Ухвала

від 20.09.2023 по справі 163/1067/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа №163/1067/18

провадження № 61-8188св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Любомльська міська рада Волинської області,

треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Любомльської міської ради Волинської області, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними рішення міської ради та свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та ухвалених у справі судових рішень

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , Любомльської міської ради Волинської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила визнати недійсними рішення Любомльської міської ради від 25 вересня 2012 року про надання ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 площею 0,0588 га та свідоцтва про право на спадщину від 25 травня 2016 року про перехід цієї ділянки до ОСОБА_5 .

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року і постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2019 року та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, а справу направлено новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 11 червня 2021 року залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_2 , як правонаступника після смерті відповідачки ОСОБА_5 .

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано недійсним рішення Любомльської міської ради від 25 вересня 2012 року № 24/39 про надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 0,0588 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 травня 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 739, про посвідчення за ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 0723310100:01:000:0039 площею 0,0588 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2022 року учасниками справи не оскаржувалося в апеляційному порядку.

Додатковим рішенням Любомльського районного суду від 04 серпня 2023 року стягнуто із ОСОБА_2 та Любомльської міської ради Волинської області на користь ОСОБА_1 по 704,80 грн судового збору понесеного при поданні позову до суду першої інстанції.

Стягнуто із ОСОБА_2 та Любомльської міської ради Волинської області на користь ОСОБА_1 по 1 057,20 грн судового збору, понесеного при поданні апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, у зв`язку з тим, що це дискреційне повноваження касаційного суду.

Відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з тим, що нею питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не ставилося протягом розгляду справи та докази на підтвердження їх понесення суду до закінчення судових дебатів вона не подавала.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового судового рішення, позиції інших учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у справі, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь сплачений судовий збір за подання касаційної скарги, а також витрати на правничу допомогу, понесені заявником під час розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Заява мотивована тим, що постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року скасовано рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2019 року, справу направлено новий судовий розгляд до суду першої інстанції, а після нового розгляду судом ухвалено рішення про задоволення заявлених нею позовних вимог. Вказане рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржено.

Разом з тим, ухвалюючи постанову від 11 березня 2020 року, Верховний Суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_1 зазначала, що за подання касаційної скарги на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2019 року нею сплачено 2 819,20 грн судового збору. Крім того, заявниця понесла витрати у зв`язку з наданням їй правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн, на підтвердження чого надала договір про надання правничої допомоги від 08 вересня 2020 року.

Заперечень від інших учасників справи щодо ухвалення додаткового рішення у справі до Верховного Суду не надходило.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення такої заяви.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України, суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та висновки за результатами розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перегляду у касаційному порядку справи № 163/1067/18 постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, а справу направлено новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Надалі рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2022 року сторонами не оскаржувалось у апеляційному порядку, набрало законної сили.

Додатковим рішенням Любомльського районного суду від 04 серпня 2023 року стягнуто із ОСОБА_2 та Любомльської міської ради Волинської області на користь ОСОБА_1 по 704,80 грн судового збору, понесеного при поданні позову до суду першої інстанції.

Стягнуто із ОСОБА_2 та Любомльської міської ради Волинської області на користь ОСОБА_1 по 1 057,20 грн судового збору, понесеного при поданні апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, у зв`язку з тим, що це дискреційне повноваження касаційного суду.

Відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що нею питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не ставилося протягом розгляду справи та докази на підтвердження їх понесення суду до закінчення судових дебатів не подавала.

Вказане додаткове рішення не набрало законної сили на час звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тобто у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Постанова Верховного Суду про передачу справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору по суті, а тому питання про розподіл судових витрат у цьому випадку судом касаційної інстанції не вирішується і такий розподіл не здійснюється.

Отже, питання про розподіл судових витрат, понесених заявницею у суді касаційної інстанції, має розглянути суд першої інстанції (Любомльський районний суд Волинської області), як суд, який ухвалив остаточне рішення у справі (рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2022 року).

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18).

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість здійснення розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

Разом із тим, заявниця не позбавлена права на оскарження додаткового рішення Любомльського районного суду Волинської області від 04 серпня 2023 року в апеляційному порядку.

Керуючись статтями 141, 260, 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Любомльської міської ради Волинської області, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними рішення міської ради та свідоцтва про право на спадщину, для вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. В. Сердюк СуддіА. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко І. М. Фаловська