Постанова

від 11.12.2024 по справі 756/3456/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 756/3456/19

провадження № 61-14732св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватне підприємство «Спіком, Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006», Товариство з обмеженою відповідальністю «Поссітів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сідвелс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Полвакс-Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду із позовом, у якому просило виділити в натурі частину із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «Спіком», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна» для звернення стягнення на них та визначити за ОСОБА_2

частину зазначених часток ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 07 жовтня 2011 року та 05 вересня 2013 року ПАТ «Ощадбанк» та Приватне підприємство «Спецзовнішкомплект» (далі - ПП «Спецзовнішкомплект») уклали кредитні договори. На забезпечення виконання цих договорів ПАТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 уклали договори поруки, згідно з якими останній зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником у повному обсязі за виконання зобов`язань ПП «Спецзовнішкомплект».

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитних договорів утворилася заборгованість у загальному розмірі 101 544 052,34 грн, яку стягнуто з ОСОБА_2 як поручителя за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року,

з урахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада

2016 року у справі № 756/217/15.

Позивач зазначив, що з вересня 1996 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , шлюб розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року.

ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 здійснила внески до статутних капіталів зазначених юридичних осіб та стала їх учасником, а саме:

- 10 000,00 грн до статутного фонду ПП «Спіком», частка у статутному капіталі якого складає 100 %;

- 990 000,00 грн до статутного фонду ТОВ «ПБК 2006»,частка у статутному капіталі якого становить 33 %;

- 42 000,00 грн до статутного фонду ТОВ «Поссітів», частка у статутному капіталі якого складає 70 %;

- 537,00 грн до статутного фонду ТОВ «Сідвелс», частка у статутному капіталі якого становить 4,8 %;

- 11 732 985,00 грн до статутного фонду ТОВ «Полвакс-Україна», частка у статутному капіталі якого складає 99 %.

Боржник ОСОБА_2 не має жодного зареєстрованого майна, за рахунок якого може бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості, ухиляється добровільно погасити заборгованість. На думку позивача, єдиним способом захисту його прав є виділення в натурі з відповідних часток ОСОБА_1 у господарських товариствах частини у її частках статутного капіталу для звернення стягнення на них.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

22 березня 2019 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції керувався тим, що спір між сторонами виник щодо правочинів у сфері здійснення господарської діяльності, оскільки позивач бажає виділити в натурі частину часток відповідача у господарських товариствах з метою стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя у виконанні зобов`язань за відповідними кредитними договорами. У зв`язку з цим суд вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

29 травня 2019 року постановою Київського апеляційного суду скасовано ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Оскільки спір між сторонами виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

16 червня 2020 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що у цій справі апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що спір про виділ частки зі спільного майна подружжя, за вирішенням якого звернувся банк до суду, випливає із сімейних правовідносин, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не є господарським (корпоративним).

27 липня 2022 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва позов АТ «Державний ощадний банк України» у складі судді Жука М. В. задоволено частково.

Виділено з частки ОСОБА_1 у ПП «Спіком», що становить 100% статутного капіталу цього підприємства з розміром внеску 10 000 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 , як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у ПП «Спіком, що становить 50% статутного капіталу, вартістю внеску 5 000 грн. 00 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 право на частку у ПП «Спіком», що становить 50% статутного капіталу, вартістю внеску 5 000 грн. 00 коп.

Виділено з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Поссітів», що становить 33 % статутного капіталу цього товариства з розміром внеску 990 000 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 , як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», що становить 16,5 % статутного капіталу, вартістю внеску 495 000 грн. 00 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 право на частку у ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», що становить 16,5 % статутного капіталу, вартістю внеску 495 000 грн. 00 коп.

Виділено з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Поссітів», що становить 70 % статутного капіталу цього товариства з розміром внеску 42 000 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 , як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у ТОВ «Поссітів», що становить 35 % статутного капіталу, вартістю внеску 21 000 грн. 00 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 право на частку у ТОВ «Поссітів», що становить 35 % статутного капіталу, вартістю внеску 21 000 грн. 00 коп.

Виділено з частки ОСОБА_1 у ТОВ «Сідвелс», що становить 4,8 % статутного капіталу цього підприємства з розміром внеску 537 грн. 00 коп. частку ОСОБА_2 , як з спільного сумісного майна подружжя для звернення стягнення на неї, а саме:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у ТОВ «Сідвелс», що становить 2,4 % статутного капіталу, вартістю внеску 268 грн. 50 коп.

- залишено у власності ОСОБА_1 право на частку у ТОВ «Сідвелс», що становить 2,4 % статутного капіталу, вартістю внеску 268 грн. 50 коп.

В решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто на користь АТ «Державний ощадний банк України» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 3 909 грн. 51 коп. судового збору з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частки ОСОБА_1 у статутних капіталах ПП «Спіком», ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», ТОВ «Поссітів» та ТОВ «Сідвелс» є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 , при цьому ОСОБА_2 не має достатнього майна для задоволення вимог АТ «Ощадбанк», як стягувача у виконавчому провадженні, у зв`язку із чим суд виділив частки боржника ОСОБА_2 із часток ОСОБА_1 у статутних капіталах юридичних осіб, визнавши за ОСОБА_2 право власності на ці частки.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

21 вересня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року в частині задоволених позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» щодо виділення з часток ОСОБА_1 у статутних капіталах ПП «Спіком», ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», ТОВ «Поссітів» та ТОВ «Сідвелс» частки ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_2 права власності на виділені частки - скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виділв натурі частин із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «Спіком», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна», апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем, як кредитором, порядку і умов звернення до суду з позовом згідно статей 366, 371 ЦК України, дотримано не було. Зокрема, кредитор не звертався до боржника з вимогою продажу ним своїх часток у праві спільної сумісної власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

При цьому відмовляючи в задоволенні позову банку про виділ частин із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб, апеляційний суд виходив із того, що таке майно є специфічним майном - виділ з якого в натурі неможливий.

Короткий зміст касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2023 року АТ «Державний ощадний банк України» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справа № 922/3059/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України, статті 12 Закону України «Про господарські товариства», статті 371 ЦК України та частини першої статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» у подібних правовідносинах» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Квашук О. М. подала до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України», у яких просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зазначає, що апеляційний суд обґрунтовуючи недотримання банком вимог статей 366, 371 ЦК України при зверненні з позовом до суду, та, відповідно, роблячи висновок про незаконність рішення суду першої інстанції в даній справі, правильно послався на те, що вказані норми ЦК України встановлюють для кредитора певний порядок та умови звернення до суду з таким позовом.

Так, у разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу (що має місце в даному випадку), банк має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника ( ОСОБА_2 ) від вчинення таких дій або відмови інших співвласників від придбання частки боржника, кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника - боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Банком не було дотримано вказаного порядку та умов перед поданням позову, це виключає можливість задоволення такого позову про виділ частки, оскільки вказані норми ЦКУ передбачають інший спосіб захисту прав кредитора.

Узагальнені доводи додаткових пояснень у справі

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Квашук О. М. подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, у якій зазначає, що єдиною підставою для звернення до суду з позовом у цій справі є невиконане ОСОБА_2 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року у справі № 756/217/15-ц, яке у подальшому ухвалою Оболонського районного суду від 09 листопада 2020 року було скасовано за нововиявленими обставинами. Отже, з 09 листопада 2020 року відпала підстава для взаємовідносин між банком та ОСОБА_2 щодо виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 06 вересня 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 здійснено внески до статутних капіталів та набуто у власність частки у ПП «Спіком» у розмірі 10 000 грн. 00 коп., ТОВ «Перша будівельна компанія 2006» - 990 000 грн. 00 коп., ТОВ «Поссітів» - 42 000 грн. 00 коп., ТОВ «Сідвелс» - 537 грн. 00 коп.

АТ «Державний ощадний банк України» є кредитором, а ОСОБА_2 - боржником перед банком на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року (справа № 756/217/15).

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Шевченком М.Р. від 30 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № 55279016 з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року № 2/756/135/16 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 91 917 821,84 грн заборгованості,

9 625 230,50 грн трьох процентів річних й інфляційних втрат та 3 654 грн судового збору.

За інформацією з Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ виконавче провадження № 55279016 перебуває на примусовому виконанні, державним виконавцем вживаються заходи з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року № 2/756/135/16.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на те, що він є кредитором, а ОСОБА_2 - боржником перед банком на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року. ОСОБА_2 не має майна, на яке можна звернути стягнення. Під час виконання рішення у ОСОБА_1 виявлено майно, яке придбано за час перебування нею у шлюбі з ОСОБА_2 . Позивач зазначив, що частина майна належить ОСОБА_2 , тому просив на підставі статей 60, 63, 70, 73 Сімейного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначити та виділити частку ОСОБА_2 у спільному сумісному майні подружжя.

ОСОБА_1 заперечила проти виділу частки ОСОБА_2 та задоволення позову банку, про що навела відповідні доводи у відзиві на позов

(а. с. 95-99, т. 2).

Питання звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, регулюється статтею 371 ЦК України, згідно з якою кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Згідно із статтею 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Таким чином, аналіз вищенаведених правових норм є підставою для висновку про те, що кредитор, дійсно, має право звернутися до суду із позовом про виділ частки боржника із майна, що є у спільній сумісній власності, в натурі для звернення стягнення на неї.

Разом з тим, порядок та умови реалізації такого права кредитора регламентовані статтями 371, 366 ЦК України, зі змісту яких вбачається, що такий позов може бути заявлений за умови недостатності у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення (частина перша статті 371, частина перша статті 366 ЦК України).

Умови задоволення позову кредитора про виділ частки боржника із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї визначені положеннями статті 366 ЦК України, до якої відсилає частина друга статті 371 ЦК України.

Згідно частини другої статті 366 ЦК України у разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16.

У справі, що переглядається, банк як кредитор боржника ОСОБА_2 вважає, що спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжя є частки ОСОБА_1 у статутних капіталах юридичних осіб.

Суд установив, що відповідачка ОСОБА_1 заперечує проти виділу частки ОСОБА_2 , що унеможливлює задоволення вимоги АТ «Державний ощадний банк України» про виділ частки ОСОБА_2 із спільного майна в натурі, натомість надає позивачу, як кредитору, право, передбачене частиною другою статті 366 ЦК України, вимагати продажу ОСОБА_2 , як боржником, своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі ж відмови ОСОБА_2 , як боржника, від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (абз. 2 частини другої статті 366 ЦК України).

Отже, правові норми статей 371, 366 ЦК України встановлюють для кредитора певний порядок та умови звернення до суду з позовом про виділ частки боржника із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Недотримання цього порядку та умов виключають можливість задоволення такого позову, оскільки дані норми визначають інший спосіб захисту прав кредитора у разі, зокрема, незгоди співвласників майна на виділ в натурі частки боржника із спільного майна, що встановлено судом при розгляді даної справи.

Установлено, що кредитор не звертався до боржника ОСОБА_2 з вимогою продажу ним своїх часток у праві спільної власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

З урахуванням наведеного, правильними є висновки апеляційного суду про те, що банком не дотримано процедури та умов звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим колегія суддів вважає за можливе зауважити таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року (справа

№ 760/20948/16-ц) сформулювала висновок про те, що в разі внесення одним із подружжя як вкладу в статутний капітал товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, унесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі спільного сумісного майна подружжя набуває право вимагати виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами.

Враховуючи зазначене, твердження банку про те, що частки ОСОБА_1 у статутних капіталах ПП «Спіком», ТОВ «Перша будівельна компанія 2006», ТОВ «Поссітів» та ТОВ «Сідвелс» є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та боржника ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки після внесення ОСОБА_1 вкладів у статутні капітали означених юридичних осіб саме ці особи стали їх власниками.

Посилання ОСОБА_1 в додаткових поясненнях на те, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року, яке було єдиною підставою для звернення до суду з цим позовом, скасовано за нововиявленими обставинами ухвалою суду від 09 листопада 2020 року на правильність висновків апеляційного суду не впливає, оскільки виконавче провадження з виконання рішення відкрито, виконавчий лист не визнавався таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року за нововиявленими обставинами зазначено, що оскільки суд першої інстанції фактично розглянув заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року за нововиявленими обставинами та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, однак в непередбаченому статтею 429 ЦПК України порядку, а саме ухвалою від 09 листопада 2020 року скасував рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року та 04 жовтня 2022 року ухвалив нове судове рішення, резолютивна частина якого відповідає остаточному рішенню (стягнення 91 917 821,84 грн заборгованості, 9 625 230,50 грн трьох процентів річних й інфляційних втрат та 3 654 грн судового збору), з урахуванням судового рішення апеляційної інстанції, ухваленому у цій справі і яке скасовано, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, як результат виправлення суддівської помилки, підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ «Державний ощадний банк України» про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Аналіз клопотання АТ «Державний ощадний банк України» про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

Так, у відзивах, які подані до Верховного Суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Квашук О. М. міститься клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня

2023 року на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Обміркувавши заявлене ОСОБА_1 клопотання про закриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки під час касаційного перегляду справи Верховний Суд не встановив підстав, передбачених статтею 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович