Постанова

від 27.09.2023 по справі 554/6690/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 554/6690/19

провадження № 61-12106св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бутенко С. Б., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні садовим будинком із земельною ділянкою, поділ майна в натурі та зобов`язання відповідача виконати перебудову.

Позовна заява мотивована тим, що з 08 серпня 1998 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 15 квітня 2019 року. Від шлюбу вони мають двох спільних дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування у шлюбі вони набули у власність садовий будинок в садовому товаристві «Спорт» за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 21947064), що розташований на двох земельних ділянках загальною площею 0,30 га, а саме площею 0,10 га з кадастровим номером 5324087700:00:040:0227 для індивідуального дачного будівництва та площею 0,2000 га з кадастровим номером 5324087700:00:040:0226 для ведення особистого селянського господарства. Незважаючи на те, що вказане майно зареєстроване на нього, воно є спільною сумісною власністю подружжя і відповідач чинить йому перешкоди у користуванні та розпорядженні цим майном. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- усунути йому перешкоди у користуванні дачним будинком та земельною ділянкою в садовому товаристві «Спорт» за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди у доступі до вказаного нерухомого майна, користуванні та розпорядженні ним;

- здійснити поділ в натурі спільного сумісного майна подружжя відповідно до варіанту № 1 висновку експерта від 18 березня 2020 року № 133;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію перевищення її частки у нерухомому майні у розмірі 124 990 грн;

- зобов`язати ОСОБА_2 виконати перебудови, а саме: закласти дверний проріз між приміщеннями № 1-2 та № 1-1; закласти дверний проріз між приміщеннями № 1-5 та № 1-1; улаштувати дверний проріз між приміщеннями № 1-2 та № 1-5; улаштувати дверний проріз на місці віконного у приміщенні № 1-6 для входу у частину, що виділяється їй; улаштувати зовнішній сходовий марш для її підйому на другий поверх; закласти дверний поріз між приміщеннями № 1-8 та № 1-11; обладнати виділені частини самостійним електропостачанням.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності.

Позовна заява третіх осіб мотивована тим, що ОСОБА_2 є їх донькою, починаючи з 27 грудня 2001 року вони проживали однією сім`єю з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; а з 20 березня 2002 року - за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно зі свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 11 квітня 2005 року, виданим Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення, вони разом з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у порядку приватизації набули у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_3 . Вони здійснювали оплату комунальних послуг, а облаштування спільного житла, харчування, завжди відбувалося спільно усіма членами сім`ї. Садовий будинок в садовому товаристві «Спорт» за адресою: АДРЕСА_1 , було споруджено за спільні кошти всіх членів сім`ї, у тому числі за їх рахунок, з метою спільного сімейного відпочинку та спілкування. Протягом усього часу їх спільного проживання у спірному будинку здійснювався поточний ремонт, опоряджувальні роботи. Вони постійно обробляли земельну ділянку біля садового будинку та займалися городництвом, а також оплачували комунальні послуги та податок за користування земельною ділянкою. Фактично вони проживали спільно однією сім`єю з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до серпня 2018 року. Посилаючись на те, що сім`я може створюватися не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, але і на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили:

- встановити факт їх проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 27 грудня 2001 року по серпень 2018 року;

- визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 садовий будинок в садовому товаристві «Спорт» за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 21947064).

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог, а саме від вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації за перевищення його частки в нерухомому майні у розмірі 124 990 грн та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2020 року у складі судді Потетій А. Г. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з 27 грудня 2001 року по серпень 2018 року. Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 21947064). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з 27 грудня 2001 року по серпень 2018 року, а також факту набуття в результаті спільної праці та за спільні кошти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірного садового будинку та проведення у ньому поточного ремонту. Зазначених висновків суд дійшов на підставі наявних у справі доказів, у тому числі пояснень свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_3 приймав безпосередню участь у будівництві садового будинку, зокрема підписував акти приймання-передачі виконаних робіт, договори, надавав кошти на фінансування будівництва, придбавав будівельні матеріали, сусіди постійно бачили на будівництві спірного садового будинку подружжя ОСОБА_13 , їх зять ОСОБА_1 лише інколи навідувався у гості. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 , суд виходив з недоведеності ним позовних вимог та обставин, викладених у позовній заяві щодо наявності перешкод у користуванні спірним майном з боку відповідача та третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, з урахуванням ухвали цього суду від 03 березня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про поділ майна в натурі, зобов`язання вчинити дії, в частині задоволення позову третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, про встановлення факту проживання однією сім`єю, а також в частині розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цих частинах нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 про поділ майна в натурі, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Проведено поділ садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до варіанту № 2.1 (додаток № 3) висновку експерта № 133 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 18 березня 2020 року судовим експертом Федоровим Д. Ф. Виділено ОСОБА_1 у власність та користування у садовому будинку літ. А-2: коридор 1-1 площею 10 кв. м, коридор 1-8 площею 10,2 кв. м, кімнату 1-9 площею 18,6 кв. м, кімнату 1-10 площею 20,1 кв. м, вітальню 1-11 площею 14,2 кв. м, санвузол 1-12 площею 4 кв. м, як показано на схемі жовтим кольором (додаток № 3); альтанку «Г», хвіртку № 3, частину огорожі № 4, вигреб № 5, вигреб № 6, що складає 21/50 частин садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 у власність та користування у садовому будинку літ. А-2: коридор 1-1 площею 4,2 кв. м, хол 1-2 площею 21,6 кв. м, кухню 1-4 площею 8,4 кв. м, коридор 1-5 площею 2,0 кв. м, топічну 1-6 площею 1 кв. м, санвузол 1-7 площею 2,2 кв. м, як показано на схемі зеленим кольором (додаток № 3), баню Б, літню кухню Б1, гараж Б2, вбиральню В, ворота № 1, ворота № 2, частину огорожі № 4, колодязь № 7, що складає 29/50 садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 провести перебудови: закласти дверний проріз між приміщеннями № 1-2 та № 1-1, улаштувати перегородку в приміщенні № 1-1, розділивши його на два коридори відповідно до схеми додатку № 3. Зобов`язано ОСОБА_2 провести перебудови: улаштувати дверний проріз на місці віконного у приміщенні № 1-1 для входу в частину, що їй виділяється. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обладнати виділені їм частини садового будинку самостійним електропостачанням. Порядок користування горищем проведено по лінії розподілу садового будинку без установлення перегородки. Проведено поділ земельних ділянок площею 1014 кв. м, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, та площею 2000 кв. м, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, відповідно до варіанту № 2.1 висновку експерта від 18 березня 2020 року № 133 (додаток № 7). Виділено у власність та користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1419 кв. м, у тому числі у земельній ділянці площею 0,1014 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, - 882 кв. м, у земельній ділянці площею 0,2000 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, - 537 кв. м, як показано на схемі жовтим кольором. Виділено у власність та користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1419 кв. м, у тому числі у земельній ділянці площею 0,1014 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, - 882 кв. м, у земельній ділянці площею 0,2000 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, - 537 кв. м, як показано на схемі зеленим кольором. У загальне користування співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділено 176 кв. м, у тому числі: у земельній ділянці площею 0,1014 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, - 132 кв. м, у земельній ділянці площею 0,2000 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, - 44 кв. м, як показано на схемі червоним кольором. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці у вартості виділених їм часток, у розмірі 99 992,00 грн. У задоволенні позову третіх осіб ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, відмовлено. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 6 705 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна в натурі, зобов`язання вчинити дії, задоволення позову третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, апеляційний суд виходив з того, що основною підставою створення сім`ї законодавець визначив шлюб. Норми статей 60, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлюють презумпцію спільної власності подружжя щодо майна, яке набуто подружжям під час шлюбу. Встановлюючи правовий режим такого майна, визначальним для віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя є його придбання у період шлюбу. Зважаючи на відсутність між подружжям Подлєсних і третіми особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору щодо створення об`єкта спільної власності - спірного садового будинку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначене нерухоме майно є їх спільною сумісною власністю. Надані третіми особами до матеріалів справи накладні, квитанції, товарні чеки, акти приймання виконаних робіт за адресою спірного садового будинку, підписані ОСОБА_3 , не можуть бути визнані доказами створення третіми особами разом із подружжям Подлєсних спільної сумісної власності, оскільки між сторонами відсутній договір щодо створення такого майна. Крім того, треті особи та відповідач ОСОБА_2 не надали доказів на підтвердження того факту, що така допомога надавалася подружжю не безоплатно. Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на докази їхньої безпосередньої участі у фінансуванні будівництва, подальшого ремонту та утриманні спірного садового будинку, зазначивши, що такі докази є неналежними для встановлення правового статусу спірного садового будинку як об`єкта спільної сумісної власності сторін та третіх осіб за відсутності між ними відповідної домовленості. Відповідач ОСОБА_2 та треті особи не довели, що надання останніми допомоги у будівництві спірного будинку здійснювалося на умовах повернення коштів чи на умовах набуття ними права власності на цей будинок. Сам по собі факт участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у приватизації квартири АДРЕСА_3 не доводить факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 27 грудня 2001 року по серпень 2018 року, та не спростовує презумпції спільної сумісної власності подружжя Подлєсних на спірний садовий будинок. Вирішуючи питання про поділ у натурі спірного садового будинку та земельних ділянок, на яких він розташований, апеляційний суд з урахуванням інтересів сторін, дотримання принципу пропорційності, а також найбільш сприятливих для сторін умов використання садового будинку та земельних ділянок, вважав за доцільне здійснити їх поділ відповідно до запропонованих судовим експертом варіантів у висновку від 18 березня 2020 року № 133, а саме - варіанту 2.1 щодо поділу садового будинку (додаток № 3) та варіанту 2.1 щодо поділу земельних ділянок. Апеляційний суд взяв до уваги, що за вказаним варіантом наявна технічна можливість провести розподіл садового будинку в частках, які хоч і не є рівними, однак грошова компенсація різниці у вартості часток є меншою, ніж згідно із запропонованим експертом першим варіантом поділу. При цьому першому співвласнику виділяється 29/50 частин, що більше за ідеальну частку на 99 992 грн, а другому співвласнику - 21/50 частин. Оскільки позивач не заперечував проти одержання грошової компенсації різниці вартості часток, апеляційний суд визнав за можливе обрати саме такий варіант та стягнув з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача вказану суму грошової компенсації.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна у натурі, зобов`язання вчинити дії та в частині розподілу судових витрат скасовано, направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог позову третіх осіб щодо визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, за відсутності доказів на підтвердження того, що створення спірного садового будинку відбувалося за наявності письмової угоди між ним, ОСОБА_4 та подружжям ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про створення об`єкта спільної сумісної власності. Факт безпосередньої участі ОСОБА_3 у спорудженні подружжям Подлєсних спірного садового будинку та його фінансування, як правильно зазначив апеляційний суд, не є підставою для визнання за ним та ОСОБА_4 права власності на зазначене нерухоме майно. За доведеності своєї участі у будівництві цього об`єкту, вони мають право вимагати відшкодування понесених ними витрат на його будівництво. Встановивши, що спірний садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами є подільним майном, належить сторонам на праві спільної сумісної власності, їх частки у праві спільної власності на таке майно є рівними, суд апеляційної інстанції зважаючи на відсутність згоди співвласників щодо порядку поділу цього майна та наявності між ними спору, обґрунтовано здійснив його поділ шляхом виділення сторонам належних їм часток у натурі. У справі яка переглядається, не заявлялася вимога про стягнення з іншого із подружжя грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно, а була лише вимога про стягнення на користь другого з подружжя грошової компенсації за зменшення вартості його частки, внаслідок поділу спільного майна в натурі. Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України Верховний Суд дійшов висновку про те, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Обравши запропонований експертом варіант поділу 2.1 (додаток) № 3 щодо поділу садового будинку та надвірних споруд та відповідний йому варіант 2.1. щодо поділу земельних ділянок (додаток № 7), апеляційний суд відступив від принципу поділу (виділу частки) спільного майна пропорційно ідеальним часткам співвласників, стягнувши з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію за зменшення вартості його частки у розмірі 99 992 грн. Разом з тим, суд не звернув увагу, що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 від вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації за перевищення вартості його частки у нерухомому майні в розмірі 124 990 грн, та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог. А тому обґрунтованими є аргументи заявника про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог заявлених ОСОБА_1 у суді першої інстанції. Крім того, обираючи такий варіант поділу садового будинку з надвірними спорудами та земельних ділянок, апеляційний суд хоча і встановив недоліки запропонованого експертом варіанту 2.1, зокрема не вирішення експертом питання про виділ ОСОБА_2 гаража 1-3 площею 19,7 кв. м, однак не усунув його при ухвалення судового рішення, не визначив долю зазначеного приміщення за наслідками поділу спірного садового будинку. Обґрунтованими є також доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що прийнятий судом варіант 2.1 поділу садового будинку та надвірних споруд, не містить обґрунтування, яким чином після закладення ОСОБА_1 дверного прорізу між приміщеннями № 1-2 та № 1-1, улаштування ним перегородки у приміщенні 1-1, а також улаштування ОСОБА_2 дверного прорізу у приміщенні 1-1, вона може користуватися приміщенням 1-2, оскільки запропонований експертом варіант поділу не визначає, де саме і ким має бути зроблений дверний проріз до приміщення 1-2, та хто зі сторін має понести такі витрати. Заслуговують на увагу також посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції помилково включив до вартості її частки вартість вигреба № 5 (8 334 грн) та вигреба № 6 (8 334 грн), тоді як такі господарські споруди виділено у власність ОСОБА_1 , а тому суд неправильно визначив розмір грошової компенсації різниці вартості часток, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

Останньою постановою Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі, зобов`язання вчинити дії та в частині розподілу судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Проведено поділ садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя, згідно варіанту № 2.1 (додаток № 3) висновку експерта № 133 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 18 березня 2020 року судовим експертом Федоровим Д. Ф. та додатку №1 висновку експерта № 30 за результатами додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, складеного 23 травня 2022 року судовим експертом Федоровим Д. Ф. Виділено ОСОБА_1 у власність та користування у садовому будинку літ. А-2: частину коридору № 1-1 площею 10,2 кв. м, коридор 1-8 площею 10,2 кв. м, кімнату № 1-9 площею 18,6 кв. м, кімнату № 1-10 площею 20,1 кв. м, вітальню № 1-11 площею 14,2 кв. м, санвузол № 1-12 площею 4,3 кв. м, як показано на схемі додатку № 3 висновку № 133 від 18 березня 2020 року жовтим кольором; альтанку літ. «Г», хвіртку № 3, 1/2 частину огорожі № 4, що складають 21/50 частин садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 у власність та користування у садовому будинку літ. А-2: новоутворену частину № 1-1а площею 4,2 кв. м існуючого коридору № 1-1, хол № 1-2 площею 21,6 кв. м, гараж № 1-3 площею 19,7 кв. м, кухня № 1-4 площею 8,4 кв. м, коридор № 1-5 площею 2,0 кв. м, топочна № 1-6 площею 1,9 кв. м, санвузол № 1-7 площею 2,2 кв. м, як показано на схемі додатку № 3 висновку № 133 від 18 березня 2020 року зеленим кольором; баня літ. Б, літня кухня літ. Б-1, гараж літ. Б2, вбиральня літ. В, ворота № 1, ворота № 2, 1/2 частина огорожі № 4, колодязь № 7, що складають 29/50 частин садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено вигреб № 5 і вигреб № 6 у спільне володіння співвласників. Встановлено на земельній ділянці ОСОБА_1 земельний сервітут площею 30 кв. м для ОСОБА_2 , для періодичного обслуговування вигребів № 5 та № 6, позначений у додатку № 2 до висновку № 30 від 23 травня 2022 року червоною штриховкою по жовтій заливці. Зобов`язано ОСОБА_1 провести за власний рахунок перебудови: закласти дверний проріз між приміщеннями № 1-2 та № 1-1, улаштувати перегородку в приміщенні № 1-1, розділивши його на два коридори відповідно до схеми додатку № 3. Зобов`язано ОСОБА_2 провести за власний рахунок перебудови: улаштувати дверний проріз на місці віконного у новоутвореному приміщенні № 1-1а для входу в частину, що їй виділяється; улаштувати дверний проріз між коридором № 1-5 та холом № 1-2, як зображено на схемі додатку № 1 до висновку експерта № 30 від 23 травня 2022 року. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обладнати виділені їм частини садового будинку самостійним електропостачанням. Порядок користування горищем проводиться по лінії розподілу садового будинку без установлення перегородки. Проведено поділ земельних ділянок площею 1 014 кв. м, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, та площею 2 000 кв. м, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, згідно варіанту № 2.1. висновку експерта № 133 від 18 березня 2020 (додаток №7). Виділено у власність та користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1419 кв. м, у тому числі у земельній ділянці площею 0,1014 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, - 882 кв. м, у земельній ділянці площею 0,2000 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, - 537 кв. м, як показано на схемі жовтим кольором. Виділено у власність та користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1419 кв. м, у тому числі у земельній ділянці площею 0,1014 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, - 882 кв. м, у земельній ділянці площею 0,2000 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, - 537 кв. м, як показано на схемі зеленим кольором. У загальне користування співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділено 176 кв. м, у тому числі: у земельній ділянці площею 0,1014 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, - 132 кв. м, у земельній ділянці площею 0,2000 га, кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, - 44 кв. м, як показано на схемі червоним кольором. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 10 057,50 грн із кожної.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на виконання вказівок суду касаційної інстанції ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2022 року у справі було призначено додаткову судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу. Вирішуючи питання поділу спірних об`єктів нерухомості, суд врахував висновок судового експерта Федорова Д. Ф. від 18 березня 2020 року № 133 за результатами судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, висновок судового експерта Федорова Д. Ф. від 23 травня 2022 року № 30 за результатами додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, а також взяв до уваги лист від 06 червня 2022 року № 062/21 про виправлення описки. Враховуючи цільове призначення судового будинку, на будівництво якого законодавством не встановлені будівельно-технічні норми, і вимоги до проектування житлових будинків на будівництво садових будинків не поширюються, судовим експертом запропоновано можливі варіанти розподілу садового будинку, господарських будівель і споруд із зазначенням необхідних для реального поділу переобладнань, а також варіанти поділу земельних ділянок. При цьому суд вважав недоцільним перший варіант поділу садового будинку, за яким позивач просив здійснити його поділ, оскільки одному співвласнику відходять обидва санвузли та внутрішній сходовий марш, а іншому необхідно встановлювати зовнішній сходовий марш на другий поверх. Також, аналізуючи запропоновані експертом варіанти, з урахуванням інтересів обох сторін, із дотриманням пропорційності та найбільш сприятливих для них умов у використанні садового будинку та земельних ділянок, колегія суддів вважала за доцільне обрати до поділу варіант 2.1 поділу садового будинку (додаток № 3) та відповідний йому варіант 2.1 поділу земельних ділянок (додаток №7). За даним варіантом наявна технічна можливість провести розподіл садового будинку в частках, які хоч і не є рівними, однак грошова компенсація різниці в частках є меншою, ніж по першому варіанту, з урахуванням запропонованих експертом переобладнань. Крім того, аналізуючи запропонований експертом варіант поділу 2.1 у первинній та додатковій експертизі, судом встановлено, що під час первинного дослідження гараж розглядався в таблиці розрахунку господарських будівель і приміщення гаражу 1-2 площею 19,7 кв. м фактично було виділено відповідно до варіанту 2.1 розподілу садового будинку, господарських будівель і споруд, первинної експертизи першому співвласнику ( ОСОБА_2 ). Як пояснив експерт у висновку додаткової експертизи від 23 травня 2022 року № 30, приміщення гаражу, вбудованого на першому поверсі садового будинку - нежитлове приміщення у структурі будинку, має господарське призначення, а відтак, відповідно до принципу рівноцінності, воно не може бути включене до розрахунку нарівні з житловими і підсобними приміщеннями будинку. Також у висновку експерта від 18 березня 2020 року № 133 господарські споруди - вигреб № 5 і вигреб № 6, а, відповідно, і їх вартість, включені до таблиці 11.2 як такі, що належать обом співвласникам. Експертом у висновку додаткової експертизи від 23 травня 2022 року № 30 пропонується виділити вигреб № 5 і вигреб № 6 у спільне володіння співвласників та передбачити на земельній ділянці ОСОБА_1 земельний сервітут площею 30 кв. м для ОСОБА_2 , для періодичного обслуговування вигребів № 5 та № 6, позначений у додатку № 2 до висновку червоною штриховкою по жовтій заливці. При цьому, розмір часток співвласників та їх співвідношення у разі виділення ОСОБА_2 гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133 - не зміниться і буде складати: перший співвласник - 29/50, другий співвласник - 21/50. Таким чином суд вважав можливим першому співвласнику виділити 29/50 частин, що більше за ідеальну частку на 99 992 грн, а другому співвласнику - 21/50 частин. З урахуванням відмови позивача від компенсації та ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог, суд дійшов висновку про недоцільність стягнення грошової компенсації з відповідача за перевищення вартості її частки у нерухомому майні на користь позивача. Відповідаючи на третє питання додаткової експертизи від 23 травня 2022 року № 30 (з урахуванням листа від 06 червня 2022 року № 062/21 про виправлення описки), судовим експертом запропоновано провести відповідні перебудови, щоб перший співвласник міг безперешкодно користуватися своєю частиною садового будинку. Роботи доцільно проводити першому співвласнику, оскільки усі необхідні приміщення і конструкції знаходяться на стороні, що виділяється за варіантом № 2.1 першому співвласнику. Окрім того, у ході проведення первинної експертизи було досліджено земельну ділянку з розташованими на ній садовим будинком, господарськими будівлями і спорудами, встановлено фактичний порядок користування, проведено необхідні заміри і фотофіксацію, та ідентифіковано спірну земельну ділянку, яка складається з двох частин, відповідно до актуальних даних з Державного земельного кадастру. Оскільки у дослідженні первинної експертизи частина земельної ділянки під приміщенням гаража № НОМЕР_2 (вона ж частина земельної ділянки під приміщенням № 1-10) була виділена першому і другому співвласнику в загальне користування, то конфігурація земельних ділянок, які можна виділити в окреме користування кожного із співвласників відповідно до Додатку № 7 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133, після виділення першому співвласнику гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 23 травня 2022 року № 30 - не зміниться. ОСОБА_3 є особою з інвалідністю та відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Тому судові витрати підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь позивача ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

02 грудня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі, зобов`язання вчинити дії та в частині розподілу судових витрат, і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подані на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 127/5836/21 (провадження № 61-4982св22), від 30 червня 2022 року у справі № 127/18349/20 (провадження № 61-1795св22), від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц (провадження № 61-15921св21), а також - розглянув справу за їх відсутності, належним чином не повідомивши про дату, час і місце судового засідання.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, витребувано цивільну справу № 554/6690/19 з Полтавського районного суду Полтавської області.

26 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги мотивовані тим, що застосовуючи статтю 60 СК України та визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, однак позивач ОСОБА_1 не надав жодного доказу витрачання ним грошових коштів, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Натомість треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 брали безпосередню участь у спорудженні спірного садового будинку, здійснювався поточний ремонт, оплачували комунальні послуги, що підтверджується дослідженими у справі письмовими доказами.

Суд апеляційної інстанції виділив у власність ОСОБА_1 повністю обладнані для проживання та відпочинку житлові приміщення, в той час, як ОСОБА_2 було виділено лише хол № 1-2, а всі інші приміщення є нежилими або мають підсобний характер. При цьому в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 неодноразово наголошувалося на тому, що на її утриманні перебуває донька ОСОБА_14 , інтереси якої також повинні були враховуватися при поділі майна подружжя. Неврахування судом апеляційної інстанції інтересів ОСОБА_2 та малолітньої дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призвело до порушення їх прав, оскільки вони не зможуть повноцінно користуватися спірним садовим будинком. При цьому висновок судового експерта від 23 травня 2022 року № 30 складено з порушенням вимог чинного законодавства та не міг братися до уваги судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд не врахував, що судовий збір покладається на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та необґрунтовано стягнув судовий збір із третьої особи ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції не повідомив їх належним чином про розгляд справи, чим грубо порушив їх права та вони не брали участі в судових засіданнях.

Відзиви на касаційні скарги не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 серпня 1998 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 15 квітня 2019 року у справі № 554/9157/18 їх шлюб розірвано. Рішення набрало законної сили 15 травня 2019 року.

Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність садовий будинок в садовому товаристві «Спорт» за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 21947064), що розташований на двох земельних ділянках загальною площею 0,30 га, а саме площею 0,10 га з кадастровим номером 5324087700:00:040:0227 для індивідуального дачного будівництва та площею 0,2000 га з кадастровим номером 5324087700:00:040:0226 для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 30 січня 2008 року Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Опис об`єкта: садовий будинок А-2, загальна площа 137,4 кв. м; баня Б; літня кухня Б1; гараж Б2; вбиральня В; альтанка Г; ворота, хвіртка № 1,2,3; огорожа № 4; вигреба №№ 5,6; колодязь № 7.

За даними технічного паспорта на садовий будинок станом на 23 січня 2008 року, виготовленого 22 березня 2019 року, садовий будинок та всі будівлі і споруди 2001 року спорудження.

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 14 листопада 2001 року серії II-ПЛ № 054223 ОСОБА_15 на підставі рішення Щербанівської сільської ради від 25 вересня 2001 року передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,3001 га (площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва та площею 0,2001 га для ведення особистого селянського господарства), що розташована на території села Нижні Млини Щербанівської сільської ради.

За витягами з Державного земельного кадастру вищевказана земельна ділянка площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва має кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, а земельна ділянка площею 0,200 га для ведення особистого селянського господарства - кадастровий номер 5324087700:00:040:0226.

За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Плохути О. В. ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2019 року в цій справі було призначено будівельно-технічну та земельну-технічну експертизи, на вирішення якої поставлено питання:

- які можливі варіанти поділу в натурі садового будинку в садовому товаристві «Спорт», розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами відповідно до будівельно - технічних норм, у рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- які можливі варіанти поділу в натурі земельної ділянки площею 0,30 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта від 18 березня 2020 року № 133 за результатами судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи:

1) по першому питанню: на підставі проведених досліджень і розрахунків експерт на кресленнях додатків № 2, №3, №4 та у дослідницькій частині навів чотири технічно можливі варіанти розподілу садового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих у садовому товаристві «Спорт» за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) по другому питанню: на підставі проведених досліджень і розрахунків експерт на кресленнях додатків № 6, №7, №8, №9 та дослідницькій частині навів чотири варіанти розподілу земельної ділянки площею 0,30 га (кадастровий номер 5324087700:00:040:0227, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5324087700:00:040:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вказівок суду касаційної інстанції ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2022 року було призначено по справі додаткову судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1. Чи можливе виділення першому співвласнику ( ОСОБА_2 ) відповідно до будівельно-технічних норм гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ?

2. У разі виділення першому співвласнику ( ОСОБА_2 ) гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133, як зміниться розмір ідеальних часток співвласників садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також їх співвідношення у грошовому вимірі?

3. Де саме і ким має бути зроблений дверний проріз до приміщення 1-2, щоб перший співвласник міг безперешкодно користуватися своєю частиною садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ?

4. Чи зміниться конфігурація земельних ділянок, які можливо виділити в окреме користування кожного із співвласників відповідно до Додатку № 7 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133 (що відповідає варіанту 2.1 розподілу садового будинку, господарських будівель і споруд) після виділення першому співвласнику гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133?

5. У разі зміни конфігурації земельних ділянок, які можливо виділити в окреме користування кожного із співвласників відповідно до Додатку № 7 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133 після виділення першому співвласнику гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта, який можливий варіант поділу в натурі земельної ділянки площею 0,30 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках між співвласниками?

Садовий будинок - це будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків (розділ 3 «Терміни та визначення понять» ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування і забудова територій»).

Враховуючи цільове призначення судового будинку, на будівництво якого законодавством не встановлені будівельно-технічні норми, а вимоги до проектування житлових будинків на будівництво садових будинків не поширюються, судовим експертом запропоновано можливі варіанти розподілу садового будинку, господарських будівель і споруд із зазначенням необхідних для реального поділу переобладнань, а також варіанти поділу земельних ділянок.

Апеляційний суд вважав недоцільним перший варіант поділу садового будинку, за яким позивач просив здійснити його поділ, оскільки одному співвласнику відходять обидва санвузли та внутрішній сходовий марш, а іншому необхідно встановлювати зовнішній сходовий марш на другий поверх.

Також, аналізуючи запропоновані експертом варіанти, з урахуванням інтересів обох сторін, із дотриманням пропорційності та найбільш сприятливих для них умов у використанні садового будинку та земельних ділянок, апеляційний суд вважав за доцільне обрати до поділу варіант 2.1 поділу садового будинку (додаток № 3) та відповідний йому варіант 2.1 поділу земельних ділянок (додаток № 7).

За даним варіантом наявна технічна можливість провести розподіл садового будинку в частках, які хоч і не є рівними, однак грошова компенсація різниці в частках є меншою, ніж по першому варіанту, з урахуванням запропонованих експертом переобладнань. При цьому першому співвласнику виділяється 29/50 частин, що більше за ідеальну частку на 99992 грн, а другому співвласнику - 21/50 частин.

Початково позивачем висувалася вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за зменшення вартості його частки внаслідок поділу спільного майна в натурі.

Однак у ході розгляду справи судом першої інстанції, 01 червня 2020 року позивач звернувся із заявою про відмову від частини позовних вимог, в якій просив, зокрема прийняти його відмову від частини заявлених позовних вимог, а саме позовної вимоги про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації за перевищення вартості її частки у нерухомому майні в розмірі 124 990 грн та закрити провадження у справі в цій частині.

При обранні запропонованого експертом варіанту поділу 2.1 (додаток № 3) щодо поділу садового будинку, господарських будівель і споруд та відповідного йому варіанту 2.1. щодо поділу земельних ділянок (додаток №7), має місце відступлення від принципу поділу (виділу частки) спільного майна пропорційно ідеальним часткам співвласників.

Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2020 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації за перевищення вартості її частки у нерухомому майні в розмірі 124 990 грн та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Аналізуючи запропонований експертом варіант поділу 2.1 у первинній та додатковій експертизі, апеляційним судом встановлено, що під час первинного дослідження гараж розглядався в таблиці розрахунку господарських будівель і приміщення гаражу 1-2 площею 19,7 кв. м фактично було виділено відповідно до варіанту 2.1 розподілу садового будинку, господарських будівель і споруд, первинної експертизи першому співвласнику ( ОСОБА_2 ).

Як пояснив експерт у висновку додаткової експертизи від 23 травня 2022 року № 30 приміщення гаражу, вбудованого на першому поверсі садового будинку - нежитлове приміщення у структурі будинку, має господарське призначення. Відповідно до принципу рівноцінності, воно не може бути включене до розрахунку нарівні з житловими і підсобними приміщеннями будинку.

Відповідаючи на друге питання, поставлене на вирішення експертизи, судовий експерт, враховуючи висновки експертизи від 18 березня 2020 року № 133 за варіантом 2.1 та лист від 06 червня 2022 року № 062/21 про виправлення описки, запропонував:

- першому співвласнику ( ОСОБА_2 ) виділити у власність та користування у садовому будинку літ. А-2: новоутворену частину № 1-1а площею 4,2 кв. м існуючого коридору № 1-1, хол № 1-2 площею 21,6 кв. м, гараж № 1-3 площею 19,7 кв. м, кухня № 1-4 площею 8,4 кв. м, коридор № 1-5 площею 2,0 кв. м, топочна № 1-6 площею 1,9 кв. м, санвузол № 1-7 площею 2,2 кв. м, як показано на схемі додатку № 3 висновку від 18 березня 2020 року № 133 зеленим кольором; баня літ. Б, літня кухня літ. Б-1, гараж літ. Б2, вбиральня літ. В, ворота № 1, ворота № 2, 1/2 частина огорожі № 4, колодязь № 7, що становить 29/50 садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- другому співвласнику ( ОСОБА_1 ) виділити у власність та користування у садовому будинку літ. А-2: частину коридору № 1-1 площею 10,2 кв. м, коридор 1-8 площею 10,2 кв. м, кімнату № 1-9 площею 18,6 кв. м, кімнату № 1-10 площею 20,1 кв. м, вітальню № 1-11 площею 14,2 кв. м, санвузол № 1-12 площею 4,3 кв. м, як показано на схемі додатку № 3 висновку від 18 березня 2020 року № 133 жовтим кольором; альтанку літ. Г, хвіртку № 3, 1/2 частину огорожі № 4, що становить 21/50 частин садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, першому співвласнику ( ОСОБА_2 ) виділяється 29/50 частин, що більше за ідеальну частку на 99 992 грн, а другому співвласнику ( ОСОБА_1 ) - 21/50 частин.

З урахуванням відмови позивача від компенсації та ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог, про що було зазначено вище, апеляційний суд дійшов висновку про недоцільність стягнення грошової компенсації з відповідача за перевищення вартості її частки у нерухомому майні на користь позивача.

При цьому апеляційний суд наголосив на тому, що у висновку експерта від 18 березня 2020 року № 133 господарські споруди - вигреб № 5 і вигреб № 6, а, відповідно, і їх вартість, включені до таблиці 11.2 як такі, що належать обом співвласникам.

Крім того, експертом у висновку додаткової експертизи від 23 травня 2022 року № 30 запропоновано виділити вигреб № 5 і вигреб № 6 у спільне володіння співвласників та передбачити на земельній ділянці ОСОБА_1 земельний сервітут площею 30 кв. м для ОСОБА_2 , для періодичного обслуговування вигребів № 5 та № 6, позначений у додатку № 2 до висновку від 23 травня 2022 року № 30 червоною штриховкою по жовтій заливці. При цьому, розмір часток співвласників та їх співвідношення у разі виділення ОСОБА_2 гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133 не зміниться і буде складати: перший співвласник - 29/50, другий співвласник - 21/50.

Відповідаючи на третє питання додаткової експертизи від 23 травня 2022 року № 30 (з урахуванням листа від 06 червня 2022 року № 062/21 про виправлення описки), судовим експертом запропоновано провести наступні перебудови: закласти дверний проріз між приміщеннями № 1-2 та № 1-1, улаштувати перегородку в приміщенні № 1-1, розділивши його на два коридори відповідно до схеми додатку № 3, улаштувати дверний проріз на місці віконного у новоутвореному приміщенні № 1-1а для входу в частину, що виділяється першому співвласнику ( ОСОБА_2 ); обладнати виділені частини самостійним електропостачанням; улаштувати дверний проріз для входу з коридору № 1-5 до приміщення № 1-2, щоб перший співвласник міг безперешкодно користуватися своєю частиною садового будинку - у місці відповідно до схеми № 1 даної експертизи (роботи на стороні першого співвласника). Порядок користування горищем проводиться по лінії розподілу садового будинку без установлення перегородки.

Таким чином, експерт прийшов до висновку про те, що для того, щоб перший співвласник ( ОСОБА_2 ) могла безперешкодно користуватися своєю частиною садового будинку відповідно до варіанту № 2.1 розподілу садового будинку за висновком судового експерта від 18 березня 2020 року № 133, необхідно влаштувати дверний проріз між коридором № 1-5 та холом № 1-2, як зображено на схемі додатку № 1 до даного висновку. Роботи доцільно проводити першому співвласнику, оскільки усі необхідні приміщення і конструкції знаходяться на стороні, що виділяється за варіантом № 2.1 першому співвласнику.

Окрім того, експертом, у ході проведення первинної експертизи було досліджено земельну ділянку з розташованими на ній садовим будинком, господарськими будівлями і спорудами, встановлено фактичний порядок користування, проведено необхідні заміри і фотофіксацію, та ідентифіковано спірну земельну ділянку, яка складається з двох частин, відповідно до актуальних даних з Державного земельного кадастру. Оскільки у дослідженні первинної експертизи частина земельної ділянки під приміщенням гаража № НОМЕР_2 (вона ж частина земельної ділянки під приміщенням № 1-10) була виділена першому і другому співвласнику в загальне користування, то конфігурація земельних ділянок, які можна виділити в окреме користування кожного із співвласників відповідно до Додатку № 7 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133, після виділення першому співвласнику гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 23 травня 2022 року № 30 - не зміниться.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-283цс18 (провадження № 14-283цс18).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу Української РСР і статтею 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність», таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 Житлового кодексу Української РСР обов`язок.

На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спірного майна й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія ЦК України та СК України.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (стаття 377 ЦК України, стаття 120 ЗК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули спірне нерухоме майно під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі і це майно належіть їм на праві спільної сумісної власності, їх частки у праві спільної власності на таке майно є рівними, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для проведення його поділу в натурі. При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що запропонований судовим експертом Федоровим Д. Ф. у висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 18 березня 2020 року № 133, з урахуванням висновку додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 23 травня 2022 року № 30, а також листа від 06 червня 2022 року № 062/21 про виправлення описки, варіант 2.1 поділу садового будинку (додаток № 3) та відповідний йому варіант 2.1 поділу земельних ділянок (додаток № 7) є найбільш сприятливий та доцільний. Саме за такими варіантами наявна технічна можливість провести розподіл садового будинку в частках, які хоч і не є рівними, однак грошова компенсація різниці в частках є меншою, ніж по першому варіанту, з урахуванням запропонованих експертом переобладнань.

Крім того, апеляційний суд виконав вказівки суду касаційної інстанції, зазначені в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, врахував відмову ОСОБА_1 від вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації за перевищення його частки в нерухомому майні, проаналізував недоліки висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 18 березня 2020 року № 133 та усунув їх шляхом проведення додаткової судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, за наслідками якої складено висновок від 23 травня 2022 року № 30, та дійшов обґрунтованого висновку про виділення вигреба № 5 і вигреба № 6 у спільне володіння співвласників та передбачив на земельній ділянці ОСОБА_1 земельний сервітут площею 30 кв. м для ОСОБА_2 , для періодичного обслуговування вигребів № 5 та № 6, позначений у додатку № 2 до висновку від 23 травня 2022 року № 30 червоною штриховкою по жовтій заливці. При цьому апеляційним судом встановлено, що розмір часток співвласників та їх співвідношення у разі виділення ОСОБА_2 гаража 1-3 площею 19,7 кв. м по варіанту 2.1 додатку № 3 до висновку судового експерта від 18 березня 2020 року № 133 - не зміниться і буде складати: перший співвласник ( ОСОБА_2 ) - 29/50, другий співвласник ( ОСОБА_1 ) - 21/50. Також в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції зазначив про необхідність проведення як позивачем, так і відповідачем відповідних перебудов спірного садового будинку.

Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, наведених в постановах постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 127/5836/21 (провадження № 61-4982св22), від 30 червня 2022 року у справі № 127/18349/20 (провадження № 61-1795св22), від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц (провадження № 61-15921св21), є необґрунтованими огляду на таке.

За змістом постанови від 10 серпня 2022 року у справі № 127/5836/21 (провадження № 61-4982св22), Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного позову про поділ майна подружжя та визнання права особистої власності на квартиру, а також про відмову у задоволенні зустрічного позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

З постанови від 30 червня 2022 року у справі № 127/18349/20 (провадження № 61-1795св22) вбачається, що предметом позову в зазначеній справі було визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки у спільній сумісній власності подружжя, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.

В постанові від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц (провадження № 61-15921св21), Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання рухомого та нерухомого майна спільною сумісною власністю осіб та подружжя, визнання недійсними договорів купівлі-продажу рухомого майна, визнання незаконним та скасування рішення власника про відчуження нерухомого майна, стягнення 1/2 частини вартості нерухомого та рухомого майна, зобов`язання скасувати реєстрацію права власності на рухоме майно та поновлення реєстрації права власності.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, на які послалися заявники на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, так як в цій справі судом апеляційної інстанції вирішувався спір щодо поділу в натурі спільного сумісного майна подружжя та зобов`язання виконати необхідні для такого поділу перебудови. При цьому позовні вимоги третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності були вирішені постановою Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, яка в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року.

Крім того, доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги щодо належного повідомлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про дату та час розгляд справи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини(далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Матеріалами цієї справи підтверджується, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників на 22 лютого 2022 року.

21 лютого 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання третьої особи ОСОБА_3 , який у зв`язку з незадовільним станом здоров`я просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

З клопотанням про відкладення розгляду справи звернулася також відповідач ОСОБА_2 , в якому зазначила, що її представник - адвокат Голяніщев Д. Ю. не має можливості прибути у судове засідання 22 лютого 2022 року у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Заяву про відкладення розгляду справи надіслав і представник ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. О., в якій послався на погіршення стану здоров`я.

22 лютого 2022 року судове засідання було відкладено на 03 березня 2022 року.

02 березня 2022 року представник відповідача та третіх осіб - адвокат Голяніщев Д. Ю. подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із введення на території України воєнного стану.

Вищевказану заяву було задоволено апеляційним судом та відкладено судове засідання на 31 березня 2022 року, а в подальшому на 26 квітня 2022 року.

25 квітня 2022 року представника відповідача та третіх осіб - адвокат Голяніщев Д. Ю. звернувся до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з незадовільним станом здоров`я третьої особи ОСОБА_3 (доказів не надано) та тимчасовим перебуванням поза межами України відповідача ОСОБА_2 (належних доказів не надано).

26 квітня 2022 року судове засідання було відкладено на 10 травня 2022 року у зв`язку з неявкою учасників справи та відсутністю доказів щодо їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

09 травня 2022 року від представника відповідача та третіх осіб - адвоката Голяніщева Д. Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на перебування третьої особи ОСОБА_3 на лікуванні у неврологічному відділенні КП «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (жодних доказів не надано) та тимчасовим перебуванням відповідача ОСОБА_2 за межами України (жодних доказів не надано).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2022 року з метою недопущення невиправданого затягування розгляду справи та виконання висновків суду касаційної інстанції, наведених у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року, по справі призначено додаткову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, на час проведення якої зупинено провадження у справі.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09 червня 2022 року в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.

Всі учасники справи повідомлялися про судове засідання, призначене на 09 червня 2022 року, шляхом направлення судових повісток засобами поштового зв`язку, а представник ОСОБА_1 - адвокат Колесніков В. О. та представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Голяніщев Д. Ю. телефонограмами.

Крім того, 30 травня 2022 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Голяніщев Д. Ю. був ознайомлений з матеріалами справи, що підтверджується його заявою та розпискою.

Однак 07 червня 2022 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Голяніщев Д. Ю. подав до апеляційного суду клопотання про продовження строку розгляду та відкладення розгляду справи.

З вищенаведеного вбачається, що сторони та треті особи були належним чином неодноразово повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема на 09 червня 2022 року (день ухвалення оскаржуваного судового рішення).

Отже, доводи касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги щодо їх належного повідомлення про розгляд справи, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, заявлені в касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків апеляційного суду по суті спору та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення в частині вирішення спору по суті відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Поряд з цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд мав враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), на яку послалися заявники в касаційних скаргах зазначено, що відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Однак, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вищенаведені норми процесуального права та помилково стягнув судові витрати на користь позивача ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках, не врахувавши, що ОСОБА_4 є третьою особою в цій справі, а не відповідачем, і ОСОБА_1 заявляв позовні вимоги лише до ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення в частині розподілу судових витрат слід змінити та стягнути на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 20 115 грн, лише з відповідача ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 рокув частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 115 (двадцять тисяч сто п`ятнадцять) грн 00 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович