Постанова

від 12.09.2023 по справі 357/8295/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/8295/19

провадження № 22-ц/824/1508/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г. М.,

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Кролівець О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування, внесення змін до договору оренди землі, за апеляційними скаргамипредставника Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року в складі судді Орєхова О. І.,

встановив:

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» ( далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» ( далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. (далі- державний реєстратор) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування, внесення змін до договору оренди землі.

Позов обґрунтовано тим, що 5 червня 2013 року між ОСОБА_2 , спадкоємицею якого є ОСОБА_1 , і ТОВ «Ім. Котовського», яке у листопаді 2016 року було перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода», було укладено договір оренди землі, за яким позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 2,28 га, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 10 років.

11.06.2014 державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер 13685420, на підставі якого зареєструвала за ТОВ «Олійникова Слобода» право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015.

Зазначало, що протягом усього часу дії договору оренди користувалося земельною ділянкою у своїй господарській діяльності і належним чином сплачувало орендну плату. Проте, починаючи з лютого 2018 року, ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на позбавлення позивача права користування за договором оренди.

За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами до Міністерства юстиції України, 15 березня 2018 року Міністерство юстиції України видало наказ №727/5, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015.

05.03.2018 ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Агрокомплекс «Узин» договір оренди, за яким передала останньому в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015. Цей договір оренди було розірвано 04 грудня 2018 року.

26.11.2018 приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А. А. посвідчив заяву ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки , кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, однак ОСОБА_1 не отримала згоди ТОВ «Олійникова Слобода» на такий поділ земельної ділянки, не погодила технічної документації (щодо поділу земельної ділянки), у зв`язку з чим порушила права ТОВ «Олійникова Слобода» як законного орендаря.

На підставі вказаної заяви 07 грудня 2018 року державний кадастровий реєстратор прийняв рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки, та рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, загальною площею 1,14 га та державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:005:0074, загальною площею 1,14 га, які утворилися внаслідок поділу.

12 грудня 2018 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, сформовані внаслідок поділу земельної ділянки , кадастровий номер 3220484400:03:004:0015.

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Агрокомплекс «Узин» договір оренди землі, згідно з яким передала в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» обидві земельні ділянки, а 13 грудня 2018 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію за ТОВ Агрокомплекс «Узин» права оренди на ці земельні ділянки.

ОСОБА_1 не мала права передавати земельну ділянку в оренду, оскільки укладений нею з ТОВ «Олійникова Слобода» договір оренди землі від 05 червня 2013 року є дійсним і його дія поширюється на спірні земельні ділянки, а тому укладення ОСОБА_1 договорів оренди щодо цих земельних ділянок з ТОВ «Агрокомплекс «Узин» порушує право ТОВ «Олійникова Слобода», як їх законного орендаря. З огляду на це у державного реєстратора не було правових підстав для проведення за ТОВ «Агрокомплекс «Узин» державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки.

Скасування Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ним права оренди на земельну ділянку не припинило це право і жодним чином не вплинуло на його діяльність.

Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «Олійникова Слобода» просило суд:

- визнати недійсним договір оренди землі від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ Агрокомплекс "Узин" щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, загальною площею 1,14 га, та земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0074, загальною площею 1,14 га;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, загальною площею 1,14 га, індексний номер: 44591555 від 13.12.2018, припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, що виникло на підставі договору оренди від 10.12.2018, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ Агрокомплекс «Узин»;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0074, загальною площею 1,14 га, індексний номер: 44591793 від 13.12.2018, та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс "Узин" на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0074, що виникло на підставі договору оренди від 10.12.2018, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрокомплекс «Узин»;

- витребувати з незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс "Узин" на користь ТОВ "Олійникова Слобода" земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, загальною площею 1,14 га, розташовану у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс "Узин" на користь ТОВ "Олійникова Слобода" земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0074, загальною площею 1,14 га, розташовану у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області;

- внести зміни до договору оренди землі від 05 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 , спадкоємицею якого є ОСОБА_1 , і ТОВ "Ім. Котовського", правонаступником якого є ТОВ "Олійникова Слобода", шляхом його викладення у новій редакції.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року в позові відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, які були застосовано ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2019 року.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року заву представника ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвоката Червінчика Є.Е. задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 750 грн.

07.04.2021 представник ТОВ «Олійникова Слобода» - адвокат Тетеря С. І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Змінити розподіл судових витрат між сторонами та стягнути у рівних частинах з ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» та державного реєстратора на користь ТОВ «Олійникова Слобода» понесені ним у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції судові витрати у розмірі 40 971,51 грн.

Зазначила, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача порушених прав чи інтересів зроблено внаслідок неправильного застосування норм ст. 204, 207, 210, 638, 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України, ст. 6, 17, 24, 31 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушення норм ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Суд першої інстанції всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №696/1693/15-ц помилково ототожнив державну реєстрацію договору оренди землі з державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, що призвело до: помилкового застосовування норм ч.1 ст. 210 ЦК України під час визначення моменту набрання чинності договором оренди землі, який був укладений 05.06.2013 року, тобто після 01.01.2013 року, та не підлягав державній реєстрації, і, відповідно, до помилкового висновку про те, що цей договір не набрав чинності у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права оренди позивача на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, та помилкового врахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №322/1178/17.

Саме по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не призводить до скасування підстави її проведення, тобто до недійсності договору оренди землі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.06.2018 у справі №823/378/16, які суд першої інстанції не врахував під час розгляду цієї справи.

Скасування Міністерством рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, з формальних підстав не припинило дію цього договору, жодним чином не вплинуло на його дійсність.

Суд першої інстанції здійснив неправильне тлумачення умов п. 37 договору оренди землі, яке передбачає, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. У вказаному пункті договору оренди йдеться про набрання чинності договором з моменту його державної реєстрації, тобто державної реєстрації саме договору, а не права оренди, оскільки з 01.01.2013 правовий інститут державної реєстрації договорів оренди землі припинив своє існування, тобто проведення державної реєстрації договорів оренди землі з 01.01.2013 є неможливим.

Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у справах №291/421/17, №291/422/17, №291/426/17, згідно з якими відсутність державної реєстрації права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у разі скасування державної реєстрації права оренди особи на земельну ділянку в такої особи відсутнє право її оренди, що суперечить нормам ст. 2, 3 Закону №1952-ІV, ст. 11 ЦК України, ст. 124 ЗК України.

Право оренди позивача на спірні земельні ділянки, що виникло у нього на підставі договору оренди землі, є дійсним і підлягає судовому захисту у зв`язку з його порушенням відповідачами.

Дійшовши висновку, що чинність наказу Міністерства №727/5 від 15.03.2018 впливає на задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» у цій справі, суд першої інстанції повинен був зупинити провадження на підставі п. 6 ч.1 ст. 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у справі №357/9449/20, у межах якої оскаржується вказаний наказ.

Висновок суду першої інстанції про те, що поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, яка була передана в оренду позивачу, унеможливлює захист його прав, не відповідає приписам ч. 3 ст. 110 ЗК України і не узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у справах №367/2022/15-ц, №922/2723/17.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - скасування спірних рішень державного реєстратора є неналежним.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі вказує, що предметом спору у цій справі є, зокрема, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на спірні земельні ділянки. При цьому, спір у цій справі виник не тільки між позивачем, ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а й державним реєстратором, реєстраційні дії якої ТОВ "Олійникова Слобода" вважає незаконними, що і зумовило залучення останньої до участі у справі як співвідповідача.

26.04.2021 представник ТОВ «Олійникова Слобода» - адвокат Тетеря С. І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі, поданої адвокатом Червінчиком Е. Є. в інтересах ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Посилається на те, що ТОВ Агрокомплекс «Узин» витрати на професійну (правову) допомогу були заявлені з порушенням приписів цивільного процесуального законодавства. Відзив на позовну заяву і заявлений у ньому попередній розрахунок суми судових витрат, які останній поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, було отримано судом 08.12.2020, тобто майже через півтора роки після відкриття провадження у справі. Замість подачі відзиву на позовну заяву ТОВ Агрокомплекс «Узин» подало апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, що свідчить про його недобросовісну поведінку.

Крім цього, суд першої інстанції не повідомив позивача про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, чим позбавив права надати свої заперечення.

24.05.2021 представник ТОВ Агрокомплекс «Узин» подав відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року.

Вважає, що твердження про те, що відзив на позовну заяву було отримано судом першої інстанції через півтора року після відкриття провадження у справі не заслуговують на увагу, оскільки на стадії підготовчого провадження було замінено склад суду та розгляд даної справи розпочався спочатку. У відповідності до ч.4 ст. 270 ЦПК України виклик сторін або інших учасників справи в судове засідання під час ухвалення додаткового рішення не є обов`язком суду, а є його правом.

26.05.2021 ТОВ Агрокомплекс «Узин» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» без задоволення. Стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 13 000 грн.

Вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності порушених прав позивача оспорюваним договором оренди землі, укладеним між відповідачами, не спростовується аргументами, викладеними в апеляційній скарзі, оскільки на 10 грудня 2018 року державна реєстрація права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, за позивачем була скасована, що свідчить про відчутність у нього права оренди, і як наслідок порушення його прав оспорюваним договором оренди як на момент реєстрації договору так і на момент пред`явлення позову.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив положення п. 37 договору оренди землі є хибними, оскільки останнім не надано доказів звернення до суду з позовом про тлумачення даного пункту договору. У зв`язку з тим, що з 11 листопада 2010 року ст. 18 Закону України «Про оренду землі» було виключено та з урахуванням того, що на момент укладення договору існування на законодавчому рівні підстави вин6икнення прав оренди на земельні ділянки з моменту державної реєстрації цих прав ( ст. 125 ЗК України, ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»), то відповідач робить висновок, що сторонами договору п. 37 було визначено набранням його чинності з моменту підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Із скасуванням державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за позивачем, у відповідності до п. 37 договору оренди землі договір є таким, що не набув чинності, а тому договір оренди землі, укладений між відповідачами, не порушують права позивача як на момент його укладення, так і на момент звернення до суду з позовом.

03.06.2021 представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року без змін. Стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 500 грн.

03.06.2021 представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» залишити без задоволення, а додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року без змін. Стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

08.07.2021 представник ТОВ Олійникова Слобода» подала клопотання про зменшення розмір у витрат на правничу допомогу, в якому просить зменшити розмір заявлених представником ТОВ Агрокомплекс «Узин» витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 9 000 грн. Також просить зменшити розмір заявлених представником ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 0 грн.

Посилається на те, що відповідачі не надали суду докази оплати ними витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

В судовому засіданні представник ТОВ "Олійникова Слобода" - адвокат Кравець О. І. апеляційні скарги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник ТОВ " Агрокомплекс "Узин" - адвокат Косяк В. М. та представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалені судові рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 04 лютого 2009 року серії ЯЖ №656184 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, розташованої в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області (а.с. 19 т.1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_2 і ТОВ «ім. Котовського» було укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_2 передав ТОВ "Ім. Котовського" в оренду строком на 10 років вказану земельну ділянку (а. с.16-17 т.1).

Згідно з пунктом 37 цього договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права оренди 11 червня 2014 року державний реєстратор реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13685420, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, за ТОВ "Ім. Котовського" (а. с. 22 т. 1).

Згідно з протоколом №5 загальних зборів учасників ТОВ "Ім. Котовського" від 22 листопада 2016 року ТОВ "Ім. Котовського" перейменоване на ТОВ "Олійникова Слобода" ( а. с. 23-26 т.1).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 лютого 2018 року №348, виданого Узинською міською державною нотаріальною конторою Київської області, ОСОБА_1 , як спадкоємиця ОСОБА_2 , зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0015.

05 березня 2018 року ОСОБА_1 (орендодавець) і ТОВ "Агрокомплекс "Узин" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

15 березня 2018 року державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. прийняла рішення про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди, що виникло згідно з договором оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року) на вказану земельну ділянку за ТОВ "Агрокомплекс "Узин", індексний номер 40127834.

За скаргою ОСОБА_1 та інших осіб (а. с. 31-39 т. 1), наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0015 за ТОВ "Олійникова Слобода" (а. с. 40 т. 1).

26 листопада 2018 року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. засвідчив заяву ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015.

На підставі звернення ОСОБА_1 07 грудня 2018 року державний кадастровий реєстратор відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийняв такі рішення: про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, загальною площею 1,14 га та державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0074, загальною площею 1,14 га, які утворилися внаслідок поділу (земельної ділянки, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015), що підтверджується інформаційною довідкою Головного Управління Держгеокадастру в Київській області та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Агрокомплекс "Узин" договір оренди землі, за яким в оренду товариству було передано земельні ділянки, кадастрові номери 3220484400:03:004:0073 та 3220484400:03:004:0074.

12 грудня 2018 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу земельні ділянки, кадастрові номери 3220484400:03:004:0073 та 3220484400:03:004:0074 за ОСОБА_1 , а 13 грудня 2018 року - рішення про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) за ТОВ "Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0073, індексний номер 44591555, та на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0074, індексний номер: 44591793 (а. с. 49-52 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову по суті заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ТОВ "Олійникова Слобода" права оренди земельної ділянки вказує про невизнання державою факту набуття позивачем такого права. На момент розгляду справи наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року №727/5 є чинним, а його оскарження в судовому порядку не спростовує факт існування такого рішення державного реєстратора про скасування реєстрації права оренди позивача станом на час поділу власником своєї земельної ділянки та на час укладення спірного договору оренди з іншим орендарем.

Крім цього, відповідно до умов договору оренди, укладеного між ТОВ "Олійникова Слобода" та ОСОБА_2 , він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. За відсутності здійснення державної реєстрації договору та за умови скасування проведеної реєстрації зазначений договір оренди землі є таким, що не набрав чинності, а тому ТОВ "Олійникова Слобода" не набуло (втратило) право орендаря за таким договором.

Як на обґрунтування свого висновку суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №322/1178/17, про те, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права, реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

За таких обставин, поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0015 на дві, кадастрові номери 3220484400:03:004:0073 та 3220484400:03:004:0074, державна реєстрація цих земельних ділянок за ОСОБА_1 та передача їх в оренду іншому орендарю, після скасування реєстрації права оренди ТОВ "Олійникова Слобода" не порушує прав останнього.

Станом на час розгляду справи земельна ділянка, яка була передана в оренду позивачу, поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки , яким присвоєно інші кадастрові номери. Земельна ділянка площею 2,28 га не існує, як об`єкт цивільних прав, що є перешкодою для ефективного захисту прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій ст. 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої ст. 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій, четвертій ст. 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій, другій ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 ЦК України).

Згідно зі ст. 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договорів оренди від 05 червня 2013 року та від 10 грудня 2018 року) було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

05 грудня 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), частину першу статті 14 Закону України «Про оренду землі» викладено в іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 5) умови збереження стану об`єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін; 11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення оспорюваного договору оренди від 10 грудня 2018 року) були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац третій частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» доповнено умовою про дату укладання договору оренди.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст.19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди).

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено вимогою, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення.

Можна зробити висновок, що на законодавчому рівні встановлені чіткі і однозначні вимоги щодо форми і змісту договору оренди землі.

На час укладення договору оренди ст. 6 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Стаття 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VIII) передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) зазначено, що оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року), вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.

У ч. 3 ст.640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Разом із цим, у ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто, з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Отже, договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто, дотримання сторонами вимог ст.ст. 638, 759 та 792 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

Згідно з положеннями ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто, після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону України «Про оренду землі» вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди і виключення з тексту цього Закону посилання на укладення правочину з дня його державної реєстрації.

З наведених обставин справи вбачається, що 05 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ім. Котовського» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого, ТОВ «Ім. Котовського» набуло право оренди земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 3220484400:03:004:0015, строком на 10 років, зі сплатою орендодавцю орендної плати, яка нараховується та видається орендарем в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн. Відповідно до п. 37 прикінцевих положень цей договір набирає законної сили після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно з договором оренди землі від 05 червня 2013 року було зареєстровано державним реєстратором 11 червня 2014 року, №13684264.

Зазначене рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 (а.с.40 т.1).

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі №357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Внаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 05 червня 2013 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку, оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на момент укладення оскаржуваного договору оренди 10 грудня 2018 року був чинним первинний договір оренди земельної ділянки від 05 червня 2013 року.

