеляційний суд вважав необґрунтованими. Відповідно до листа голови правління ОК «Обчислювач-12» виданий 21 лютого 1990 року ордер свідчить про право на заселення в спірну квартиру, а документи, які підтверджують факт того, що за кооперативну квартиру проведено повну оплату пайових внесків не збереглися. Проте на підставі даних бухгалтерського обліку можна зробити висновок, що пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 сплачено повністю. Обслуговуючий кооператив не має жодних претензійних вимог в частині сплати пайових внесків за вказану квартиру.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

при вирішенні справи суди помилково застосували норми законодавства до правовідносин, які виникли задовго до набрання законної сили такими законами (норми СК України, які набрали чинності з 01 січня 2004 року, а правовідносини сторін виникли у 1986 році);

суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи. При цьому суд першої інстанції визнав встановленими такі обставини, а саме: чи було сплачено подружжям в період шлюбу пайовий внесок і яка сума пайового внеску була сплачена як пайовий внесок. У матеріалах справи відсутні докази щодо сплати паю, не зазначено суму паю, цифрове значення нібито суми в ордері свідчить про номер реєстрації в нотаріальному реєстрі. Крім того, суд не звернув уваги на те, що третя особа надала суперечливу відповідь (пайовий внесок «було сплачено виходячи з того, що ордер був виданий»). Тобто факт сплати пайового внеску встановлено на припущенні;

у позовній заяві вказано, що пайовий внесок становить 52 288,00 грн, який згідно з ордером від 21 лютого 1990 року сплачено в повному обсязі. Разом з цим третя особа надавала пояснення, що у 1990 році ще не існувало такої валюти як гривня. Тобто вартість пайового внеску не визначалась у гривні та в такій сумі, як це вказано в ордері. Крім того, витребувані апеляційним судом у третьої особи докази не підтверджують, що відповідач сплатила пай. Відповідач сама спростовує, що сплатила пай, і у разі визнання квартири спільною власністю лише вона в подальшому повинна сплатити кооперативу суми паю;

під час розгляду справи суд повинен був з`ясувати, що є предметом спору: пай в житлово-будівельному кооперативі чи майно (квартира), яке є об`єктом власності. Спір про право на пай в житлово-будівельному кооперативі вирішується, якщо він повністю не виплачений, а після повного внесення пайового внеску об`єктом власності в житлово-будівельному кооперативі стає квартира. Член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває права власності на це жиле приміщення. Водночас кооператив не видавав довідку відповідачу про повну сплату паю для реєстрації права на квартиру. Крім того, чи повністю внесений пайовий внесок, не можна встановити з тих документів, які як докази наявні в справі та витребувані у третьої особи, оскільки вартість сплаченого паю в таких документах не вказано, також не зазначено чи виплачено пай, а відповідні документи втрачено;

до позовної зави додано копію ордеру від 21 лютого 1990 року та довідки від 19 січня 2021 року № 63, проте жоден з цих документів не містить доказів про те, що пайовий внесок сплачено і в якій саме сумі;

обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Покладення тягаря доказування на відповідача є помилковим, оскільки правовідносини сторін виникли до 01 січня 2004 року, а презумпцію рівності спільного майна подружжя запроваджено до відносин, які виникли після 01 січня 2004 року;

всупереч нормам процесуального права позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів сплати паю в період шлюбу, а також вартості паю. Крім того, позивач не надав доказів того, ким та яким чином його права були порушені та не визнані, а саме: кооперативом, який не видавав довідку про сплату пайового внеску, або відповідачем; яке саме майно було набуте сторонами (пайовий внесок(паєнакопичення) або нерухоме майно);

у позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати квартиру об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в порядку поділу визнати за подружжям право власності по 1/2 частині. Проте поділу підлягає лише паєнагромадження, якщо право власності на квартиру, набуту в порядку сплати паю, не зареєстровано. Тому питання поділу квартири між подружжям не може бути вирішено. Водночас має бути встановлено факт сплати паю та з`ясовано чи є технічна можливість виділити ізольоване житлове приміщення в займаній сторонами квартирі. У справі, що переглядається, позивач не довів факт сплати паю та технічну можливість виділу йому ізольованого житлового приміщення у займаній квартирі.

Аргументи інших учасників справи

У січні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив мотивований тим, що:

перебуваючи 34 роки у шлюбі з ОСОБА_2 , позивач 19 років працював на заводі на важких роботах, 9 років - на відбудові телефонних мереж міста Києва та 9 років охоронцем. Саме за рахунок отриманої ним заробітної плати сплачувались пайові внески за квартиру АДРЕСА_1 . Перший пайовий внесок сплачено у травні 1988 року, а за період 1987 - 2011 роки пайові внески сплачено у повному обсязі. При цьому у вказаний період дружина не працювала та була домогосподаркою;

21 лютого 1990 року йому, його колишній дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_3 видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 . До отримання ордера на поселення до квартири вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю у гуртожитку, де народився їх син ОСОБА_3

його колишня дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 штучно створюють перешкоди для поділу спільно нажитого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , не дозволяють користуватись нею. Позивач є людиною пенсійного віку (69 років), а зазначена квартира є єдиним його житлом;

постановою Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року визнано ОСОБА_2 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Застосовано до ОСОБА_2 стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, її касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 759/5305/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 759/5305/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 грудня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 727/7573/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до довідки Управління (центру) надання адміністративних послуг Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про реєстрацію місця проживання особи від 02 березня 2021 року № 14364081 ОСОБА_1 з 13 березня 1990 року до цього часу зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

21 лютого 1990 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з листом голови правління ОК «Обчислювач-12» пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 сплачено в повному розмірі.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Згідно з архівною довідкою Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 вересня 2021 року № 108-12079 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 червня 1978 року прийнятий учнем ливарника цеху № 6; з 21 грудня 1987 року йому присвоєно 3 розряд ливарника на машинах відцентрового лиття ливарного цеху № 6; з 01 квітня 1989 року в зв`язку з переходом на нові умови оплати праці йому встановлено 3 розряд ливарника на машинах відцентрового лиття ливарного цеху № 6; з 31 липня 1997 року позивач звільнений на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог іна підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За обставин цієї справи:

належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно);

вимога про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є вимогою, яка забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення;

при розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час під час шлюбу, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Суди на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про задоволення вимоги щодо визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності. У задоволенні цієї вимоги судам слід було відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Щодо позовної вимоги про визнання за сторонами права власності по 1/2 ідеальній частки квартири у порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції, що діяла на час укладення шлюбу та початок сплати пайових платежів, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вказана норма узгоджується з нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 60 СК України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містяться у статті 368 ЦК України, частина третя якої передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (статті 69, 70 СК України).

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статті 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду. Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

У статті 16 Закону України «Про власність» передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з частинами другою, третьою статті 384 ЦК України член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

У частині другій статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім`ю України (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними (див. постанови Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № № 343/79/22 та від 13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21).

Відповідно до Закону Української РСР «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало його реєстрації, тобто на момент набуття права власності на кооперативну квартиру законодавство не передбачало ні видачі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, ні обов`язкової державної реєстрацію права власності на таку квартиру (див. постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 755/12930/17, від 13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21)

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 727/7573/17 (провадження № 61-12550 св 19), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається відповідач, зазначено, що

«установивши, що пай за квартиру внесений подружжям у ОБЖК «Зоряний-2» у період шлюбу і за рахунок спільних коштів, а також враховуючи відсутність документів на спростування цих обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не застосовано статтю 146 ЖК УРСР безпідставні, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги про визнання права власності на частину паєнагромадження, так як право власності на квартиру, за яку на час розгляду справи судом пай було внесено в повному обсязі, не зареєстровано, а, відтак, і питання її поділу між подружжям не може бути вирішено».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позивач просив у порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 ;

задовольняючи позовні вимоги, суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 1987 року до 25 лютого 2021 року. За час перебування у шлюбі за квартиру АДРЕСА_1 , сторонами сплачено пайовий внесок у повному розмірі за рахунок спільних коштів. Таким чином, суди зробили висновок, що існують підстави для поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, по частці спірної квартири за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

проте аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до листів голови правління ОК «Обчислювач-12» від 19 січня 2021 року № 63 та від 22 липня 2021 року № 91 ордер від 21 лютого 1990 року № 081325 був підставою для вселення до квартири АДРЕСА_1 . Цей ордер видано після часткової (не повної) сплати персоніфікованого розміру паю членом кооперативу. У листах також вказано, що пайовий внесок за зазначену квартиру внесено у повному обсязі. Обслуговуючий кооператив не має жодних претензійних вимог в частині сплати пайових внесків за вказану квартиру (т. 1 а. с. 12, 88);

згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано (т. 1 а. с. 18);

позивач наголошував, що пайовий внесок за кооперативну квартиру АДРЕСА_1 , сплачено у період з 1987 до 2011 року за рахунок спільних коштів. Разом з цим відповідач взагалі заперечує факт повної сплати пайового внеску за кооперативну квартиру, адже відповідних доказів у матеріалах справи немає (копій квитанцій про сплату пайового внеску, довідки ОК «Обчислювач-12» про повну сплату пайового внеску);

у матеріалах справи наявна квитанція про часткову сплату ОСОБА_2 пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 , а також дані про відсутність бухгалтерських документів житлово-будівельного кооперативу «Обчислювач-12» (т. 1 а. с. 83, 84, 86);

отже, суди не з`ясували, коли саме (дата) було виплачено пайовий внесок за кооперативну квартиру АДРЕСА_1 . Саме ця обставина визначає те, які саме норми законодавства повинні бути застосовані до спірних правовідносин, зокрема щодо необхідності проведення державної реєстрації спірної квартири для того, щоб вона могла вважатись окремим об`єктом нерухомого майна.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі №530/1731/16-ц).

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції розподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко