Постанова

від 26.09.2023 по справі 924/554/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року Справа № 924/554/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 05.01.23р. суддею Димбовським В.В. о 12:02 у м.Хмельницькому, повний текст складено 12.01.23р. у справі № 924/554/22

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до

1) Ярмолинецької селищної ради Ярмолинецького району Хмельницької області, смт. Ярмолинці

2) Відділу з питань соціальної політики Ярмолинецької селищної ради, смт. Ярмолинці

про стягнення 7711,18 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до суду з позовом до Ярмолинецької селищної ради Ярмолинецького району Хмельницької області, Відділу з питань соціальної політики Ярмолинецької селищної ради про стягнення 7711,18 грн.

Ухвалою суду від 03.10.2022 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про залучення до участі у справі співвідповідача від 03.10.2022; залучено до участі у справі № 924/554/22 Відділ з питань соціальної політики Ярмолинецької селищної ради в якості співвідповідача (код ЄДРПОУ 44118354, площа 600-річчя Ярмолинець, буд. 1, смт. Ярмолинці, Хмельницької області).

В обґрунтування позову посилається на те, що Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Жмеринська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" згідно діючого законодавства України щодо пільг, компенсацій і гарантій протягом 2021 року надавались послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян безпосередньо у приміському дизель-поїзді касирами квитковими-роз`їзними сполученням Гречани - Кам`янець-Подільський. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Також позивач в обґрунтування позову зазначив, що згідно п. п. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зауважив позивач, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не було передбачено виділення із державного бюджету коштів на компенсацію підприємствам транспорту за надання послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян, але відповідно ст.91 Бюджетного кодексу України видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян віднесено до видатків місцевих бюджетів.

Посилаючись на підпункт 1 пункту "а" ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування", позивач зазначив, що протягом 2021 року саме відповідач зобов`язаний був подати відповідні позиції до місцевого бюджету шляхом включення до такого компенсаційних виплат залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян за 2021 рік. До прийняття місцевого бюджету на 2021 рік позивач листом від 17.08.2021 №ДН-3-01-08/674 (вхідний від 25.08.2021) звертався до голови Ярмолинецької селищної ради щодо передбачення у місцевому бюджеті на чотири місяці 2021 року суми компенсацій за пільгові перевезення у сумі не менше 29,80 тис.грн. З метою виконання вимог зазначених вище законодавчих актів сторонами мав бути укладений договір про порядок відшкодування витрат від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, залізничним транспортом в приміському сполученні за рахунок коштів місцевого бюджету. Позивач листами №ДН-3-01-08/569 від 28.07.2021, №ДН-3-01-08/689 від 28.08.2021, №ДН-3-01-08-768 від 20.09.2021 року та №ДН-3-01-08/985 від 29.11.2021 звертався до виконавчого комітету Ярмолинецької селищної ради з пропозицією укласти такий договір, але відповідач відмовився укладати такий договір, про що повідомив у листі від 20.08.2021 №2184 та від 03.09.2021р. №2302.

Також, як зауважив позивач, ним протягом жовтня 2021 - січня 2022 року надсилались на адресу органу місцевого самоврядування облікові форми та акти звіряння розрахунків, де сума наданих послуг щомісячно відображалась з накопиченням з 30 вересня 2021 року (супровідні: №ДН-3-01-08/835 від 13.10.2021 (лист рекомендований №2310400988575), №ДН-3-01-08/957 від 11.11.2021 (лист рекомендований №2310401007179), №ДН-3-01-08/965 від 18.11.2021 (лист екомендований №2310401011184), №ДН-3-01-08/1068 від 10.12.2021 (лист рекомендований №2310401018847), №ДН-3-01-08/6 від 12.01.2022 (лист рекомендований №2310401029369). Повторно позивачу надсилався пакет документів за вересень-жовтень місяць 2021 року супровідним №ДН-3-01-08/5 від 12.01.2022 (лист рекомендований №2310401029040), але Відповідач, всупереч вказаних норм, жодного разу не здійснив відшкодування за надані послуги в рахунок вказаного періоду.

Позивач звернув увагу суду на неможливість в односторонньому порядку відмовитись від виконання державної програми соціального захисту населення, тому починаючи з 30 вересня протягом жовтня - грудня 2021 року позивач здійснив всі дії щодо виконання державної програми з надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян та обліку цих пасажирів. З 30.08.2021 до 31.12.2021 включно залізницею надано послуги з перевезення пільгових категорій 408 громадянину на території Ярмолинецької селищної ради по залізничній станції Ярмолинці та зупиночними пунктами Буйволовецький, Волундринці, Кадіївка, Шевченко, Савинці на суму 7711,18 грн. На вказану суму на адресу відповідача була виставлена вимога від 14.01.2022 №ДН-3-01-08/55, яка залишилась без відповіді та без виконання.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.01.2023 у справі №924/554/22 у позові відмовлено.

Не погодившись із винесеним рішенням, скаржник звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 січня 2023 року у справі № 924/554/22. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Так, з посиланням на ст.ст. 22, 91 Бюджетного кодексу України, п.7 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року N1359, ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», запити до Ярмолинецької селищної ради Ярмолинецького району Хмельницької області зауважує, що позивач виконав всі передбачені законом можливості щодо встановлення головного розпорядника коштів та укладення договору на проведення компенсаційних виплат. Вважає, що при відсутності документального підтвердження, а саме рішення сесії Ярмолинецької селищної ради, щодо визначення головних розпорядників коштів, прийняття рішення щодо неналежності відповідача є упередженим та необґрунтованим.

Разом з тим, з посиланням на ст. 92 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст. 12 Закону України «Про транспорт», постанову Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування», зауважує, що п.2 Постанови КМУ № 354 доводить, що витрати, пов`язані з безплатним проїздом пенсіонерів за віком досі вважаються витратами державного бюджету. Пункт 2 діє ще в редакції Постанови КМУ № 1758 від 27.12.2001, тому не враховує зміни, що відбулися у бюджетному законодавстві, починаючи з 01.01.2016 року. Оскільки питання відповідності Конституції України (конституційності) Постанови КМУ № 354 Конституційним Судом України не розглядалось, Позивач вважає, що суд першої інстанції, на підставі ч. 3 ст. 11 ГПК України, міг застосувати зазначений нормативно-правовий акт при вирішені спору.

До видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (п.п. «г» п. 3 ч. 1 ст. 91 БК України).

Отже, принцип субсидіарності бюджетної системи України зобов`язує виконувати функції держави щодо пільгового проїзду окремих категорій громадян за рахунок видатків того місцевого бюджету, який максимально наближений до безпосереднього споживача.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 відповідно до якого, залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від використання пільгових тарифів відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевого бюджетів. Відсутність договору не звільняє сторін від виконання господарського зобов`язання, яке передбачене нормами чинного законодавства.

Аналогічного висновку дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 12.01.2022 у справі № 906/390/21, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування та не є підставою для уникнення від виконання зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України.

Не погоджується із відхиленням судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19.

У відзиві Ярмолинецька селищна рада наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 січня 2023 року у справі №924/554/22 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

У відзиві Відділ з питань соціальної політики Ярмолинецької селищної ради наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 січня 2023 року у справі № 924/554/22 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23 у справі №924/554/22. Роз`яснено учасникам справи, що відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270, ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької від 05.01.2023 у справі №924/554/22 буде розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23р. у справі №924/554/22 зупинено до закінчення розгляду Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №916/3938/21.

Ухвалою суду від 26.07.2023 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23р. у справі №924/554/22. Роз`яснено учасникам справи, що відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270, ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької від 05.01.2023 у справі №924/554/22 буде розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

02.08.2023 від Ярмолинецької селищної ради надійшли пояснення з врахуванням постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 року по справі №916/3938/21 вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, що призвело до правильного вирішення справи по суті.

Таким чином, враховуючи, що позов про відшкодування витрат на пільгові перевезення окремих категорій громадян Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" подано до неналежного відповідача.

Просить залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 січня 2023 року у справі № 924/554/22 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

03.08.2023 від Відділу з питань соціальної політики Ярмолинецької селищної ради надійшли пояснення з врахуванням постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 року по справі №916/3938/21,які є ідентичними за змістом поясненням Ярмолинецької селищної ради. Просить залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 05 січня 2023 року у справі №924/554/22 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23 у справі № 924/554/22 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач листом від 17.08.2021 №ДН-3-01-08/674 звертався до голови Ярмолинецької селищної ради щодо передбачення у місцевому бюджеті на чотири місяці 2021 року суми компенсацій за пільгові перевезення у сумі 29,80 тис.грн.

Позивач листами №ДН-3-01-08/569 від 28.07.2021, №ДН-3-01-08/689 від 28.08.2021, №ДН-3-01-08-768 від 20.09.2021 та №ДН-3-01-08/985 від 29.11.2021 звертався до голови Ярмолинецької ОТГ з пропозицією укласти договір.

Відповідач у листі від 20.08.2021 №2184 та від 03.09.2021 №2302 повідомив про відсутність видатків на компенсацію коштів з перевезень.

Також у матеріалах справи наявні листи Ярмолинецької селищної ради від 06.10.2021, 15.09.2021, 11.11.2021, 07.12.2021, 04.01.2022, 28.01.2022, 17.02.2022, листи ВП "Жмеринська дирекція залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" від 29.11.2021, 13.10.2021 (з рахунком та актом звірки за вересень 2021 року), 11.11.2021 (з рахунком та актом звірки за жовтень 2021 року), 10.12.2021 (з рахунком та актом звірки за листопад 2021 року), 12.01.2022 (з рахунком та актом звірки за грудень 2021 року), лист-вимога від 12.01.2022, вимога від 14.01.2022.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23р. у справі №924/554/22 зупинено до закінчення розгляду Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №916/3938/21.

Як убачається із постанови Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 суд зазначив таке:

-покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи;

-належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд, враховуючи висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

АТ "Укрзалізниця" є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

За наведеного, у АТ "Укрзалізниця" виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не БК України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.

Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам БК України.

Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).

Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).

За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, належним представником держави у спірних правовідносинах буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим колегією суддів не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, як убачається із матеріалів справи, позивач у позові просив суд стягнути з Ярмолинецької селищної ради Ярмолинецького району Хмельницької області, Відділу з питань соціальної політики Ярмолинецької селищної ради 7711,18 грн коштів за послуги з перевезення пільгових категорій 408 громадянину у період з 30.08.2021 до 31.12.2021 на території Ярмолинецької селищної ради по залізничній станції Ярмолинці та зупиночними пунктами Буйволовецький, Волундринці, Кадіївка, Шевченко, Савинці.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами у господарському процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

За наведеного, колегія суддів зауважує, що позов заявлений до неналежних відповідачів, що в свою чергу є також самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про відсутність підстав для застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19, оскільки висновки суду в цій постанові зроблені відповідно до законодавства, яке було чинним на момент розгляду вказаної справи, а предметом спору була заборгованість за період 2016 року.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23 у справі № 924/554/22 прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23 у справі № 924/554/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.01.23 у справі № 924/554/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

4. Справу №924/554/22 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.