У зв`язку з цим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що ТОВ «Олійникова Слобода» не набуло (втратило) права орендаря за укладеним з ним договором оренди.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що 10-річний строк дії первинного договору оренди розпочався з 05 червня 2013 року та сплинув 05 червня 2023 року.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.

Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.

Також відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), повідомивши про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 33 вищевказаного Закону про оренду землі передумовами виникнення переважного права на поновлення є: закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі; належне виконання договору орендарем; наявність інших осіб, які виявили намір укласти договір оренди цієї ж земельної ділянки.

За змістом частини четвертої статті 33 Закону про оренду землі, умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами.

Водночас, предмет регулювання статті 33 Закону про оренду землі не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за змістом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі.

Аналіз змісту цієї статті дає підстави стверджувати, що вона містить два законодавчих механізми такого поновлення: а) укладення договору оренди землі на новий строк з орендарем, який має переважне право перед іншими особами (частини друга-п`ята статті 33 Закону «Про оренду землі»); б) поновлення (продовження) існуючого договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором, у загальному порядку; при цьому таке поновлення не передбачає наявності інших осіб, які виявили намір орендувати відповідну земельну ділянку (після закінчення строку дії існуючого договору), тобто, в ситуації, коли переважне право орендаря не виникає (частина шоста статті 33 Закону «Про оренду землі»).

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження №14-72цс21).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання недійсним договору оренди землі від 10 грудня 2018 року, який порушує переважне право первинного орендаря за договором оренди землі від 05 червня 2013 року, термін дії якого сплив 05 червня 2023 року, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому така вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме: шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

ОСОБА_1 уклала спірний договір оренди землі від 10 грудня 2018 року з ТОВ «Агрокомплекс «Узин», за яким було зареєстроване право оренди, ще до закінчення строку дії первинного договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода» від 05 червня 2013 року та до вичерпання встановленого первинним договором оренди строку для повідомлення первинним орендарем про своє бажання скористатись переважним правом щодо укладення цього договору оренди на новий строк.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 66).

У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря, якщо на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (пункти 46.3, 46.4 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14).

Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження №14-72цс21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

З огляду на вищевикладене належним способом захисту переважного права орендаря - ТОВ «Олійникова Слобода» є вимога про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Олійникова Слобода» підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ТОВ "Олійникова Слобода" на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частково задовольняючи заяву ТОВ Агрокомплекс "Узин" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 750 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вказані судові витрати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами: договором про надання правової допомоги від 30.06.2020 року; додатковою угодою від 30.11.2020 до договору про надання правової допомоги від 30.06.2020; детальний опис надання послуг; акт приймання-передачі наданих послуг від 05.03.2021 за договором про надання правової від 30.06.2020; платіжне доручення №1251 від 09.03.2021 з якого вбачається, що адвокат Червінчик Є.Е. отримав від ТОВ Агрокомплекс "Узин" суму в розмірі 15 000 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції у справі № 357/8295/19, згідно договору про надання правової допомоги від 30.06.2020.

Суд вважав, що понесені відповідачем ТОВ Агрокомплекс " Узин" витрати на правову допомогу, враховуючи положення ч.2 ст. 141 ЦПК України та зважаючи на відмову в задоволенні позову по даній справі, дійсно підлягають стягненню з позивача, за виключенням витрат на узгодження з клієнтом правової позиції.

Доводи апеляційної скарги представника позивача зводяться до того, що відповідачем відзив на позовну заяву, який містив попередній розрахунок суми судових витрат за надання правової допомоги, було подано майже через півтора роки після відкриття провадження у справі, а тому останній повинен був бути залишений судом без уваги.

Проте, такі доводи не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року вказану цивільну справу прийнято до провадження судді Орєхова О. І., призначено підготовче судове засідання у справі та визначено для відповідача строк, який становить 15 днів з дня вручення цієї ухвали, для направлення до суду відзиву на позовну заяву (а.с.214-215 т.1). Дати отримання вказаної ухвали суду відповідачем матеріали справи не містять. Відзив на позов ТОВ "Олійникова Слобода" подано 07.12.2020 р.

Крім цього, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних витрат.

Встановивши, що відповідачем фактично понесені судові витрати на надання правової допомоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх часткового відшкодування.

При цьому, доводів по суті заявленого питання апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

З огляду на те, що судом першої інстанції встановлено, що виклик сторін в судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення не є обов`язковим, відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. […] Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. […] за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70 - 72) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про залишення позову ТОВ «Олійникова Слобода» без задоволення з інших підстав, то судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної скарги та витрати, пов`язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають та покладається на особу, яка подала позов (скаргу).

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 27 червня 2018 року (справа №8261216//16), склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесення витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, представником відповідачів ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвокатом Косяком В. М. до відзиву на апеляційну скаргу позивача надано копію договору від 21 травня 2021 року № 99 про надання правничої допомоги, укладений між АО «МКБ ГРУПП» та ТОВ Агрокомплекс «Узин», копію платіжного доручення № 1483від 25 травня 2021 року, копію акту приймання - передачі правничої допомоги від 26 травня 2021 року.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, представником ОСОБА_1 - адвокатом Марценюк Л. А. надано копію договору № 45/21 від 31 травня 2021 року про надання правової допомоги, копія додатку до вказаного договору від 31 травня 2021 року, копія акту виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 02 червня 2021 року, копія акту виконаних робіт (надання послуг) № 2 від 02 червня 2021 року, оригінал товарного чека №56 від 02.06.2021 про оплату правничої допомоги, оригінал товарного чека №57 від 02.06.2021 про оплату правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до розрахунку, наведеному в актах виконаних робіт, АО «МКБ ГРУПП» станом на 26 травня 2021 року сплачений гонорар складає 9 000 грн, також Клієнт зобов`язується сплатити гонорар успіху в розмірі 4 000грн, правова допомога полягала у наступному:

- аналіз наданих клієнтом документів;

- підготовка та подання від імені Клієнта відзиву на апеляційну скаргу;

- представництво інтересів Клієнта в Київському апеляційному суді.

Відповідно до розрахунку, наведеному в акті виконаних робіт професійної правничої допомоги № 1 адвокатом Марценюк Л. А. станом на 02 червня 2021 року сплачений гонорар складає 7500 грн, також Клієнт зобов`язується сплатити гонорар успіху в розмірі 5 000 грн, правова допомога полягала у наступному:

- аналіз апеляційної скарги ТОВ «Олійникова Слобода» з виїздом поза робоче місце адвоката та підготовка правової позиції щодо захисту прав та інтересів Клієнта - 500 грн (3 години);

- складання відзиву на апеляційну скаргу - 5 000 грн (5 годин);

- участь в апеляційному розгляді справи - 2 000 грн (1 година).

Відповідно до розрахунку, наведеному в акті виконаних робіт професійної правничої допомоги № 2 адвокатом Марценюк Л. А. станом на 02 червня 2021 року сплачений гонорар складає 5 000 грн, також Клієнт зобов`язується сплатити гонорар успіху в розмірі 5 000 грн, правова допомога полягала у наступному:

- аналіз апеляційної скарги ТОВ «Олійникова Слобода» на додаткове рішення та підготовка правової позиції щодо захисту прав та інтересів Клієнта - 1 000 грн (2 години);

- складання відзиву на апеляційну скаргу - 2 000 грн (3 години);

- участь в апеляційному розгляді справи - 2 000 грн (0,5 години).

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності та розумності витрат на оплату послуг адвоката, суд, вважає за необхідним зменшити розмір гонорару, що підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 до 10 000 грн.

Щодо стягнення гонорару успіху суд зазначає наступне. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оцінивши витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи суму фактично понесених судових витрат та також оцінюючи їх необхідність, суд дійшов висновку, що судові витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами шляхом стягнення з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» та на користь ОСОБА_1 по 10 000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (код ЄДРПОУ 03755360, 09137, Київська область, Білоцерківський район, с. Олійникова Слобода, вул. Центральна, 1) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати, пов`зані з наданням професійної правничої допомоги, в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (код ЄДРПОУ 03755360, 09137, Київська область, Білоцерківський район, с. Олійникова Слобода, вул. Центральна, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (код ЄДРПОУ 32638214, 09138, Київська область , Білоцерківський район, с. Мала Антонівка, вул. Олексія Цмокна, 1 А) судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук