Рішення

від 28.09.2023 по справі 466/6984/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6984/20

Провадження № 2/466/1815/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2023 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Коновал Х.В.

справа №466/6984/20

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Жовківського районного суду Львівської області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за приниження честі, гідності та ділової репутації

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Жовківського районного суду Львівської області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за приниження честі, гідності та ділової репутації, який в подальшому уточнив та в якому з врахуванням заяви від 13.05.2021 року просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 1 (одну) гривню на відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої приниженням честі, гідності, ділової репутації та протиправними діяннями працівника Жовківського районного суду Львівської області ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх уточнених позовних вимог покликається на те, що позивач практичною діяльністю у сфері права займається з 1983р., тобто вже 36 років (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №286 від 07.06.1994р., видане на підставі рішення атестаційної палати Львівської КДКА), і з яких біля 10 років - в органах прокуратури Львівської області (районна, міська, обласна, з них біля 3-х років в складі групи Генеральної прокуратури УРСР), та вже більше 25 років інтенсивно займається практичною щоденною адвокатською діяльністю, майже без вихідних, по 10-12год. в день, що є значно більшим терміном ніж вік ОСОБА_2 1993р.н., - помічника судді Жовківського районного суду Ясиновського Р.Б., який є її патроном.

12.09.2019р. в 10:00год, під головуванням судді Ясиновського Р.Б., помічником якого, як лише згодом виявилося, є ОСОБА_2 , мав відбутися судовий розгляд справи №444/1184/19, в якій позивач представляв інтереси позивача - ДП «Сі-сі-ай Любеля», а відповідачем був колишній працівник місцевої поліції Процак В.І.

Цю справу суддя Ясиновський Р.Б. чомусь ніяк не направляв за підсудністю у Сколівський районний суд Львівської області за місцем реєстрації відповідача у тій справі, яке виявилось у цьому районі згідно з довідкою адресного бюро, витребуваною судом.

В цей день позивачем було заявлено відповідне клопотання, і справа все-таки була направлена у Сколівський районний суд, хоч цього, як розумію, і не збиралися робити в інтересах відповідача, знайомого судді.

Оскільки позивач не встигав в цей день прибути із м. Червонограда у м. Жовкву на 10:00год, то попередньо, в телефонному режимі повідомив суддю, що спізниться на декілька хвилин. Суддя попросив довго не запізнюватися оскільки у нього наступні справи.

В попередньому судовому засіданні по вказаній справі, все було навпаки. Не зважаючи на те, що їх справа була першою у списку призначених справ до розгляду цим суддею, прийшлося набагато довше очікувати суддю, який прибув на роботу із запізненням.

Як і передбачалося, 12.09.2019р. позивач прибув у приміщення Жовківського районного суду із запізненням на 10хв. Відразу зайшов в зал судового засідання другого поверху приміщення суду, де проводить судові засідання суддя Ясиновський Р.Б. В залі вже був ОСОБА_3 , а також секретар судового засідання Реміцька І.П., яку давно знає, на відміну від ОСОБА_2 , яка появилася у цьому суді відносно недавно, і також відомо як ОСОБА_4 в цей час вносила відомості в комп`ютер, хто знаходиться в залі судових засідань як зрозумів, вела підготовку до їх судового засідання.

Привітавшись з учасниками процесу, позивач присів за стіл, і став очікувати початку судового засідання.

Оскільки секретар Реміцька І.П., на появу позивача в залі судового засідання не реагувала, і продовжувала свою роботу, а суддя перед тим просив довго не затримуватися, так як має інші справи, вирішив підійти до судді, якого також відносно давно знає, та показатися, що він вже є, оскільки відчував свою вину за нетривале запізнення.

Кабінет судді знаходиться через метровий коридор, навпроти залу судового засідання.

Перш ніж підійти до дверей кабінету судді, необхідно зайти в прохідну кімнату, яка знаходиться перед входом в його кабінет, і як тепер розумію, за бар`єром якої знаходиться робоче місце помічника судді ОСОБА_2 та секретаря ОСОБА_4 , та яку (кімнату), помічник судді Триндяк Х.А., як і суддя ОСОБА_5 чомусь називають «приймальнею судді», хоч такого призначення приміщення в суді не існує і не може існувати, відповідно до діючих нормативів, а згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Від залу судових засідань, до кабінету судді, буквально три кроки.

Коли йшов до судді щоб показатися про свою явку, вхідні двері, що вели в цю «приймальну» були відкриті навстіж. Вони були при цьому в такому положенні, що будь-які таблички на них знаходились зі сторони стіни, і їх не було видно. Двері в кабінет судді також були відкриті навстіж.

Не маючи наміру навіть заходити в кабінет судді, а лише показатися йому з дверного пройому, і дати знати в такий спосіб, що позивач вже є, підійшов до відкритих дверей його кабінету і показався.

Суддя сидів за своїм столом, і позивач навіть до нього не підходив, як і не заходив в кабінет, оскільки такого наміру не мав, і це визнається всіма.

В цей час, ОСОБА_2 , як згодом виявилося помічник цього судді, яку перед цим бачив за бар`єром, в час коли вона працювала на комп`ютері, і навіть не знав хто вона така, та яку взагалі не чіпав, щоб не заважати їй працювати, зірвалася з місця, і крикливим та принижуючим особу позивача тоном, почала повчати у весь голос в тому аспекті, що він собі дозволяє, що іде до кабінету судді, який може бути в цей час там в нарадчій кімнаті, та що суддя не є його колегою, і не може таким бути, щоб він собі дозволяє заходити в його кабінет, (подія 1). Оскільки такі повчання були крикливим та принижуючим тоном, і їх було чути аж на коридор, то відразу, не очікуючи такої поведінки працівника апарату суду, яка не відповідає затвердженим правилам його поведінки, став як вкопаний, не знаючи що діється, і що визвало таку агресію зі сторони цього працівника суду відносно позивача, оскільки таке з позивачем було вперше, щоб в суді так на нього накидались працівники суду, хоча образи і погрози стосовно себе від учасників процесу приходилось вислуховувати не раз, що підтверджується документами, копії є в справі, але тоді це якось було зрозумілим. Почувши такі висловлювання і ставлення до себе ОСОБА_2 , водночас подумав, а як же вона відноситься до простих селян, які відвідують цей районний суд, завданням якого є нести справедливість і законність на принципах верховенства права, і він має бути храмом правосуддя, в якому навіть відносини між людьми інші ніж зазвичай, якщо так ставиться до нього.

Починаючи відходити, позивач став говорити ОСОБА_2 , що взагалі не знаю з ким маю честь розмовляти, оскільки будь-яких розпізнавальних знаків, зокрема бейджика, на ній не має, та пояснювати, що суддя дійсно не є товаришем, і ніколи ним не був, а є для нього суддею, який розглядає справу, та виносить рішення іменем України. Крім того, також сказав, що суддя в цей час не може бути в нарадчій кімнаті, оскільки двері у його кабінет відкриті навстіж, а по-третє, такі її діяння не випливають з повноважень помічника судді.

В цей час, з кабінету судді роздався його голос: «не ігноруйте мого помічника». При цьому суддя навіть не виходив з кабінету і більше нічого не говорив.

В процесі цих з`ясувань, ОСОБА_2 також ставила позивачу у вину те, що коли, зайшовши в цю «приймальну», то з нею навіть не привітався, що відповідає дійсності, так як я не звертав уваги на неї взагалі, і хотів швидко, не заважаючи, в т.ч. їй коли вона працювала за комп`ютером, показатися судді і швидко повернутися назад в зал судових засідань.

Проте, як вбачається із поведінки та вказаних діянь ОСОБА_2 , на її думку, коли позивач зайшов в цю «приймальну», то, відповідно, мав спершу привітатися з нею, спитати у неї дозволу підійти до кабінету судді, а лише після цього, отримавши такий її дозвіл, у випадку якщо він товариш судді, міг би і підійти до його кабінету.

Але все це не входить в обов`язки помічника судді, відповідно до її функціональних обов`язків, викладених у нормативних документах, які регулюють функціональні обов`язки та поведінку помічника судді, а тим паче з обов`язків, які б на неї були покладені у цій «приймальні», якої взагалі не повинно бути, та яка створена незаконно, як розумію для того щоб у такий спосіб мати можливість, приховано від інших, порушувати таємницю нарадчої кімнати при підготовці судових рішень, які для судді Ясиновського Р.Б. готує ОСОБА_2 (див. відповідь голови Ради суддів України від 29.07.2020р.).

Таким чином, ОСОБА_2 , з перевищенням своїх повноважень, почала створювати цю конфліктну ситуацію, та ще й і в такий спосіб, що принижував позивача як людину, батька чотирьох дітей, в т.ч. як адвоката, та яка (ситуація/подія) в даний час є предметом цього позову та інших судових справ.

Можливо вона при цьому діяла як особистий секретар судді в його «приймальні», але «приймальні», і «особистого секретаря» у судді, як вже вказувалось, не може бути, хіба що їх створюють незаконно, для збільшення своєї «величі», що веде до отримання додаткових благ, між іншим, незаконних, та з вказаної вище причини.

В принципі, на цьому все закінчилось, позивач самостійно пішов в зал судового засідання.

Після судового засідання, яке завершилось ухвалою суду про направлення справи за територіальною підсудністю у Сколівський районний суд, позивач вирішив зайти ще раз в цю «приймальню», і запитати в ОСОБА_2 , чи не збирається вона вибачитись за свою попередню поведінку стосовно нього, оскільки вважав себе безпричинно ображений нею, а відповідно до п. 43 Правил адвокатської етики, затв. 09.06.2017р. «Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року» із змінами (далі-Правила, ПАЕ), адвокат не повинен залишати поза увагою нетактовне ставлення стосовно себе, оскільки це призводить до підриву адвокатури і адвокатської діяльності.

Коли із зали судового засідання вийшов суддя ОСОБА_5 , а за ним пішов відповідач ОСОБА_3 , який, як було видно, направлявся з ним в сторону «приймальні» до кабінету судді, та в який, зі слів ОСОБА_2 , мають можливість заходити лише «колеги» судді, позивач попросив ОСОБА_3 спершу переговорити з ним і для цього його зупинив. Хотів переговорити з ним чи є варіанти мирової угоди. ОСОБА_3 погодився переговорити і почав спускатися по сходах на перший поверх, і в подальшому чекав на вулиці, де вони згодом з ним розмовляли на вказану вище тему та розійшлися.

Коли ОСОБА_3 пішов на вулицю чекати позивача, він тримаючи в руках сумку з документами, зайшов в «приймальну» судді Ясиновського Р.Б., і, як вже вказував, хотів запитати у ОСОБА_6 чи вона не збирається вибачитися за свою поведінку.

Попросив суддю щоб він був при цій розмові, і він стояв біля нього, взагалі не вступаючи в розмову, а тільки слухав.

Коли в його присутності, запитав у ОСОБА_2 чи не збирається вона вибачитись за свою поведінку, то вона, і надалі, розмовляючи в агресивній, принижуючій формі, цинічно почала говорити, що не збирається цього робити.

На слова позивача, що так не пасує діяти працівникам суду при виконанні своїх трудових обов`язків в державній установі, а тим більше відносно старшої людини, адвоката, якого у такий спосіб принижують, не кажучи вже про інших відвідувачів суду, а тим більше особі, яка мабуть планує бути в майбутньому суддею, що свідчить про те, що вона нею з такою поведінкою на такій посаді не може бути, вона і надалі вела себе у спосіб, який не відповідає поведінці працівника суду (помічника судді), який взагалі згідно своїх функціональних обов`язків, не має ніякого стосунку до учасників процесу, як і до позивача, зокрема (подія 2).

Позивачем при цьому було сказано, що замість того, щоб займатися своєю прямою роботою, вона сидить біля дверей судді, і, як кажуть в народі, згідно поширеного фразеологізму, гавкає на людей, накидаючись на них, як собака зірвавшись з прив`язі, хоча цим займатися не повинна.

З використанням такого фразеологізму, який є загальноприйнятий в українській мові, підкреслював безпричинність її нападу на нього, в т.ч. як особою, яку, якби, посадили перед дверима судді, для слідкування за тим хто входить і виходить з його кабінету, що не входить у її обов`язки, оскільки в суді має бути розпорядник, який мав би виконувати функції пов`язані з організацією процесу, і такий у суді, як виявляється був, але не виконував своїх обов`язків (див. відповідь Жовківського районного суду від 29.07.2020р.), а не помічник судді, тощо.

Покидаючи приміщення після такої розмови, сказав, що така її поведінка підлягає оскарженню, і якщо вона себе веде вже так, будучи тільки помічником судді, то собі уявлю як вона буде себе вести суддею, якщо, не дай Боже, нею колись стане, а тому постараюся у спосіб передбачений законом, щоб вона нею не стала, що і породило у наступному її та її патрона подальшу поведінку стосовно нього, хоч фактично не збирався в наступному офіційно оскаржувати її дії, та розбиратися з помічником судді, вважаючи це занизьким для себе.

Вважав, що достатньо вказаної профілактичної бесіди з нею, однак помилився.

Виявляється така поведінка ОСОБА_2 в суді не вперше, і навіть працівники суду уникають заходити у цю «приймальну», про що позивачу відомо від них.

Як вказує позивач, в процесі своєї багатолітньої роботи у нього склалася практика дотримуватися кращих відносин з працівниками апарату суду ніж суддями, з якими може поспорити з приводу тих чи інших ухвалених рішень, які вважає незаконними і необгрунтованими.

При цьому виходить з того, що від працівників апарату, правильність судового рішення не повинна залежати, хоч трапляється і навпаки.

Можливо вказана поведінка ОСОБА_2 пов`язана і з тим, що в порушення своїх функціональних обов`язків, визначених нормативно та на підставі закону, вона готує процесуальні документи для судді, які мають виноситися в нараді кімнаті, та які той лише підписує, хоч не повинна цим займатися, а для такої «колективної нарадчої кімнати і використовується «приймальня», щоб приховати факти колективного порушення таємниці нарадчої кімнати.

Функціональні обов`язки помічника судді регламентовані Положенням про помічника судді, затв. рішенням Ради суддів України №21 від 18.05.2018р., Посадовою інструкцією помічника судді Жовківського районного суду, затв. наказом керівника апарату цього суду від 29.12.2012р. за №44, Правилами поведінки працівника суду, затв. рішенням Ради суддів України №33 від 06.02.2009р, Правилами внутрішнього трудового розпорядку цього суду, затв. наказом по суду від 29.12.2012р №43, іншими нормативними актами та такими ж Правилами в новій редакції затвердженими Рішенням Ради суддів України від 24 грудня 2020 року № 72.

Помічники суддів не є державними службовцями, а переведені у патронатну службу, про що вбачається із п. 1 Положення про помічника судді, затв. рішенням Ради суддів України № 21 від 18.05.2018р,. входячи в склад апарату суду.

Функціональні права та обв`язки помічника судді викладені в п. 19-21 цього Положення, а також в наведеній Посадовій інструкції помічника судді Жовківського районного суду, тощо.

Етика помічника судді регламентована в розділі 4 Положення та Інструкції.

Зокрема, відповідно до положень цих нормативних документів, помічник судді у своїй професійній діяльності має дотримуватись етичних норм пов`язаних з його статусом, і передбачених Правилами поведінки працівника суду (розділ 2 Особиста етика).

Відповідно до п.2.2. розділу 2 названих Правил, кожен працівник суду повинен ставитись до всіх відвідувачів та працівників суду ввічливо та з повагою, пам`ятати, що кожна людина, яка звертається до суду, має право на шанобливе ставлення, допомогу та уважне обслуговування, а її проблеми не можуть бути обтяжливими; поважати професійних працівників інших сфер (п.2.3), поводитись толерантно (п.2.4.), дотримуватись високої культури спілкування з громадянами, учасниками судового процесу, бути привітним, спілкуватись рівним, спокійним тоном голосу, уникати надмірної жестикуляції, тощо.

Згідно з п. 3.4. названих Правил, працівник суду повинен носити бейдж із зазначенням свого прізвища, імені, по-батькові, називати себе на першу вимогу відвідувачів суду.

Вказана вище поведінка ОСОБА_2 свідчить про те, що такі її діяння не відповідають етиці поведінки працівника суду, та, що стала ініціатором конфліктної ситуації, чого мала би уникати, посягнувши при цьому на гідність позивача (цінність кожної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності), честь (позитивна соціальна оцінка в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діям загальноприйнятим уявленням про добро і зло), та позитивну ділову репутацію адвоката (набута суспільна оцінка ділових і професійних якостей при виконанні ним своїх професійних обов`язків), яка створювалася десятиліттями, та як просто людини, а в подальшому, знаючи з його слів, що збирається її дії оскаржити, та діючи на випередження, з використанням неправдивих даних, та з допомогою свого патрона, ще й подала на скаргу в КДКА Львівської області, де у них знайомі, з приводу чого у Львівському окружного адміністративному суді розглядалася справа за №380/2378/20, а майже через рік ще й надуманий позов у Червоноградський міський суд про відшкодування їй матеріальної і моральної шкоди (копія ухвали про відкриття провадження у справі № 459/1738/20 додана), оскільки не погоджувався і не погоджується з їхніми діяннями, що порушувало зговір на досягнення за рахунок такого зговору поставленої мети щодо нього.

Статтею 3 Конституції України регламентовано, що честь та гідність людини визнаються найвищою соціальною цінністю.

Кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28 Конституції України). Згідно ч. 1 ст. 297 ЦК, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими (ч. 2 ст. 297 ЦК).

Право на повагу до гідності те честі є особистим немайновим правом, що забезпечує соціальне буття фізичної особи (відноситься до Глави 22 ЦКУ).

Відповідно до ст. 275 ЦК, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його порушення, та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно ч. 1,2 ст. 299 ЦК фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації, та може звернутися до суду з позовом про її захист.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За загальним правилом, приниження честі та гідності може бути наслідком поширення недостовірної інформації, однак це не виключає що приниження честі та гідності може бути викликане і поведінкою та діями винної особи.

Позивач вважає, що своєю поведінкою та діями, які полягали у публічному вище вказаному приниженні його особи, як адвоката, та як старшої людини Триндяк Х.А. принизила його гідність, честь та ділову репутацію, як при описаних подіях, що відбувалися в її першій та другій частині, так і в наступному.

Приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи приводить до спричинення їй моральної шкоди (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода також полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.3 ст. 23 ЦК).

Підстави для відшкодування моральної школи передбачені і ст. 1167 ЦК.

Відповідно до ст. 1167 ЦКУ, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Протиправну поведінку, приниження честі, гідності та ділової репутації, як вказано вище, вчинила, як сама відповідач зазначає, працівник Жовківського районного суду (помічник судді Жовківського районного суду, працівник патронатної служби), яка перебувала на час спірних правовідносин у трудових відносинах з Жовківським районним судом Львівської області та під час виконання нею трудових обов`язків, що зокрема виразилось і в порушенні нею п. 2.2 Правил згідно яких кожен працівник суду повинен ставитись до всіх відвідувачів та працівників суду ввічливо та з повагою, пам`ятати, що кожна людина, яка звертається до суду, має право на шанобливе ставлення, допомогу та уважне обслуговування, а її проблеми не можуть бути обтяжливими: поважати професійних працівників інших сфер (п.2.3.), поводитись толерантно(п.2.4.), дотримуватись високої культури спілкування з громадянами, учасниками судового процесу, бути привітним, спілкуватись рівним, спокійним тоном голосу, уникати надмірної жестикуляції, тощо.

Отже грошове відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, відповідно до вище зазначених вимог матеріального права, підлягає стягненню з Жовківського районного суду Львівської області, як юридичної особи, працівник якої допустив приниження честі, гідності, і ділової репутації та протиправну поведінку під час виконання своїх посадових обов`язків.

Зважаючи на характер, мотиви, місце та спосіб, особу працівника, діяннями якої спричинена шкода, за діяння якої відповідає Жовківський районний суд, публічний статус позивача (адвокат), присутність при подіях головуючого судді, відмову у визнанні порушення, глибину душевних страждань, яких позивач зазнав і зазнає, вважає, що розумним та справедливим буде грошовий розмір відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 50 000грн, однак враховуючи те, що Відповідачем є саме Жовківський районний суд, з якого підлягають стягненню вказані кошти, заявляє вимогу про стягнення символічної суми в розмірі 1 грн, оскільки, що є загально відомим, через недостатнє бюджетне фінансування, у суду на сьогодні навіть немає достатньо коштів для скерування поштових відправлень учасникам справ, що перебувають в його провадженні.

Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, однак представник позивача ОСОБА_7 подав до суду заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд розглядати справу у їх відсутності, а тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак керівник апарату Жовківського районного суду Львівської області подав до суду письмові заперечення на позовну заяву, долучені до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу без їх участі.

Третя особа та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, однак подали до суду письмовий відзив на позовну заяву та письмові заперечення, долучені до матеріалів справи. Просили у задоволенні позову відмовити та розглядати справу без їх участі.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

Позивач по справі ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №286 від 07.6.1994 року (а.с.8-9).

12.09.2019 року у приміщенні Жовківського районного суду Львівської області відбувся конфлікт і як зазначає позивач, помічник судді ОСОБА_2 «зірвалася з робочого місця і крикливим та принижуючим особу позивача тоном, почала повчати у весь голос в тому аспекті, що він собі дозволяє, що іде до кабінету судді, який може бути в цей час в нарадчій кімнаті, та що суддя не є його колегою, і не може таким бути, щоб він собі дозволяв заходити в його кабінет».

З Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області №11/ІІ/2-2019 від 22.11.2019 року вбачається, що ОСОБА_2 , помічник судді Жовківського районного суду Львівської області звернулася до КДКА Львівської області із скаргою щодо поведінки адвоката ОСОБА_1 , який на думку скаржниці поводив себе не тактовно, не стримано та не коректно, 12.09.2019 року до та після судового засідання у цивільній справі №444/1184/19 у приміщенні Жовківського районного суду Львівської області, зокрема після судового засідання, при зверненні до помічника судді ОСОБА_2 , висловив образливі слова: «я є адвокат, а ти є ніхто, хто ти тут така щоб мені вказувати, що саме я маю робити, ти собака, бігаєш як собака і твоє місце біля дверей» (а.с.114).

Так, вказаним Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області №11/ІІ/2-2019 від 22.11.2019 року встановлено, що використання адвокатом ОСОБА_1 наступних слів: «я є адвокат, а ти є ніхто, хто ти тут така щоб мені вказувати, що саме я маю робити, ти собака, бігаєш як собака і твоє місце біля дверей» загалом та зокрема слова «собака» є зверхнім, принизливим, образливим та не тактовним. Адвокат не довів, що поведінка ОСОБА_2 була протиправною. Враховуючи наведене, КДКА Львівської області вирішила притягнути адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за одноразове грубе порушення правил адвокатської етики і застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік (а.с.114-119).

Згідно Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №І-011/2020 від 31.01.2020 року, скаргу адвоката ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області №11/ІІ/2-2019 від 22.11.2019 року про притягнення адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік залишено без змін (а.с.121-127).

Позивач, не погодившись з Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області №11/ІІ/2-2019 від 22.11.2019 року та Рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №І-011/2020 від 31.01.2020 року, оскаржив їх до Львівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 року по справі №380/2378/20, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області №11/ІІ/2-2019 від 22.11.2019 року, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №І-011/2020 від 31.01.2020 року відмовлено повністю (т. 2 а.с.103-120).

Вищевказаним рішенням суду від 12.11.2020 було встановлено, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_1 була скарга ОСОБА_2 на його поведінку, що мала місце 12.09.2019 року у Жовківському районному суді Львівської області. Зокрема, суд встановив, що аргументи ОСОБА_1 щодо протиправності рішення ВКДКА від 31.01.2020 №І-011/2020 фактично зводяться до висновків, встановлених у рішенні КДКА Львівської області, тому підстави для визнання протиправними та скасування рішення ВКДКА від 31.01.2020 №І-011/2020 відсутні. Рішення набрало законної сили 28.04.2021 року.

Крім того, судом встановлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09.08.2021 року по справі №459/1738/20, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10000 (десять тисяч) гривень заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 420,40 гривень судового збору (т. 2 а.с.122-126).

Постановою Львівського апеляційного суду від 23.02.2022 року, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09.08.2021 року по справі №459/1738/20, залишено без змін (т.2 а.с.129-133).

З вказаної постанови вбачається, що поведінка адвоката Бордюка М.Й. стосовно ОСОБА_2 мала «грубий одноразовий характер», за що його вищезгаданими рішеннями кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури правомірно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. За вищенаведених обставин в їх сукупності суд прийшов до вірного висновку про те, що неправомірними діями ОСОБА_1 було завдано ОСОБА_2 моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування шляхом стягнення на її користь 10000 грн. (т. 2 а.с.131).

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставинам, встановленим рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 року по справі №380/2378/20, Червоноградського міського суду Львівської області від 09.08.2021 року по справі №459/1738/20, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, які набрали законної сили.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Відповідно ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір (ст. 34).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст.10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які проте повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена, про що йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини "Ляшко проти України".

Згідно ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Згідно п. 15 зазначеної постанови, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Пунктом 18 зазначеної постанови передбачено, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

З цього випливає, що тягар доказування достовірності негативної інформації про позивачів покладається на відповідачів, а на позивачів покладено лише обов`язок доказування факту поширення такої інформації відповідачами. Цей висновок узгоджується з приписом абзацу першого частини другої статті 302 ЦК України.

Крім цього, суд бере до уваги висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18, який зазначив, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 4, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19 (провадження № 61-9893св20) зазначено, що: «за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Крім того, з аналізу Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року за № 5076-VI, вбачається, що адвокат не є публічною особою, проте надає публічно-правові послуги.

Так, позивач, будучи адвокатом та обираючи собі незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги фізичній або юридичній особам, державі, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність, залишає себе відкритим до критики та пильного нагляду з боку суспільства.

Таким чином, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, проаналізувавши висловлювання ОСОБА_2 , висловлені нею 12.09.2019 року, суд вважає, що вони не містять в собі брутальних, принизливих чи непристойних виразів, некоректних висловлювань на адресу позивача. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Такі висловлювання носять характер оціночних суджень та є вираженням суб`єктивної думки і поглядів третьої особи і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивача. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Суд також зазначає, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування: моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виходячи з положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п.п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001р., № 1 від 27.02.2009р., розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем та третьою особою правопорушення, яке полягало саме в приниженні честі, гідності та ділової репутації, порушенні особистих немайнових прав, або завданні шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджало особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а критична оцінка певних фактів, думки та судження, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Перевіряючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, суд також враховує, що позивач не зазначив, в чому саме полягає наявність моральної шкоди, не надав відповідних доказів її заподіяння, зокрема, доказів понесених позивачем моральних страждань, переживань, втрат немайнового характеру тощо, не довів наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями її заподіювача, не надав доказів на підтвердження вини відповідача у її заподіянні.

Таким чином, суд вважає, що оскільки в судовому засіданні не доведено наявності винних дій відповідача та третьої особи щодо приниження честі, гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_1 , а також позивачем у відповідності до вимог ст. 23 ЦК України, якою врегульовано відшкодування моральної шкоди, не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідача та третьої особи, а також не наведено в судовому засіданні жодного аргументу та доказу, в чому полягає завдана йому моральна шкода, тому відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Жовківського районного суду Львівської області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди за приниження честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Жовківський районний суд Львівської області, ЄДРПОУ 36762195, Львівська область м. Жовква, вул. Гагаріна, 3 «а».

Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 29 вересня 2023 року.

Суддя О. І. Ковальчук