Постанова

від 21.09.2023 по справі 756/3456/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Жук М.В.

Провадження №22-ц/824/4761/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: Приватне підприємство «Спіком», Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006», Товариство з обмеженою відповідальністю «Поссітів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сідвелс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Полвакс-Україна», про виділ частки із спільного майна в натурі,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ПП «Спіком», ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна», про виділ частки із спільного майна в натурі, в якому просив суд виділити частку боржника ОСОБА_2 з майна, набутого під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а саме: з частки ОСОБА_1 в ПП «Спіком» 10 000 грн. 00 коп., що становить в статутному капіталі 100%, що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та є об`єктом їх спільної сумісної власності, 1/2 частину для звернення стягнення на неї та визначити за ОСОБА_2 1/2 частину частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ПП «Спіком», розмір внеску до статутного фонду 10 000 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 100%, а саме 50% частки статутного капіталу та визначити за ОСОБА_1 1/2 частину її частки у статутному капіталі ПП «Спіком», розмір внеску до статутного фонду 10 000 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 100%, а саме 50% частки статутного капіталу; виділити в натурі з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Перша Будівельна Компанія 2006» 990 000 грн. 00 коп., що становить у статутному капіталі 33%, що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та є об`єктом їх спільної сумісної власності, 1/2 частину для звернення стягнення на неї та визначити за ОСОБА_2 1/2 частину частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Перша Будівельна Компанія 2006», розмір внеску до статутного фонду 990 000 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 33%, а саме 16,5% частки статутного капіталу та визначити за ОСОБА_1 1/2 частину її частки у статутному капіталі ТОВ «Перша Будівельна Компанія 2006», розмір внеску до статутного фонду 990 000 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 33%, а саме 16,5% частки статутного капіталу; виділити в натурі з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Поссітів», розмір внеску до статутного фонду 42 000 грн. 00 коп., що становить в статутному капіталі 70%, що є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та є об`єктом їх спільної сумісної власності, 1/2 частину для звернення стягнення на неї та визначити за ОСОБА_2 1/2 частину частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Поссітів», розмір внеску до статутного фонду 42 000 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 70%, а саме 35% частки статутного капіталу та визначити за ОСОБА_1 1/2 частину її частки у статутному капіталі ТОВ «Поссітів», розмір внеску до статутного фонду 42 000 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 70%, а саме 35% частки статутного капіталу; виділити в натурі з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Сідвелс», розмір внеску до статутного фонду 537 грн. 00 коп., що становить в статутному капіталі 4,8%, що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та є об`єктом їх спільної сумісної власності, 1/2 частину для звернення стягнення на неї та визначити за ОСОБА_2 1/2 частину частки ОСОБА_1 у статутному капіталі в ТОВ «Сідвелс», розмір внеску до статутного фонду 537 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 4,8%, а саме 2,4% частки статутного капіталу та визначити за ОСОБА_1 1/2 частину її частки у статутному капіталі в ТОВ «Сідвелс», розмір внеску до статутного фонду 537 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 4,8%, а саме 2,4% частки статутного капіталу; виділити в натурі з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Полвакс-Україна», розмір внеску до статутного фонду 11 732 985 грн. 00 коп., що становить в статутному капіталі 99%, що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та є об`єктом їх спільної сумісної власності, 1/2 частину для звернення стягнення на неї та визначити за ОСОБА_2 1/2 частину частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Полвакс-Україна», розмір внеску до статутного фонду 11 732 985 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 99%, а саме 49,5% частки статутного капіталу та визначити за ОСОБА_1 1/2 частину її частки у статутному капіталі ТОВ «Полвакс-Україна», розмір внеску до статутного фонду 11 732 985 грн. 00 коп., частка в статутному капіталі 99%, а саме 49,5% частки статутного капіталу.

Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що між АТ «Ощадбанк» та ПП «Спецзовнішкомплект» укладено договір кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 року (далі Кредитний договір, договір кредитної лінії №5), згідно якого Банк надав Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відповідальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000,00 грн.

Для забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором (по поверненню Кредиту, сплаті процентів за користування ним, комісій, можливих штрафних санкцій, інших платежів, передбачених Кредитним договором) 07.10.2011 року між АТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 1.

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель зобов`язався відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за Кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

05 вересня 2013 року між АТ «Ощадбанк» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії № 4 (далі - Кредитний договір 2, договір кредитної лінії №4), до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором № 1 від 22 жовтня 2013 року, згідно якого Банк надав Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22 000 000,00 грн., кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 18% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 2 між АТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 05 вересня 2013 року було укладено договір поруки № 1, за умовами якого останній зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року частково задоволені позовні вимоги АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Спецзовнішкомплект» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 91 917 821,84 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. При цьому, зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк», третя особа: ПП «Спецзовнішкомплект», в частині визнання договору поруки №1 від 07 жовтня 2011 року припиненим залишено без розгляду.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 9 626 230,50 грн. 50 коп. - 3 % річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 756/217/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено повністю, скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 756/217/15-ц та залишено в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року.

Таким чином, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року є законними та підлягають виконанню.

Разом з тим, станом на день подачі позову до суду заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Ощадбанк» в рамках відкритого виконавчого провадження від 30.11.2017 року № НОМЕР_3 не погашена.Державним виконавцем було здійснено заходи щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, проте виявлено, що грошові кошти та майно, яке безпосередньо зареєстроване за боржником ОСОБА_2 , в реєстрах відсутнє.

При цьому, було встановлено, що боржник ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 з 06 вересня 1996 року. За час шлюбу ОСОБА_1 здійснила внески до статутних капіталів, ставши учасником таких господарських товариств: ПП «Спіком», ТОВ «Перша Будівельна Компанія 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна».

Відповідно до ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_2 рішення суду про стягнення з нього суми боргу не виконує, і за ним не зареєстроване на праві власності майно, за рахунок якого було б можливим задовольнити вимоги банку, як стягувача, позивач просив суд у примусовому порядку виділити із часток ОСОБА_1 у товариствах частку ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на належні йому частки з метою подальшого звернення на них стягнення задля виконання судового рішення.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Виділено з частки ОСОБА_1 у Приватному підприємстві «Спіком» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, кімната 402, код ЄДРПОУ 32172350), що становить 100% статутного капіталу цього підприємства з розміром внеску 10 000 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 , як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у Приватному підприємстві «Спіком» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, кімната 402, код ЄДРПОУ 32172350), що становить 50% статутного капіталу, вартістю внеску 5 000 грн. 00 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 право на частку у Приватному підприємстві «Спіком» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, кімната 402, код ЄДРПОУ 32172350), що становить 50% статутного капіталу, вартістю внеску 5 000 грн. 00 коп.

Виділено з частки ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, офіс 402, код ЄДРПОУ 39874247), що становить 33 % статутного капіталу цього товариства з розміром внеску 990 000 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, пл. Дружби Народів, 3, кімната 309, код ЄДРПОУ 34448536), що становить 16,5 % статутного капіталу, вартістю внеску 495 000 грн. 00 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право на частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, пл. Дружби Народів, 3, кімната 309, код ЄДРПОУ 34448536), що становить 16,5 % статутного капіталу, вартістю внеску 495 000 грн. 00 коп.

Виділено з частки ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, офіс 402, код ЄДРПОУ 39874247), що становить 70 % статутного капіталу цього товариства з розміром внеску 42 000 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, офіс 402, код ЄДРПОУ 39874247), що становить 35 % статутного капіталу, вартістю внеску 21 000 грн. 00 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право на частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (адреса місцезнаходження: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Ленінський р-н, пл. Дружби Народів, 3, офіс 402, код ЄДРПОУ 39874247), що становить 35 % статутного капіталу, вартістю внеску 21 000 грн. 00 коп.

Виділено з частки ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Софіївська, 3, код ЄДРПОУ 38572311), що становить 4,8 % статутного капіталу цього підприємства з розміром внеску 537 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Софіївська, 3, код ЄДРПОУ 38572311), що становить 2,4 % статутного капіталу, вартістю внеску 268 грн. 50 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право на частку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Софіївська, 3, код ЄДРПОУ 38572311), що становить 2,4 % статутного капіталу, вартістю внеску 268 грн. 50 коп.

В решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто на користь АТ «Державний ощадний банк України» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 3 909 грн. 51 коп. судового збору з кожного.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24.06.2019 року в частині накладення арешту на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Полвакс-Україна» (Кіровоградська обл., м. Кропивницький, Подільський р-н, пл. Дружби Народів, 3, офіс 402, код ЄДРПОУ 36793726), що становить 99% статутного капіталу, а також заборони ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснювати дії щодо передачі у заставу або відчуження цієї частки - скасовано.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Квашук О.М. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог АТ «Державний ощадний банк України» щодо виділення частки ОСОБА_2 із часток ОСОБА_1 у статутних капіталах ПП "Спіком", ТОВ "Перша Будівельна Компанія 2006", ТОВ "Поссітів" та ТОВ "Сідвелс" та визнання за ОСОБА_2 права власності на виділені частки - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог АТ «Державний ощадний банк України» відмовити.

Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилається на те, що вирішуючи питання про наявність підстав для часткового задоволення вимог Банку та виділу часток з спільного майна подружжя, суд послався на ч. 1 ст. 70 СК України та Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства "ІКІО". Керуючись лише вказаними двома підставами та зважаючи на те, що частки у статутних капіталах юридичних осіб були придбані в період шлюбу відповідачів, суд прийшов до висновку про те, що останні є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Однак, такі висновки суду першої інстанції є безпідставними та необґрунтованими, оскільки 16 березня 2016 року, за місяць до розірвання шлюбу, між відповідачами було укладено Договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.С. за №278. Згідно умов даного договору єдиним майном, яке набуте відповідачами, як подружжям, є квартира АДРЕСА_2 , яка оформлена на ім`я ОСОБА_1 . Згідно п. 5 Договору відповідачі визначили наступний порядок розподілу спільної сумісної власності: 1/2 частини квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , 1/2 частини квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Отже, ще у березні 2016 року між відповідачами було укладено нотаріально посвідчений договір, яким вони поділили майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і спірного майна (частки в статутних капіталах юридичних осіб) в переліку зазначеного майна немає. Викладене в Договорі є свідченням того, що відповідачі при поділі майна подружжя, за взаємною згодою, не визнавали вказане майно спільним, оскільки не включили його у перелік майна подружжя, що підлягало поділу як спільна сумісна власність подружжя. Зазначене є беззаперечним підтвердженням статусу спірного майна саме як особистої приватної власності ОСОБА_1 .

В свою чергу, у суду є право визначення розміру часток при поділі майна подружжя лише у випадку, якщо між подружжям не досягнуто згоди щодо розміру цих часток, тобто є наявним спір, і даний спір виник саме між чоловіком та дружиною, а не за ініціативою третьої особи (в даному випадку Банку).

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто згоди про порядок поділу майна подружжя, що підтверджується Договором від 16.03.2016 року. Даний Договір є чинним, тому не може не братися до уваги. Отже, спір щодо поділу майна подружжя відсутній, що ще раз підтверджує безпідставність позову Банку.

Також відповідач у апеляційній скарзі не погоджується із застосуванням судом першої інстанції при вирішенні справи Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року у справі №1-8/2012, оскільки серед чотирьох юридичних осіб, частку в статутних капіталах яких виділено ОСОБА_2 , лише одне є приватним підприємством - ПП «Спіком», крім того, дане підприємство не є і ніколи не було єдиним майновим комплексом (нерухомістю, як то передбачено ч. 3 ст. 191 ЦК України), що виключає будь-яку правову підставу для посилання суду на вищевказане Рішення Конституційного Суду України, яке взагалі не має жодного відношення до обгрунтування задоволення позовних вимог банку в частині часток у товариствах з обмеженою відповідальністю, які не можуть ототожнюватися із приватними підприємствами, оскільки мають іншу правову природу.

Апелянт у апеляційній скарзі також посилається на безпідставність застосування судом норм ст.ст. 371 та 366 ЦК України, оскільки для їх застосування необхідні умови: недостатність у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення; відсутність заперечень інших співвласників проти виділу частки в натурі. Окрім того, кредитор може вимагати переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника щодо належної йому частки у майні лише після того, коли останній відмовився виконати вимоги про продаж своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від її придбання.

Суд у рішенні не надав жодної оцінки недотриманню Банком норм ст.ст. 371 та 366 ЦК України при поданні позову, вказавши лише на те, що частки в статутних капіталах 5-ти підприємств, власником яких є ОСОБА_2 (не вказуючи на 6-те - ТОВ "АйТіДжі-Енерджі"), у повній мірі не задовольняють вимоги банку, а тому не можуть бути підставою для відмови у виділенні часток. Жодного обґрунтування такого висновку суду оскаржуване рішення не містить.

Крім того, намагання Банку виділити частку ОСОБА_2 з частки ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ «Перша Будівельна Компанія 2006» та задоволення судом цієї вимоги є незаконним, оскільки єдиними засновниками даного Товариства є відповідачі.Відповідно, при створенні ТОВ «Перша Будівельна Компанія 2006» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили поділити частки між собою: ОСОБА_2 належить 67%, а ОСОБА_1 - 33 % статутного капіталу Товариства, відповідно дані частки стали приватною власністю кожного з відповідачів ще при створенні Товариства. Таким чином виділення судом частки ОСОБА_2 із частки ОСОБА_1 у даному товаристві є прямим порушенням її права приватної власності.

Апелянт у апеляційній скарзі також вказує на відсутність у Банку права на звернення до суду з даним позовом, оскільки згідно норми ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 1 ст. 443 ЦПК України таке право належить державному чи приватному виконавцю, які можуть звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника у спільній власності.

З даного питання сформована усталена судова практика, зокрема, аналогічна позиція Верховного Суду викладена і в постановах від 17.12.2020 року у справі № 639/2725/19 та від 22.12.2020 року у справі № 643/16464/17.

Таким чином, зважаючи на те, що у відношенні ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження та у зв`язку із тим, що частка останнього у спірному майні не визначена, на думку апелянта, у Банку взагалі не було права звертатися до суду із зазначеним позовом, так як це повноваження державного виконавця.

Крім цього апелянт вказувала на те, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги на половину отриманого доходу від діяльності підприємства.

Окрім того, згідно з пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками є саме товариство. Вклад достатутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Вищенаведені доводи у їх сукупності свідчать про ухвалення судом рішення за неправильного застосування норм матеріального права та є підставою для його скасування з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині задоволених вимог банку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача АТ «Державний ощадний банк України» Колісник О.В. просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Квашук О.М. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник позивачаАТ «Державний ощадний банк України» - Колісник О.В. в апеляційному суді проти задоволення скарги відповідача заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 06.09.1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26.04.2016 року розірваний (том 1, а.с.105).

Як вбачається із витягів із ЄДРПОУ під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 здійснено внески до статутних капіталів та набуто у власність частки у ПП «Спіком» у розмірі 10 000 грн. 00 коп., ТОВ «Перша будівельна компанія 2006» - 990 000 грн. 00 коп., ТОВ «Поссітів» - 42 000 грн. 00 коп., ТОВ «Сідвелс» - 537 грн. 00 коп. (том 1, а.с.86-100).

З матеріалів справи також вбачається, що між АТ «Ощадбанк» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 року (далі Кредитний договір, договір кредитної лінії №5), згідно якого Банк надав Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відповідальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000,00 грн.

Для забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором (по поверненню Кредиту, сплаті процентів за користування ним, комісій, можливих штрафних санкцій, інших платежів, передбачених Кредитним договором) 07.10.2011 року між АТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 1.

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки поручитель зобов`язався відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за Кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

05 вересня 2013 року між АТ «Ощадбанк» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії № 4 (далі - Кредитний договір 2, договір кредитної лінії №4), до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором № 1 від 22 жовтня 2013 року, згідно якого Банк надав Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22 000 000,00 грн., кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 18% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 2 між АТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 05 вересня 2013 року було укладено договір поруки № 1, за умовами якого останній зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року частково задоволені позовні вимоги АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , третя особа ПП «Спецзовнішкомплект» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 91 917 821,84 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. При цьому, зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк», третя особа: ПП «Спецзовнішкомплект», в частині визнання договору поруки №1 від 07 жовтня 2011 року припиненим залишено без розгляду.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 9 626 230,50 грн. 50 коп. - 3 % річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 756/217/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено повністю, скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 756/217/15-ц та залишено в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року.

Таким чином, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року набрали законної сили та підлягають виконанню.

Встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Шевченком М.Р. від 30.11.2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 13.10.2017 року № 2/756/135/16 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 91 917 821 грн. 84 коп. заборгованості, 9 625 230 грн. 50 коп. трьох процентів річних й інфляційних втрат та 3 654 грн. 00 коп. судового збору (том 1, а.с.126-128).

За інформацією з Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ виконавче провадження № НОМЕР_3 перебуває на примусовому виконанні, державним виконавцем вживаються заходи з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 13.10.2017 року № 2/756/135/16 (том 3, а.с.64).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що частки ОСОБА_1 у статутних капіталах ПП «Спіком», ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», ТОВ «Поссітів» та ТОВ «Сідвелс» є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 , при цьому ОСОБА_2 не має достатнього майна для задоволення вимог АТ «Державний ощадний банк України», як стягувача у виконавчому провадженні, у зв`язку із чим суд виділив частки боржника ОСОБА_2 із часток ОСОБА_1 у статутних капіталах юридичних осіб, визнавши за ОСОБА_2 право власності на ці частки.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх за неправильного застосування норм матеріального права, що вбачається з наступного.

Відповідно до положень ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до ч.6 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно зі ст.443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Разом із тим, виділення частки боржника із майна, що є у спільній власності, можливе не лише за поданням державного чи приватного виконавця.

Питання звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, регулюється ст.371 ЦК України, згідно з якою кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Згідно із статтею 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Таким чином, аналіз вищенаведених правових норм є підставою для висновку про те, що кредитор, дійсно, має право звернутися до суду із позовом про виділ частки боржника із майна, що є у спільній сумісній власності, в натурі для звернення стягнення на неї, і висновки суду першої інстанції у цій частині є законними та обґрунтованими. Разом з тим, порядок та умови реалізації такого права кредитора регламентовані ст.ст. 371, 366 ЦК України, зі змісту яких вбачається, що такий позов може бути заявлений за умови недостатності у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 366 ЦК України).

Умови задоволення позову кредитора про виділ частки боржника із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї визначені положеннями ст. 366 ЦК України, до якої відсилає ч. 2 ст. 371 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 366 ЦК України, у разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , яка є власником майна, заперечує проти виділу частки ОСОБА_2 , що унеможливлює задоволення вимоги АТ «Державний ощадний банк України» про виділ частки ОСОБА_2 із спільного майна в натурі, натомість надає позивачу, як кредитору, право вимагати продажу ОСОБА_2 , як боржником, своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі ж відмови ОСОБА_2 , як боржника, від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (абз. 2 ч. 2 ст. 366 ЦК України).

Отже, правові норми ст.ст. 371, 366 ЦК України встановлюють для кредитора певний порядок та умови звернення до суду з позовом про виділ частки боржника із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Недотримання цих порядку та умов виключають можливість задоволення такого позову, оскільки дані норми визначають інший спосіб захисту прав кредитора у разі, зокрема, незгоди співвласників майна на виділ в натурі частки боржника із спільного майна, що встановлено судом при розгляді даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що кредитор не звертався до боржника ОСОБА_2 з вимогою продажу ним своїх часток у праві спільної власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з`ясував обставини справи та не проаналізував належним чином правові підстави позовних вимог банку про виділ в натурі частки боржника із спільної власності, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення вимоги банку про виділ частки ОСОБА_2 із спільного майна з бувшою дружиною ОСОБА_1 .

Крім того, суд, вирішуючи позов у цій частині, не дав належної оцінки наступним обставинам.

За змістом ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Тобто, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі № 6-38цс15, постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 756/10797/15-ц.

Аналіз вищенаведених норм матеріального закону свідчить про те, що майно (гроші), внесене ОСОБА_1 , як учасником, у статутний капітал ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», ТОВ «Поссітів» та ТОВ «Сідвелс», не може бути предметом поділу як між подружжям ОСОБА_1 , так і предметом виділу в натурі за позовом кредитора боржника ОСОБА_2 - АТ «Державний ощадний банк України», оскільки це майно після його внесення до статутного капіталу стало власністю вищевказаних товариств.

Що ж до посилань суду на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, то це Рішення могло бути застосоване судом до майна третьої особи Приватного підприємства «Спіком», учасником якого є ОСОБА_1 , однак за умови дотримання позивачем, як кредитором, порядку і умов звернення до суду з позовом згідно ст.ст. 366, 371 ЦК України, що позивачем дотримано не було.

Заслуговують на увагу і доводи скарги відповідача ОСОБА_1 на рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на виділені йому частки у статутних капіталах юридичних осіб, оскільки рішення суду у цій частині не відповідає положенням закону про захист права власності, за яким за захистом права власності звертається власник майна, права якого порушені, невизнані або оспорені іншою особою. Кредитор у даній ситуації не є належним позивачем за вимогою про визнання права власності за відповідачем, оскільки в судовому порядку питання про визнання права власності на частину майна, що перебуває у спільній власності, може порушити лише особа, яка вважає себе співвласником частини майна, тобто відповідач ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, неправильно визначив характер спірних правовідносин, що склались між сторонами, та обсяг прав і обов`язків сторін, як учасників цих правовідносин, у зв`язку із чим допустив неправильне застосування норм матеріального права, та, як наслідок, ухвалив помилкове рішення про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» щодо виділення з часток ОСОБА_1 у статутних капіталах Приватного підприємства "Спіком", Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна компанія 2006", Товариства з обмеженою відповідальністю "Поссітів" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сідвелс" частки ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_2 права власності на виділені частки ухвалив з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду у цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Рішення суду в іншій частині підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, понесені нею по справі судові витрати у вигляді сплаченого за подачу апеляційної скарги судового збору у розмірі 11 728 грн. 50 коп. підлягають компенсації на її користь за рахунок позивача АТ «Державний ощадний банк України».

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо виділення з часток ОСОБА_1 у статутних капіталах Приватного підприємства "Спіком", Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна компанія 2006", Товариства з обмеженою відповідальністю"Поссітів" та Товариства з обмеженою відповідальністю"Сідвелс" частки ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_2 права власності на виділені частки - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - відмовити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судового збору по 3 909 грн. 51 коп. з кожного.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року- залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 11 728 грн. 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: