Постанова

від 03.10.2023 по справі 130/3007/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/3007/21

Провадження № 22-ц/801/1608/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 рокуСправа № 130/3007/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Голоти Л. О., Стадника І. М.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Поділля Агропродукт», за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальності «Агротал», Приватного підприємства «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», поданою його представником адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 01 травня 2023 року у м. Жмеринці, суддею цього суду Порощуком П.П., дата складання його повного тексту не відома,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (далі ТОВ «Поділля Агропродукт»), за участі третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал» (далі ТОВ «Агротал»), Приватного підприємства «Агротал» (далі ПП «Агротал»), державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка С.А., про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯИ №068220 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:06:003:0112, площею 3,7418 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Нещодавно позивач дізнався, що він 01 січня 2017 року начебто уклав договір оренди цієї земельної ділянки з ПП «Агротал», однак насправді такого договору він не підписував. Зі змісту витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що право оренди на вказану земельну ділянку зареєстроване державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С.А за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі додаткової угоди про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 03 квітня 2018 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №36414620 від 01 серпня 2017 року. На даний час обробіток його земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». ОСОБА_1 стверджував, що не укладав договору оренди з ПП «Агротал», а також додаткової угоди із ТОВ «Поділля Агропродукт». На думку позивача, його підписи були підроблені з метою незаконного використання належної йому земельної ділянки.

Пославшись на викладені обставини, позивач просив витребувати з незаконного користування ТОВ «Поділля Агропродукт» дану земельну ділянку, скасувати вищезгадане рішення державного реєстратора, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

01 травня 2023 року Жмеринським районним судом Вінницької області ухвалено рішення, яким позов задоволено. Витребувано у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування дану земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 . Скасовано вказане рішення державного реєстратора. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Поділля Агропродукт», діючи через свого представника адвоката Барішевського А. В., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.Зокрема скаржник посилається на те, щосудом беззаперечно враховано в якості доказу необґрунтований висновок експерта, що вказує на однобічний розгляд справи. Розмір стягнутих витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача є завищеним та непропорційним складності справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Належним чином повідомлений позивач та його адвокат - Якименко К.В. до апеляційного суду не з`явились, 02 жовтня 2023 року адвокат Якименко К.В. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представники ТОВ «Поділля Агропродукт», ТОВ «Агротал», ПП «Агротал» державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк С.А. повідомлені належним чиним, до апеляційного суду не з`явились, причин своєї неявки не повідомили, заяв про відкладення або про поважність причин неприбуття до суду не подали.

Неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги (ч. 1 ст. 233 ЦПК України).

Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2010 року видано державний акт серії ЯИ №068220 на ім`я ОСОБА_1 як власника земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:003:0112, площею 3,7418 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а. с. 12, том 1).

У договорі оренди від 01 січня 2017 року зазначено, що він укладений щодо цієї земельної ділянки між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» (а.с. 141-142, том 1).

31січня 2017року було зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки за ТОВ «Поділля Агропродукт», що встановлено з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №36414620 від 01 серпня 2017 року (а.с.13-14, том 1).

У додатковій угоді від 03 квітня 2018 року вказано, що вона укладена між ОСОБА_1 , ПП «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт». За умовами додаткової угоди ПП «Агротал» передало, а ТОВ «Поділля Агропродукт» прийняло на себе права та обов`язки орендаря, передбачені у договорі оренди (а. с. 143, том 1).

03лютого 2023року експертомВінницького відділенняКНДІСЕ Міністерстваюстиції Українискладено висновок №6566/22-21, згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі б/н від 01 січня 2017 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал», та у додатковій угоді від 03 квітня 2018 року до договору оренди землі від 01 січня 2017 року, укладеній між ОСОБА_1 , ПП «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.148-162, том 1).

Між сторонами виник спір стосовно витребування (повернення) земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі».

Частиною 1ст. 93 ЗК Українивизначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зіст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено уст. 13 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із ч. 1 ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст.638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст.207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимист. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 указував, що він не підписував договір оренди землі та додаткову угоду до нього, тому вони є неукладеним, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, хоча у прохальній частині позову позивач просив витребувати земельну ділянку.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (п.7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписував договоруоренди та додаткової угоди до нього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вони є такими, що не укладені, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що з огляду на положення ч. 4 ст. 367 ЦПК України є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Задовольняючи позов на підставі обраного позивачем неефективного способу захисту, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовував фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем, при цьому просив усунути перешкоди у користуванні його власністю, хоча і посилався на положення ст. 387 ЦК України.

Натомість саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним (спосіб захисту, який використовується при позбавленні власника права володіння майном).

За ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, апеляційний суд вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі ст. 391 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , серед іншого, просив скасувати рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С.А. індексний номер №36414620 від 01 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 звернула увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Згідно п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки вказаний договір є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації порушує право позивача на користування земельною ділянкою, однак не звернув уваги на те, що у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору оренди землі б/н від 01 січня 2017 року, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21.

Апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції беззаперечно враховано в якості доказу необґрунтований висновок експерта, що вказує на однобічний розгляд справи, оскільки указуючи на необґрунтованість висновку експертизи, відповідач не навів конкретних порушень методичних положень (яких саме апелянт не зазначив), а обмежився лише загальними фразами, зокрема про те, що: експертом були порушені приписи п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, оскільки у вступній частині висновку відсутній запис про відповідність матеріалів, що надійшли до експертної установи; у переліку інформаційних матеріалів відсутні посилання на деякі джерела методичного характеру; у вступній частині висновку не наведено даних, які б свідчили про те, що експерт володіє спеціальними знаннями у цій галузі; експерту було надано обмежену кількість вільних зразків підпису ОСОБА_1 ; у заключному розділі висновку не вказано від імені якої особи значаться досліджувані підписи та у яких рядках досліджуваних документів ці підписи містяться тощо.

Згідно ч. 2 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Разом із тим, стверджуючи про необґрунтованість висновку експерта, клопотання про призначення повторної експертизи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 113 ЦПК України представник ТОВ «Поділля Агропродукт» в суді апеляційної інстанції не заявляв.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що хоча подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наведених у ній підстав по суті спору, проте в силу приписів ст. 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в частині позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки з постановленням нового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та відмови в позові у частині скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 квітня 2023 року представником позивача адвокатом Якименко К.В. подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з додатками (а.с.212, том 1). Згідно договору про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2021 року (а.с.213-216, том 1) та акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги (а.с.217, том 1) загальна вартість наданих послуг адвокатом Якименко К.В. позивачу склала 10 000 грн.

Разом з тим,адвокат Якименко К.В., додаючи до вказаного клопотання докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, в порушення вимог ст. 83 ЦПК України до цього клопотання не додав доказів направлення вказаних документів іншим учасникам справи, що позбавило їх можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, вказані докази,що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не повинен був брати до уваги.

Натомість, враховуючи, що у апеляційній скарзі відповідач оспорює лише розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, а не законність стягнення таких витрат на підставі вказаних доказів взагалі, зокрема просить зменшити розмір стягнутих з нього витрат з 10 000 грн. до 3 000 грн., тому апеляційний суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач у суді першої інстанції, можливо визначити у 3 000 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст.382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог та частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне зменшити розмір стягнутого судового збору за подачу позовної заяви з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 з 1816 грн. до 908 грн., стягнутих витрат на проведення експертизи з 5 663,10 грн. до 2 831,55 грн., стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн. до 1 500 грн., а також стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача судовий збір у розмірі 1 362 грн., сплачений ТОВ «Поділля Агропродукт» за подачу апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,376,382-384,389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», подану його представником - адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 3,7418 га, кадастровий номер 0521084500:06:003:0112, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення йому вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Рішення цього ж суду в частині розміру стягнутих судових витрат змінити.

Зменшити розмір стягнутого судового збору за подачу позовної заяви з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 1 816 грн. до 908 грн.

Зменшити розмір стягнутих витрат на проведення експертизи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 5 663, 10 грн. до 2 831, 55 грн.

Зменшити розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 10 000 грн. до 1 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) судовий збір в розмірі 1 362 грн., сплачений за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Л. О. Голота

І. М. Стадник